Лізаційних процесів у світовій економіці матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції 26-28 квітня 2010 р м. Ужгород Ужгород, УжНУ, 2010
| Вид материала | Документы |
- Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 42.73kb.
- Наукове забезпечення процесів реформування соціально-економічних відносин в умовах, 2496.34kb.
- Програма VI міжнародної науково-практичної конференції "сучасні проблеми глобальних, 73.41kb.
- Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 45.18kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Програма проведення конференції 11 квітня 2011 року приїзд учасників конференції, 80.08kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4599.99kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали, 5109.61kb.
Чижевська О.М., асистент
Подільська державна аграрно-технічна академія
ПРОБЛЕМИ ОЦІНКИ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ СІЛСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ В СИСТЕМІ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ
Результатом земельної реформи в Україні стало отримання землею грошової оцінки. Проте, ні цей факт, ні участь землі, як одного із факторів виробництва, в господарській діяльності, не стали підставою для відображення їх на рахунках бухгалтерського обліку сільськогосподарських підприємств. Наслідком цього стали безконтрольність, послаблення відповідальності господарюючих суб‘єктів за ефективним використанням та збереженням земельних ресурсів. Дослідження методологічних підходів оцінки земельних ресурсів, які залучені сільськогосподарськими підприємствами, є одним з основних напрямків процесу удосконалення бухгалтерського обліку.
Безпосередньо проблемами оцінки в бухгалтерському обліку земельних ресурсів займаються такі вчені як М.Я.Дем‘яненко, В.М. Жук, В.Б.Моссаковський, Б.Й.Пасховер, П.Т.Саблук, М.М.Федоров та інші вчені.
Проведені нами дослідження показали, що вітчизняними вченими проблеми оцінки землі зводяться, перед усім, до недосконалості нормативної грошової оцінки, яку отримала земля в ході земельної реформи в Україні.
Як один з варіантів вирішення проблем оцінки земельних ресурсів останнім часом вітчизняні автори розглядають можливість запозичення бухгалтерським обліком принципів, підходів і методів оцінки, які використовуються в професійній оціночній діяльності. З великої кількості методів оцінки в сучасних умовах більшість з них може бути використана лише за наявності земельного ринку, так як ґрунтується на його показниках. В умовах відсутності ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні в якості основи для облікової оцінки земельних ресурсів практично можна використати лише один методичний підхід проведення експертної грошової оцінки, а саме доходний, який передбачає капіталізацію чистого операційного доходу або рентного доходу, фактичного чи очікуваного від земельної ділянки при її найефективнішому використанні. Для земельних ресурсів сільськогосподарських підприємств, які безпосередньо використовуються в основній їх діяльності, враховуючи обмеження земельного законодавства України, таким видом використання є їх фактичне сільськогосподарське використання, при чому, на умовах оренди.
У вітчизняній обліковій практиці при класифікації оренди землі виходять, перш за все, з юридичної форми операції - акцент робиться на передачі права власності на земельну ділянку. Позиція, з якою оренда землі, в силу притаманних їй специфічних первісних природних характеристик, розглядається лише як операційна, на нашу думку, не є достатньо обґрунтованою з економічної точки зору. Класифікацію оренди земельних ресурсів, ми вважаємо, слід проводити гнучко, з врахуванням в кожному конкретному випадку не тільки умов договору, а й наявності суттєвих доказів про невідмовність укладеної орендної угоди, наприклад, відомостей про неодноразове продовження угоди орендарем на вигідних для нього умовах та про наявність такої можливості у нього в подальшому, або відомостей про наміри орендаря придбати земельну ділянку, або про «приховану» реалізацію цього наміру на практиці та т.і.
Для відображення в бухгалтерському обліку земельних ділянок, залучених на умовах оренди, облікова практика (вітчизняна і міжнародна) передбачає можливість використання в якості основи облікової оцінки справедливої вартості або теперішньої вартість мінімальних орендних платежів. Оцінка за мінімальними орендними платежами по суті являє собою капіталізацію, і за умови передбачення договором оренди фіксованої орендної плати, яка не може бути відміненою, може розглядатись як один з найбільш прийнятних варіантів. Проте якість отриманих облікових оцінок в умовах перенасичення і монополізації ринку оренди в Україні, і , як наслідок, мінімізації орендної плати за користування землею, є сумнівною.
За іншим існуючим в обліковій практиці підходом операції оренди трактуються як виникнення нематеріального активу. Для прав користування землею передбачено в якості основи облікової оцінки використовувати оцінки за собівартістю та справедливою вартістю. Проведені нами дослідження показали, що в сучасному обліку є тенденція до поступового витіснення історичної собівартості, заснованої на справедливій вартості. Використання ж в якості основи облікової оцінки придбання земельних ресурсів концепції собівартості за первісними витратами, на нашу думку, менше всього підходить для вітчизняного економічного середовища. Враховуючи специфіку вітчизняної економіки та менталітет представників управлінської ланки, ми вважаємо, що лише використання концепції собівартості за нормативними витратами може забезпечити переваги використання основи облікової оцінки за собівартістю.
В результаті ми маємо, що на сьогодні вибір основи облікової оцінки для земельних ресурсів в умовах відсутності ринку сільськогосподарських земель є обмежений, а це не створює передумов для досягнення поставлених перед бухгалтерським обліком цілей - забезпечення релевантною інформацією основних груп її користувачів.
Чиж В.І., д.е.н., професор
Тищенко О.І., аспірант
Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля
ВИКОРИСТАННЯ КОНТРОЛІНГУ В
УПРАВЛІННІ ВИРОБНИЧИМИ ЗАТРАТАМИ
На думку багатьох вчених та практиків контролінг, безумовно, є новим поняттям, поява якого є закономірною і відповідає сучасним умовам господарювання. В той же час серед учених немає єдиного уявлення щодо його сутності. Так, одні автори ототожнюють контролінг з традиційним управлінням, інші – з управлінським обліком. Контролінг має більші функціональні можливості, базується не лише на обліковій функції, а використовує сукупність функцій та підходів до управління для досягнення поставленої мети.
Для повного визначення розбіжностей між системою контролінгу та системою управління слід порівняти функції, які покладені на виконавців завдань цих систем. Завдання менеджерів полягають у досягненні цілей підприємства через організацію всіх функцій управління. До завдань контролерів входить інформаційна, а також консультаційна підтримка менеджерів в процесі виконання ними своїх функцій. Контролінг, як складова системи управління затратами, виконує всі управлінські функції, але вони мають інший зміст. Так, для управління більш властивий пошук відхилень між запланованими та фактичними значеннями затрат, виявлення причин, що призвели до них, та пошук шляхів їх усунення. Головна мета контролінгу в процесі реалізації функцій управління затратами полягає в пошуку оптимальних моделей управління, оцінки їх якості та покращення показників якості прийнятих рішень. Для цього обирають найбільш ефективні методи обліку, контролю і аналізу затрат підприємства. В контролінгу планування являє собою процес розробки комплексу заходів щодо переходу від існуючої системи управління затратами до бажаної системи з урахуванням особливостей та потреб окремого підприємства.
Узагальнення існуючих точок зору дало змогу визначити контролінг як засіб удосконалення системи управління на підприємствах, інформаційно-аналітичного та методичного забезпечення процесу прийняття управлінських рішень, які спрямовані на координацію, контроль та регулювання основних показників діяльності підприємства, у тому числі затрат.
Взаємозв’язок між різними видами контролінгу, що застосовуються в управлінні затратами (оперативний, диспозитивний, стратегічний), за різними видами діяльності (операційною, фінансовою, інвестиційною) та під час реалізації різних функцій управління (планування, нормування, контроль, організація) відображено у вигляді кубу контролінгу, в якому модифіковано склад функцій управління затратами.
Досвід використання контролінгу на вітчизняних підприємствах свідчить про те, що вони в основному застосовують оперативний контролінг, який поширюється на операційну діяльність підприємства.
Призначення оперативного контролінгу полягає в координації оперативного планування, обліку, контролю і звітності на підприємстві при підтримці сучасної інформаційної системи. Щодо функцій управління, які лежать в основі контролінгу, то найбільш поширеними є планування (бюджетування), нормування, контроль, що включає облік і аналіз, калькулювання собівартості продукції, та організація діяльності підприємств. На відміну від системи управління, до складу функцій оперативного контролінгу в управлінні затратами не включено функцію прогнозування, а переважну увагу сконцентровано на функціях планування та контролю.
Відповідно до такого підходу визначено роль контролінгу в управлінні затратами, яка полягає в інформаційній, аналітичній та методичній підтримці керівництва в процесі здійснення контролю затрат операційної діяльності підприємства, та розроблено концепцію контролінгу. Концепція контролінгу дає уявлення щодо процедури досягнення поставленої мети управління затратами підприємства за допомогою методів і інструментів при дотриманні певних принципів. Відповідно до концепції контролінг виконує такий комплекс завдань: розробку системи контрольованих показників щодо затрат; розробку та наукове обґрунтування методів обліку затрат; перманентний контроль за виконанням планових (нормативних) показників; встановлення відхилянь від планових (нормативних) значень затрат за місцями їх виникнення та центрами відповідальності у вартісному та натуральному вимірах; визначення причин виявлених відхилянь затрат та відповідальних за них менеджерів; розробку комплексу заходів щодо усунення негативних відхилянь. Виконання такого комплексу завдань дасть змогу менеджерам отримувати достовірну, деталізовану інформацію щодо стану затрат підприємства за кожним виділеним об’єктом у розрізі центрів відповідальності та їх відповідності встановленим нормам. Така інформація у сукупності дозволить використовувати метод управління затратами за відхиляннями та застосовувати конкретні заходи для їх усунення до завершення технологічного циклу виготовлення продукції.
Реалізація концепції контролінгу затрат здійснюється за допомогою певних інструментів при дотриманні чотирьох принципів: руху й гальмування, своєчасності, документування, стратегічної свідомості.
Література:
1. Контроллинг в бизнесе. Методологические и практические основы построения контроллинга в организациях / [А.М. Карминский, Н.И.Оленев, А.Г.Примак, С.Г Фалько]. – 2-е изд. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 256с.
Чорнак Т.В., ст.викладач
ДВНЗ «Ужгородський національний університет»
УДОСКОНАЛЕННЯ ОЦІНКИ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ
ТА ЇЇ ВІДОБРАЖЕННЯ У ЗВІТНОСТІ
За визначенням П(с)БО 10, дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Дебіторська заборгованість визнається під час продажу (відвантаження) продукції (товарів, робіт, послуг) та оцінюється за первісною вартістю. Тобто відбувається розрив між нарахуванням доходів та реальним отриманням грошових коштів. І чим більший часовий розрив між двома подіями, тим менша імовірність закриття дебіторської заборгованості. Крім того, можливі випадки, коли підприємство вже ніколи й не отримає погашення заборгованості через цілий ряд причин. Внаслідок цього, постає проблема реальної оцінки дебіторської заборгованості, виходячи з принципу обачності, який застерігає від завищення оцінки активів підприємства.
Інструментом коригування оцінки дебіторської заборгованості є резерв сумнівних боргів. Дебіторська заборгованість повинна відображатись за чистою реалізаційною вартістю, тобто за вирахуванням резерву сумнівних боргів. Звідси постало три основних питання, які хвилювали теоретиків та практиків:
- Чи є обов’язковим створення резерву сумнівних боргів?
- На який саме вид заборгованості створювати резерв?
- Коли потрібно створювати резерв?
Щодо першого питання, то на практиці доволі часто відбувається ігнорування положень П(с)БО 10, тим більше, що за це не передбачено якоїсь серйозної відповідальності. В літературі теж зустрічаються суперечливі роз’яснення, зокрема, що формування резерву сумнівних боргів є процедурою скоріше обов’язковою, ніж добровільною, а за підприємством залишається тільки вибір методу створення резерву [1]. Такий висновок робиться на основі п.27 П(с)БО 2, згідно якого за статтею «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги» до підсумку балансу включають чисту реалізаційну вартість. До іншої заборгованості такої обов’язковості немає.
З іншого боку, п.7 П(с)БО 10 зазначає, що до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю однозначно включається лише поточна дебіторська заборгованість, яка є фінансовим активом (крім придбаної заборгованості та заборгованості, призначеної для продажу).
Показники іншої дебіторської заборгованості наводяться у балансі за чистою реалізаційною вартістю лише у разі створення щодо неї резерву сумнівних боргів (п.32.1 П(с)БО 2). Тобто до відповідної статті включається остаточний підсумок або нетто-оцінка (первісна вартість за вирахуванням сумнівних боргів). Крім того, в прикладі №4 з додатку до П(с)БО 10 вказується на можливість створення резерву до статті «Векселі одержані», з включенням даної суми до витрат підприємства. На нашу думку, даний момент методично не обґрунтований. Адже при створенні резерву з відображенням витрат робиться проведення:
Дт 944 «Сумнівні та безнадійні борги» Кт 38 «Резерв сумнівних боргів».
Але оскільки стаття «Векселі одержані» вже повинна показуватись за чистою реалізаційною вартістю, то створення резерву з подальшим коригуванням на цю суму рядка 161 балансу призведе до некоректного заниження суми дебіторської заборгованості за товари (роботи, послуги). До того ж, з балансу неможливо буде отримати інформацію по якій вартості відображається інша дебіторська заборгованість (по первісній чи по чистій реалізаційній). У разі створення резерву на загальну суму іншої дебіторської заборгованості (як у прикладі 4), в балансі взагалі буде відсутня інформація про неї.
Виходом з цієї ситуації може бути введення додаткових рядків до балансу при створенні резерву для коригування іншої дебіторської заборгованості (векселі одержані, дебіторська заборгованість за розрахунками, інша поточна дебіторська заборгованість).
Іншим питанням, яке часто виникає стосовно резерву сумнівних боргів – це терміни його нарахування. Стверджується, що резерви сумнівних боргів дозволяється створювати тільки за результатами інвентаризації дебіторської заборгованості в кінці року; в той же час пропонується розраховувати резерв перед складанням звітності, а використовуватись він буде протягом звітного року при потребі або безпосередньо перед складанням звітності. Також існують думки, що резерв потрібно нараховувати помісячно.
Пункт 7 П(с)БО 10 однозначно вказує на те, що для визначення чистої реалізаційної вартості резерв сумнівних боргів обчислюється на дату балансу. Тобто щоквартально при складанні офіційного балансу. Але на багатьох підприємствах (холдингових структурах, групах компаній, що управляються одним власником) практикується щомісячна консолідація бухгалтерської інформації, де також важлива актуальність оцінки дебіторської заборгованості. Для управлінського обліку теж необхідно частіше, ніж раз у квартал, визначати реальність заборгованості дебіторів.
Отже, можна зробити висновок, що при потребі в управлінських цілях розраховувати резерв сумнівних боргів доцільно щомісяця, з обов’язковим його визначенням щокварталу при складанні балансу.
Згідно з П(с)БО 10 величина резерву сумнівних боргів визначається за одним з методів:
- застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості;
- застосування коефіцієнта сумнівності.
Вибір одного з методів є елементом облікової політики та обов’язково повинен бути зазначений у наказі про облікову політику. Ґрунтовніше дане питання досліджувалось нами у [ 2 ].
За методом застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості величина резерву визначається на підставі аналізу платоспроможності окремих дебіторів. На нашу думку, даний метод є найбільш точним, оскільки досліджуються реальні дебітори, а не розраховуються середньостатистичні коефіцієнти. На жаль, відсутні чіткі рекомендації, за яких умов можна вважати заборгованість сумнівною, що дає можливість підприємству впливати на прибуток, маніпулюючи показником резерву.
Вважаємо за необхідне вдосконалили даний метод, вводячи певні критерії сумнівності заборгованості дебіторів:
- порушення справи про банкрутство;
- наявність претензій з боку інших контрагентів або держави;
- прострочення сплати боргу на n днів;
- ухилення дебіторів від спроб фіксування графіків погашення заборгованості.
Даний перелік може доповнюватись самим підприємством в залежності від специфіки його діяльності. Якщо в якості критерію обрати кількість днів прострочення боргу, то можливо досягнути суттєвого зниження трудомісткості за умови автоматизованого обліку розрахунків з дебіторами. Сучасні програмні продукти для автоматизації бухгалтерського обліку контролюють строки заборгованості та дозволяють запрограмувати автоматичне нарахування резерву за умови прострочення боргу на певну кількість днів.
Література
- Кушина О. Згадати все-2// Бухгалтерія. – 2006. – №3–4. с.58–63.
- Чорнак Т.В. Формування облікової політики на підприємстві та її розкриття у звітності// Вісник Ужгородського університету, Серія: Економіка. – 2004. – №15. –с.169–174.
Шара Є.Ю., к.е.н., доцент
Національний університ Державної податкової служби України
ОСОБЛИВОСТІ ОЦІНКИ ЗАПАСІВ ПРИ ЇХ ПРИДБАННІ
Важливою проблемою, що виникає при визначенні витрат звітного періоду, є оцінка витрат на спожиті матеріали.
Фактична собівартість запасів повинна включати всі витрати на придбання, витрати на переробку та інші витрати, що виникли під час доставки запасів до їх теперішнього місцезнаходження та приведення їх у теперішній стан. Витрати на придбання складаються з ціни придбання, ввізного мита , та інших податків (крім тих, що згодом повертаються податковими органами), а також витрати на транспортування, навантажувально-розвантажувальні роботи, інших витрат, пов’язаних з придбанням запасів. Торгові та інші знижки за МСБО 2 "Запаси" [1] вираховуються при визначенні витрат, що входять до складу собівартості запасів. В той же час подібна вимога чітко виписана у національному стандарті 8 "Нематеріальні активи" [2] та в П(С)БО 7 "Основні засоби" [3], але чомусь не включається до П(С)БО 9 "Запаси" [4]. Відповідно ніяких вказівок з цього приводу немає і в Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку №291 від 30.11.99р. [5], а у самому Плані рахунків відсутні рахунки чи субрахунки, які б давали можливість чітко відобразити надані продавцем, але не використані покупцем торговельні знижки, наприклад, у випадку чинності наданих знижок за умови погашення покупцем заборгованості протягом узгодженого терміну.
Якщо сплата боргу здійснюється після закінчення терміну чинності наданої знижки, то проблем не виникає, бо вартість оприбуткованого товару є його фактичною собівартістю.
Якщо ж покупець сплачує рахунок постачальника протягом пільгового терміну дії знижки, виникає питання: яким чином відобразити цю знижку на рахунках, якщо не застосовувати методу "червоного сторно", від якого, як відомо, намагалися відійти розробники нової облікової концепції.
Тому для вирішення цієї проблеми доцільно у 6 класі рахунків у рамках синтетичного рахунку 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядчиками" с ввести спеціальний регулюючий рахунок «Надані торговельні знижки».
Фактично ця сума є збитком від невикористаних можливостей, як її трактує Е.С.Хендріксен, а тому її слід відобразити у складі інших операційних витрат (рахунок 94) у тому періоді, коли знижки не були використані.
нформація про загальну суму невикористаних знижок, наданих постачальниками підприємству є цілком доречною для користувачів, оскільки свідчить про недосконалість управління грошовими потоками. Але для того, щоб ця інформація дійсно знайшла своє відображення у фінансовій звітності та дійшла до користувача, слід внести доповнення до п.9 П(С)БО 9 "Запаси" [4]: "...собівартість запасів складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачується згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням будь-яких наданих ним торговельних знижок...".
У відповідності до П(С)БО 9 "Запаси" [4], записи слід оцінювати, за найменшим з двох показників : собівартістю або чистою вартістю реалізації. У цьому визначенні термін "чиста вартість реалізації" - це розрахункова ціна продажу за умов звичайної господарської діяльності мінус розрахункові витрати завершення виробництва та розрахункові витрати, потрібні для здійснення продажу.
Таким чином, для здійснення оцінки запасів та відповідної оцінки собівартості спожитих для виробництва готової продукції запасів слід застосовувати правило нижчої з оцінок "собівартість" чи " чиста вартість реалізації". Однак в умовах гіперінфляційної економіки згідно з МСБО 29 "Фінансова звітність в умовах гіперінфляції" фінансові звіти підприємства мають бути виражені в одиниці виміру, що діє на дату балансу. Відповідні дані для попереднього періоду повинні також бути перераховані в одиницю виміру, яка діє на дату балансу [ 1].
Отже, суми оцінки запасів в балансі в умовах гіперінфляції необхідно перераховувати із застосуванням загального індексу цін, починаючи з дати їх придбання. Якщо такий офіційний індекс цін відсутній за період, з дати придбання чи дати останньої переоцінки до дати балансу, то цим стандартом дозволяється використовувати оцінку на основі змін курсу обміну валют звітності на відносно стабільну іноземну валюту [1]. Але і в цьому випадку не можна говорити про автоматичне перерахування немонетарних статей активів, бо правило мінімальної оцінки із собівартості та чистої вартості реалізації залишається чинним.
Враховуючи ці обставини, вважаємо за необхідне виділяти окремі субрахунки 3-го рівня на субрахунку 946 "Втрати від знецінення запасів": 946.1-"Втрати від знецінення запасів" та 946.2 "Дооцінка запасів до рівня собівартості". Останній субрахунок є контрарним відносно рахунка 946.1. Такі перерахунки запасів до мінімальної з двох оцінок слід здійснювати лише на дату складання фінансової звітності, а не щомісяця, а результати відносити на рахунок фінансових результатів, але розкривати інформацію результатів про переоцінку окремо у примітках до фінансової звітності.
Переоцінку товарних запасів необхідно здійснювати окремо по кожному виду товарно-матеріальних цінностей, в залежності від коливання ринкових цін на подібні товари на ринку на дату складання балансу.
Індексації підлягають всі запаси сировини, матеріалів, незавершеного виробництва та готової продукції в цілому з попереднім чи наступним коригуванням балансової вартості окремих видів запасів до мінімальної з двох оцінок - собівартість чи чиста вартість реалізації.
Виходячи з цих базових методологічних положень, слід визнати за недоцільну діючу на сьогодні практику щомісячної автоматичної дооцінки запасів до рівня звичайних цін, що діють на дату складання балансу за звітний місяць, особливо якщо врахувати, що ця практика діяла в періоди відносної фінансової стабільності, так і в періоди гіперінфляції, без врахування кон’юнктури ринку, стану запасів та можливостей їх реалізації.
Література:
1. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку 2000.: пер. з англ. за ред. С.Ф. Голова. – К.: ФПБАУ, 2000. – 1272 с.
2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", затверджено наказом МФУ від 18.10.1999 р. № 242: [Електронний ресурс].– Режим доступу: http: zakon 1. rada. gov. ua /cgibin/laws/main.cgi.
3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”, затверджено наказом МФУ від 18.10.1999 р. № 242: [Електронний ресурс].– Режим доступу: http: zakon 1. rada. gov. ua /cgibin/laws/main.cgi.
4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”, затв.наказом Міністерства Фінансів України від 20.10.1999 р.№ 246: [Електронний ресурс].– Режим доступу: http: zakon 1. rada. gov. ua /cgibin/laws/main.cgi.
5. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій”, затверджено наказом МФУ від 30.11.1999 р. № 291: [Електронний ресурс].– Режим доступу: http: zakon 1. rada. gov. ua /cgibin/laws/main.cgi.
Шарапова І.С. асистент
Київський національний економічний університет
ім. Вадима Гетьмана»