Лізаційних процесів у світовій економіці матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції 26-28 квітня 2010 р м. Ужгород Ужгород, УжНУ, 2010
| Вид материала | Документы |
- Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 42.73kb.
- Наукове забезпечення процесів реформування соціально-економічних відносин в умовах, 2496.34kb.
- Програма VI міжнародної науково-практичної конференції "сучасні проблеми глобальних, 73.41kb.
- Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 45.18kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Програма проведення конференції 11 квітня 2011 року приїзд учасників конференції, 80.08kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4599.99kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали, 5109.61kb.
Романків І.Я., к.е.н., доцент
Тернопільський національний економічний університет
ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ ВИТРАТ НА ПІДПРИЄМСТВАХ РЕСТОРАННОГО ГОСПОДАРСТВА
В умовах поглиблення євроінтеграційних процесів підвищуються вимоги до вітчизняних підприємств щодо конкурентоспроможності виробленої продукції чи наданих послуг, що пов’язано з високими витратами на їх виробництво. Це безперечно зумовлює необхідність всебічного і глибокого аналізу формування витрат суб’єктів господарювання, достовірного їх обліку та посиленого контролю. Не є винятком і сфера послуг, зокрема підприємства ресторанного бізнесу. Нині технологія вітчизняного виробництва продукції масового харчування, технічний рівень обладнання підприємств ресторанного бізнесу є значно нижчого рівня ніж їх аналоги в індустріально розвинених країнах. Проте оперативне здійснення модернізації підприємств та запровадження новітніх технологій є тим шляхом, що виправдовує матеріальні затрати, створює умови для виготовлення високоякісної продукції, яка користуватиметься попитом у споживачів.
Ресторан — це особливий тип підприємств громадського харчування, якому притаманні найвищі вимоги щодо комфорту, якості обслуговування й асортименту пропонованих страв та режиму роботи. Основою багатогранної діяльності ресторанів є виробництво, яке являє собою сукупність процесів перетворення сировини на готову продукцію. Крім виробничої і торговельної функцій для підприємств цієї галузі характерна й функція організації споживання готової кулінарної продукції та купівельних товарів. Таке поєднання різних видів діяльності, а саме виробництва, торгівлі й сервісу обумовлює складність і специфіку бухгалтерського обліку господарських операцій, зокрема обліку витрат на виробництво власної продукції та її реалізацію разом з купівельними товарами.
Питанням обліку на підприємствах ресторанного господарства присвячені публікації таких вчених і практиків, як Ф. Бутинця, Л. Котенко, І. Павлюка, В. Оспіщева, Р. Назарбаєвої, О.Шевердіної та інших, в яких зазначаються різні підходи щодо відображення в обліку витрат виробництва підприємств ресторанного господарства. Проблематика обліку пов’язана також і з неузгодженістю окремих нормативних документів щодо зазначених питань.
Зокрема, у Методичних рекомендаціях щодо формування витрат у торговельній діяльності[2] відсутні чіткі визначення статей витрат, які відносять до основної діяльності та формують виробничу собівартість продукції, що виготовили заклади ресторанного бізнесу. У складі витрат виробництва пропонується обліковувати лише вартість сировини, необхідної для виготовлення продукції, а решта витрат, пов’язаних з її виробництвом, рекомендовано обліковувати, як витрати звітного періоду. Такий підхід не відповідає вимогам Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”[3]. Застосування рахунку 91 “Загальновиробничі витрати” не передбачено.
Разом з тим, у Методичних рекомендаціях щодо обліку у сфері громадського харчування і побутових послуг[1], визначено, що заклади громадського харчування, які мають можливість накопичувати інформацію щодо виробничої собівартості виготовленої продукції, для обліку непрямих – загальновиробничих витрат використовують рахунок 91 “Загальновиробничі витрати”. Крім того, у зазначених рекомендаціях передбачено два підходи до обліку витрат виробництва, а саме: уже зазначений “торговельний метод”, а також виробничий метод, при якому усі поточні витрати на виробництво продукції обліковують на рахунку 23 “Виробництво”. Оскільки, на практиці важко організувати облік праці й заробітної плати, амортизації та інших витрат у розрізі окремих видів кулінарної продукції, зазначені витрати можна обліковувати саме за дебетом рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”, а в кінці місяця вводити їх у виробничу собівартість, як це передбачено П(С)БО 16 “Витрати”[3]. Тобто, виробничий підхід безумовно правильний з погляду діючих нормативів бухгалтерського обліку.
Дослідження літературних джерел підтверджують також різні підходи щодо обліку витрат виробництва на підприємствах ресторанного господарства. Зокрема, крім вищезазначених, із використанням рахунку 94 “Інші витрати операційної діяльності”, 28 “Товари” тощо.
Враховуючи те, що на сьогодні не існує єдиної досконалої моделі щодо обліку витрат виробництва підприємств ресторанного господарства, доцільно, на нашу думку, розробити конкретні методичні рекомендації щодо формування і обліку витрат діяльності підприємств ресторанного господарства, враховуючи як галузеві особливості даної сфери діяльності, так і вимоги національних стандартів бухгалтерського обліку.
Література:
- Методичні рекомендації щодо впровадження національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку у сфері громадського харчування і побутових послуг, гармонізованих з міжнародними стандартами, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 17.06.2003 р. №157.
- Методичні рекомендації з формування складу витрат та порядку їх планування в торговельній діяльності, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 22.05.2002 р. №145.
- Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. №318 зі змінами і доповненнями.
Рудницький В.С., д.е.н., професор
Львівська комерційна академія
Імітаційне моделювання в аудиті
В аудиторській практиці часто застосовуються математичні моделі. Проте, іноді виникають більш складні задачі, які пов’язані із великою кількістю змінних, високим ступенем невизначеності, що ускладнює їх вирішення з допомогою простих математичних моделей. У зв’язку з цим аудитори використовують у своїй діяльності імітаційне моделювання.
Вітчизняні та зарубіжні вчені висловлюють різні думки щодо сутності імітаційного моделювання.
Так, І. Б. Бажин визначає імітаційну модель як алгоритмічну модель, що відображає поведінку досліджуваного об’єкта в часі при заданому зовнішньому впливі на об’єкт [1, c. 271].
Ємельянов А. А. стверджує, що імітаційною моделлю називається спеціальний програмний комплекс, який дозволяє імітувати діяльність якогось складного об’єкта [ 2, c. 5].
На наш погляд, імітаційне моделювання – поширений різновид аналогового моделювання, який реалізується з допомогою набору математичних інструментів, спеціальних імітаційних комп’ютерних програм і технологій програмування, що дозволяють з допомогою процесів-аналогів провести цілеспрямоване дослідження структури і функцій реального складного процесу в пам’яті комп’ютера в режимі «імітації» та виконати оптимізацію його параметрів.
Важливо зауважити, що в основу будь-якого моделювання покладено елементи імітації реальності із застосування символів чи аналогів. З допомогою імітаційного моделювання можливе досить точне відтворення процесу функціонування системи, що моделюється. Особливо, якщо ця система включає певну кількість імовірних (стохастичних) змінних. Таким чином, можна експериментувати з моделлю системи для визначення того, як система буде реагувати на ті чи інші зміни.
Використання імітаційного моделювання протягом тривалого періоду дає змогу аудитору створювати моделі з періодичним циклом, а також вичисляти математичні очікування для деяких змінних системи, що моделюється.
Відомо, що імітаційне моделювання в аудиті є різновидом економіко-математичного моделювання. Проте, якщо розрахунки економіко-математичного моделювання частково можна проводити без комп’ютерних технологій, наприклад використовуючи калькулятор, то імітаційне моделювання переважно базується на сучасних комп’ютерних технологіях.
Серед сучасних систем імітаційного моделювання можна виділити наступні поширені програмні пакети [2, с. 11]: «Process Charter – 1.0.2» (CША), «Powersim – 2.01» (Норвегія), «Pilgrim» (Росія) та ін.
Можливість використання багатьох пакетів дозволяє поєднати у графічному представленні процеси, що моделюються, із особливостями моделюючої системи.
Незважаючи на те, що імітаційне моделювання може бути реалізоване з допомогою різних моделюючих систем, його підходи і методичні прийоми залишаються по суті майже однаковими.
Серед економістів немає єдиної думки щодо виділення етапів процесів імітаційного моделювання. Так, Завгородній В. П. виділяє такі етапи процесу імітаційного моделювання [3, с. 47]: складання плану проведення імітаційного моделювання, у тому числі встановлення теми моделювання і виявлення переліку задач; формування моделі взаємозв’язків задач обліку, аналізу і аудиту; формування необхідного результату на основі інформаційної бази даних, що керує програмами і моделями взаємозв’язків задач; моделювання і конструювання облікових, аналітичних, контрольних і аудиторських даних; прийняття управлінських рішень за результатами моделювання.
Річард Томас визначає п’ять етапів розробки і перевірки імітаційних моделей [5, с. 311]: виявлення господарської задачі; збір інформації; побудова імітаційної моделі; дослідження моделі та прийняття рішень.
Ми пропонуємо використовувати шість етапів імітаційного моделювання в аудиті (рис. 1).
Першочерговою дією є визначення аудитором процесу, який потребує імітаційного моделювання. Наприклад, процес проведення опитування аудитором персоналу підприємства; розподіл часу для консультацій при наданні консультаційних послуг клієнтам; розподіл часу для проведення перевірок між клієнтами з урахуванням залучення нових; управління ресурсами, як аудиторською фірмою, так і підприємством-замовником; та ін.
Після визначення процесу, що буде моделюватися, здійснюється виявлення аудитором структури процесу. Також визначаються підпроцеси та їх взаємозв’язки, а потім створюється графічне зображення процесу. Всі ці дії характеризуються зворотнім зв’язком, що сприяє створенню графічного вигляду процесу.
Рис. 1. Основні етапи процесу імітаційного моделювання аудиту [4, с. 129]
Серед подальших дій аудитора виділимо формалізований опис імітаційної моделі. Тут аудитор здійснює опис таких ключових моментів моделі: графічного зображення моделі, функцій, умов взаємодії підпроцесів і особливостей вибраного аудитором процесу.
Зрозуміло, що ці моменти повинні бути описані спеціальною мовою для подальшої трансляції. Для цього використовують ручний і автоматизований способи опису.
Ручний спосіб полягає в описі вручну на мові «GPSS», «Pilgrim», навіть «Visual Basic».
Автоматизований спосіб полягає в описі з допомогою графічного конструктора, який перед тим використовується для створення графічного зображення моделюючого процесу.
Отже, методи імітаційного моделювання не завжди забезпечують отримання оптимальних рішень, але дозволяють виробити напрямок стратегії для досягнення кращих результатів. Ця властивість імітаційного моделювання в аудиті є особливо цінною для аудитора у процесі проведення аудиту і, особливо, у випадках надання супутніх послуг.
Література:
1. Бажин И. И. Информационные системы менеджмента / Бажин И. И. – М.: ГУ-ВШЭ, 2000. – 688 с.
2. Емельянов А. А. Имитационное моделирование экономических процессов: учебное пособие / Емельянов А. А., Власова Е. А., Дума Р. В.; [под ред. А. А. Емельянова]. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 368 с.
3. Завгородній В. П. Автоматизація бухгалтерського обліку, контролю, аналізу і аудиту / В. П. Завгородній, В. Я. Савченко. – К.: А. С. К., 1998. – 768 с.
4. Рудницький В. С. Процедури моделювання та прийняття рішень у процесі аудиту: монографія / В. С. Рудницький, О. М. Бунда. – Львів: Видавництво Львівської комерційної академії, 2009. – 208 с.
5. Томас Р. Количиственный анализ хозяйственных операций и управленческих решений: учебник / Томас Р.; [пер. с англ.: науч. ред. к. э. н. В. М. Матвеева]. – М.: Дело и Сервис, 2003. – 432 с.
Русин Н.П., старший викладач
ДВНЗ «Ужгородський національний університет»
Русин Л.П., старший викладач
Закарпатський державний університет
Особливості організації обліку іноземних інвестицій, зовнішньоекономічного обігу векселів як їх різновиду та удосконалення механізму залучення інвестицій в Україні
Ефективність роботи будь-якого підприємства в умовах ринкової економіки значно залежить від обсягів інвестицій. У подоланні економічної кризи в Україні велика надія покладається на іноземні інвестиції. Стратегічний розвиток економіки України обумовлює необхідність активізації інвестиційних процесів. Досягнення пріоритетів соціально-економічного розвитку та необхідність темпів економічного зростання повинно підкріплюватися нарощуванням інвестиційних ресурсів, послідовним збільшенням частки капітальних вкладень в основні засоби, розширенням інвестиційних джерел та визначенням приіоритетних напрямів їх вкладення. Для вирішення цих завдань держава розробляє інвестиційну політику, яка визначає заходи щодо стимулювання діяльності суб»єктів господарювання, підтримки і заохочення вітчизняних та іноземних інвесторів стосовно підвищення інвестиційної активності та реалізації найважливіших цільових програм розвитку. Реалізувати інвестиційну політику держави можливо тільки за наявності дієвих інвестиційних механізмів. У зв»язку з цим набувають особливої актуальності питання, пов»язані з формуванням механізмів активізації інвестиційної діяльності як на державному, так і на регіональному рівнях.
Законодавство України щодо регулювання інвестиційної діяльності, на жаль, складно назвати стабільним. Особливо багато проблем виникає під час здійснення обліку іноземних інвестицій. Складність розглядуваного питання полягає в тому, що його понятійний апарат досі не відпрацьовано. Протиріччя закладені вже в формулюванні моделей за окремими видами бухгалтерського обліку.
У податковому обліку «інвестиція – це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав і цінних паперів в обмін на майно» . У фінансовому обліку під інвестиційною діяльністю розуміють придбання або реалізацію необоротних активів і фінансових інвестицій, які не є еквівалентами коштів ( п.4 П(С)БО- 4). В цих визначеннях закладені протиріччя. У податковому обліку інвестиційна діяльність обмежена тільки стадією постачання, а в фінансовому – поширюється і на сферу збуту. Різні й об»єкти управління. Так, на відміну від фінансового, в податковому обліку придбання всіх цінних паперів належить до інвестиційної діяльності.
Вексель як фінансовий інструмент становить для суб»єктів господарювання особливий інтерес. Вексель є різновидом інвестиційної діяльності, що самостійно обертається на товарному і фондовому ринках, виражає позичковий характер відносин між учасниками ділових угод, обслуговує рух товарно-матеріальних цінностей та грошових обігових коштів. При допомозі векселя можна вирішувати проблемні питання, що стосуються розрахунків за товарними операціями, відстрочити податкові платежі або мінімізувати їх розмір. Крім того, для багатьох підприємств робота з векселями – це цілком визначена і, головне, постійна стаття доходів.
З одного боку, різнопланові можливості векселів привертають увагу потенційних суб»єктів вексельного права, але, з іншого – неоднозначність питань оподаткування, правових аспектів обігу примушує їх бути обережними, тим паче, якщо обіг векселя не обмежується територією України.
Вексельний обіг під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності пов»язаний з великими можливостями, однак прогалини, що існують у законодавстві, значно гальмують використання інвалютних векселів. Очікуваним є документ щодо врегулювання питань застосування векселів у зовнішньоекономічній діяльності, завдяки якому суб»єкти вексельно- валютного права стануть не потенційними, а реальними.
Державні і регіональні органи влади впливають на інвестиційні умови та інвестиційні процеси в регіоні, що зумовлює потрійний підхід до оцінки ефективності організаційно-економічної моделі залучення інвестицій: по-перше, ефективність функціонування самого механізму, а по-друге, реалізація стратегічних цілей розвитку регіону, по-третє, доцільність його функціонування з позиції держави.
Оцінка ефективності функціонування організаційно-економічної моделі залучення інвестицій здійснюється в два етапи. На першому етапі основний критерій – це мінімальний, але достатній для реалізації організаційно-економічної моделі залучення інвестицій своїх функцій, обсяг фінансування Тривалість цього етапу – до моменту, коли обсяг залучених інвестицій через організаційно-економічну модель залучення інвестицій буде дорівнювати обсягу державного фінансування на його створення.
На другому етапі в залежності від обраної організаційно-правової форми моделі здійснюється оцінка виконання поточних завдань, розраховуються показники рентабельності. В якості додаткового критерію може виступати вартість однієї гривні залучених інвестиційних ресурсів.
Література
1. Абрамов С.І. Інвестування- М.: Центр економіки і маркетингу, 2000
2. Бажал Ю. М. , Кілієвич О.І., Мертенс О.В.Економічний розвиток і державна політика :Навчальний посіб.( Українська акад. управління при Президентові України .-Київ: Вид- во УАДУ,2001
3. Бланк И.А. Управление формированием капитала -К.:Ника -Центр:Ельга -Н, 2002
4. Бойко Є .І. Інвестиційна політика структурної перебудови регіональної економіки / Проблеми регіональної політики –Л,2000
5. Коссак В.М. Іноземні інвестиції в Україні: Цивільно- правовий аспект: Монографія -Л.:Центр Європи,2001
6. Малий І. Іноземні інвестиції:Стимулювання: Зарубіжний досвід: Шляхи залучення в економіку України /Наук. досл.фін.ін-т при М-ві фінансів України -К.,2000.
7. Рижикова О. Зовнішньоекономічний обіг векселів / Все про бухгалтерський облік, № 16 (1170) від 14.02.2006р.
8. Бакурова О. Облік надходження прямих іноземних інвестицій / Бухгалтерія,№ 29/2 (444) від 19.07.2001 р.
Русин О.В., студент
Мукачівський державний університет
Управлінський облік: необхідність та проблеми впровадження
Перехід до ринкової економіки вимагає докорінної перебудови та удосконалення обліку. Насамперед, він повинен орієнтуватися не стільки на зовнішніх споживачів інформації, скільки на задоволення потреб апарату управління підприємством. Тобто важливим є формування системи управлінського обліку на підприємствах України.
Необхідність побудови управлінського обліку розглядається як у вітчизняній, так і в іноземній економічній літературі, зокрема в працях С.Ф. Голова, Ф.Ф. Бутинця, М.Г. Чумаченка, М.С.Пушкаря, І.Д. Фаріона, О.В.Лишиленка, Л.В. Нападовської, В.Г. Лінника, І.А. Белоусової, О.С. Бородкіна, Р.Ентоні, В.Б.Івашкевича, Т.П.Карпової, Е.Майєра, Б.Нідлза, С.Н.Ніколаєвої, В.Ф.Палія, Ч.Т.Хорнгрена, А.Д.Шеремета, А.Яругової та інших.
В процесі свого розвитку управлінський облік пройшов складний шлях від сприйняття його як складової бухгалтерського обліку до складної інтегрованої системи, що дозволяє аналізувати та керувати діяльністю підприємства в усіх напрямках.
Якшо раніше завдання управлінського обліку обмежувались лише обліком витрат і калькулюванням собівартості продукції, то зараз це складний механізм з усіма його елементами, що дає можливість: контролювати величину витрат та впливати на неї в процесі виробничої діяльності; складати бюджети, які забезпечують періодичне планування операцій підприємства і дають змогу передбачати майбутні проблеми і визначати найкращий шлях удосконалення стратегічної мети; запроваджувати систему стратегічного управлінського обліку, що орієнтуватиметься на стратегічні цілі діяльності підприємства і сприятиме оперативному їх досягненню [1].
Виходячи з цього, можемо стверджувати, що ведення виключно фінансового обліку, не є достатнім для підприємств, які прагнуть ефективно функціонувати, оскільки дані фінансового обліку надають нам інформацію лише про минулі події. Для будь-якого підприємства важливим є аналіз певних поточних показників, на які можна було б вплинути в процесі діяльності, зокрема: яка продукція користується найбільшим попитом, яка величина витрат на її виготовлення, рівень прибутку, який отримає підприємство в результаті її реалізації. Таку інформацію прагнуть отримати всі підприємства, проте різними способами. Але найефективнішим є впровадження системи управлінського обліку, яка дає змогу повністю автоматизувати збирання даних і в будь-який момент отримати цілісну картину діяльності підприємства в цифрах.
Актуальним нині є твердження, що ефективний процес управління „передбачає своєчасне отримання менеджером інформації, необхідної для прийняття оптимальних управлінських рішень. Формування і надання такої інформації є головним завданням управлінського обліку, виникнення й розвиток якого пов’язані саме з потребами менеджменту” [2]. Зважаючи на те, що в сучасних конкурентних умовах від правильних, ефективних рішень в даному напрямку залежить не тільки процвітання бізнесу, а й взагалі його подальше функціонування, то управлінський облік можна визначати як систему збору і аналізу даних про фінансову діяльність підприємства, що орієнтуєнтується на потреби вищого керівництва та власників підприємства в інформації, необхідній для ухвалення стратегічних та тактичних управлінських рішень.
Якщо на підприємстві впроваджено систему управлінського обліку, це означає, що багато аналітичних питань щодо діяльності власної фірми керівництво може швидко вирішити і отримати вичерпні відповіді. Це досягається за рахунок того, що система управлінського обліку "проектується" під конкретне підприємство та враховує специфіку його діяльності. За своєю суттю ця система представляє набір форм управлінських звітів, які охоплюють всі бізнес-процеси підприємства таким чином, щоб якомога детальніше надати менеджеру і власнику можливість проаналізувати ефективність того чи іншого виду діяльності, визначити дієвість раніше прийнятих управлінських рішень.
Керівників різних рівнів значною мірою цікавить не результати минулої діяльності підприємства, а перспективи розвитку та можливість досягнення поставлених цілей у майбутньому. Інтерес керівників не обмежується вже тільки отриманням інформації про собівартість тієї чи іншої одиниці продукції, оскільки вони прагнуть знайти шляхи зниження витрат при максимізації прибутку. Досить яскраво в останній час в управлінському обліку починає виділятись прогностична функція. Реалізація її можлива за рахунок таких складових як бюджетування, прогнозування співвідношення доходів та витрат, розробка певних альтернативних рішень. Саме тому останніми роками значного поширення набувають стратегічні системи управлінського обліку, як результат широкого впровадження прогнозної інформації в процес прийняття управлінських рішень [3].
Література:
- Нападовська Л.В. Управлінський облік: суть, значення та рекомендації щодо його використання в практичній діяльності вітчизняних підприємств.
- Голов С.Ф. Управлінський облік. Підручник. – К.: Лібра, 2003. – 704 с.
- Нападовська Л.В. Проблеми становлення та розвитку управлінського обліку в Україні // Бухгалтерський облік і аудит. - 2001. - №9. - С. 33-38.
Рязанова Н.О., асистент
Східноукраїнський національний університет ім. В.Даля