Лізаційних процесів у світовій економіці матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції 26-28 квітня 2010 р м. Ужгород Ужгород, УжНУ, 2010

Вид материалаДокументы

Содержание


Таблиця 1 Трансдисциплінарні та міждисциплінарні способи розвитку теорії бухгалтерського обліку
Групи способів
Фінансова підтримка гірських територій регіону
Аспекти аудиту внутрішніх розрахунків
Подобный материал:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   32

Таблиця 1 Трансдисциплінарні та міждисциплінарні способи розвитку теорії бухгалтерського обліку

Групи способів

Види способів

Дослідники, що розвивають ці способи

1

2

3

Специфічні методи інших дисциплін (міждисциплінарні)

Методи економічних дисциплін

інституціональна економічна теорія

Дж. Демскі, В.М. Жук, Г.Г. Кірейцев, О.В. Олійник, ДР Скотт, В.В. Травін, Л.А. Чайковська, Л.Ф. Шилова

теорія фірми

Ю. Біонді

теорія економічних агентів

Ш. Сундер, В. МакКарті

теорія організацій

М.К. Йенсен

теорія Ф. Тейлора

ДР Скотт

легітимаційна теорія

К. Діган, М.Р. Метьюс

теорія зростання П. Ромера

Н.Дж. Фосс

теорія трансакційних витрат

Дж. Джонс, Г.Г. Кірейцев, В.С. Плотніков, Н.Г. Сапожнікова, М.М. Шигун

теорія інтелектуального та людського капіталу

Р.П. Булига, Т.В. Давидюк, М. Добія, Д. Добія, С.А. Кузубов, Л.В. Нападовська

Методи інших дисциплін

соціологія

І.В. Жиглей, Д. Купер, П. Міллер, А. Меннікен, М. Пауер, Р. Саміоло, І.Н. Саннікова, Е. Хоупвуд

психологія

Т.Р. Дайкман, Л. Кунце, М. Мерсер

економетрія

І.Й. Яремко

хімія та фізика

М. Добія

право

Ш.І. Алібеков, С.А. Звягін, С.Л. Коротаєв, Ж.А. Кеворкова, Д.В. Курсєєв, М.Л. Пятов

лінгвістика

Н. Макінтош, Я.В. Соколов, Е. Хендріксен

педагогіка

Л.В. Чижевська

екологія

І.В. Замула, Н.М. Малюга, Р. Метьюс, В.О. Шевчук

фінанси

С.В. Банк, В.В. Ковальов, В.Г. Когденко

культурологія

С.Дж. Грей, К. Ноубс, М.Р. Метьюс, Дж. Мюллер, М.Х. Перера, Л.Х. Радеба, І.Н. Саннікова, Ш. Саудагаран, Е. Фламмхольтц, Р. Уоттс, Ф.Д.С. Чой, Х. Шредер

Продовження табл.1

1

2

3

Загальнонаукові методи (трансдисциплінарні)

Кібернетика, математика, системний підхід

кібернетичний та системний підхід

Л.М. Кіндрацька, В.Ф. Палій, О.М. Петрук, М.С. Пушкар, Я.В. Соколов

ситуаційно-матричне моделювання

О.І. Кольвах, Г.Є. Крохічева, Дж. Сортер

матричне моделювання

О.Я. Калмикова, Ю. Ідзірі, В.Е. МакКарті, С.В. Мегаєва, Дж. Мефан

теорія “ізоморфних моделей”

О. Авдюшкин

математичне моделювання

Р. Матессіч, Р.С. Рашитов, Я.В. Соколов, Дж.Л. Томпсон, М.М. Шигун

теорія ігор

Р. Баскервілл

теорія математичного контролю

Ю. Ідзірі, Дж.Л. Томпсон

теорія стійкого розвитку

Дж. Браун, Б. Фрейм

синергетика

С.А. Кузнецова

Філософські методи і концепції

гносеологія І. Канта

В.Я. Соколов, Я.В. Соколов

парадигмальный метод Т.С. Куна

Дж.Е. Баттеруорт, В. Бжезін, П. Войтович, Е. Енгельгардт, Р.К. Елліот, Б.Є. Кашінг, Б. Лев, Р.С. Лафлін, Н.М. Малюга, Р.В. Маттессіч, Н.М. Малюга, Т. Моук, М.Р. Метьюс, В.А. Новак, М.Х.Б. Перера, А. Ріаї-Белькаой, Р.Р. Стерлінг, Я.В. Соколов, Б. Сумек-Брендіс, Т.О. Терентьєва, М.К. Уеллс, Р.Дж. Чемберс, В.Ф. Чуа, А. Шихта

методологічний анархізм П. Фейербанда

Р.С. Лафлін

науково-дослідні програми І. Лакатоса

Т. Моук

концепцію “дослідницьких традицій” Л. Лаудана

П. Кватроне

фальсифікаціонізм К. Поппера

Р. Уоттс, Дж. Циммерман

герменевтика

А. Нессері

теорія всесвітніх гіпотез С. Пеппера

А. Ріаї-Белькаой

теорія об’єкта наукового пізнання

В.С. Ківачук

Інші трансдисциплі-нарні підходи

трансдисциплінарна трансцендентна парадигма

Д. Гоувс, А. Ревінкель

теорія функціонування людського мозку

Г. Веймайр, С. Басу, Дж. Дікот, К. Маккейб


Застосування трансдисциплінарного і міждисциплінарного підходу, на нашу думку, дозволяє виявити принципи функціонування системи бухгалтерського обліку, які мають бути покладені в основі його наукових теорій, оскільки для удосконалення та аналізу розвитку системи необхідно вийти за її межі, подивитись на систему обліку в якості мегаспостерігача.


Лизанець О.В., здобувач

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»


ФІНАНСОВА ПІДТРИМКА ГІРСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ РЕГІОНУ


У цілому світі на соціально-економічне життя населення гірських територій істотно впливають специфічні умови гір. Перш за все складні природні умови суттєво обмежують простір для вибору форм та видів економічної діяльності, звужуючи простір зайнятості місцевих мешканців. Це викликає негативні соціальні, економічні та екологічні тенденції у розвитку гірських районів регіону, які без зовнішнього втручання неминуче призводять до погіршення демографічної ситуації, зростання соціальної напруги, знищення природних багатств.

У „Порядку денному на ХХІ століття” (“Agenda 21”) значна увага присвячена проблемам сталого розвитку гірських районів, які віднесено до вразливих екосистем. Відмічено, що гори є однією з найбільших екосистем нашої планети з великим значенням для виживання глобальної екосистеми [5, с. 135]. У 1995 р. прийнято Закон „Про статус гірських населених пунктів в Україні” [1], який встановлює критерії щодо набуття населеними пунктами статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо їх розвитку та гарантії соціального захисту громадян, що в них мешкають, працюють або навчаються. Проте, фінансова підтримка гірських територій регіону ще недостатня і особливо це стосується інвестицій в основний капітал та прямих зарубіжних інвестицій.

Недостатня фінансова підтримка гірських територій Закарпатської області проявляється в обсягах інвестицій в основний капітал, в які включено витрати на капітальне будівництво, на придбання машин та обладнання без здійснення капітального будівництва.

В процесі дослідження виявлено, що більше 2/3 інвестицій в основний капітал було спрямовано у низинну природноекономічну зону, загальна земельна площа якої становить менше 1/4 (24,6 %) території області, а у гірську та передгірну, площа яких становить 75,4 %, або 3/4 території області у 2007 р. було спрямовано тільки 31,1 % таких інвестицій.

Законом України „Про стимулювання розвитку регіонів” [2] визначено правові, економічні та організаційні засади реалізації державної регіональної політики щодо стимулювання розвитку регіонів та подолання депресивності територій. У „Європейській хартії про захист гір” акцентується увага про гармонійне поєднання економіки та екології, що передбачається досягти з допомогою еколого-безпечного розвитку традиційних для гір галузей економіки, зокрема таких видів економічної діяльності, як секція А „Сільське господарство, мисливство та лісове господарство”, ремесла, а також туризм. Водночас, „Європейська хартія про захист гір” передбачає можливість будь-якої додаткової економічної діяльності, яка б не мала негативного впливу на довкілля. Заслуговує на увагу орієнтація на „розвиток енергетичних ресурсів, що існують у горах, і використання місцевих ресурсів і гідроелектричного потенціалу шляхом, що відповідає потребам захисту навколишнього середовища” [3, с. 76].

Поряд з традиційними заходами фінансової допомоги для підприємств та населення гірських районів „Європейська хартія про захист гір” передбачає дві категорії екологічно зумовлених виплат, по-перше, це „компенсація тих природних чи екологічних обмежень, що пов’язані з характером гірських регіонів, а також тих обмежень, що встановлені законодавчим чи договірним шляхом”. По-друге, це „оплата екологічних послуг, що надаються місцевим населенням, у першу чергу, для підтримки ландшафтів і захисту від природних ризиків”. У свою чергу механізми нетрадиційних, екологічно зумовлених заходів фінансової допомоги гірським регіонам у Європі, як відмічають окремі науковці [3, с. 77, 78], ще не розроблені, – справа поки що обмежується декларацією необхідності їх впровадження.

Порівняння положень Закону „Про статус гірських населених пунктів в Україні” та „Європейської хартії про захист гір” свідчить, що закон акцентує увагу на допомозі населенню гір, а Хартія – на створенні можливостей для їх економічного розвитку. Звідси політика щодо гірських регіонів в Україні, має бути модифікована в напрямку застосування економічних механізмів фінансової допомоги гірським регіонам, економічних механізмів, що базуватимуться на стимулюванні господарського розвитку в Українських Карпатах.

Основним чинником ефективного розвитку транскордонного співробітництва гірських територій прикордонних регіонів є їх фінансування, що здійснюється за рахунок: асигнувань державного і місцевого бюджетів, інших позабюджетних джерел, наприклад коштів громадських організацій; фінансування закордонними донорськими програмами.

Найбільший донор транскордонних програм в Україні – Європейський Союз. Допомога ЄС у розвитку транскордонного співробітництва в Україні та в прикордонних регіонах в умовах розширення Європейського Союзу на Схід, надавалася в рамкам програми TACIS (Technical Assistance to the Community of Independent States) СВС включно до 2006 р. З 2007 р. цю програму заміняє Європейський інструмент сусідства і партнерства ENPI CBC. Програма розрахована на 2007-2013 рр. [4, с. 315, 316]. Суть цієї програми полягає в підтримці сталого розвитку країн-сусідів ЄС та забезпеченні допомоги у подальшому розвитку співробітництва. Кошти надаються під виконання програм, проектів кожної країни, які мають відповідати затвердженому плану дій. ENPI CBC повністю відповідає вимогам європейської політики сусідства. Нова програма ENPI характеризується збільшенням фінансування для партнерів ENP на 32 % (2007-2013 рр.) порівняно з 2000-2006 рр. При цьому, по всіх чотирьох програмах на перспективний період виділено 398863,5 тис. євро, з них за джерелами фінансування ERDF та ENPI відповідно 57,0 % (більше як 227,4 млн. євро) та 43,0 % (майже 399,0 млн. євро). Україна є можливим учасником такого перспективного фінансування по всіх чотирьох аналізованих програмах транскордонного співробітництва, а Закарпатська область – двох програм, а саме: Польща-Україна-Білорусь та Угорщина-Словаччина-Україна-Румунія. На перші дві фінансові програми може претендувати і Закарпатська область. Обсяги перспективного фінансування обох програм за двома джерелами становлять 63,9 % до загальної суми всіх чотирьох програм.

Фінансування нової програми ENPI CBC порівняно з попередньою TACIS CBC – характеризується збільшенням, а відповідно, і прикордонні регіони України отримують більші можливості. Проте, слід врахувати ряд важливих аспектів при здійсненні попередньої програми, зокрема те, що з нашої сторони проект також має фінансуватись. Отже, в бюджетах різних рівнів мають передбачатись витрати на реалізацію проектів транскордонного співробітництва. Іншою проблемою є недостатність інформації стосовно нової програми, що значно звужує коло потенційних учасників. Необхідно використати також фінансові можливості фонду Карпатського Єврорегіону, щодо розширення фінансування програм транскордонного співробітництва.

В умовах розширення ЄС на Схід, коли західні регіони України стали сусідніми щодо нових країн-членів цього співтовариства, фінансові кошти передбачені для розвитку конкретних країн Європейського Союзу. Тому важливо щоб попри всі непорозуміння стосовно розподілу коштів та фінансування проектів, учасники транскордонного співробітництва по обидва кордони ЄС знайшли спільну мову щодо фінансової допомоги депресивним прикордонним регіонам України, в тому числі й Закарпатській області, передусім гірським територіям, які межують із сусідніми країнами ЄС.


Література:
  1. Закон України „Про статус гірських населених пунктів в Україні” // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1995. – № 9.
  2. Закон України „Про стимулювання розвитку регіонів” від 8 листопада 2005 р. // Голос України. № 211 (3711) [Електронний ресурс].– Режим доступу : ссылка скрыта
  3. Кравців В.С. Управління гірськими територіями: досвід країн Європейського Союзу / В. С. Кравців, Ю. І. Стадницький// Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Сталий розвиток Карпат: сучасний стан та стратегія дій (Збірник наукових праць). Вип. 6 (62) / НАН України. Ін-т регіональних досліджень. Редкол. : відп. ред. акад. НАН України М. І. Долішній. – Львів, 2006. – 276 с.
  4. Мокринська З.В. Фінансові аспекти транскордонного співробітництва / З.В.Мокринська // Проблеми розвитку прикордонних територій та їх участі в інтеграційних процесах : Матеріали ІV Між нар. наук.-практ. конф., Луцьк, 11-12 жовт. 2007 р. : У 2-х т. /За ред. В.Й.Лажніка і С.В.Федонюка. – Т. 2 : „Проблеми розвитку прикордонних територій. – Луцьк : РВВ „Вежа” Волин. держ. Ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. – 421 с.
  5. Програма дій „Порядок денний на ХХІ століття” Ухвалене конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992 р.). – К. : Інтелсфера, 2000. – 360 с.


Литвиненко Н.О., аспірант

Національний університет «Львівська політехніка»


АСПЕКТИ АУДИТУ ВНУТРІШНІХ РОЗРАХУНКІВ


Фінансова звітність виступає джерелом інформації, яке допомагає здійснювати прогнози щодо майбутніх доходів фірми та розміру дивідендів, що підлягають виплаті, відтак, зважаючи на те, що показники звітності зачіпають інтереси як менеджменту, так і власників, то не виключено, що з метою захисту інтересів тієї чи іншої сторони показники фінансової звітності можуть спотворюватись. Так, на думку опитаних Ernst&Yong Global «найбільший ризик шахрайства несе у собі саме вище керівництво. Керівництво вищої ланки з числа опитаних більше схильне миритися із хабарництвом та спотворенням фінансової звітності, аніж працівники нижчої ланки. Така обставина не може не викликати занепокоєння. Співробітники українських компаній, навпаки не схильні драматизувати ситуацію, до прикладу, третина опитаних заявляє, що спотворення фінансової звітності виправдане, якщо допомагає бізнесу пережити спад» [1, с.44]. Тобто, можна стверджувати, що за умов світової фінансової кризи спостерігається тенденція, до свідомого спотворення показників фінансової звітності, з метою захисту інтересів тих, чи інших осіб. Відтак, на перший план виходить необхідність узагальнення чинників, які можуть призвести до спотворення фінансової звітності, особливо у складних за організаційною структурою підприємствах та економічних групах підприємств із наявними внутрішніми розрахунками.

Проблеми застосування показників аналізу фінансової звітності для прийняття та реалізації управлінських рішень досліджували Бутинець Ф.Ф., Валуєв Б.І., Голов С.Ф., практичні аспекти можливих випадків втрати інформативності фінансовою звітністю вивчали Брюханов М., Вареня С. Проте, питання попередження або виявлення спотворення показників фінансової звітності складних за організаційною структурою підприємств та їх об’єднань із наявними внутрішніми розрахунками не знайшли належного відображення у дослідженнях науковців і практиків.

Метою публікації є дослідження та узагальнення окремих чинників, що можуть призвести до спотворення показників фінансової звітності складних за організаційною структурою підприємств та економічних груп суб’єктів господарювання з метою достовірного відображення результатів господарських операцій, здійснюваних в рамках внутрішніх розрахунків при формуванні показників зведеної та консолідованої фінансової звітності.

«Як правило, інвестори, потенційні партнери та інші зовнішні користувачі звітності насамперед звертають увагу на три основні показники діяльності компанії, що розкриваються у звітності. Це розмір виручки, чистий прибуток та сукупні активи компанії. Для того щоб відповідати очікуванням інвесторів, менеджмент часто спотворює дані у звіті про прибутки і збитки, балансі або не повністю розкриває їх у примітках до звітності» [2]. За вищезгаданих умов, неабияку роль може відіграти метод ціноутворення, застосовуваний при здійсненні внутрішніх розрахунків, а також процедури формування зведеної чи консолідованої звітності. Оскільки ще під час безпосереднього здійснення внутрішніх операцій (внутрішня реалізація) частина таких внутрішніх операцій, здійснюваних в рамках внутрішніх розрахунків, може бути відображена в обліку як операції із зовнішніми контрагентами, як наслідок, ні безпосередньо оборот за такими операціями, ні сальдо заборгованості, що утворилось в наслідок їх здійснення, не підлягатимуть процедурам консолідації.

Відтак, можна стверджувати, що при проведенні аудиту внутрішні розрахунки повинні виступати самостійним об’єктом перевірки, як з точки зору методів ціноутворення з пов’язаними сторонами (відокремленими структурними підрозділами, наявними дочірніми чи асоційованими підприємствами, перелік яких повинен бути невід’ємною складовою облікової політики суб’єкта господарювання чи економічної групи), так і з точки зору правильності здійснення процедур зведення та консолідації, застосовуваних підприємством чи економічною групою підприємств. Крім того, з метою підтвердження достовірності фінансової звітності необхідно в обов’язковому порядку проводити інвентаризацію внутрішніх розрахунків та перевіряти первинні документи, якими задокументовані господарські операції із реалізації товарів (робіт, послуг) на предмет виявлення операцій із пов’язаними сторонами, відображеними в обліку як продаж зовнішнім контрагентам. Проте, у будь-якому випадку, першопочатковим етапом аудиту внутрішніх розрахунків повинна виступати облікова політика, яка має містити як перелік пов’язаних сторін, виділених на окремий баланс філій, підрозділів та представництв, так і методи та процедури, застосовувані підприємством для обліку внутрішніх розрахунків з метою формування достовірної фінансової звітності.


Література:

1. Демченко Д. Звеня в цепи / Д.Демченко // Бизнес. – 2009. - № 48. – С.42-44

2. Брюханов М. Искажения в финансовой отчетности: как выявить мошенничество / М. Брюханов // Финансовый директор. -2006. - № 6 - Режим доступу до журн. : ev.ru/index.php?id=23208


Мазуренко О.М., пошукувач

Львівська комерційна академія