Geum.ru

Лізаційних процесів у світовій економіці матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції 26-28 квітня 2010 р м. Ужгород Ужгород, УжНУ, 2010

Вид материалаДокументы

Содержание


Витрати на дослідження і розробки
Калькулювання собівартості медичних послуг
Национальный технический университет
Слюсаренко В.Є., ст. викладач
Подобный материал:
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   32

Продовження таб.1

1
2

МСБОДС 23 «Доходи від необмінних операцій (податки та трансфери)» (IPSAS 23 «Revenue from Non-Exchange Transactions (Taxes and Transfers)»)
присвячений колу питань, що відносяться до фінансової звітності доходів від податків, у тому числі визнання та оцінку податків. Він також розглядає інші необмінні джерела доходів організацій державного сектору – трансферти, у тому числі гранти від інших держав та міжнародних організацій, подарунки, благодійні внески тощо. Стандарт встановлює вимоги до умов та обмежень у використанні трансфертних коштів, які мають бути відображені в фінансовій звітності.

МСБОДС 24 «Надання бюджетної інформації в фінансовій звітності» (IPSAS 24 «Presentation of Budget Information in Financial Statements»)
розглядає порядок, побудову та особливості подання бюджетної інформації в фінансовій звітності

МСБОДС 25 «Винагорода працівників» (IPSAS 25 «Employee Benefits»)
визначає порядок «короткострокової» винагороди працівників (заробітна плата, відрахування по соціальному страхуванню тощо), винагороду після припинення трудової діяльності (пенсію), «довгострокові» винагороди працівників, винагороду працівникам після їх звільнення

МСБОДС 26 «Знецінення грошових активів» (IPSAS 26 «Impairment of Cash-Generating Assets»)
встановлює вимоги, у відповідності до яких установи та організації здійснюють оцінку втрати активами їх здібності приносити економічних вигоду в майбутньому і відображення цієї втрати в фінансовій звітності

МСБОДС «Складання фінансової звітності за касовим методом обліку» ( ссылка скрыта)
встановлює вимоги до складання і подання звіту про рух грошових коштів і роз’яснень до облікової політики, в основі якої лежить касовий метод. У стандарті також містяться вимоги до порядку ідентифікації суб'єкта, що звітується, структури і змісту звіту про рух коштів

Слід зазначити, що робота з розроблення та впровадження національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та фінансової звітності державного сектору на основі МСБОДС ведеться такими країнами, як Афганістан, Албанія, Аргентина, Арсенія, Азербайджан, Бангладеш, Барбадос, Камбоджі, Кайманові острови, Китай, Кіпр, Сальвадор, Угорщина, Індія, Індонезія, Ізраїль, Ямайка, Казахстан, Латвія, Литва, Македонія, Мальдиви, Малайзія, Монголія, Марокко, Непал, Нідерланди, Норвегія, Нігерія, Пакистан, Перу, Філіппіни, Франція, Фіджі, Румунія, країнами східної та південної Африки, словаків, Великобританія, Росія, Іспанія, Шрі-Ланка, Швейцарія, Уганда, Уругвай, В’єтнам, Замбія, Україна та іншими [ 6 ]. В таких країнах, як США, Великобританія, Австралія, Нова Зеландія, Канада МСБОДС прийняті в якості національних стандартів. Як свідчить практика, використання МСБОДС як базової основи дає можливість позбутися часткової обмеженості та агрегативності щодо фінансової звітності: наявність зазначених характерних не дозволяє повною мірою оцінити фінансовий стан як держави в цілому, так і установ державного сектору зокрема. Вкрай важливою є також інформації про прийняття країни-члени ООН рішення щодо впровадження останніми МСБОДС найпізніше у 2010 році.


Література:

  1. Концепція розвитку обліку бюджетних установ в умовах гармонізації вітчизняної облікової системи з міжнародною практикою//Вчені записки - Вип.5. - К.: КНЕУ- 2003.
  2. Свірко С.В. Реформування бухгалтерського обліку бюджетних установ в Україні // Проблеми формування ринкової економіки. - Спецвипуск. — К.: КНЕУ. - 2001.
  3. Джога Р.Т. Становлення та етапи розвитку обліку в бюджетних установах України // Бухгалтерський облік і аудит. - 2002. - № 4.
  4. Про затвердження Стратегії модернізації системи бухгалтерського обліку в держаному секторі на 2007 – 2015 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 16 січня 2007 № 34 [Електронний ресурс] / Режим доступу: ссылка скрыта
  5. IPSAS [Електронний ресурс] / Режим доступу org/publicsector/
  6. Свірко С.В. Бухгалтерський облік в бюджетних установах України: методологія і організація: Дис... д-ра екон. наук: 08.06.04 / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана. — К., 2006.


Сенчук Т.Я., пошукувач

Львівська комерційна академія


ВИТРАТИ НА ДОСЛІДЖЕННЯ І РОЗРОБКИ:

ОРГАНІЗІЦІЙНО-ОБЛІКОВИЙ АСПЕКТ


З метою забезпечення конкурентоздатності підприємства проводять науково-дослідні, дослідно-конструкторські і технологічні роботи, що дає можливість упроваджувати сучасні технології та розробляти нові види продукції.

У процесі розробки нової продукції виникають такі види діяльності: експериментальна чи теоретична робота, спрямована на одержання нових знань чи на розвиток і удосконалення вже наявних навичок; пошук практичного застосування отриманих знань; формулювання і проектування можливого практичного застосування результатів наукової праці; тестування, за допомогою якого проводиться пошук чи оцінка альтернативних виробів, виробничих процесів чи послуг; виготовлення пробних зразків чи макетів, що передує виробництву; розробка дизайну виробу із застосуванням новітніх технологій чи реальних удосконалень; випробування досліджуваного зразка. Отже, етапи проведення досліджень та розробок різні за своїм наповненням.

На етапах дослідження підприємство проводить теоретичні й експериментальні опрацювання у пошуках того чи іншого засобу (енергії, технології, фізико-хімічних властивостей матеріалу тощо), який буде вперше використаний при розробці нового виду продукції. Етапи розробки являють собою чітко сформульовані цілі та завдання, які стосуються створення нового виду продукції, що може бути створений за допомогою нових знань, одержаних у результаті проведення підприємством попередніх досліджень.

Враховуючи викладене, доцільно аналізувати витрати, які виникають на різних етапах дослідження і розробок, що безумовно впливає на організацію їх обліку, складовою якої чітке визначення складу витрат. Так, до складу витрат на підготовку й освоєння нових видів продукції і виробництв включаться: вартість матеріально-виробничих запасів і послуг сторонніх організацій (фізичних осіб), використовуваних при виконанні зазначених робіт; витрати на оплату праці й інші виплати працівникам, безпосередньо зайнятим при виконанні зазначених робіт; відрахування на соціальні заходи; вартість спеціального устаткування і спеціального оснащення; амортизація об'єктів основних засобів і нематеріальних активів, використовуваних при виконанні зазначених робіт; витрати на експлуатацію науково-дослідного устаткування, установок, споруджень і іншого майна; загальногосподарські витрати, якщо вони безпосередньо пов'язані з виконанням даних робіт то інші.

При цьому, не всі витрати можуть бути віднесені до витрат на наукові дослідження і розробки, наприклад: витрати пов'язані з тестуванням і дослідження, проведені з метою керування величиною і контролю якості; витрати пов'язані з періодичними змінами і поліпшенням вже існуючих товарів, чи процесів послуг; юридичні й адміністративні витрати на патенти і суперечки; маркетингові дослідження, пов’язані з виготовленням нових видів продукції тощо.

Дослідження показують, що в організації обліку витрат на дослідження та розробки є певні труднощі. І пов’язані вони, насамперед, з тим, що в нормативно-правових документах [1, 2], економічній літературі і на практиці є невизначеність, а інколи змішування таких понять, як «дослідження» та «розробки», а це, у свою чергу, призводить до виникнення облікових помилок.

Отже, питання обліку витрат на дослідження і розробки потребують ґрунтовного вивчення. При цьому дієвим напрямом удосконалення облікового процесу є створення моделі обліку витрат, де основою є вивчення складових центрів витрат на дослідження і розробки, що дасть можливість ефективного управління витратами, їх моделювання та контролю.


Література:

1. Методичні рекомендації визначення кошторисної вартості науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) для організацій (підприємств) різних форм власності та господарювання (крім бюджетних установ): Затв. наказом Міністерства освіти і науки України від 21.02.06 № 119.

2. ДСТУ 3973-2000. Система розроблення та поставлення продукції на виробництво. Правила виконання науково-дослідних робіт. Загальні положення / В. Григор’єв (розроб.). - Чинний від 01.07.2001 р. - Офіц. вид. – К. : Держстандарт України, 2001. – 18 с.


Сисак Е.О., аспірант

Подільський державний аграрно-технічний університет


Облік землі в Україні та за кордоном


Земля є головним засобом виробництва у сільському господарстві, тому однією з умов наукового ведення господарства є правильне використання землі. Будь-яка діяльність людини – виробнича, торгівельна, комерційна чи інша – нерозривно пов’язана із землею, яка являється важливим об’єктом бухгалтерського обліку. Розвиток ринкової економіки в Україні, проведення земельної реформи, розширення міжнародних економічних зв’язків – все це створює необхідність удосконалення бухгалтерського обліку земельних ресурсів.

Проблематика відображення земельних ресурсів в бухгалтерському обліку є предметом досліджень широкого кола вітчизняних та зарубіжних науковців, зокрема таких, як Л.І. Антіпова, Ф.Ф. Бутинець, Б.С. Гузар, А.Є. Данкевич, М.Я. Дем’яненко, В.А. Дерій, В.М. Жук, Г.Г. Кірейцев, В.Г. Лінник, О.О. Петрова, П.Т. Саблук, Л.К. Сук, А.М. Третяк, В.М. Трегобчук, В.П. Ярмоленко та інших вчених. Попри це, теоретичні засади правового механізму вдосконалення бухгалтерського обліку земельних ресурсів залишаються значною мірою дискусійними.

Для досягнення поставленої в роботі мети застосована система методів: діалектичний, метод пізнання, абстрактно-логічний, монографічний, метод системного підходу та метод порівняння і синтезу.

Основними завданнями дійсної публікації є: визначити особливості інформаційного забезпечення управління земельними ресурсами, оцінити сучасний стан організації бухгалтерського обліку земельних ресурсів в сільськогосподарських підприємствах, обґрунтувати пропозиції по удосконаленню діючої системи обліку земель на основі вивченого досвіду зарубіжних країн.

В сучасних умовах облік земель - невід’ємна складова всієї системи господарського обліку, основним завданням якого є формування достовірної та неупередженої інформації про земельні ресурси. У Плані рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291, для обліку й узагальнення інформації про наявність і рух земель відведено субрахунок 101 ‘‘Земельні ділянки’’ у складі рахунка 10 ‘‘Основні засоби’’. Відображення будь-якої земельної ділянки в обліку залежить від мети придбання цієї ділянки підприємством. Обліковувати землю, на нашу думку, необхідно за вартістю її придбання ( купівельною вартістю), а усі витрати пов’язані з придбанням землі слід відносити на збільшення первісної вартості земельних ділянок. Поточні витрати, які виникатимуть в процесі використання земельної ділянки на підприємстві, наприклад, консультаційні витрати і інші витрати некапітального характеру можна відносити на загальногосподарські витрати й обліковувати на рахунках 91, 92, та 93. Що ж стосується капітальних витрат, то їх потрібно відображати в бухгалтерському обліку на субрахунку 102 ‘‘ Капітальні витрати на поліпшення земель ’’. Документування операцій з земельними ресурсами на підприємствах оформляється, згідно первинних документів, що затвердженні Міністерством статистики України. Проте більшість цих форм є досить недосконалими, а по деяким господарським операціям з земельними ділянками, взагалі відсутні форми документів.

У Франції землю обліковують на рахунку другого порядку 211 ‘‘ Земельні ділянки (незабудовані, забудовані, родовища корисних копалин) ’’, який включено до рахунку першого порядку 21 ‘‘Матеріальні основні засоби’’. В Росії придбані земельні ділянки обліковуються на субрахунку 08-1 ‘‘ Придбання земельних ділянок ’’ рахунка 08 ‘‘ Вкладення в внеоборотні активи ’’, до того часу, поки підприємство не зареєструє право власності на земельну ділянку в Єдиному державному реєстрі. Після реєстрації витрати на придбання земельної ділянки списуються з субрахунка 08-1 ‘‘ Придбання земельних ділянок ’’ на рахунок 01 ‘‘ Основні засоби ’’.

З розвитком земельної реформи, в країні нагромаджено вітчизняний досвід бухгалтерського обліку землі та його не можна вважати достатнім. Тому слід вести активний пошук подальшого вдосконалення обліку земельних ресурсів, у тому числі з використанням зарубіжної практики.


Література:
  1. Антіпова Л.І. Залучення зарубіжного досвіду організації земельно-орендних відносин. [ Текст ] / Л.І. Антіпова // Економіка АПК. – 2007. – № 1. – С. 147-153.
  2. Гузар Б.С. Удосконалення бухгалтерського обліку земельних ресурсів і витрат на їхнє поліпшення в агроформуваннях [ Текст ] / Б.С. Гузар, Н.І. Загребельна, Л.Л. Головко // Економіка АПК. – 2007. – № 11. – С. 133-137.
  3. Данкевич А.Є. Світовий досвід оренди земель [ Текст ] / А.Є. Данкевич // Економіка АПК. – 2007. – № 3. – С. 138-144.
  4. Дерій В.А. Бухгалтерський облік землі в Україні та за кордоном [ Текст ] / В. А. Дерій // Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2000. – № 5. – С. 14-15.
  5. Петрова О.О. Бухгалтерський облік і оцінка земельних ресурсів: дис. … канд. екон. наук: 08.00.12/ Петрова Олена Олексіївна. – Новосибірськ, – 2003. – 194с.


Сисюк С.В., к.е.н, доцент

Зорій Н.М., к.е.н, доцент

Тернопільський національний економічний університет


КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ


Перед лікувальними закладами, що працюють за контрактними умовами, у тому числі при розрахунках вартості медичного обслуговування за договорами із страховими компаніями на засадах розподілу функцій постачальника та надавача медичних послуг, постає необхідність обчислювати собівартість медичних послуг. Замовники послуг, як правило, бажають знати, які саме види послуг покриваються їхньою оплатою. Відповідно, постачальникам необхідно знати собівартість цих послуг для встановлення цін на них. Тому калькулювання медичної послуги займає вагоме місце при формуванні ціни на медичні послуги та має важливе значення як для визначення ефективності платних послуг, так і для контролю за результатами господарської діяльності.

Суттєве значення в забезпеченні ефективності функціонування установ і організацій бюджетної сфери має також процес обчислення собівартості. Обчислення собівартості – це етап облікових робіт, який прийнято називати калькуляцією. Під калькуляцією собівартості продукції, як правило, розуміють розрахунок або обчислення витрат на одиницю готової продукції (робіт, послуг) по статтях витрат, так само як при організації обліку виробничих витрат беруть до уваги вимоги калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг).

Калькуляція тісно пов’язана з організацією обліку витрат. Цей зв’язок та взаємообумовленість, перш за все, виражається в єдності задач і цілей, поставлених перед обліком витрат і калькуляцією: вони зобов’язані забезпечувати своєчасне, повне і достовірне відображення фактичних витрат, пов’язаних з наданням послуг, а також контроль за використанням матеріальних, трудових ресурсів і фінансових коштів в процесі надання послуг. Вказаний зв’язок обумовлюється також єдністю організації обліку і калькуляції залежно від особливостей процесу надання послуг.

Собівартість медичної послуги − це виражені в грошовому еквіваленті поточні витрати лікувального закладу, зумовлені наданням лікувальних, діагностичних, профілактичних, відновлювальних та інших видів медичних послуг населенню.

Процес калькулювання фактичної собівартості медичних послуг – це узагальнення інформації про фактичні видатки, пов’язані з наданням цих послуг і відповідний розрахунок їх величини на одиницю обліку. Застосування калькулювання дозволяє визначити: повну фактичну собівартість одиниці обліку (послуг); відпускну ціну одиниці обліку (послуг).

Таким чином, для калькулювання фактичної собівартості медичних послуг необхідно визначити:

− калькуляційні одиниці (об’єкти обліку, за якими групуються витрати на надання платних послуг);

− перелік калькуляційних статей (перелік статей витрат, що стосуються калькуляційної одиниці);

− методи калькулювання собівартості послуги (способи узагальнення інформації про витрати на надання послуг з урахуванням особливостей технологічного процесу тощо).

Основою для розрахунку всіх показників собівартості медичного закладу є розрахунок собівартості медичної процедури, тобто − медична процедура є основною одиницею калькулювання. Собівартість медичної процедури складається з поточних витрат закладу, згрупованих за статтями калькулювання. Поточні витрати включають витрати основного структурного (лікувального) підрозділу, а також витрати пара клінічних та допоміжних служб, пов’язаних із виконанням цієї процедури. До структурних підрозділів лікувального закладу відносять підрозділи − відділення та кабінети, в яких здійснюється технологічний процес виконання медичної процедури, а також служби, що створюють умови для належного лікувального процесу (адміністративні, господарські).

Вартість медичних послуги доцільно визначати на підставі планових витрат закладу, визначених на підставі державних, галузевих нормативів витрат матеріалів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов’язкових платежів).

На публічне обговорення винесено проект наказу МОЗ України “Про затвердження Методики визначення вартості медичних послуг”, який 6.08.2009 р. розміщено на офіційному сайті Міністерства охорони здоров'я [2]. Методика визначає єдиний підхід до розрахунку вартості медичних послуг, які можуть надаватися бюджетними закладами та установами охорони здоров’я. Згідно даного проекту наказу вартість медичних послуг визначатиметься на підставі планових витрат закладів і установ охорони здоров’я, визначених на підставі державних, галузевих нормативів витрат матеріалів, техніко-економічних розрахунків та кошторисів, ставок податків і зборів (обов’язкових платежів).

Отже, планова собівартість медичних послуг складатиметься з:
  • прямих витрат на оплату праці;
  • прямих матеріальних витрат;
  • інших прямих витрат;
  • адміністративних витрат;
  • непрямих (загальновиробничих) витрат.

Вартість медичної послуги складається з планової собівартості послуги, визначеної на підставі економічно обґрунтованих планових витрат на одиницю калькулювання та витрат на розвиток закладу у межах граничного рівня рентабельності, встановленого органами виконавчої влади.

Питання щодо затвердження порядку надання платних послуг у галузі охорони здоров'я на основі єдиного підходу до визначення їх вартості на державному рівні на сьогодні залишається невирішеним і кожний заклад самостійно розробляє методику визначення ціни на послугу.

Тому необхідно як найшвидше розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо визначення державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров'я та методики визначення вартості медичних послуг та граничної межі вартості даного виду послуг.


Література:

1. Перелік платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров'я, вищих медичних навчальних закладах та науково-дослідних установах, затверджений постановою КМУ від 17.09.96 р. № 1138. [Електронний ресурс] − Режим доступу: http//www.rada.com.ua

2. Проект наказу МОЗ України “Про затвердження Методики визначення вартості медичних послуг”[Електронний ресурс] − Режим доступу: http//www/moz.gov.ua


Ситак И.Л., ассистент

Национальный технический университет


Социальные аспекты повышения конкурентоспособности предприятия


Инновационное развитие социально ориентированной рыночной экономики и становление гражданского общества в Украине, уверенно входящей в европейское и мировое сообщество, происходит в условиях несовпадения этических, конфессиональных, культурологических и социальных ценностей у соизмеримых групп населения. Важную роль в успешном решении этой многомерной проблемы может сыграть расширение социальной ответственности корпораций на основе развития понимания сущности корпоративной культуры. Путь развития корпораций Украины должен базироваться на общемировых тенденциях глобализации и гуманизации бизнес-процессов, интерактивном подходе к созиданию будущего корпораций на основе концепции Re-Creating Р. Акоффа. В соответствии с этой концепцией развитие предприятия как социальной организации осуществляется как процесс и представляет собой результат инновационной деятельности всего персонала, включая руководителей, направленной на продвижение к общечеловеческим идеалам. Именно по этой причине при разработке стратегических карт следует учитывать один из наиболее важных и актуальных аспектов деятельности предприятия - социальную направленность. Корпоративная культура является основным инновационным ресурсом и проявляется в наборе приемов и правил взаимодействия, решения проблем внешней адаптации и внутренней интеграции. Одной из наиболее актуальных научных проблем является обоснованный выбор уровня социальной ответственности предприятия . Успешный опыт расширения социальной деятельности этих корпораций обобщен известным специалистом в области международного маркетинга Ф. Котлером в его книге "Корпоративна соціальна відповідальність". Инициативы он предлагает относить к одному из шести направлений социальной активности. Шесть направлений социальных инициатив: 1.Продвижение благотворительной программы; 2. Благотворительный маркетинг; 3. Корпоративный социальный маркетинг: кампания поддерживает разработку и/или проведение компании на смену определенных типов поведения; 4. Корпоративная филантропия; 5. Волонтерская работа в пользу общества; 6. Социально ответственные подходы к ведению бизнеса. Данные предпосылки социальной ориентации экономики и корпораций должны учитываться при разработке бизнес-карт.

Концепцию управления при помощи стратегических карт многие исследователи считают одной из наиболее глубоких версий управления развитием бизнеса, которая впервые предложена в 1992 году Робертом Капланом и Дэвидом Нортоном. По своему смыслу стратегическая карта (balanced scorecards) означает систему факторов, обеспечивающих сбалансированность показателей деятельности компании. Достижение такой сбалансированности и служит основной корпоративной стратегической целью компании, вынужденной непрерывно развиваться в турбулентной внешней среде. Уже доказано, что стратегические кары вооружают компанию пониманием логики ведения бизнеса в долгосрочном аспекте, необходимом для формирования ее уникальной компетенции и достижения успеха на рынке. Это весьма существенно как для разработки стратегических планов компании, так и для ведения текущих операций.

Процесс разработки формата и содержания стратегических карт сам по себе составляет одно из главных преимуществ проекта, поскольку позволяет вовлечь большинство сотрудников в обсуждение положения компании и ее перспектив. Кроме обсуждения и понимания миссии компании, основная часть работы по внедрению стратегических карт заключается в углубленном анализе и идентификации стратегических перспектив и ключевых факторов успеха компании. Поэтому желательно, чтобы в работе принимало участие как можно больше сотрудников, а сама работа завершилась бы достижением консенсуса по основным вопросам стратегии. В частности, большое значение придается тому, чтобы причинно–следственные отношения и приоритеты, выявленные при обсуждении, получили бы широкую поддержку и были понятны большинству сотрудников. Если это условие не соблюдается, то внедрение обещает быть очень тяжелым, а риск провала — высоким.

Стратегические карты помогают наилучшим образом довести информацию о положении и стратегических планах компании до всех ее сотрудников. В результате применения стратегических карт текущие операции согласуются с долговременными целями компании. Выбранное направление развития становится понятным и реальным для всех сотрудников. Работники лучше понимают цели компании, приобретают дополнительные стимулы к их реализации, легче воспринимают происходящие перемены и настойчиво проводят их в жизнь. Компания в целом становится более восприимчивой к новой информации и последовательной в формировании новых видов компетенции в своем бизнесе, превращаясь в обучающуюся организацию с более устойчивыми позициями конкурентоспособности.


Слюсаренко В.Є., ст. викладач

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»