Лізаційних процесів у світовій економіці матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції 26-28 квітня 2010 р м. Ужгород Ужгород, УжНУ, 2010
| Вид материала | Документы |
- Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 42.73kb.
- Наукове забезпечення процесів реформування соціально-економічних відносин в умовах, 2496.34kb.
- Програма VI міжнародної науково-практичної конференції "сучасні проблеми глобальних, 73.41kb.
- Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 45.18kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Програма проведення конференції 11 квітня 2011 року приїзд учасників конференції, 80.08kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4599.99kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали, 5109.61kb.
Функционально-стоимостной анализ
в системе учетной политики предприятия
Система хозяйствования, ориентированная на активное использование рыночных результатов производства, завоевание потребительского рынка, увеличение капитала и прибыли, повышение инновационной привлекательности предъявляет к работе объединений и предприятий ряд требований, невыполнение которых затрудняет решение всех вышеперечисленных задач. Перед предприятием стоит задача формирования целостного представления не только о качестве и потребительских свойствах товаров, услуг, процессов и затратах ресурсов на их производство и применение за полный жизненный цикл, но и о воздействии каждого из этапов цикла на совокупные потребительские свойства и затраты. Измеряя и оценивая степень этого влияния можно значительно повысить эффективность производства.
К одному из методов, позволяющих решить эту задачу относится функционально-стоимостной анализ, который представляет собой универсальный высокоэффективный метод оптимизации параметров и других конструктивных, технологических, организационных, эстетических, экономических характеристик изделия по принятым критериям.
Теорию функционально-стоимостного анализа можно свести к двум основным тезисам:
1. Затраты на производство любого изделия состоят из какого-то минимума издержек, абсолютно необходимых для его изготовления, и издержек, связанных с несовершенством проекта или конструкции, технологии и использовании неэффективных материалов. Именно эти издержки представляют собой один из резервов снижения себестоимости продукции.
2. Функционально-стоимостной анализ предполагает прежде всего полное отвлечение от конструкции изделия, анализируются и исследуются функции, которые оно реализует. Задача функционально-стоимостного анализа - определение того из альтернативных вариантов производства и реализации, который является наиболее экономичным с точки зрения как производителя, так и потребителя. Это означает, что при анализе принимаются во внимание не только производственные затраты, но и потребительские свойства изделия.
В современных условиях результативность функционально-стоимостного анализа значительно повышается, когда он осуществляется в тесной интеграции с управленческим учетом и контроллингом.
Так, центральное место в управленческом учете занимает управление затратами. Если система контроллинга концентрирует внимание на анализе и достижении финансовых результатов, то функционально-стоимостной анализ рассматривает в первую очередь затраты. При функционально-стоимостном анализе, так же как и в контроллинге, исследуются процессы формирования затрат и влияющие на затраты факторы, что позволяет применить общие методы и методики.
Если управленческий учет и контроллинг большей частью определяют управленческие решения, то в функционально-стоимостном анализе упор делается на выявление и реализацию производственных резервов. Также при разработке учетной политики предприятия рекомендуется выбрать такие методы калькулирования себестоимости, которые обеспечивают наглядное представление о структуре издержек производства, уровне постоянных и переменных затрат, доле коммерческих расходов. Во всех случаях предприятию целесообразно стремиться к такой организации учета, при которой вся совокупность затрат четко разделена по группам: переменные, постоянные, смешанные.
Таким образом, функционально-стоимостной анализ не является самоцелью, а тесно переплетается с работами по бухгалтерскому, управленческому учету и контроллингу.
Главная особенность функционально-стоимостного анализа заключается в том, что он позволяет не только увидеть действительные причины низкого качества и необоснованных затрат, но и предложить конкретные, многовариантные пути достижения оптимального соотношения между качеством и затратами на производство и функционирование продукции.
Подуражня Ю. Ю., аспірант
ДВНЗ «Київський національний економічний університет
імені Вадима Гетьмана»
ОСОБЛИВОСТІ КОНТРОЛЮ РОЗРАХУНКІВ З БЮДЖЕТОМ ТА ПОЗАБЮДЖЕТНИМИ ФОНДАМИ
Фінансово-господарська діяльність будь-якого підприємства обов’язково повинна підлягати контролю, що проводиться з метою виявлення порушень та пошуку резервів збільшення ефективності діяльності суб’єкта господарювання. Такий контроль може бути зовнішнім (проводиться в обов’язковому порядку відповідними державними органами чи незалежними експертами) та внутрішнім (проводиться спеціально створеною комісією із працівників підприємства або залученими спеціалістами). Саме здійснення контролю стимулює підприємство до правомірної, більш ефективної роботи. Тому що від результатів контрольної перевірки залежить добробут та фінансова стабільність суб’єкта господарювання.
В літературі найбільш повно характеризують поняття фінансового контролю. Так як воно носить найбільш загальний характер і включає в себе всі можливі види контролю фінансово-господарської діяльності підприємств. Суть фінансового контролю полягає у дослідженні об’єкта, порівнянні фактичних і планових показників, виявленні відхилень, фіксації отриманих результатів, вжиття відповідних заходів щодо усунення виявлених порушень, попередження їх виникнення в майбутньому.
Контроль розрахунків з бюджетом та позабюджетними фондами має свої особливості. По-перше, контроль розрахунків з бюджетом та позабюджетними фондами може бути зовнішнім та внутрішнім. Зовнішній контроль, в свою чергу, поділяється на державний фінансовий контроль (який здійснюється державними органами і має назву податковий контроль) та незалежний контроль (зовнішній аудит, що також, досить часто, називається податковим).
Визначення податкового контролю дано у проекті Податкового Кодексу України, як діяльності контрольних органів по встановленню стану виконання вимог чинного податкового законодавства суб’єктами, на яких покладено обов’язок по обчисленню, сплаті, утриманню, перерахуванню податків, зборів (обов’язкових платежів), виявленню відхилень у їх діяльності від законодавчо встановлених вимог, їх припинення й усунення, а також по відновленню порушених прав держави та територіальних громад на своєчасне й повне одержання відповідних сум податків і недопущенню таких порушень у майбутньому [1].
Існують також дещо інші визначення. Наприклад, податковий контроль – це специфічний вид фінансового контролю за дотриманням податкової дисципліни, що розглядається з двох сторін: як функція державного управління економікою та як особлива діяльність щодо виконання податкового законодавства України. Обидві сторони податкового контролю знаходяться в нерозривній єдності і безупинному розвитку та удосконаленні[2].
Зовнішній аудит проводиться незалежною аудиторською організацією (аудитором) на договірній основі з економічним суб'єктом, головним чином, з метою об'єктивної оцінки достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності, а також надання консультаційних послуг адміністрації.
Система внутрішнього контролю – це система засобів, націлених на виявлення і усунення фінансових, юридичних, виробничих та інших ризиків, а також на виявлення фактів господарської діяльності, пов’язаних з навмисним чи ненавмисним порушенням працівниками своїх обов’язків, що призвели до погіршення фінансового стану підприємства або його ділової репутації..
Внутрішній контроль є інструментом, який застосовується керівництвом для цілковитої впевненості в тому, що його діяльність здійснюється чесно, законно, ресурси належно захищені від втрат і використовуються економно й ефективно, а інформація щодо результатів діяльності достовірна[3].
Внутрішні перевірки можуть здійснюватись у вигляді внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту. При чому, поняття внутрішнього аудиту значно вужче і складає лише одну із форм внутрішнього контролю, здійснюється незалежно по відношенню до керівництва та гарантує об’єктивну оцінку діяльності підприємства[4].
Внутрішній аудит є незалежною, об'єктивною перевіркою або консультаційною діяльністю, спрямованою на поліпшення діяльності підприємства. Він допомагає підприємствам досягти своїх цілей шляхом систематичного, дисциплінованого підходу до оцінки та підвищення ефективності процесів управління ризиками, контролю та управління процесами діяльності. Підприємства можуть створювати службу внутрішніх аудиторів, або залучати для виконання її функцій незалежну організацію.
Внутрішній аудит має певні відмінності від зовнішнього. Основною відмінністю є те, що контроль здійснюється всередині підприємства, незалежно від зовнішніх факторів. Метою внутрішнього аудиту є підвищення ефективності діяльності підприємства. Тоді, як зовнішнього – перевірка достовірності та правильності складання фінансової звітності.
По-друге, якщо проводиться контроль розрахунків з бюджетом і позабюджетними фондами з боку держави (податковий контроль), то контролюючими органами при цьому є:
1. Митні органи – стосовно ввізного та вивізного мита, акцизного збору, податку на додану вартість, інших податків і зборів (обов’язкових платежів), що справляються на митній території України.
2. Установи Пенсійного Фонду України – стосовно сплати внесків до Пенсійного Фонду України.
3. Установи Фондів соціального страхування України – стосовно внесків до Фондів соціального страхування України.
4. Податкові органи – стосовно податків і зборів (обов’язкових платежів), окрім вище перелічених,що справляються до бюджетів та позабюджетних фондів.
Інші державні органи не мають права здійснювати податковий контроль навіть за запитами правоохоронних органів[1].
Якщо ж контроль даного виду розрахунків здійснюється в середині підприємства, то контролюючим органом є спеціально створена комісія з працівників підприємства (для внутрішнього контролю) або незалежні аудитори.
Таким чином, розрахунки з бюджетом та позабюджетними фондами належать до однієї з найбільш важливих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства. Оскільки саме даному виду розрахунків приділяється найбільша у вага з боку держави у вигляді регулярних податкових перевірок. Тому, більшість підприємств самостійно проводять внутрішні перевірки даної ділянки обліку, щоб бути впевненими в результатах зовнішнього контролю.
Література:
1. Проект Податкового Кодексу України: [Електронний ресурс] – Режим доступу: n.rada.gov.ua.
2. Кушнір І. В. Податковий контроль: навчальний посібник. / Кушнір І. В. – Миколаїв, 2006. – 96 с.
3. Футоранська Ю.М. Окремі аспекти державного регулювання у сфері внутрішнього фінансового контролю в Україні / Футоранська Ю.М. // Фінансовий контроль.-2006 р.-№2(31).-С.20-24
4. Здирко Н. Г. Внутрішній контроль в Україні: проблеми розвитку та шляхи вирішення / Здирко Н. Г. / [Електронний ресурс] / Здирко Н. Г. // Економіка: проблеми теорії і практики: Збірник наукових праць.- Дніпропетровськ: ДНУ – 2008. – Режим доступу до журналу:
www.rusnauka.com/14_APSN_2008/Economics/32463.doc.php
Попітіч Т. В., асистент
Львівська комерційна академія
ПЛАН ОРГАНІЗАЦІЇ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ НА ПІДПРИЄМСТВАХ І ОРГАНІЗАЦІЯХ СПОЖИВОЇ КООПЕРАЦІЇ
Однією з важливих передумов раціональної організації обліку є розробка плану організації бухгалтерського обліку, яким визначається зміст, послідовність і строки виконання облікових робіт на підприємстві, порядок одержання інформації, складання і подання звітності.
План організації бухгалтерського обліку має містити план звітності, план документації і документообороту, робочий план рахунків, план інвентаризації та план технічного оформлення облікової інформації.
План звітності передбачає перелік форм як зовнішньої, так і внутрішньої звітності, строки її складання і подання. План зовнішньої звітності ґрунтується на нормативно-правових актах Міністерства фінансів України, інших керівних органів, в тому числі галузевих (Укоопспілки). Форми і строки складання внутрішньої звітності, необхідної для управління і контролю, визначаються керівником підприємства і головним бухгалтером. Складання відповідних форм звітності й оперативно-аналітичної інформації закріплюються в плані за конкретними виконавцями.
План документації і документообороту складається на підставі переліку типових і спеціалізованих форм документів, встановлених для підприємств і організацій системи споживчої кооперації та визначає порядок документального оформлення господарських операцій найзручнішими для кооперативного підприємства документами виходячи із специфіки його діяльності, а також послідовність проходження документів на всіх стадіях облікового опрацювання. План документації оформляється у вигляді переліку форм документів з коротким описом їх змісту або у вигляді альбому форм документів.
План документообороту, розробляється головним бухгалтером та визначає порядок роботи не тільки облікового апарату, а й інших підрозділів і служб кооперативного підприємства, причетних до оформлення господарських операцій відповідними документами. Дотримання встановленого плану документообороту забезпечує своєчасність складання й опрацювання документів, повноту і правильність облікових записів і звітних показників. Порушення плану документообороту, затримка документів на будь-якому етапі їх проходження призводять до відставання реєстрації господарських операцій в обліку і послаблення контролю за їх виконанням. Тому Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено, що вимоги головного бухгалтера щодо неухильного дотримання порядку оформлення і подання в бухгалтерію первинних документів є обов’язковими для всіх підрозділів, служб і працівників підприємства [4].
Відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій споживчої кооперації, кожне кооперативне підприємство розробляє робочий план рахунків, де визначає порядок ведення кожного синтетичного рахунку, субрахунків та аналітичних рахунків стосовно конкретних умов його діяльності.
План інвентаризації передбачає строки і порядок проведення інвентаризації матеріальних цінностей, грошових коштів та інших активів підприємства, а також зобов’язань за розрахункам з різними дебіторами і кредиторами. Цим планом передбачається як повна інвентаризація, так і часткові, визначаються орієнтовні строки і порядок проведення раптових інвентаризацій. При цьому строки раптових інвентаризацій не повинні бути завчасно відомі матеріально відповідальним особам. План інвентаризації повинен бути складений так, щоб інвентаризація в одній ланці господарства не спричиняла порушення нормальної роботи інших його ланок. При складанні плану інвентаризації керуються Інструкцією щодо інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, документів та розрахунків та Положенням про особливості інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків в організаціях, підприємствах і установах споживчої кооперації України
План технічного оформлення облікової інформації охоплює перелік і порядок ведення облікових регістрів, застосування яких передбачено книжково-журнальною формою обліку, а також заходи щодо раціональної організації облікового процесу, і в першу чергу, – за рахунок забезпечення й ефективного використання сучасних засобів обчислювальної техніки.
Література:
1. Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків : затверджена наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994 року, № 69.
2. Інструкція про застосування книжково-журнальної форми бухгалтерського обліку в організаціях і підприємствах споживчої кооперації : затв. пост. Правління Укоопспілки від 19.12.2001 р. № 304 / А. М. Волошин, В. О. Озеран та ін. – К.: ДІЯ, 2002. – 214 с.
3. Положення про особливості інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків в організаціях, підприємствах і установах споживчої кооперації України : затверджена постановою п’ятих зборів Ради Укоопспілки шістнадцятого скликання 18.04.1994 р.
4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку : затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р., № 88.
5. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій споживчої кооперації України (Укоопспілки) : затверджений постановою правління Укоопспілки 19.12.2001 р. № 304 у відповідності до плану рахунків затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11. 99 р. № 291.
Приступа К.П., асистент
Луцький національний технічний університет
НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ
ОПЕРАТИВНОГО КОНТРОЛЮ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ
Поява і розвиток глобальних ринків, що у часі співпало з виникненням і поширенням загальноекономічних кризових явищ призвели до погіршення фінансового стану сільськогосподарських підприємств та ускладнили механізм управління їх діяльністю. Сільськогосподарська галузь найбільше відчуває вплив нестабільності та невизначеності соціально – економічної політика держави, оскільки її функціонування в переважній більшості грунтується на залучених кредитних ресурсах та інвестованих коштах.
Управління діяльністю сільськогосподарських підприємств зосередилось на проведенні ефективних заходів по збереженню, раціональному та найекономнішому використанні майна власника. Зростання потреб в оптимізації витрат на виробництво продукції рослинництва й тваринництва, а також оптимальному затрачанні предметів та засобів праці по її переробці і реалізації підвищили значення оперативного контролю, що забезпечує дотримання планово – кошторисних норм, технічних та технологічних правил і нормативів в процесі здійснення кожної окремо взятої господарської операції. Таким чином, роль і значення оперативного контролю в сучасних умовах відомі і визнані. Але, питання його належної раціональної організації на сільськогосподарських підприємствах до сьогодні залишається відкритим. Тому, вважаємо за необхідне окреслити напрями вдосконалення організації оперативного контролю саме в даній галузі.
Ефективність та результативність оперативного контролю на сільськогосподарських підприємствах багато в чому залежить від правильності і раціональності організації цього процесу. Належним чином організовані контрольні дії і процедури, що здійснюються щоденно, позмінно або розраховані на тривалість певних господарських процесів, забезпечують якісне виконання службових обов’язків працівниками й спеціалістами та сприяють досягненню як оперативних, так і стратегічних цілей управління.
Організація ефективно діючої системи оперативного контролю на сільськогосподарських підприємствах має ґрунтуватися та розробці, впровадженні і дотримання низки внутрішніх нормативно – правових актів. Логіка розробки і впровадження таких документів пояснює і розкриває значення оперативного контролю з врахування особливостей виробництва сільськогосподарської продукції та відносинами власності, що склалися і діють в даній галузі. Дотримання положень таких регламентів повинно забезпечити неформальне здійснення контрольних процедур, а фактичне представлення результатів спостережень, оглядів і перевірок суб’єктами контролю з можливістю їх моментального порівняння з дійсними чи плановими показниками.
Зміст та основні параграфи внутрішніх нормативних актів сільськогосподарських підприємств, що регулюють процес організації і здійснення оперативного контролю залежать від організаційно – правової форми господарства та трудових відносин між його власниками та акціонерами. Важливо, розуміти, що якість проведення контрольних заходів, залежить не тільки від врахування сезонності та циклічності виробництва сільськогосподарської продукції, але в значній мірі від особистих відносин між членами правління кооперативом, товариством чи керівниками фермерських та інших підприємств галузі. Мається на увазі, що сучасні сільськогосподарські підприємства створилися внаслідок реформування колишніх колгоспів і радгоспів, шляхом внесення майнових часток групи людей, що проживають на спільній або невіддаленій території. Розташування сучасних СВК, СГПП, СТОВ, а саме місце находження їх полів, бригад, ферм, сьогодні, не змінилося. Власники, керівництво та практично весь персонал, що безпосередньо зайнятий виробництвом сільськогосподарської продукції проживають десятками років на одній території, а часто пов’язані родинними та сімейними зв’язками. Цей факт, що є особливим та характерним тільки для українського села має безперечний і значний вплив на організацію оперативного контролю на місцях. Етична неспроможність або матеріальна зацікавленість контролера, що перевіряє діяльність певних працівників, унеможливлює якісне визначення ним результатів їх роботи. В результаті, знижується дієвість і ефективність контролю, не виконується принцип його об’єктивності і професійної поведінки. Тому, саме такий фактор має бути визначальним при розробці нормативного регулювання оперативного контролю з метою забезпечення збереження та раціонального використання майна власника. Доцільним буде створення на сільськогосподарських підприємствах Положення про організацію оперативного контролю з врахування структури і специфіки керівного органу. В документ необхідно включити перелік об’єктів контролю із обов’язковим зазначенням межі суттєвості щодо необхідності проведення оперативних перевірок їх стану по аналітиці; характеристику методики і техніки проведення контрольних заходів з врахуванням надання об’єктивної оцінки фактичним справам і подіям на підприємстві; права, обов’язки та відповідальність осіб зайнятих не тільки безпосередньо контролем, але і тих спеціалістів і робітників, що відповідають за технологічні процеси, технічну оснащеність і забезпеченість певними ресурсами й засобами виробництва на конкретні періоди.
Таким чином, правильно побудована організація оперативного контролю на сільськогосподарських підприємствах забезпечить високу ефективність їх діяльності. Разом з тим, сучасний ринок потребує подальших вдосконалень практики оперативного контролю на селі.
Приходько Я.М.
Енергодарський інститут державного і муніципального
управління ім. Р.Г. Хеноха Класичного приватного університету
Проблеми фінансового управління вищими навчальними закладами
Освіта є основою розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорукою гідного майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта створює умови для відтворення та нарощення інтелектуального, духовного й економічного потенціалу суспільства.
Розвиток ринкових економічних відносин неминуче висуває до освіти нових вимог, постійне урахування яких неодмінно позначається на вимогах до фінансового управління закладами освіти. У вирішенні цього завдання значну роль відіграє вища освіта, що зумовлює необхідність адаптації самих вищих навчальних закладів до ринку.
Фінансовий успіх навчального закладу, залежить від правильно обраної загальної стратегії. При цьому необхідно враховувати, що форми конкурентної боротьби навчальних закладів є більш складними ( а від чого і більш витратними), а сама конкуренція на ринку освітніх послуг постійно збільшується. Таке збільшення відбувається в плині несприятливих мікропроцесів, до яких вузи практично не в змозі адаптуватися. Промислові підприємства зменшують обсяги виробництва, що в подальшому зумовить зменшення попиту на технічні спеціальності; демографічний спад призвів до боротьби за абітурієнта; необхідність використання сучасних технологій та матеріально технічної бази для забезпечення адекватності освіти вимогам роботодавців.
Всі перелічені вище проблеми суттєво впливають на зменшення дохідної частини бюджету ВНЗ та збільшення витратної. При цьому на систему фінансового управління закладами освіти ( на відміну від більшості інших комерційних підприємств) суттєво впливають законодавчі обмеження.
Базою для визначення ціни послуг є розрахунок валових витрат, пов’язаних із наданням послуг, а саме: витрати на оплату праці; нарахування на заробітну плату; матеріальні послуги; проведення поточного ремонту; амортизація основних фондів, які використовуються для надання послуг; інші витрати. Крім зазначених витрат, до ціни послуги включається прибуток, обов’язкові податки, відрахування.
Всі ці витрати у відповідності до об’єктивних економічних законів зазнають інфляційного впливу. Однак Верховна Рада України 13 грудня 2001 р. прийняла Закон України “Про внесення змін до статті 61 Закону України “Про освіту”. Пунктом 5 ст. 61 цього Закону визначено, що розмір плати за весь термін навчання, підготовку, підвищення кваліфікації кадрів або надання додаткових освітніх послуг установлюється в договорі і не може змінюватися впродовж усього терміну навчання. Зазначена умова суттєво ускладнює засоби економічного виживання вузів, в наслідок чого, потребує нового підходу до встановлення ціни послуги, а також її оптимізації. Одним із можливих виходів є впровадження системи щорічного коректування ціни на коефіцієнт інфляції, що суперечить чинному законодавству, але при нестабільній економіці спланувати рівень інфляції на 3-4 роки наперед об’єктивно неможливо.
Іншим шляхом є використання методів хеджування фінансово – економічних ризиків, що бачиться на сьогодні чи не є єдиним інструментом забезпечення життєвості ВНЗ. Методами відповідного хеджування має бути впровадження системи стратегічного планування і обліку, які можуть бути використані як підґрунтя для прийняття стратегічних управлінських рішень.
Рабошук А.В., к.е.н., доцент
Лісничий К.М., здобувач
Житомирський державний технологічний університет
ПРОБЛЕМИ КОНВЕРГЕНЦІЇ ОБЛІКОВИХ СТАНДАРТІВ
US GAAP ТА IAS/IFRS
Актуальність дослідження. Розвиток бухгалтерського обліку як науки та професійної діяльності у ХХІ ст. нерозривно пов'язаний з процесами стандартизації та гармонізації, що супроводжується численними науковими дискусіями навколо змісту МСФЗ (IAS/IFRS) та перспектив їх впровадження у всьому світі. В Комісії з цінних паперів та фондових бірж США (SEC) зареєстровано більше 13000 компаній, 1150 з яких – зарубіжні. З 2007 р. таким компаніям надано право застосовувати для підготовки фінансової звітності МСФЗ (IAS/IFRS), без проведення додаткової звірки чистого прибутку та чистих активів, розрахованих за US GAAP. Більше того, припускається, що вже до 2011 р. окремим американським компаніям буде надано право самостійного вибору стандартів складання фінансової звітності з-поміж МСФЗ та US GAAP, а вже з 2014 р. відбудеться повний перехід на МСФЗ.
Метою дослідження є дослідження останніх наукових публікацій з питань подальшого впровадження МСФЗ (IAS/IFRS), зокрема аналіз стану їх конвергенції з US GAAP.
Результати дослідження. Поширеною думкою є те, що конвергенція бухгалтерських стандартів є оптимальним рішенням як для компаній, так і для інвесторів з погляду на можливість забезпечення зіставності фінансової інформації, зниженні витрат компаній та ризиків інвесторів. На сьогодні процес розвитку міжнародних та американських стандартів характеризується наступним: 1) договір про конвергенцію між FASB (Радою з стандартів фінансового обліку, США) та Радою з МСФЗ суттєво впливає на розробку нових та удосконалення існуючих стандартів (програма дій містить проекти короткострокової та довгострокової конвергенції з визначенням основних етапів її досягнення); 2) процес конвергенції неминуче вимагає внесення змін до обох пакетів стандартів (у розрізі окремих питань); 3) не завжди результатом конвергенції є прийняття у чистому вигляді або МСФЗ або US GAAP: пошук компромісного рішення потребує вивчення і інших можливих підходів.
Процес конвергенції стандартів має свої переваги і недоліки, які підлягають суворій критиці з боку науковців та практиків. Досить поширеним аргументом на захист конвергенції та необхідності її здійснення є зниження витрат на складання фінансової звітності за єдиними стандартам та, відповідно, витрат інвесторів на проведення аналізу діяльності компаній в різних країнах. Має місце “ефект масштабу”, що пояснює феномен зростання переваг від використання кожним суб’єктом певного набору стандартів із збільшенням кількості суб’єктів, які використовують ці ж стандарти. Однак, серед науковців, які досліджують проблеми впровадження МСФЗ (зокрема, їх конвергенцію з американськими стандартами), поширена і інша точка зору: ефект застосування МСФЗ на функціонування ринків капіталу може виявитися незначним.
Ще однією перевагою називають покращення якості стандартів: внесення змін до національних бухгалтерських стандартів із врахуванням найкращого світового досвіду теоретично повинно мати позитивний результат. Разом з тим, ряд вчених наполягають на тому, що гармонізація бухгалтерського обліку і фінансової звітності не є необхідною і навіть може бути небажаною. Такі висновки ґрунтується, передусім, на тому факті, що звітність, складена в системі національних стандартів не обов’язково буде якісно гіршою ні та, яка сформована згідно норм МСФЗ (IAS/IFRS).
Досить скептичне в науковій літературі ставлення до переваг гармонізації бухгалтерського обліку в частині конвергенції стандартів як інструментів регулювання порядку формування та розкриття фінансової інформації, при цьому наголошуючи на необхідності надання компаніям права самостійно обирати і застосовувати певний набір облікових стандартів.
Зокрема, останні дослідження доводять, що вибір МСФЗ (IAS/IFRS) як єдино правильних стандартів для застосування не завжди сприяє більшій інформативності та зіставності фінансової інформації. Це, передусім, можна пояснити тим, що облікові стандарти відіграють обмежену роль у визначенні якості фінансової інформації, оскільки особливої значущості набуває мотивація суб’єкта господарювання при розкритті інформації у звітності та аудитора при її перевірці. Використання стандартів, що характеризуються великою кількістю альтернативних підходів до розкриття інформації, зумовлює потребу в застосуванні професійного судження та бажанні компанії (або небажанні) деталізувати інформацію та надавати додаткові відомості. У результаті, МСФЗ (IAS/IFRS) або будь-які інші стандарти (наприклад, US GAAP) забезпечують компанії можливістю діяти на свій власний розсуд. Спосіб, у який вони реалізують таку можливість, звичайно, залежатиме від багатьох факторів (як зовнішніх по відношенню до компанії, так і внутрішніх).
Крім концептуальних та інфраструктурних бар’єрів на шляху до конвергенції МСФЗ (IAS/IFRS) та US GAAP існують інституційні перешкоди. Суттєві відмінності у національній культурі ведення бізнесу, наслідках фінансової кризи, законодавчій та політичній системах призводять до практичної неможливості порівняння кількісних показників фінансової звітності, навіть за умови використання єдиних стандартів. Емпіричні дослідження довели, що незрозумілість фінансової інформації, сформованої за різними національними стандартами в різних країнах світу, обумовлена не їх якістю та сутністю, а інституційними факторами.
Дослідження впливу інституційних факторів на середовище, в якому формується фінансова інформація і застосовуються облікові стандарти, показує, що бухгалтерські стандарти мають розвиватися відповідно до рівня розвитку правової, економічної, соціальної, фінансової систем країни. Отже, ні теоретично, ні практично не може існувати єдиних, “глобально оптимальних” стандартів. Експерименти з використанням імпортованих різноманітних бухгалтерських принципів, правил та методів безсумнівно можуть сприяти у пошуку та розробці кращих національних стандартів для забезпечення належного розкриття корисної фінансової інформації. Однак, це може мати позитивні наслідки тільки в тому випадку, якщо має місце ґрунтовне дослідження, поступове запровадження, професійна підготовка бухгалтерської спільноти та контроль за якістю інформації, а не нав’язування і формальний перехід на використання нових стандартів.
Проблемою, яка не повинна залишитися поза увагою, полягає в тому, що удосконалені або змінені в процесі конвергенції стандарти бухгалтерського обліку стануть скоріше результатом політичного компромісу, а не логічним і обґрунтованим рішенням оптимального регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Переливання капіталу з одного сектору суспільства в інший, якому сприяють певною мірою МСФЗ (IAS/IFRS), охоплює певні політичні інтереси і, відповідно, зацікавленість приватного бізнесу у здійсненні впливу на розробників стандартів та уряд у частині впровадження стандартів до облікової практики. У результаті, облікові стандарти задовольняють інтереси окремих суб’єктів, які опосередковано контролюють процес їх створення, посилюючи при цьому інформаційну асиметрію в суспільстві та унеможливлюючи справедливий розподіл ресурсів.
Висновки. Процеси гармонізації національних систем бухгалтерського обліку та фінансової звітності уже не викликають однозначних схвальних коментарів. На прикладі дослідження стану конвергенції МСФЗ (IAS/IFRS) та US GAAP визначено, що внесення будь-яких кардинальних змін до системи національних облікових стандартів не може відбуватися без осмислення проміжних результатів та їх наслідків. Твердження щодо пріоритетності МСФЗ (IAS/IFRS) або інших стандартів, які мають міжнародне значення, не є аксіомою і під впливом ряду факторів підлягає критиці та сумнівам.
Література:
1. Ball R., Robin A., Wu J. Incentives versus standards: Properties of accounting income in four East Asian countries // Journal of Accounting and Economics. – 2003. – No. 36. – P. 235-270.
2. Hail L., Leuz C., Wysocki P. Global Accounting Convergence and the Potential Adoption of IFRS by the United States: An Analysis of Economic and Policy Factors // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта
3. Kothari S.P., Ramanna K., Skinner D. What Should GAAP Look Like? A survey and economic analysis // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта
4. Leuz C. IAS versus U.S. GAAP: Information Asymmetry-based Evidence from Germany’s New Market // Journal of Accounting Research. – 2003. – No. 41. – P. 427-445.
Резнік Н.П., к.е.н., доцент
Науково-дослідний економічний інститут, м. Київ
ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЮВАННЯ АПК РЕГІОНУ
Формування соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні неможливе без реорганізації аграрного сектора країни. Специфіка функціонування аграрної сфери зумовлює основні напрями державного регулювання агропромислового комплексу (АПК) регіональної економіки. Обравши курс на розбудову ринкової економіки, держава допустила ряд організаційно-економічних прорахунків, що посилили аграрну кризу, джерела якої сягають ще союзного періоду. Особливо руйнівним виявився диспаритет цін, внаслідок якого сільськогосподарські підприємства втратили можливість оновлення виробничих фондів, своєчасної оплати праці.
Аграрний сектор неможливо вивести на сучасний рівень розвитку без якісного перетворення продуктивних сил всіх сфер АПК регіону. Розвиток комплексу не може бути досягнутий без оновлення матеріально-технічної бази, що вимагає розробки цілеспрямованого державного регулювання інвестиційних процесів.
Оскільки ринок не забезпечує достатніх механізмів управління регіональними відтворюючими процесами в умовах недосконалої конкуренції, а також з урахуванням базової ролі сільського господарства, держава регулює АПК з метою згладжування або зменшення негативних наслідків впливу ринкових механізмів, які визначають реалізацію довгострокових цілей розвитку економіки. Регулююча роль держави в даному секторі особливо важлива в ринкових умовах . В умовах розвитку економічної самостійності регіонів України особливої ваги набуває регіональний аспект державного регулювання АПК. Державне регулювання АПК регіону є економічним впливом держави на цей сектор економіки з метою його стабілізації, розвитку, досягнення продовольчої безпеки, збалансованого розвитку економічної системи.
Регулююча роль держави зумовлена низькою еластичністю попиту і непередбачуваністю результатів в аграрній сфері, нестабільністю прибутків виробників, сезонністю сільськогосподарського виробництва, збереженням земельного потенціалу, необхідністю охорони навколишнього середовища, розвитком експортного потенціалу АПК, забезпеченням безпеки харчування і, загалом, продовольчої безпеки країни.
Ефективне державне регулювання і використання потенціалу АПК регіону можливе за умови наявності економічно вільного господарювання на землі, що дозволяє максимально наблизити форми і способи організації виробництва і виробничу структуру підприємств АПК до особливостей природних чинників; розвитку нових форм і типів конкурентоспроможних підприємств АПК; підтримки взаємовигідних ринкових зв’язків аграрного сектора з іншими галузями народного господарства.
Ефективний розвиток аграрних відносин можливий за умови раціонального використання аграрного потенціалу. Відомо, що системоутворюючими елементами аграрного потенціалу України є: земельний, трудовий, інвестиційний, науково-технічний, зовнішньоекономічний та інформаційний потенціали. Відмінність аграрного потенціалу регіонів України, їх економіко-географічне положення, рівень розвитку регіональної економіки загалом зумовлюють регіоналізацію державного регулювання агропромислового комплексу. Використовуючи різноманітні регулятори, сучасна держава здійснює вплив на агропромисловий комплекс з метою забезпечення балансу інтересів учасників ринку. Розвиток регіонального підходу спрямований на зміну традиційної вертикальної схеми державного регулювання, що дозволить забезпечити оптимальну господарчу взаємодію регіонів у межах єдиної загальнодержавної економічної політики. В умовах формування багатоукладної економіки України застосування функціонально-територіальної системи державного регулювання є більш доцільним, бо вона значно розширює економічні повноваження регіонів країни, за рахунок поглиблення територіального поділу праці, створення структури, що відповідає потенційним можливостям регіону. Вертикальну систему регулювання слід залишити лише у державному секторі економіки.
Агропромислове виробництво є найбільш результативним за умови поєднання ефективної форми власності та оптимальної концентрації виробництва. Розвиток приватного господарювання сприяє створенню конкурентних ринків сільгосппродукції, факторів виробництва. Для розвитку механізму конкуренції в АПК регіону необхідні:
- впровадження у практику господарювання механізмів мотивації, що забезпечують належний рівень зацікавленості у функціонуванні сільськогосподарських товаровиробників на основі приватної власності;
- формування економічних інститутів ринку в аграрному секторі, що впливають на створення конкурентного середовища;
- розвиток ринкової інфраструктури, що обслуговує сектор і розвивається на основі конкурентного механізму;
- захист вітчизняного виробника і вітчизняного ринку сільськогосподарської продукції;
- удосконалення нормативно-правової бази, що регулює недосконалу конкуренцію і забезпечує соціальний захист населення;
- реструктуризація державних установ з метою децентралізації регулюючих функцій.
реслер м.в., к.е.н., доцент
Королович О.О., методист
Мукачівський державний університет
Оперативна інформація
як складова частина прийняття управлінських рішень
Перехід до ринкової економіки вимагає від організацій значного збільшення обсягу інформації, яка виникає як всередині підприємства, так і за його межами.
Спостерігається тенденція збільшення обсягу інформації про попит на випускаючу продукцію, можливості збуту продукції при певних умовах і вимогах, матеріально-технічне забезпечення виробництва цієї продукції, про основне виробництво, технічну підготовку виробництва, про затрати на виробництво і ефективність випуску певних виробів і т.п. Як внутрішніх так і зовнішніх користувачів цікавить інша інформація: про зміну питомої ваги власного капіталу, ефективність інвестицій, доходи і ефективність використання ресурсів і т.п.
Це може бути різноманітна інформація по відношенню до конкретного підприємства. Але щодо більшості підприємств інформаційні потреби приблизно однакові і їх можна згрупувати (рис.1).
Первинний облік
Облікова
Фінансовий облік
Економічна
Нормативно-довідкова
Управлінський облік
Планова
Рис. 1 Види інформації
Економічна інформація представляє собою такий вид інформації, котра послідовно і повно відображає виробничо-господарську діяльність підприємства і поділяється на наступні види: планову, нормативно-довідкову і облікову.
Дані для вибору дій, котрі можуть бути прийняті в майбутньому є складовою частиною планової інформації. Основний зміст планово-економічної інформації складає техніко-економічне і оперативно-виробниче планування. Планом може бути охоплена діяльність будь-якого структурного підрозділу і підприємства в цілому.
Складання кошторисів, що слугують для координацїї окремих планів структурних підрозділів підприємства та забезпечення їх узгодженості є важливою частиною техніко-економічного планування на конкретний період часу. Оперативно-виробниче планування містить планові роботи з уточнення, деталізації і конкретизації показників виробничої програми по підприємству, окремих підрозділах, робочих місцях на короткі періоди часу. Характерною особливістю оперативно-виробничого планування як завершального етапу всієї системи планування є те, що воно поєднує детальну розробку плану з економічними нормативами підприємства і безпосередньо контролює збалансованість виконання виробничої програми. З‘єднувальною ланкою між іншими видами економічної інформації є нормативно-довідкова інформація, склад якої визначається типом виробництва, номенклатурою і складністю випускаючих виробів, технологією і організацією виробництва, внутрішньовиробничим поділом праці, рівнем розвитку внутрішніх господарських зв’язків. Ці ознаки є основними при застосуванні методів техніко-економічного і оперативно-виробничого планування, обліку виробництва, методів обліку затрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції.
Рівно як і інші види економічної інформації облікова має загальні риси, принципи і об’єкти з нормативно-довідковим і планово-економічним видами. Можна виокремити наступні стадії облікової інформаційної системи: збір, зміна первинних даних, реєстрація, передача в обчислювальні центри або апарат управління для обробки, обробка даних для оперативного управління, накопичення і групування даних по потоках і певних принципах, формування зведеної інформації і проведення розрахунків, які використовуються в аналітичному і синтетичному обліку, складання внутрішньої і зовнішньої звітності.
Оперативна інформація використовується управлінським обліком незалежно від її кількісного виміру, наприклад, відгуки покупців про якість продукції.
Тому, очевидно, що розвиток концепції управлінського обліку, яка відповідала б сучасним проблемам управління, полягає у поєднанні та вдосконаленні планування, фінансового обліку, контролю та аналізу, результатом якого має стати формування інформації для прийняття управлінських рішень. Система управління забезпечує планування, організацію, контроль і регулювання для успішного здійснення діяльності підприємства, а управлінський облік обслуговує всі ці процеси необхідною інформацією.
Література:
1. Управленческий учет / Под ред. В. Палия и Р. Вандер Вила.− М.:Инфра-М, 1997.− 480 с.
2. Нападовська Л. В. Управлінський облік: Підручник для студентів вищ. навч. закл.– К.: Книга, 2004.− 544 с.