Лізаційних процесів у світовій економіці матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції 26-28 квітня 2010 р м. Ужгород Ужгород, УжНУ, 2010

Вид материала

Документы

Содержание Суть та методика організації параметрів контролю Методологічна карта контролю касових операцій Аудит – як необхідність контролю за діяльністю комерційних підприємств Тимко Й. П., старший викладач Аудит финансовых инвестиций, учитываемых по методу участия в капитале, как составляющая финансовой политики предприятия Тищенко А.Ю., асистент Облік інноваційної діяльності Бюджетування у діяльності автодорожніх підприємств

Подобный материал:

• Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 42.73kb.
• Наукове забезпечення процесів реформування соціально-економічних відносин в умовах, 2496.34kb.
• Програма VI міжнародної науково-практичної конференції "сучасні проблеми глобальних, 73.41kb.
• Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 45.18kb.
• Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
• Програма проведення конференції 11 квітня 2011 року приїзд учасників конференції, 80.08kb.
• До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
• Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4599.99kb.
• Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
• Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали, 5109.61kb.

СУТЬ ТА МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ПАРАМЕТРІВ КОНТРОЛЮ


Досягнення мети здійснення будь-якого виду контролю вимагає насамперед вирішення питання щодо охоплення ним аспектів функціонування суб’єкта економіки, який перевіряється та визначення меж його проведення, тобто параметрів контролю. Більшість вітчизняних вчених при висвітленні методики контролю, визначаючи параметри перевірки переважно вживають такі категорії як завдання і об’єкти контролю [1, с.15-17, 112-116; 2, с.343-344; 3, с.180, 181, 223; 4, с.109, 140]. Автори зарубіжної літератури у галузі контролю виражають їх як критерії, задачі, вимоги, підходи, передумови і напрями контролю (аудиту) [5, с.31]. Огляд літератури доводить, що однозначність вчених у цьому важливому питанні не досягнута. На наш погляд, це негативно впливає на викладання та засвоєння матеріалу студентами спеціальних навчальних дисциплін з контролю, а також на проведення будь-якого виду контролю на практиці.

Значним кроком у цьому напрямі є пропозиція О. А. Петрик, яка вважає, що при перевірці річного звіту для визначення скерованості роботи аудитора на головне і суттєве необхідно використати такі категорії як критерії, ознаки, методи і прийоми [5, с. 31-44]. Але застосування цих тверджень у практичній діяльності автором не подається.

Важливою також є думка щодо організації номенклатур контролю виражена В. В. Сопком та В. П. Завгороднім які вказують на необхідність визначення об’єктів контролю і формування переліку контрольних номенклатур, але не подають методики його створення [6, с. 120-123], що затрудняє використання наукових положень у практиці.

МСА 300 “Планування аудиту фінансової звітності” передбачає при проведенні аудиту складати програму аудиту де визначати об’єкти, процедури та інші параметри, що можна вважати роботою по формуванню номенклатур контролю. При цьому допускається використання типових програм [7, с. 59]. Така робота є складною та трудомісткою і, на наш погляд, не виправданою.

Безперечно проблема параметрів контролю вимагає насамперед уточнення суті і змісту цього поняття. Крім того, необхідна методика організації номенклатур контролю.

На наш погляд, контрольні номенклатури це параметри виконання операцій процесу контролю з метою створення контрольної інформації. Вони обумовлюються потребами користувачів контрольної інформації.

Параметри перевірки (номенклатури контролю) організуються у два етапи. На першому етапі для кожного об’єкта контролю відповідно до потреб користувачів контрольної інформації визначають критерії, за ними ознаки, а також способи і прийоми для перевірки ознак. Для цього на кожен об’єкт контролю доцільно сформувати методологічну карту контролю (табл. 1).

Таблиця 1 Методологічна карта контролю касових операцій

Критерії і ознаки Методи і прийоми	1	1	2	3
Дотримання порядку зберігання готівки	Дотримання правил оформлення первинних документів	Відповідність фактичних залишків даним обліку	Правильність відображення операцій на рахунках бухгалтерського обліку
1. Обстеження	+	-	-	-
2. Документальна перевірка 2.1. суцільна 2.2. вибіркова	-	+	-	+
3. Інвентаризація 3.1. повна 3.2. часткова	-	-	+	-

Зворотній бік таблиці 1

1.	Положення “Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні”, затверджено постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. № 637
2.	Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 11.08.94 року № 69.
3.	План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій та Інструкція про застосування плану рахунків, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 30. 11. 99 р. №291

Організація контрольних номенклатур на другому етапі передбачає визначення конкретних параметрів здійснення контрольних операцій за кожною ознакою перевірки для забезпечення передумов створення відповідних форм носіїв контрольної інформації. З цією метою складають систему контрольних номенклатур яку можна формувати у вигляді таблиці. У підметі таблиці вказують об’єкти і ознаки контролю за кожним з них, а у присудку на кожному етапі контрольного процесу стосовно ознаки контролю визначають джерела інформації, контрольні номенклатури і носії контрольної інформації.

Така методика організації контрольних номенклатур носить загальний уніфікований характер. Вона може застосовуватися будь-яким видом (ланкою) контролю і дозволяє враховувати особливості та характерні риси кожного.

Розробка наведених організаційних документів забезпечує розуміння змісту номенклатур (параметрів) контролю і порядку їх формування. Вчить як визначати ознаки перевірки у взаємозв’язку з критеріями, що забезпечує актуальність питань, що підлягають контролю. Адже зрозуміло, що зміна критеріїв викликає зміну ознак.

Організація номенклатур контролю забезпечує повне охоплення контролем кожного об’єкта перевірки, створення носіїв, які міститимуть контрольну інформацію відповідно до потреб користувача, що підвищує якість контролю та прийняття відповідних рішень за його результатами, а значить сприяє покращенню діяльності суб’єктів економіки.


Література:

1. Гончарук Я. А. Аудит: Навч. посіб. / Гончарук Я. А, Рудницький В. С. – [3-тє вид., перероб. і доп.] – К.: Знання, 2007. – 443 с.
   
2. Білуха М. Т. Курс аудиту / Білуха М. Т.: Підручник. - К.: Знання, 1998. - 574с.
   
3. Аудит: Учебник для вузов [В. И. Подольский, Г. Б. Поляк, А. А. Савин, Л. В. Сотникова]; Под ред. проф. В. И. Подольского. М.: Аудит, ЮНИТИ, 1997. – 432 с.
   
4. Давидов Г. М. Аудит /Давидов Г. М.: Навч. посіб. – [2-ге вид., перероб. і доп. ] - -К.: Т-во “Знання”, КОО, 2001. – 363 с.
   
5. Аудит: Практическое пособие [А. Кузьминский, Н. Кужельный, Е. Петрик, В. Савченко и др.]; Под ред. А. Кузьминского. – К.: “Учетинформ”, 1996. – 283 с.
   
6. Сопко В. В. Організація бухгалтерського обліку, економічного контролю та аналізу: / Сопко В. В., Завгородній В. П. Підручник. - К.: КНЕУ, 2004. - 426с.; іл.
   
7. Лозовицький С. П. Аудит: Міжнародні стандарти аудиту, надання впевненості та етики / Лозовицький С. П.: Навч. посіб.- Львів: в-во ЛКА, 2006.-132с.
   

Телегунь М. І., к.е.н., доцент

Сумський національний аграрний університет


АУДИТ – ЯК НЕОБХІДНІСТЬ КОНТРОЛЮ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ КОМЕРЦІЙНИХ ПІДПРИЄМСТВ


Аудиторська діяльність в Україні здійснюється згідно з законом України «Про аудиторську діяльність» № 3125 від 22.04.1993 р. (в редакції Закону № 140-У від 14.09.2006р), яким зазначено, що аудит це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.

Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення.

Відповідно до закону «Про аудиторську діяльність» встановлено перелік підприємств, що підлягають обов’язковому щорічному аудиту.

Згідно із статтею 8 цього закону проведення аудиту є обов'язковим для:

1) підтвердження достовірності та повноти річної фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності відкритих акціонерних товариств, підприємств - емітентів облігацій, професійних учасників ринку цінних паперів, фінансових установ та інших суб'єктів господарювання, звітність яких відповідно до законодавства України підлягає офіційному оприлюдненню, за винятком установ і організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету;

2) перевірки фінансового стану засновників банків, підприємств з іноземними інвестиціями, відкритих акціонерних товариств (крім фізичних осіб), страхових і холдингових компаній, інститутів спільного інвестування, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

3) емітентів цінних паперів при отриманні ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.

Проведення аудиту є обов'язковим також в інших випадках, передбачених законами України. Вважаємо такий перелік об’єктів аудиту є недостатнім. Як показує практика, в умовах лібералізації економіки, зростання приватного сектору в різних галузях економіки, та при цьому зниження рівня контролю за діяльністю суб’єктів господарювання призводить до неконтрольованості їх діяльності, виникнення прихованих (не проведених бухгалтерією) операцій тощо.

Госпрозрахункові підприємства, що засновані на приватній власності – товариства з обмеженою відповідальністю, виробничі кооперативи, приватні підприємства тощо, перевіряються тільки податковими інспекціями з метою дотримання правил нарахування та сплати податків; органами Пенсійного фонду, фонду соціального страхування – з метою дотримання правил нарахування та сплати внесків та зборів до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування.

Таким чином, ці суб’єкти підприємницької діяльності здійснюють свою діяльність без зовнішнього контролю за законністю господарських операцій, повнотою їх відображення в бухгалтерському обліку, підтвердження показників фінансової звітності тощо. Такий стан речей призводить до наявності значного обсягу «лівих» операцій, тобто, тих, що не проведені в бухгалтерському обліку, а значить частина доходів привласнюється зацікавленими особами, не включається до оподатковуваного доходу, заробітна плата виплачується «в конвертах» та здійснюються інші масові порушення законодавства, боротися з якими в умовах корумпованої економіки досить проблематично.

В дореформений період вагому роль в діяльності підприємств та організацій виконував відомчих та державний контроль, що здійснювався у вигляді ревізій органами КРУ або ж відомчими ревізіями. Це сприяло посиленню відповідальності керівників підприємств в дотриманні законодавства з економічних питань. На сьогодні вагомий сектор економіки залишається без проведення зовнішнього контролю, що і призводить до розвитку тіньової економіки, всіляких економічних правопорушень, розкраданню майна, невиплати належної суми доходів працівникам підприємств.

На нашу думку, виходом з такої ситуації є впровадження обов’язкового аудиту господарської діяльності всіх суб’єктів господарювання, що є юридичними особами.

Частота проведення аудиту ми вважаємо за доцільне запропонувати в залежності від розмірів підприємства: один раз в 2-3 роки. На великих підприємствах (що віднесені до таких згідно з Господарським кодексом) аудит доцільно проводити щорічно.

Крім того, вважаємо, що виявлені порушення діючого законодавства повинні бути донесені до громадськості, а не скромно замовчуватись. Керівники підприємств та винні особи повинні нести відповідальність за виявлені порушення згідно з законодавством та відшкодовувати завдані збитки державі, працівникам підприємства. Висновки аудиторів повинні також прийматись до уваги при продовженні ліцензій, наданні різних дозволів на провадження діяльності.

На нашу думку, проведення обов’язкових аудиторських перевірок буде дисциплінувати власників та керівників підприємства, сприятиме укріпленню економічного правопорядку, захисту працівників підприємства, акціонерів, пайовиків, сприятиме сплаті до бюджету та різних фондів належної суми податків та платежів.


Тимко Й. П., старший викладач

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»


Становлення аудиту в Україні


Сучачний аудит – це особлива організаційна форма економічного контролю. Він непогано себе зарекомендував в умовах розвинутої ринкової економіки і навіть умовно-ринкової економіки перехідного типу, яка склалася зараз в Україні. Інакше кажучи, сучасний аудит – це невідємний складовий елемент інфраструктури ринку. В цьому і полягає його особливість та відмінність від ревізії, яка є формою адміністративного контролю.

Контроль, як відомо, є однією з функцій менеджменту. Отже, неможливо собі уявити ніяке упралівння без перевірок прийнятих рішень, встановлених вимог. І тим більше неможливе ніяке управління капіталом без поточного та наступного контролю за його станом., без професійного вибору інвестицій і без перевірок та аналізу фінансової бухгалтерської звітності.

Уже на зорі зародження контроль за господарськими операціями формувався як незалежний від безпосередніх виконавців та базувався на документування цих операцій.

Дослідження історичних аспектів виникнення та становлення аудиту свідчать про те, що причинами його виникнення і становлення були розподіл, зіткнення та спільність інтересів різних сторін (податкових органів та управлінців; власників та майнових менеджерів; підприємців і банків, бірж, майбутніх інвесторів, акціонерів, постачальників, гуртових покупців тощо) в процесі господарсько-фінансової діяльності.

Власне аудит слід відрізняти від аудиторської діяльності, яка включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудиту) та надання інших аудиторських послуг.

Аудиторські послуги можуть надаватись як у формі аудиторських перевірок (власне аудиту), так і пов’язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності, консультацій з питань приватизації господарського майна, комерціалізації торгівлі, акціонування підприємств та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

Послуги, що не пов’язані з власне аудитом, у міжнародній аудиторській практиці набули назви супутніх аудиту робіт (послуг), які виконуються за угодами. В них чітко зазначається, що ці роботи не є аудитом чи перевіркою і не потребують аудиторських висновків про достовірність бухгалтерської звітності та іншої обліково-фінансової інформації. Згідно з міжнародними (МНА 910 "Завдання з огляду фінансових звітів", МНА 920 "Завдання з виконання погоджених процедур стосовно фінансової інформації" та МНА 930 "Завдання з підготовки фінансової інформації") та національними нормативами в Україні (ННА № 19 "Роботи, супутні аудиту").

В сучасній фінансово-господарській діяльності предмет аудиту слід розглядати у двох аспектах: в просторовому, коли йдеться про напрями аудиторської діяльності, і в часовому аспекті, коли ці напрями стосуються минулого, теперішнього чи майбутнього періодів.

Предмет аудиту конкретизують його об’єкти. Під об’єктами аудиторської діяльності розуміють окремі чи взаємопов’язані економічні, організаційні та інші сторони функціонування системи, що вивчається, стан яких можна оцінювати кількісно або якісно. Аудит має справу з об’єктами, різними за складом, орієнтацією і відношенням до окремих сфер діяльності. Це вимагає застосування щодо них певної класифікаційної системи.

В процесі функціонування аудит сформував свій метод у системі прикладних економічних наук. Метод аудиту у здійсненні своїх функцій характеризується використанням загальнонаукових, які ґрунтуються на методах філософії, і власних методичних прийомів контролю (аудиту) господарської-фінансової діяльності підприємств. У загальному метод (від грецького metodos - дослідження) – це спосіб дослідження, який визначає підхід до об’єктів, що вивчаються, планомірний шлях наукового пізнання і встановлення істини.

Впровадження аудиту в сферу підприємницької діяльності має в цілому для держави істотні переваги порівняно з іншими формами фінансово-господарського контролю.

Загальна мета аудиту полягає у сприянні ефективності роботи, раціональному використанні майнових, трудових і фінансових ресурсів у підприємницькій діяльності для одержання максимальних прибутків. Для більш точного розуміння мети аудиту можна сказати, що ця перевірка здійснюється для засвідчення достовірності, повноти і законності представленої інформації до мінімального ризику користувачів інформації.


Література:

1. .Закон України «Про аудиторську діяльність в Україні» (від 22.04.93 р.) – із змінами та доповненнями від 16.09.06 р.
   
2. .Облік, аналіз та аудит: Навчальний посібник. – Київ, Кондор, 2008 р. – 618 с.
   
3. .Організація і методика аудиту: Підручник – Київ., 2009 р
   

Тихонравова Ю.В. старший преподаватель

Крымский экономический институт

ГВУЗ «КНЭУ им. Вадима Гетьмана»


АУДИТ ФИНАНСОВЫХ ИНВЕСТИЦИЙ, УЧИТЫВАЕМЫХ ПО МЕТОДУ УЧАСТИЯ В КАПИТАЛЕ, КАК СОСТАВЛЯЮЩАЯ ФИНАНСОВОЙ ПОЛИТИКИ ПРЕДПРИЯТИЯ


Одной из проблем низкой активности инвестиционного рынка в Украине является определенный уровень недоверия к финансовой отчетности и экономической|экономичной| информации. Данный факт не только не позволяет принимать решения о финансировании, но и не дает возможность оценивать эффективность полученных предложений. При осуществлении финансовых инвестиций и их учета обязательным условием является:

1) средства необходимо инвестировать в другие предприятия|средство|, с соответствующим оформлением документации, предусмотренной действующим законодательством;

2)| получать права на соответствующую долю в имуществе объекта инвестирования или приобретения долговых обязательств.

Финансовые инвестиции характеризуются определенными особенностями, основными из|с| которых|каких| являются:

1) использование|употребление| финансовых инвестиций как для получения дополнительного инвестиционного дохода в процессе пользования|использования| свободными денежными активами; так и для их противоинфляционной защиты;

2) предоставление субъекту предпринимательской деятельности выбора широкого диапазона инструментов инвестирования в разрезе «доходность| — риск» и «доходность| — ликвидность»;

3) мониторинг в процессе финансового инвестирования.

Исходя из вышеперечисленного, аудит финансовых инвестиций в зависимости от заданий, которые ставятся заказчиком, предопределен следующими направлениями: в составе финансовой отчетности; исходя из выполнения тематических заданий. Аудиторские проверки по этим направлениями имеют определенные особенности и соответственно цель, задание|задача|, планы и программы, рабочие и итоговые документы.

Основное отличие аудита финансовых инвестиций при выполнении тематических заданий|задачи| и при их проверке в составе финансовой отчетности заключаются в том, что в первом случае он базируется на оценке инвестиционной привлекательности будущих объектов для осуществления инвестиций, а так же на анализе эффективности вложенных средств|средства|, а в другом – на подтверждении информации о правильности отображения финансовых инвестиций в отчетности.

Необходимо установить порядок документирования аудита финансовых инвестиций, структуру аудиторских процедур и тесты контроля финансовых инвестиций. Аудит финансовых инвестиций, учитываемых по методу участия в капитале невозможно отделить от аудита финансовой отчетности. В связи с этим аудит данного вида инвестиций имеет смысл проводить в следующей последовательности:

1) признание инвестиции и выбор метода учета;

2) оценка на дату поступления (формирования);

3) аудит финансовой отчетности объекта инвестирования;

4) правильность распределения прибыли, начисления и выплаты дивидендов объекта инвестирования;

5) оценка на дату баланса;

6) правильность начисления и отображения доходов и расходов.

Подтверждение этой информации позволит предприятию правильно определить (увеличить или уменьшить) сумму своих финансовых вложений на отчетную дату.

Наряду с этим необходимо проверить обороты и правильность корреспонденции по счетам бухгалтерского учета: 141 «Инвестиции связанным сторонам по методу участия в капитале»; 721 «Доход от инвестиций в ассоциированные предприятия»; 722 «Доход от совместной деятельности»; 723 «Доход от инвестиций в дочерние предприятия»; 961 «Потери от инвестиций в ассоциированные предприятия»; 962 «Потери от совместной деятельности»; 963 «Потери от инвестиций в дочерние предприятия»; 373 «Расчеты по начисленным процентам».

Подтвержденные данные учета по долгосрочным финансовым инвестициям, учитываемым по методу участия в капитале позволят:

1) оценить и проанализировать эффективность текущей деятельности предприятия;

2) определить пути устранения и дальнейшего недопущения ошибок, совершенных в учете;

3) планировать доходность инвестиций;

4) осуществить планирование возможных рисков по вложенному капиталу;

5) спроецировать приток и отток денежных средств;

6) планировать прибыль от деятельности предприятия в целом.


Тищенко А.Ю., асистент

Східноукраїнський національний університет ім. В.Даля


Інвестиційна стратегія та напрями

інвестиційної політики підприємства


Інвестиційна діяльність є важливою невід'ємною частиною загальногосподарської діяльності підприємства. Для сучасного виробництва характерна капіталоємність, яка постійно росте, і посилення ролі довгострокових чинників. Сучасне виробниче підприємство значно відрізняється від фірми, що описана в теорії. Воно більше за розмірами, складніше по структурі управління, діє в різних сферах ринку, використовує складну систему інформації. Тому в конкурентній господарській ситуації діяльність окремого підприємства може бути спрямована на досягнення різних цілей: забезпечення оптимальних темпів зростання обсягів виробництва продукції та оптимальної норми прибутку протягом тривалих термінів; безперервна раціоналізація та управління оновленням устаткування; забезпечення послідовності курсу управління; підвищення конкурентоспроможності продукції, що виробляється; скорочення витрат виробництва. До названих цілей слід додати цілі, спрямовані на досягнення стабільності і обмеження ризику. Найбільш важливими є: зростання об'єму реалізації, збільшення прибутковості, зменшення залежності від постачальників, забезпечення стабільної платоспроможності підприємства. При цьому переважне число підприємств віддають перевагу цілям зростання обсягу продажів.

Після того, як визначена загальна стратегія, переходять до розробки функціональних стратегій. Функціональні стратегії – це стратегії в області виробництва, науково-дослідних робіт, інвестицій, фінансів, трудових ресурсів. Інвестиційна політика визначається інвестиційною стратегією підприємства і взаємопов'язана із всіма функціональними стратегіями. Інвестиційною політикою підприємства вибираються основні напрями інвестування, структура і масштаби інвестицій, а також джерела отримання інвестицій. Відповідно до поставлених цілей в своїй інвестиційній політиці підприємство може вибирати різні її види: консервативна інвестиційна політика; компромісна інвестиційна політика; агресивна інвестиційна політика. Консервативна інвестиційна політика – це варіант політики інвестиційної діяльності підприємства, пріоритетною метою якої є мінімізація рівня інвестиційного ризику. При здійсненні такої політики інвестор не прагне ні до максимізації рівня поточної прибутковості інвестицій, ні до максимізації темпів зростання капіталу. Компромісна (помірна) інвестиційна політика – варіант політики здійснення інвестиційної діяльності підприємства, спрямованої на вибір таких об'єктів інвестування, по яких рівні прибутковості і ризику найбільшою мірою наближені до середньоринкових. Агресивна інвестиційна політика являє собою варіант політики здійснення інвестиційної діяльності підприємства, направленої на вибір таких об'єктів інвестування, по яких рівні прибутковості і ризику значно вище середньоринкових.

Встановивши мету інвестиційній діяльності і сформувавши інвестиційну стратегію, підприємство визначає напрями інвестиційної політики. Доцільно виділити такі основні напрями інвестиційної політики підприємства: інвестиції в підвищення ефективності, метою яких є, перш за все, створення умов для зниження витрат підприємства за рахунок заміни устаткування, навчання персоналу або переміщення виробничих потужностей в регіони з вигіднішими умовами виробництва; інвестиції в розширення виробництва, завданням яких є інвестування в розширення можливостей випуску продукції для ринків, що раніше сформувалися, в рамках вже існуючих виробництв; інвестиції в створення нових виробництв, які забезпечать створення абсолютно нових підприємств, які випускатимуть продукцію, що раніше не виготовлялася підприємством, або дозволять підприємству зробити спробу вийти на нові для нього ринки з продукцією, що вже випускалася раніше; інвестиції ради задоволення вимог державних органів влади, і різновид цих інвестицій стає необхідним у тому випадку, коли підприємство стає перед необхідністю задовольнити вимоги влади в частині або екологічних стандартів, або безпеки продукції, або інших умов діяльності, які не можуть бути забезпечені за рахунок тільки удосконалення менеджменту та підтримки потужності підприємства. Таким чином, інвестиційна політика підприємства являє собою частину загальної фінансової стратегії, що полягає у виборі й реалізації найефективніших шляхів розширення обсягів активів для забезпечення основних напрямів його розвитку, а також спрямована на досягнення мети інвестиційної діяльності. Причому головною умовою успішної інвестиційної політики є орієнтація на рішення як короткострокових, так і довгострокових завдань, а також поєднання безпеки, прибутковості та рівня рентабельності капіталу.


Література:

1. Грідасов В.М., Кривченко С.В., Ісаєва О.Є. Інвестування: Навчальний посібник. – К.:Центр навчальної літератури, 2004. – 164с.
   
2. Маховикова Г.А., Кантор В.Е. Инвестиционный процесс на предприятии. – СПб.: Питер, 2001.- 176 с.
   
3. Черваньов Д.М. Менеджмент інвестиційної діяльності підприємств. - К.: Знання, 2003. – 622с.
   

Ткачук А. О.,старший викладач

Пронь В., студент

Волинський національний університет імені Лесі Українки


ОБЛІК ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


Інноваційний розвиток є новим шляхом диференціації напрямів суб’єктів господарської діяльності. Вивчення розвитку провідного досвіду вітчизняних та іноземних підприємств дає змогу зробити висновок про економічну доцільність самостійного розроблення та впровадження інновацій у порівнянні з придбанням таких технологій. Це призводить до необхідності прийняття законодавчо – нормативної бази для забезпечення відображення в обліку господарських операцій, пов’язаних з такою діяльністю.

Інноваційні процеси тісно пов’язані з інвестуванням, а також виступають частиною інноваційної діяльності підприємств.

Згідно ст. 325 Господарського кодексу України «Інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюються на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково – технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково – технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя» [1, ст. 325].

Бухгалтерському обліку підлягають матеріальні, трудові, фінансові ресурси, які забезпечують інноваційну діяльність, витрати на дослідження і розробки, на виробництво нової продукції, капітальні витрати, поточні витрати, кількісні та якісні параметри цієї продукції, доходи, фінансові результати.

Методику обліку інноваційної діяльності доцільно досліджувати на основі технічних, фінансових та нематеріальних ресурсів в розрізі підприємств що включають інноваційну діяльність до видів статутної та підприємств, що створені з метою впровадження інноваційної діяльності. В свою чергу облік інноваційної діяльності на підприємствах будь – яких організаційно - правових форм необхідно розглядати поетапно: облік виконання технологічної документації; облік виробництва інноваційного продукту; облік реалізації інноваційного продукту [2, с. 112].

Що стосується методів бухгалтерського обліку, то всі вони притаманні й інноваційній діяльності.

Документування зокрема передбачає затверджену на підприємстві внутрішню звітність за виконанням етапів інноваційної діяльності (проектів).

Інвентаризація у свою чергу проводиться на кінець звітного періоду, в якому відбулось інтенсивне списання залучених на інноваційні операції активів з балансового обліку.

Оцінка майна та зобов’язань повинна ґрунтуватися на документальному підтвердженні та підкріплюватись висновками зовнішніх професійних відповідних структур, або матеріалами із офіційних видань [3, с. 112].

Використання синтетичних та аналітичних рахунків передбачає відокремлення обліку результатів інноваційної діяльності в розрізі власних та залучених ресурсів на її здійснення; достатній рівень аналітичного обліку для проведення внутрішнього контролю.

Калькулювання – собівартість готового продукту (наданих послуг) за інноваційними програмами, за економічною сутністю є прямими та загальновиробничими витратами, що затверджуються додатком до наказу про облікову політику.

Узагальнення даних бухгалтерського обліку у формах звітності підприємств – виконавців інноваційних програм (проектів) здійснюється на основі використання П(С)БО.

Актуальним питанням є затвердження форм внутрішньої звітності, зокрема з питань списання на виробництво інноваційного характеру матеріальних ресурсів, руху готової продукції тощо.

Нажаль у період світової фінансової кризи доцільність здійснення інноваційної діяльності відходить на другий план через обмеженість вільних обігових коштів, але у перспективі цей напрямок розвитку підприємств будь-якої галузі буде значно актуальним.


Література:

1. Господарський кодекс України від 4 лютого 2005року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - № 11, з наступними змінами й доповненнями.
   
2. Левицька О.О. Особливості методології обліку інноваційної діяльності // КНЕУ ім. Вадима Гетьмана. – 2007. – № 21. – с. 111 – 114.
   
3. Крупка. Я.Д. Варіанти обліку інноваційних процесів на підприємстві // Бухгалтерський облік і аудит. – 2008. – №5. – с. 16.
   

Ткачук І.М. к.е.н., доцент

Луцький національний технічний університет


БЮДЖЕТУВАННЯ У ДІЯЛЬНОСТІ АВТОДОРОЖНІХ ПІДПРИЄМСТВ


В умовах ринкової економіки природнім є те, що кожне підприємство в своїй галузі прагне бути лідером. У нашій країні розвиток галузі будівництва автошляхів, з кожним наступним роком, стає вельми утрудненим і на це є ряд причин: застаріла організація праці, яка не відповідає сучасним вимогам; існуюча система ціноутворення не відображає реальних витрат; застосування застарілих технологій, що не забезпечують отримання позитивних результатів. До того ж, у сьогоднішніх умовах нестабільної економічної ситуації, коли цілі галузі поставлені на грань виживання, одним із серйозних і першорядних питань для автодорожніх підприємств є застосування нових підходів та методів планування та управління результатами діяльності.

Для багатьох українських підприємств останнє десятиліття є періодом освоєння нових інструментів управління фінансами, ведуче місце серед яких належить бюджетуванню – одному із видів планування діяльності підприємства. Як зазначають Хруцкий В.Є., Сізова Т.В., Гамаюнов В.В. бюджетування – це основа фінансової дисципліни на підприємстві, перш за все підвищення відповідальності керівників різного рівня управління за фінансові результати, досягнуті очолюваними ними структурними підрозділами [2, 29].

Фахівці, які досліджують питання організації бюджетування на вітчизняних підприємствах, відзначають, що ефект від використання цього виду планування вельми високий. І бажаний результат від переходу на якісно новий рівень всієї системи фінансового менеджменту досягається починаючи з формування стратегічних пріоритетів в управлінні фінансами підприємства і завершується фінансовим аналізом підсумків його діяльності після завершення періоду, на який був розроблений бюджет.

На практиці в управлінні фінансами автодорожніх підприємств виникають певні труднощі щодо забезпечення коректності термінології нової форми планування. Зокрема, досить часто слово «бюджет» використовується для визначення як річного планового документа підприємства в цілому, так і окремих планових форм що входять до його складу. В даному випадку коректним є використання в першому випадку словосполучення «сукупний бюджет автодорожнього підприємства», а в другому – «локальні бюджети». При цьому сукупний бюджет формується з певного числа локальних бюджетів.

Враховуючи зазначене варто відмітити важливий аспект такого виду планування – орієнтація на величину доходу, взаємопов’язану з поточними та інвестиційними витратами. Вибір підприємством методу досягнення збалансованого рішення в процесі складання бюджету не є жорстко регламентованим. Практичний приклад цього виражається в тому, що номенклатура і кількість окремих планових форм – локальних бюджетів, сукупність яких визначає бюджет підприємства, самостійно формується фінансовими менеджерами. Масштаби автодорожнього підприємства та характер виконуваних ним робіт є істотними умовами, які впливають на прийняте рішення.

Значним недоліком автодорожніх підприємств є неможливість закріплення відповідальності за виконання плану будівництва за окремими структурними підрозділами або виконавцями. Це відбувається перш за все тому, що план будівництва – це досить складний документ за формою і змістом, відповідно повне розуміння його можливе лише фахівцями, які його розробляли. І далеко не кожен керівник структурного підрозділу, тим паче менеджер, автодорожнього підприємства має кваліфікацію, що дозволяє однозначно зрозуміти зміст як складових, так і всього документа.

Певні передумови рішення зазначених питань закладені в системі бюджетування. За даними практики відправним моментом складання бюджету автодорожніх підприємств на відповідний рік є аналіз, а при необхідності й коректування стратегічних планів діяльності. Це і є умовою, яка гарантує взаємозв’язок розробленого як документу середньострокового планування з довгостроковими планами на основі яких визначаються цільові показники і обмеження на планований рік.

Для успішного впровадження бюджетування на автодорожніх підприємствах необхідним є: розробка і затвердження єдиних умов, на підставі яких будуватиметься система бюджетування; розробка та впровадження управлінських процедур, за допомогою яких реалізується система бюджетування; автоматизація процесів бюджетування.


Література:

1. Голов С.Ф. Управлінський облік. – К.: Лібра, 2006. – 704 с.

2. Хруцкий В.Е., Сизова Т.В., Гамаюнов В.В. Внутрифирменное бюджетирование: Настольная книга по постановке финансового планирования. – М.: Финансы и статистика, 2006. – 464 с.

3. Шим Д.К., Сигел Д.Г. Основы коммерческого бюджетирования. Пошаговое руководство. – М.: Азбука – 2001. – 496 с.

Тлучкевич Н.В., к.е.н., доцент

Луцький національний технічний університет


Нормативний облік витрат в сільськогосподарському виробництві


Нормативний метод обліку витрат є одним із найкращих, оскільки найбільш повно відповідає вимогам управлінського обліку з погдяду оперативності та контролю за витратами, але він може виправдати себе лише при відповідній нормативній і методологічній базі по організації внутрішньогосподарського обліку на практиці. Його перевагами є достовірність визначення собівартості, організація оперативного та поточного аналізу, контролю і планування витрат. Однак, запровадження його в практику вітчизняних підприємств вимагає наявності на підприємстві кваліфікованих кадрів та супроводжується труднощами, які пов’язані з розрахунком норм витрат відповідно до конкретних умов виробництва на підприємстві та переглядом і зміною їх у разі появи нових видів ресурсів, зміни технології виробництва тощо.

З початку свого впровадження, в перші роки XX ст., кальку­ляція собівартості за нормативними витратами зразу ж почала ко­ристуватися великим успіхом та стала одним з найбільш поши­рених методів управлінського обліку.

Ідею впровадження нормативного обліку у практику вітчизняних підприємств підтримують такі вчені, як А.Ф. Аксененко, І.А. Басманов, А.П. Рудановський, П.С. Безруких, О.С. Бородкін, С. Ф. Голов, А.М. Кузьмінский, Л.В. Нападовська, О.Ф. Палій, М.С. Пушкар, Я.В. Соколов, М.Г. Чумаченко та інші.

Нормативний метод обліку витрат передбачає розробку норм, стандартів, складання нормативної калькуляції і облік фактичних витрат з виділенням відхилень від нормативів.

Для сільського господарства, де порівняно стабільний процес виробництва, найбільш доцільним є нормативний метод обліку і планування витрат, в основі якого лежить нормативна собівартість, що найбільш точно враховує зміни, які відбуваються у процесі виробництва і дає можливість проводити оперативний аналіз та приймати стратегічні управлінські рішення. Ще в 1968 р. прихильниками розрахунку в сільському господарстві нормативної собівартості були такі науковці, як Ю.Я. Литвин, В.К. Радостовець та ін.

Проте, не всі сільськогосподарські підприємства України використовують нормативний метод, застосовуються лише окремі його складові і то не на всі види продукції. Це залежить, в першу чергу, від впливу природно-кліматичних умов на процеси виробництва, які призводять до зміни в технології виробництва та встановленні, зміні і дотриманні норм матеріальних та трудових витрат, що потребує кваліфікованих спеціалістів та належних комп’ютерних технологій.

Загалом, існує дві причини впровадження системи нормативного калькулювання в практику сільського господарства:

1. вдосконалення процесу калькулювання собівартості продукції – в силу дії біологічних законів росту рослин і тварин нормативне калькулювання дозволяє визначати собівартість продукції до моменту її отримання, що дозволяє визначати протягом року собівартість продукції тваринництва та приймати оперативні рішення щодо ціноутворення;
   

2) вдосконалення процесу планування і контролю результатів господарських процесів, що сприяє здійсненню планування доходів, витрат і фінансових результатів та проведенню ефективного оперативного контролю за їх розмірами та своєчасному вживанню заходів для уникнення несприятливих результатів подів в процесі вирощування біологічних активів та сільськогосподарської продукції.

Складати нормативну собівартість слід щомісяця (кварталу, року) на підставі розроблених і затверджених норм сировини і матеріалів, витрат праці та нормативів механізованих робіт. В Україні розробляються середньогалузеві нормативи витрат на виробництво основних видів сільськогосподарської продукції. На самих же підприємствах для продукції рослинництва такі норми слід розробляти в технологічних картах по вирощуванню кожного виду продукції, а для встановлення складу кормів у тваринництві необхідно використовувати певні раціони з відгодівлі тварин (на сільськогосподарських підприємствах Волинської області такі документи складаються дуже рідко: одиниці підприємств).

Дослідження практичного досвіду розробки технологічних карт у низці сільськогосподарських підприємств Волинської області різних форм власності, а зокрема в Горохівському, Луцькому, Маневицькому, Ківерцівському та Ратнівському районах показало, що такі карти складають 17 сільськогосподарських підприємств Волинської області з 63 опитуваних, а раціони відгодівлі – 10 підприємств, що свідчить про низький рівень розробки внутрішніх нормативів на виробництво продукції та відсутність застосування нормативного методу обліку витрат і розрахунку нормативної собівартості.

Нормативні витрати варто визначати як на одиницю продукції (р., п.), так і на весь обсяг виробництва. На підставі нормативної калькуляції виписуються документи на видачу сировини і матеріалів, за допомогою яких можна уникнути перевитрачання матеріалів і тим самим зниження витрат.

Нормативні витрати в сільському господарстві - це витрати за конкретних природно-кліматичних і організаційно-технологічних умов виробництва та нормативної продуктивності землі і тварин, різних видів ресурсів, діючих норм виробітку і витрат праці.

Понаднормативні витрати необхідно відображати у призначених на те документах, що дозволить в оперативному порядку приймати рішення щодо встановлення їх причини та винуватців і вжити заходів для ліквідації і уникнення їх в майбутньому.

Крім того, сільськогосподарські товаровиробники на основі розрахунку нормативної собівартості кожного виду продукції можуть проаналізувати та порівняти її з ціною, що існує на ринку. Так, як уже зазначалось вище, основою для визначення нормативних витрат на виробництво конкретного виду сільськогосподарської продукції є технологічні карти, на підставі яких за статтями витрат, згідно з передбаченими технологією роботами відповідно до грунтово-кліматичних умов, застосовуваних на підприємстві норм виробітку, витрат праці, матеріальних і інших ресурсів та їх вартості, розраховують загальну суму витрат виробництва у натуральному та грошовому виразі з розрахунку на 1 га площі посіву культур, голову тварин та одиницю відповідної продукції.

Разом з тим, виробничий процес в сільському господарстві характеризується різною тривалістю операційних циклів протягом року та відмінною від інших галузей економіки технологією виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Так, в рослинництві характерні такі етапи виробничого процесу як обробіток грунту, посів, догляд за посівами і збір урожаю. У тваринництві залежно від видів тварин технологія вирощування біологічних активів і сільськогосподарської продукції не збігається в часі. Наприклад, для вирощування великої рогатої худоби можна виділити такі періоди виробництва – народження, відлучка, випоювання, сортування залежно від цілей подальшого утримання. Це потребує чіткого розмежування витрат за кожною відповідною стадією виробництва, які обумовлені біологічними законами росту рослин і тварин, і відповідно, дотримання чітких розмірів нормативних витрат з метою вирощування якісної сільськогосподарської продукції (наприклад, внесення мінеральних добрив понад визначену норму або навпаки може призвести як до отримання невідповідного сорту зерна або іншої неякісної продукції, так і отримання втрат від загибелі чи пошкодження посіву).

Для відображення калькуляційних розрахунків і складання нормативної калькуляції в сільському господарстві необхідно складати калькуляції собівартості продукції рослинництва (тваринництва), в якій систематизована інформація про склад виробничих витрат (за статтями і нормами витрат), обсяги виробництва продукції, розрахунок виробничої собівартості калькуляційної одиниці продукції. Розрахунок слід проводити на основі даних Виробничих звітів за попередні періоди, діючих норм і нормативів витрат з відповідним їх коригуванням відповідно до особливостей технології вирощування сільськогосподарської продукції та інших бухгалтерських документів.

З метою контролю як за витратами структурних підрозділів сільськогосподарських підприємств, так і підприємства в цілому, доцільно складати зведену форму Звіту про фактичну собівартість продукції (біологічних активів, р., п.), яка дозволяє аналізувати фактичну і нормативну собівартість за нормами і нормативами витрат та оцінити роботу керівників структурних підрозділів, виконавців та встановити причини виявлених відхилень.