Лізаційних процесів у світовій економіці матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції 26-28 квітня 2010 р м. Ужгород Ужгород, УжНУ, 2010
| Вид материала | Документы |
- Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 42.73kb.
- Наукове забезпечення процесів реформування соціально-економічних відносин в умовах, 2496.34kb.
- Програма VI міжнародної науково-практичної конференції "сучасні проблеми глобальних, 73.41kb.
- Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 45.18kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Програма проведення конференції 11 квітня 2011 року приїзд учасників конференції, 80.08kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4599.99kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали, 5109.61kb.
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТОРГОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА У ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
Сучасні тенденції торгового посередництва у зовнішньоекономічній діяльності (ЗЕД), не дивлячись на загальну нестабільність і кризовий період, характерний для товарного ринку України, забезпечують активний розподіл товарної маси, що, у свою чергу, значним чином впливає на економічний потенціал країни.
Основні проблеми практичного застосування посередницьких операцій мають місце у ЗЕД, що обумовлено неврегульованістю законодавчих актів в даному питанні, а саме, спрощеним підходом до регуляції посередницьких операцій з боку податкового законодавства.
Окремі питання оподаткування і обліку посередницьких операцій розглядаються в роботах вітчизняних учених: Кузьмінського Ю.А., Бутінца Ф.Ф., Козака В.Г., Кадуріной Л.О. Але не дивлячись на те, що вказані автори у своїх роботах висвітлюють різноманітні аспекти здійснення операцій в даній сфері бізнесу, динамічні зміни, що відбуваються в світовій економіці, а також в економіці наший країни в сучасних умовах вимагають подальшого розгляду даних питань.
Метою даного дослідження є вирішення проблемних ситуацій оподаткування посередницьких операцій у ЗЕД при прдбанні товару.
Розглянемо особливості взаємовідносин суб'єктів ЗЕД при здійсненні посередницьких операцій.
При ввезенні товару на територію України суб'єкт ЗЕД, який здійснює посередницьку функцію оплачує митним органам вартість податку на додану вартість (ПДВ) на імпортні операції. На підставі вантажної митної декларації (ВМД) сплачена сума включається до складу податкового кредиту, але після проведення розрахунків з нерезидентом-продавцем товару. Податкові зобов'язання у суб'єкта ЗЕД посередника знову виникають при передачі ввезеного товару резиденту-покупцю [1].
Аналізуючи традиційний порядок оподаткування посередницьких операцій у ЗЕД, приведений вище, можна виявити наступні проблемні ситуації.
Визначення бази оподаткування у суб'єкта ЗЕД - посередника при передачі товару покупцю.
В даному випадку посередник не поставляє товар покупцеві, тому наявність договірної ціни в даному випадку неможливо. Використання контрактної вартості, по якій ведуться розрахунки з продавцем-нерезидентом як бази оподаткування не завжди можливо, оскільки контрактна вартість може бути нижче митної, а це, у свою чергу, спричинить проблеми у нарахуванні сум ПДВ.
Деякі проблемні нюанси виникають у посередника з правом на податковий кредит.
Аналізуючи норми закону про ПДВ, відзначимо, що не підлягає включенню до складу податкового кредиту сума ПДВ не підтверджена ВМД. [1] А екземпляр ВМД для посередника, якщо він не є брокером не передбачений. Оскільки декларувати товар може тільки власник або брокер, який має відповідну ліцензію, то посередник може отримати тільки ксерокопію ВМД, завірену митними органами.
Видозмінивши приведену вище схему взаємовідносин суб'єктів ЗЕД можна відзначити наступні моменти.
Норми закону про ПДВ регулюють ситуацію, коли посередник здійснює діяльність по придбанню товару, але круг діяльності посередника може бути набагато ширше. Посередник може за дорученням покупця:
- знайти товар потрібної якості за певною ціною;
- оговорити з продавцем-нерезидентом всі умови угоди;
- виступити представником покупця при укладенні договору на покупку товару.
Трансформуючи даний вид взаємовідносин суб'єктів ЗЕД при здійсненні посередницьких операцій можна відзначити що, покупець отримує право власності на товар, а також всі права і обов'язки, які виходять з підписаного його представником договору купівлі-продажу. Оскільки операцію з придбання товару здійснює покупець, то відсутні правові підстави для застосування механізму оподаткування, передбаченого законом про ПДВ безпосередньо відносно суб'єкта ЗЕД - посередника.
Найприйнятнішою формою взаємовідносин між покупцем і посередником являється договір доручення. При застосуванні вказаного договору важливо врахувати, що предметом договору не являється доручення на придбання товару посередником.
Використання в зовнішньоекономічній діяльності посередницьких операцій є перспективною областю бізнесу. Подальший розвиток посередництва на товарному ринку дає можливість залучати для виконання робіт (надання послуг) організації, що володіють найбільшим досвідом і компетентністю в необхідній області, знають специфіку галузевих і регіональних ринків, мають в своєму розпорядженні регіональну мережу, спеціально підготовлених кадрів, ліцензії на виконання певних видів діяльності.
Торгове посередництво може виступати як ефективний засіб розширення ринків збуту. Необхідними умовами для розвитку посередництва являється реагування ринку, залучення на ринок потенційних інвесторів, пошук нових перспективних інструментів для подальшої діяльності.
Література:
1. Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-вр, зі змінами і доповненнями.
Сагайдак-Нікітюк Р.В., к.ф.н., доцент
Національного фармацевтичну університету
НАУКОВО-ПРАКТИЧНІ ЗАСАДИ ОБЛІКУ ЛОГІСТИЧНИХ ВИТРАТ НА ПІДПРИЄМСТВАХ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ГАЛУЗІ
Проведений аналіз літературних джерел і діяльності фармацевтичних підприємств (ФП) висвітлив багатогранність логістичних витрат, пов’язаних з діяльністю різних за видами ФП, а також багатоетапність процесу їх формування. У зв’язку з цим виникає необхідність упорядкування обліку логістичних витрат у фармацевтичному виробництві та виділення логістичних витрат в окремі рахунки з метою їх оптимізації. На сьогодні вони об’єднані в звітах про прибутки та збитки і балансовому звіті підприємства, що ускладнює визначення величини логістичних витрат і контроль за ними. Це викликає необхідність впроваджувати в діяльність ФП аналізу, обліку та аудиту логістичних витрат.
Головними принципами обліку логістичних витрат у фармацевтичному виробництві, виявленими на підставі проведених досліджень, визначені: адаптивність; динамічність; саморегуляція; самоорганізація; саморозвиток; безперервність; відповідальність (за величину витрат); багатоваріантність; повнота інформації про логістичні витрати; бюджетний метод управління.
До функцій обліку логістичних витрат на ФП слід віднести інформаційну; контрольну; комунікаційну; мотиваційну; аналітичну; координаційну; регулюючу.
До системи обліку логістичних витрат на ФП повинні висуватися такі вимоги: виділення витрат по кожній логістичній активності; проведення обліку витрат по логістичних процесах для виявлення прихованих логістичних витрат, тобто логістичних витрат, пов'язаних з одним процесом, але які виникають в різних підрозділах ФП; формування інформації про найбільш значущі логістичні витрати та характер взаємодії між ними; визначення змін логістичних витрат ФП; виявлення витрат всіх учасників логістичного ланцюга і механізму їх створення, взаємозв’язку і взаємообумовленості; контроль логістичних витрат певного ФП і логістичного ланцюга в цілому.
До видів обліку логістичних витрат на ФП відносяться: бухгалтерський облік, який надає інформацію про причини логістичних витрат і фактори, що впливають на них; управлінський облік, завданням якого є складання логістичного бюджету і внесення в нього корективи; фінансовий облік, який передбачає оцінку стану логістичних витрат, логістичної системи і окремих її ланок; визначення вартості запасів матеріальних ресурсів; формування прибутку з урахуванням логістичних витрат (рисунок).
Р
исунок Види та структура обліку логістичних витрат
Традиційні методи обліку спрямовані на визначення логістичних витрат за функціональними сферами по вертикалі та не дозволяють виділити логістичні витрати, які виникають в процесі здійснення наскрізного управління логістичним ланцюгом, формувати інформацію про найбільш значущі логістичні витрати та характер взаємодії між ними. Таким чином обчислюються лише витрати, пов’язані із реалізацією окремих логістичних активностей, при цьому прийняті рішення в одній функціональній сфері можуть призвести до непередбачуваних результатів в інших. Крім того, традиційні системи обліку не дозволяють, по-перше, визначити вплив логістичних підсистем за допомогою агрегування логістичних витрат в групи загальних витрат; по-друге, виділяти витрати, які виникають в наслідок здійснення наскрізного процесу управління потоками; по-третє, сформувати інформацію про найзначніші логістичні витрати.
Логістичний підхід на відміну від традиційного передбачає поопераційний облік витрат на всьому шляху руху потоків для досягнення цілей ФП, а також можливість розробки структури «дерева показників ефективності діяльності ФП».
Як показав проведений аналіз, основними методами обліку логістичних витрат, які найчастіше використовуються в практичній діяльності, є standard costing; direct costing; аbsorption costing (аbc-аналіз); облік по центрах витрат; облік по функціях логістичної системи (постачання, виробництво, збут); облік методом бюджетування.
Таким чином, правильно організований облік логістичних витрат дозволяє мінімізувати запаси в логістичному ланцюзі та знизити собівартість ЛЗ за рахунок оптимізації логістичних витрат.
Садовська І. Б., к.е.н., доцент
Луцький національний технічний університет
ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ В УКРАЇНІ: МИНУЛЕ І СУЧАСНІСТЬ
Управлінський облік як нова модель і підсистема бухгалтерського обліку виник в 50-х роках минулого століття в передових країнах Заходу. Передумовами його виокремлення із традиційного бухгалтерського обліку було загострення зовнішньої і внутрішньої конкуренції, все зростаючі інфляційні процеси, що супроводжувались економічними кризами, погіршення соціально-економічних відносин. Все це затребувало створення інформаційної системи, здатної водночас передбачати розвиток подій, реєструвати факти здійснення подій в різних форматах, контролювати процес здійснення подій, оперативно аналізувати відхилення із встановленням впливу факторів і винуватців, оцінювати рівень відповідальності керівних осіб в межах сфер і центрів, готувати альтернативні варіанти управлінських рішень поточної і перспективної діяльності. Такою системою і став управлінський облік, попередником якого були калькуляційна бухгалтерія і виробничий облік.
У вітчизняній науковій економічній літературі термін «управлінський облік» виник із появою публікацій, які висвітлювали досвід зарубіжних країн та з появою перекладених праць зарубіжних авторів стосовно управлінського обліку. В 90-х роках були захищені перші дисертації з управлінського обліку, в яких досліджувались питання його суті, методики, організації та етапів впровадження на вітчизняних підприємствах різних галузей. Акцентувалась увага на управлінському обліку витрат та калькулюванні собівартості. Очевидно, з цього приводу вчені розділились на дві групи: 1) які пропагували неминучість поділу бухгалтерського обліку на фінансовий і управлінський; 2) які відстоювали позицію єдиного бухгалтерського обліку і заміну виробничого калькуляційного обліку на так званий управлінський вважали штучним і надуманим.
Практична бухгалтерія України 90-х років взагалі не реагувала на теорії управлінського і фінансового обліку, оскільки була спрямована на задоволення вимог податкового законодавства, яке стрімко змінювалось, і вимагало значних зусиль і часу від облікового персоналу підприємств. Процеси приватизації того часу сприяли безладу в бухгалтерських документах і звітах, що супроводжувалось зловживаннями і невідповідальністю при розподілі власності. В кінці 90-х років і початку нового століття, коли приватизований капітал закріпився за певними власниками, виникла потреба у належній системі обліку. А переведення з 2000 року системи обліку на міжнародні стандарти і прийняття Закону про бухгалтерський облік, однозначно закріпило на правовому рівні поділ бухгалтерського обліку на фінансовий і управлінський (внутрішньогосподарський). Захищена в 2002 році докторська дисертація Нападовської Л.В. внесла значний науковий вклад у розвиток управлінського обліку в Україні, обгрунтувавши не лише його право на існування, але й довівши його пріоритети серед інших інформаційних систем в якості активного інструменту оптимізації виробничого процесу.
Існування і дієвість управлінського обліку доведена часом. Але на даний час змінились пріоритети, оскільки практика випереджає теоретичні надбання вітчизняних науковців в цій сфері досліджень. Межі практичного управлінського обліку розширились, і потребують вдосконалення методології і формування нових концептуальних підходів. Світова фінансова криза, глобалізація економіки і відповідна спрямованість фінансового обліку на «глобального гравця», метою якого є максимізація прибутку за рахунок інших, що супроводжується звичайним переливом капіталів в умовах обмежених ресурсів і невизначеності, сприяли розвитку і впровадженню управлінського обліку на підприємствах України. На жаль, не маючи належної методологічної основи і досвіду, прийшлось використовувати зарубіжні надбання, висвітлені в книгах К. Друрі, Б. Нідлза, Ч. Хорнгрена та інших. Молодий персонал без особливих турбот впроваджував систему бюджетування, контролю і аналізу. Персонал з досвідом роботи за часів колишньої радянської системи застосовували відомий їм госпрозрахунок і нормативний облік. В принципі, обидва варіанти були прийнятними за відсутності інших, науково обгрунтованих і адаптованих до умов перехідного періоду, в якому перебуває наша економіка.
Очевидними є проблеми наукових досліджень стосовно розвитку управлінського обліку і вдосконалення його методології, адаптованої до вітчизняної економіки і методів управління. Науковцям даного спрямування доцільно зосередитись на цілях управлінського обліку: 1) поточна ціль: забезпечення обліково-аналітичною інформацією процесів управління капіталом (власністю), активами, дебіторською і кредиторською заборгованістю, витратами, доходами, ризиками; 2) оперативна ціль: інформаційне забезпечення прийняття управлінських рішень; 3) стратегічна ціль: інформаційне забезпечення виконання підприємством заходів стосовно екологічної безпеки і соціально-економічного розвитку суспільства. Слід виділити тенденцію спрямування управлінського обліку на інформаційне забезпечення управління трансакціями, що потребує наукових досліджень, обгрунтувань і розробки методики застосування. Про трансакційні витрати, як об’єкт управлінського обліку, вперше заявлено професором Кірейцевим Г.Г. в науковій доповіді (Житомир, 2007). Окреслене коло питань є актуальним і в умовах глобалізації економіки має пріоритетне значення саме в системі управлінського обліку.
Саньоцька Н. М., стажист-дослідник
Тернопільського національного економічного університету
Проблеми і перспективи розвитку
туристичного бізнесу в Україні
Ринок послуг в Україні має велике значення для національної економіки. І сьогодні туристичний бізнес розглядається як найбільш перспективний напрям розвитку цього ринку.
Україна займає одне з помітних місць у світі щодо наявності унікальних туристичних та курортно-рекреаційних ресурсів. Нині туристичною діяльністю в Україні займається близько 2 тис. підприємств, на яких працює понад 100 тис. чол. Для обслуговування туристичних потоків задіяно більше 3 тис. лікувально-оздоровчих закладів, майже 1,5 тис. туристичних баз, готелів, мотелів і кемпінгів різних форм власності. За оцінками фахівців, Україна може приймати до 10 млн. туристів на рік.
Проте, вихід українського туристичного продукту на закордонні ринки дуже проблематичний без зваженої та широкої інформаційної підтримки. На жаль, про Україну поки мало що відомо світові. Потрібні спрямовані зусилля і чималі кошти, щоб підняти завісу невідомості, наповнити міжнародний туристичний ринок якісною рекламою, каталогами, довідниками і путівниками.
Туризм, а зокрема в’їзний, є фактором миру і співробітництва. Він певною мірою сприяє формуванню позитивного іміджу країни, виконує культурно-освітні функції, сприяє культурному обміну, є показником відкритості суспільства. В’їзному туризму, на даному етапі його розвитку, життєво необхідний режим найбільшого сприяння з боку держави. Тільки при цьому може бути забезпечене дотримання розумного поєднання державної політики та інтересів підприємців у галузі туризму.
Успіх в’їзного туризму, динаміка його розвитку, розмір відрахувань у держбюджет, а також престиж країни багато в чому залежать від ступеня досконалості туристичної інфраструктури і її відповідності світовим стандартам.
Потенційний турист під час вибору тієї чи іншої країни для поїздки бере до уваги такі факторії, як політична та економічна стабільність, ціни, рівень сервісного обслуговування, наявність туристично-рекреаційного потенціалу, характер транспортних зв’язків, реклама, географічні, природні та кліматичні, культурні і релігійні характеристики країни.
За оцінками експертів, основними мотивами для туристичних мандрівок в Україну є культура країни, можливість оздоровлення, красоти природи, спорт та відпочинок.
Тобто ці чинники є найбільш вагомими складовими туристичного продукту нашої країни, які потребують особливої уваги з боку фахівців туристичного бізнесу. Разом з цим необхідно привертати увагу потенційних туристів до історико - архітектурних пам’яток, стародавніх звичаїв та традицій українського народу, які, без сумніву, можуть зацікавити гостей нашої країни.
Отже, на думку багатьох спеціалістів, в’їзний (іноземний) туризм є однією з найперспективніших сфер діяльності ринку туристичних послуг в Україні. У світовій міжнародній практиці туристичного бізнесу його справедливо називають „невидимим експортом”, визначають його приоритетну роль у туристичному підприємництві і вважають найважливішою галуззю економіки.
Треба зазначити, що в Україні існує транспортна проблема, яка поступово вирішується, а це є дуже важливим для прийому іноземних туристів. Вжито серйозних заходів для підтримки важливих міжнародних транспортних коридорів, поліпшується робота транспортних компаній (авіа-, авто-, морських і річкових).
Передбачено, що основу державної політики в галузі туризму повинні утворювати такі складові, як створення сприятливих умов для розвитку активних видів туризму (оздоровчо-спортивного, екологічного, пригодницького), будівництво нових, реконструкція та модернізація діючих об’єктів туризму, проведення науково-дослідних, проектних і пошукових робіт з актуальних проблем розвитку рекреаційно-туристичних господарств, використання природного та історико-культурного потенціалу України, формування геоінформаційної системи „Туризм в Україні” та ін.
Варто також підкреслити, що туристичний бізнес стає дедалі вигіднішим видом вкладання капіталу як в Україні, так і в усьому світі. При розумній протекційній політиці держави, він здатний стати фактором подальшого розвитку економіки нашої країни.
Необхідність пошуку раціональних шляхів активізації використання потенціалу рекреаційно-туристичного комплексу диктується також перспективами відчутних економічних результатів і соціальних наслідків розвитку цього сектора української економіки, що може і повинен стати реальним способом її оздоровлення, найважливішим засобом культурного і духовного відродження народу України, відтворення її трудового потенціалу.
Отже, важливим стратегічним напрямком розвитку туризму є створення розвинутої матеріально-технічної бази туристичної індустрії. Джерелами фінансування стратегічних заходів мають стати кошти туристичних підприємств і організацій, кредити, іноземні інвестиції, державні асигнування на розвиток рекреаційних зон загальнодержавного значення та відновлення історико-культурних пам’яток, інші джерела.
Свірко С.В., д.е.н., професор
ДВНЗ «Київський національний економічний університет
ім.В.Гетьмана»
ОБЛІК В БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВАХ В УМОВАХ
ГАРМОНІЗАЦІЇ СВІТОВИХ ОБЛІКОВИХ СИСТЕМ
Нинішній етап розвитку бухгалтерського обліку бюджетних установ неможливо виокремити як самостійний щодо інших складових вітчизняного бухгалтерського обліку, оскільки він характеризується загальними процесами, а саме кроками щодо гармонізації вітчизняної облікової практики з міжнародною на основі вивчення досвіду останньої [1, с. 117]. Відповідно до плану реалізації Програми реформування системи бухгалтерського обліку, затвердженої Постановою Кабінету міністрів України № 1706 від 28.10.1998 р., основні етапи гармонізації з міжнародною практикою таких частин вітчизняного обліку, як бухгалтерський облік у банківських установах та бухгалтерський облік на підприємствах і в організаціях, уже пройдено. Розроблені при цьому положення формалізовані у вигляді законодавчо-нормативних документів Національного банку України та Міністерства фінансів України. Щодо порядку ведення бухгалтерського обліку бюджетних установ, з 1996 р. дотепер було внесено окремі методологічні та цілий ряд методичних змін, а саме [2, с. 55–59; 3, с. 20–21]. Основну роль та ініціативу у процесі реформування обліку бюджетних установ відіграло Державне казначейство України, на яке і було покладено функції з методологічного керівництва щодо даної складової вітчизняного обліку. Однак реалії економічного життя українського суспільства, у тому числі і бюджетної сфери, вимагають подальших фундаментальних кроків, спрямованих на удосконалення бухгалтерського обліку в бюджетних установах, нагальна потреба в яких об’єктивно існує.
Слід зазначити, що об’єктивна потреба в удосконаленні системи бюджетного обліку отримала офіційне визнання у вигляді Постанови Кабінету Міністрів України від 16 січня 2007 року № 34 Про затвердження Стратегії модернізації системи бухгалтерського обліку в держаному секторі на 2007 – 2015 роки [4]. Цим нормативним документом визначено загальні напрями удосконалення обліку та його організації у державному секторі, основним з яких в методологічному аспекті виступає розроблення та запровадження єдиних національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, при цьому в основу національних положень (стандартів) мають бути покладені Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку в державному секторі. Станом на 2008 р. КДСМФБ розроблено 26 стандарт [ 5 ], зокрема (табл. 1):
Таблиця 1 Перелік міжнародних стандартів бухгалтерського обліку в державному секторі
| Назва стандарту | Які положення висвітлює і закріплює |
| 1 | 2 |
| МСБОДС 1 «Надання фінансової звітності» (IPSAS 1 «Presentation of Financial Statements») | містить загальні положення щодо подання фінансової звітності, рекомендації зі структури звітів і мінімальні вимоги до їх змісту при застосуванні в обліку методу нарахування |
| МСБОДС 2 «Звіти про рух грошових коштів» (IPSAS 2 «Cash Flow Statements») | вимагає розкривати інформацію про зміни грошових коштів і еквівалентів за звітний період у розрізі операційної, інвестиційної і фінансової діяльності |
| МСБОДС 3 «Чистий профіцит чи дефіцит за період, фундаментальні помилки і зміни в обліковій політиці» (IPSAS 3 «Net Surplus or Defi-cit for the Period, Fundamental Errors and Changes in Accounting Policies») | установлює порядок обліку змін значень оцінки і облікової політики, а також виправлення фундаментальних помилок. Стандарт дає визначення статей надзвичайних обставин і вимагає розкриття інформації про окремі показники фінансової звітності |
| МСБОДС 4 «Вплив змін валютних курсів» (IPSAS 4 «The Effects of Changes in Foreign Exchange Rates») | викладає порядок визначення валютного курсу, що використовується при відображенні окремих господарських операцій і показників, а також пояснюється, яким чином визнавати і відображати у фінансовій звітності фінансові наслідки змін валютних курсів |
| МСБОДС 5 «Витрати по позиках» (IPSAS 5 «Borrowing Costs») | установлює порядок обліку витрат за позиками, які можливо відносити одразу на видатки або, відповідно до припустимого альтернативного порядку обліку, капіталізувати ті витрати, що пов'язані безпосередньо з придбанням, будівництвом чи виробництвом відповідного активу |
| МСБОДС 6 «Зведена фінансова звітність і облік контрольованих суб'єктів» (IPSAS 6 «Consolidated Financial Statements and Accounting for Controlled Entities») | встановлює порядок, за яким усі контролюючі суб'єкти зобов'язані складати зведену фінансову звітність, у якій порядково здійснюється зведення показників усіх контрольованих суб'єктів. Стандарт містить докладний опис концепції контролю стосовно до державного сектору і рекомендації відносно порядку визначення реальної наявності такого контролю з метою складання фінансової звітності |
| МСБОДС 7 «Облік інвестицій в асоційовані компанії» (IPSAS 7 «Accounting for Investments in Associates») | встановлює, що всі інвестиції в асоційовані компанії необхідно відображати в зведеній фінансовій звітності, використовуючи метод обліку за пайовою участю, за винятком тих випадків, коли інвестиції здійснюються винятково з метою їх перепродажу в найближчому майбутньому, при яких варто застосовувати метод обліку за собівартістю |
| МСБОДС 8 «Фінансова звітність про участь у спільній діяльності» (IPSAS 8 «Financial Reporting of Interests in Joint Ventures») | приписує суб'єктам державного сектору застосовувати метод пропорційного зведення як основний порядок обліку такої спільної діяльності; водночас як припустимий альтернативний порядок обліку даний стандарт дозволяє використовувати метод обліку за пайовою участю |
| МСБОДС 9 «Виручка від операцій обміну» (IPSAS 9 «Revenue from Exchange Transactions») | установлює порядок обліку виторгу від операцій обміну і розглядається проблема його визнання |
| МСБОДС 10 «Фінансова звітність в умовах гіперінфля-ції» (IPSAS 10 «Financial Reporting in Hyperinflationary Economies») | викладає вимоги до складання фінансової звітності в умовах гіперінфляції |
| МСБОДС 11 «Будівельні контракти» (IPSAS 11 «Construction Contracts») | висвітлює порядок обліку доходів і витрат, пов'язаних з договорами на будівництво |
| Стандарт 12 «Товарно-матеріальні запаси» ( IPSAS 12 «Inventories») | закріплює порядок обліку запасів у рамках системи обліку за первісною вартістю придбання |
| МСБОДС 13 «Оренда» (IPSAS 13 «Leases») | закріплює положення про наслідування орендодавцями і орендарями належної політики фінансової звітності |
| МСБОДС 14 «Події, що відбулися після звітної дати» (IPSAS 14 «Events аfter the Reporting Date») | містить указівки, у яких випадках суб'єкт економічної діяльності повинен коригувати фінансову звітність відповідно до подій, що відбулися після звітної дати, а також щодо підлягаючої розкриттю інформації, що стосується подій що відбулися після звітної дати і які не коригуються |
| МСБОДС 15 «Фінансові інструменти: розкриття і представлення» ( IPSAS 15 «Financial Instruments: Disclosure and Presentation») | містить вказівки класифікації фінансових інструментів, а також визначає, яка інформація підлягає розкриттю у фінансовій звітності загального призначення |
| МСБОДС 16 «Інвестована власність» (IPSAS 16 «Investment Property») | містить вимоги до звітності про інвестовану власність і розкриття інформації щодо такої власності державою і державними установами |
| МСБОДС 17 «Власність, підприємство й устаткування» (IPSAS 17 «Property, Plant and Equipment») | установлює вимоги щодо первісної оцінки власності, підприємства й устаткування, а також до наступної оцінки, амортизації і розкриттю інформації про вищевказані активи |
| МСБОДС 18 «Складання звітності за сегментами» (IPSAS 18 «Segment Reporting» | визначає вимоги до розкриття інформації щодо її окремих сегментів: сегменти, які застосовуються при складанні фінансової звітності для зовнішніх користувачів, повинні відповідати сегментам, що використані при підготовці внутрішньої звітності для керівників вищої ланки |
| МСБОДС 19 "Забезпечення, умовні пасиви й умовні активи" ( IPSAS 19 “Provisions, Contingent Liabilities and Contingent Assets”) | надає визначення понять “забезпечення”, “умовні пасиви” і “умовні активи”; критерії для визнання і розкриття запасів; правила їх виміру; встановлює порядок визнання резервів і обтяжних контрактів, а також вимоги до розкриття інформації про вказані об’єкти |
| МСБОДС 20 "Розкриття інформації про асоційовані об'єкти" ( IPSAS 20 “Related Party Disclosures”) | зобов'язує підприємства розкривати існуючі відносини з асоційованими об'єктами й інформацію про угоди між підприємством і асоційованими сторонами поза звичайними відносинами постачальника і клієнта/одержувача; наголошує на розкритті угод з провідними керівними працівниками, їх близькими і членами їхніх родин |
| МСБОДС 21 “Знецінення негрошових активів” ( IPSAS 20 “Impairment of noncash-generating аssets”) | описує принцип, відповідно до якого установа має визначити: чи відбулося знецінення негрошового активу і чи слід визнавати збитки. Є ключовим у запобіганні обліку за надлишковою вартістю основних засобів довгострокового використання і деяких інших активи суспільного сектора |
| МСБОДС 22 «Розкриття фінансової інформації про основний сегмент державного сектору» (IPSAS 22 «Disclosure of Financial Information about the General Government Sector») | встановлює вимоги до урядів, які розкривають інформацію про державний сектор. Стандарт дозволяє урядам дезагрегувати свою консолідовану звітність за секторами у відповідності до встановленої статистичної звітності. |