Лізаційних процесів у світовій економіці матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції 26-28 квітня 2010 р м. Ужгород Ужгород, УжНУ, 2010

Вид материалаДокументы

Содержание


Управленческий учет в системе управления предприятием на принципах бюджетирования
Внутрішній контроль
Кричун П.М., аспірант
Про інноваційні підходи у підготовці
Кузнецова С.О., асистент
Відображення обліку прибутку
Рисунок 1 Перші відомі у світі літературні джерела з бухгалтерського обліку зі згадкою про розрахунок прибутку торговельної діял
До питань класифікації трансакційних витрат
Визначення економічної суті спільної діяльності підприємств як передумова раціональної організації її обліку та контролю
Аудит основних засобів: методичний аспект
Мета аудиту
Опитування і анкетування керівництва підприємства та персоналу, вивчення матеріалів попередньої аудиторської перевірки, документ
Статут підприємства, накази, звіт про попередню аудиторську перевірку, інвентарні картки, дані синтетичного та аналітичного облі
Мета аудиту
Оцінка достовірності результатів проведеної інвентаризації основних засобів
Матеріали інвентаризації, облікові записи за основними засобами
Мета аудиту
Мета аудиту
Складання розділу аудиторського звіту про основні засоби підприємства
Робоча документація, складена на попередніх етапах перевірки
...
Полное содержание
Подобный материал:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   32

Вдосконалення обліку фінансових результатів в умовах глобалізації економіки України


В податковому обліку прибутку для визначення валового прибутку і валових витрат використовується метод ''першої події''. У умовах економічної кризи, однією з форм вияву якого виступають неплатежі і стрімке зростання дебіторської і кредиторської заборгованості, його застосування неадекватне рівню розвитку економічної системи.

Валовий прибуток, який вважається отриманим в момент відвантаження товарів, є базою для визначення оподатковуваного прибутку та нарахування податкових зобов'язань. У той же час можливі наступні ситуації: · платник не отримає оплату за реалізовану продукцію в тому кварталі, в якому було зроблене відвантаження. У цьому випадку він буде вимушений сплатити податок за рахунок власних коштів. Це приведе до зменшення оборотних коштів підприємства на сплату податку і по суті справи є формою безпроцентного кредитування держави, що приводить до недостачі оборотного капіталу.

Валові витрати, які вважаються здійсненими не тільки у разі їх оплати, але і у разі їх нарахування.

Цей порядок визначення валових витрат не стимулює підприємства здійснювати оплату своїм комерційним контрагентам за отримані товари, а також приводить до зростання заборгованість по оплаті праці.

Внаслідок застосування методу ''першої події'' прибуток, що формується носить нереальний характер, не підкріплений рухом грошових коштів. Такий прибуток є величиною, яку платник лише може отримати в майбутньому, тобто носить ймовірностний характер.

Метод амортизації зменшуваного залишку, максимально сприяє реалізації фіскальних інтересів держави [1,с.16]. У той же час він абсолютно не враховує інтереси підприємств в повному і швидкому відтворюванні основного капіталу [2,с.67]. Фіскальна спрямованість методу амортизації зменшуваного залишку, що застосовується значно посилюється під впливом практики використання занижених норм амортизації.

Податковий облік, призначений насамперед для задоволення потреб податкових органів, містить тільки частину необхідної ним інформації. При цьому в податковому обліку, побудованому за принципом першого з подій, яке сталося раніше, практично неможливо встановити достовірність витрат і прибутків без суцільної перевірки первинних документів. Ця громіздка система не контролюється звичайними бухгалтерськими процедурами і подвійним записом.

Зазначені протиріччя (далеко не усі) у визначенні облікового і податкового прибутку приводять до утворення постійних (які не змінюються в плині тривалого часу) і тимчасових розбіжностей.

Фінансовий результат по бухгалтерському обліку складається з результату основної діяльності, результат фінансових операцій, результат іншої звичайної діяльності і результату надзвичайних подій. Відповідно до п. 7 П(З)БО 15 «Дохід» визнані доходи класифікуються в такий спосіб :

доход (виторг) від реалізації продукції ;
  • інші операційні доходи ;
  • фінансові доходи ;
  • інші доходи ;
  • надзвичайні доходи.

Оскільки класифікація доходів не відповідає вище приведеної класифікації видів діяльності на мій погляд це невірно, доходи повинні класифікуватися по видах діяльності тобто доходи необхідно розділити на: доходи основної діяльності; інші операційні доходи; доходи від інвестиційної діяльності (ці доходи повинні включати доходи від участі в капіталі (рахунок 72) і деякі доходи відображені на субрахунках рахунка 74 “Інші доходи” такі як доходи від реалізації фінансових інвестицій, доходи від реалізації необоротних активів і майнових комплексів та інші доходи від операцій з необоротними активами і фінансовими інвестиціями та фінансові доходи.


Література:
  1. Гольцова С.М. Бухгалтерський облік : навчальний посібник / С. М. Гольцова, І.Й. Плікус. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2007. - 254 с.
  2. Деречин, В.В. Теорія бухгалтерського обліку : навчальний посібник / В. В. Деречин, М. М. Кізім; Мін-во освіти і науки України, Одеський держ. економ. ун-т. - К.: ЦНЛ, 2006. - 352 с.

Коропец Е.А., ассистент

Крымский экономический институт ГВУЗ «Киевский национальный

экономический университет им. Вадима Гетьмана»


УПРАВЛЕНЧЕСКИЙ УЧЕТ В СИСТЕМЕ УПРАВЛЕНИЯ ПРЕДПРИЯТИЕМ НА ПРИНЦИПАХ БЮДЖЕТИРОВАНИЯ


Самое ценное, что дает предприятию бюджетирование, – это координация всех сторон деятельности, усилий всех подразделений на достижение конечного результата и, как следствие, повышение эффективности и финансовой устойчивости.

Назначение бюджетирования заключается в разработке системы координат для бизнеса, базы исходных данных для финансового анализа и финансового менеджмента; переводе системы планирования с натуральных и физических единиц измерения на финансовые показатели; повышении финансовой обоснованности принимаемых решений на всех уровнях управления.

Система бюджетов позволяет заблаговременно оценивать последствия текущего положения дел на предприятии и реализуемой стратегии для финансового его самочувствия, таким образом бюджетирование позволяет заранее оценивать финансовую состоятельность отдельных видов бизнеса и производимой продукции, обеспечивая финансовую устойчивость всего предприятия.

Бюджетирование сегодня становится важнейшим конкурентным преимуществом украинского предприятия. Только правильно организованный процесс финансового планирования и управления и управления бюджетом позволяет сегодня предприятию двигаться вперед.

Бюджетирование как управленческая технология включает три составные части: технология бюджетирования, в которую входят инструменты финансового планирования, порядок консолидации бюджетов различных уровней управления и функционального назначения; организация бюджетирования, включающая финансовую структуру предприятия, бюджетный регламент и механизмы бюджетного контроля, распределение функций в аппарате управления в процессе бюджетирования , систему внутренних нормативных документов; автоматизация финансовых расчетов, предусматривающая составление финансовых прогнозов, постановку так называемого сплошного управленческого учета, в рамках которого в любое время можно получать оперативную информацию о ходе исполнения бюджетов.

Для того чтобы понять, какую роль бюджетирование играет в процессе управления предприятием, необходимо рассмотреть перечень управленческих функций, которые реализуются при его использовании.

Первая из функций – планирование деятельности предприятия, которая сводится к формированию основного бюджета предприятия, отражающего все процессы его деятельности: снабжение, производство, сбыт, финансовые и инвестиционные процессы. Эта функция служит для координации различных действий по достижению целей предприятия, благодаря ее реализации выделяют такие элементы управления, как: увязка различных аспектов деятельности предприятия; координирование различных операцій; оценка степени достижения целей; проведение предварительного анализа деятельности; управление денежными потоками; мотивация деятельности структурних подразделений.

Вторая функция бюджетирования – просчет различных вариантов бюджета – тесно связана с принятием управленческих решений и выбором лучшей производственной программы деятельности предприятия. Она позволяет ясно представить взаимосвязь принимаемых решений и целевых показателей, оценить их совокупное влияние и вклад каждого решения в конечный результат.

Третья основная функция бюджетирования – мониторинг исполнения бюджетов и процессов производственно – хозяйственной деятельности – позволяет выявлять отклонения фактических результатов деятельности от запланированных, оценивать их влияние на финансовый результат.

Четвертая функция бюджетирования – анализ исполнения бюджета – часто объединяется с предыдущей функцией. Важно выявленные отклонения изучить и соотнести с центрами ответственности.

Третья и четвертая функции бюджетирования позволяют принимать обоснованные решения, которые могут быть оперативными, тактическими и стратегическими.

Внедрив систему бюджетирования, предприятие получает возможность: составлять реальные прогнозы финансово – хозяйственной деятельности; вовремя обнаруживать наиболее узкие места в управлении предприятием; быстро подсчитать экономические последствия при возможных отклонениях от намеченного плана при помощи финансовых моделей на основе прогноза развития ситуации и принять вовремя эффективное решение; скоординировать работу структурных подразделений и служб на достижение поставленной цели; повысить управляемость предприятия за счет оперативного отслеживания отклонений факта от плана и своевременного принятия решений.

Бюджетирование – это важная технология планирования, учета и контроля доходов и расходов, получаемых от бизнеса на всех уровнях управления.

Костирко Р.О., к.е.н., доцент

Національна академія статистики, обліку та аудиту


ВНУТРІШНІЙ КОНТРОЛЬ

В УПРАВЛІННІ ВИТРАТАМИ ПІДПРИЄМСТВА


Сучасні зміни економічного середовища господарюючих систем вимагають перегляду форм та методів контролю в управлінні витратами. Існуючі форми та методи контролю є недосконалими та непридатні для своєчасного виявлення резервів зниження витрат та прийняття управлінських рішень щодо попередження ризику неефективних витрат.

Однією з ключових проблем внутрішнього контролю витрат для прийняття управлінських рішень як в науковому, так і практичному плані є проблема його методичного забезпечення. Вирішення цієї проблеми пов’язано з наявністю різноманітних методик контролю витрат підприємства, заснованих на використанні різних моделей обліку та контролю. Традиційні підходи до контролю витрат не враховують комплексу проблем, пов’язаних з його методичним забезпеченням.

Проблема методичного забезпечення контролю витрат для прийняття управлінських рішень може бути вирішена шляхом розв’язання в науковому плані таких завдань: вибору доцільних методів контролю витрат підприємства; розробки методики контролю та аналізу допустимості відхилень витрат від встановлених стандартів і причин їх виникнення для прийняття управлінських рішень; обгрунтування методики пооб’єктного контролю та аналізу непрямих витрат для оцінки ефективності управлінських рішень; розробки методики контролю резервів зниження витрат та оцінки відповідності резервування стратегічним і тактичним цілям управління.

Методологічною основою внутрішнього контролю витрат є концепції функціонального обліку витрат за видами діяльності АВС, директ-кост і стандарт-кост, концепція витратоутворюючих чинників. Ключовими принципами внутрішнього контролю резервів зниження витрат є: комплексність – виявлення резервів за елементами господарської діяльності з подальшим їх узагальненням; системність – виявлення і узагальнення резервів з урахуванням причинно-наслідкової залежності показників щодо витрат; економічна обгрунтованість – врахування реальних можливостей забезпечення прибутковості підприємства.

Методичне забезпечення внутрішнього контролю резервів зниження витрат підприємства передбачає такі етапи.

Етап 1. Дослідження витратоутворюючих чинників, що впливають на організацію внутрішнього контролю витрат підприємств, за трьома групами: виробничі, структурні і функціональні. При цьому акцентується увага на функціональних чинниках, оскільки висновки на основі аналізу структурних чинників витрат часто є застарілими.

Етап 2. Моделювання витрат в залежності від типу підприємства та структури витрат для вибору доцільного варіанту управлінського рішення. Значущість вирішення цього питання виходить з того, що у складі витрат значна частка невизначених витрат, які є резервом оптимізації витрат. В процесі контролю необхідно з’ясувати правильність віднесення витрат до одного з класів: постійних або змінних. Таке розмежування класів є суттєвим з погляду оцінки впливу витрат на фінансові результати. Тому для дослідження оптимізації витрат пропонується введення додаткового класу невизначених витрат та підхід до їх оцінки. Традиційні методики контролю витрат не передбачають порядок оцінки невизначених витрат.

Етап 3. Визначення параметрів критичної функції об’єкту контролю. Метою цього етапу є ідентифікація та оцінка непотрібних і критичних (високовитратних) функцій та пов’язаних з ними невиправданих або неефективних витрат. Під критичною розуміється функція, яка за своїми параметрами, функціональністю і витратоємністю негативно відрізняється від необхідного рівня. Тобто критичними є відсутні, помилкові та зайві функції.

Етап 4. Контроль допустимості відхилень від нормативів або цільових показників в часовому розрізі на основі використання методів порівняльного аналізу. Метою даного етапу є оцінка впливу чинників відхилень на зміни фінансових результатів підприємства та розвиток підприємства у майбутньому. Відхилення від встановлених параметрів позитивно (економія) або негативно (перевитрата) впливають на співвідношення витрат і прибутку. Тому для вибору альтернативного рішення щодо коригування планових показників або нормативів пропонується використовувати модель оптимізації відхилень витрат.

Етап 5. Виявлення резервів зниження витрат на основі результатів внутрішнього контролю. Найбільш придатною для формування інформації щодо резервів зниження витрат за видами діяльності підприємства є модель функціонального обліку. Процес контролю витрат за методом АВС передбачає: ідентифікацію видів діяльності підприємства; розподіл витрат за видами діяльності; вибір носіїв витрат; розрахунок ставок носіїв витрат, контроль прямих витрат за продуктами та сукупних витрат, розподіл непрямих витрат за продуктами і видами діяльності, узагальнення контрольної інформації для прийняття управлінських рішень.

На відміну від існуючих запропонований підхід дозволяє: оцінити допустимість відхилень за функціями та видами діяльності; визначити альтернативні шляхи оптимізації витрат залежно від впливу чинників та резервів; сформувати контрольно-аналітичну інформацію для прийняття управлінських рішень щодо оптимізації витрат.


Кричун П.М., аспірант

ДВНЗ «Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»


Валова заборгованість замовників в обліку будівельного виробництва: дослідження впливу на якість інформації та перспективи зміни методики


На сьогодні однією із найбільш помітних проблем обліку будівельних контрактів залишається проблема неоднозначності та неузгодженості змісту понять «витрати підрядника» із П(С)БО 18 «Будівельні контракти» [1] та «понесених витрат» із МСБО 11 “Будівельні контракти» [2]. Для міжнародної облікової практики є нормальним розподіл витрат на понесені (вони ж ― здійснені) і визнані. Між тим у національній методиці чітко виділено три типи затрат підрядника:
  • на закупку матеріалів (дебет рахунку 20) та виплату авансів субпідрядникам (не є витратами понесеними (здійсненими) чи визнаними);
  • витрати, які потрапили в дебет субрахунків до рахунка 23 «Виробництво» (понесені (здійснені) витрати);
  • визнані витрати, відображені за кредитом субрахунку 231 (у дебет субрахунка 903).

Важливість встановлення змісту терміну «витрати підрядника» пояснюється тим, що на облік незавершеного будівельного виробництва (НБВ) безпосередньо впливають та потребують наукового дослідження показники валової заборгованості замовників та валової заборгованості замовникам.

Згідно П(С)БО 2 "Баланс" в рядку „Незавершене виробництво” показують витрати на незавершене виробництво і незавершені роботи (послуги), а також вартість напівфабрикатів власного виробництва і валову заборгованість замовників за будівельними контрактами (ВЗЗ) [3]. За визначенням із П(С)БО 18 „Будівельні контракти” цей термін має такий зміст:

«Валова заборгованість замовників за роботи за будівельним контрактом ― сума перевищення витрат підрядника і визнаного ним прибутку (за вирахуванням визнаних збитків) над сумою проміжних рахунків (без непрямих податків) на дату балансу з початку виконання будівельного контракту [1]».

Разом із тих проведене серед підприємств-підрядників дослідження показують, що показник ВЗЗ, впливаючи на балансовий показник незавершеного виробництва, робить інформацію в балансі неповною та недостовірною. При цьому виявлено, що 89,5 % будівельних підприємств не роблять в обліку спеціальних проведень щодо відображення суми валових заборгованостей. І тільки 23,7% із опитаних підприємств погоджуються, що такі показники викривляють інформацію в фінансовій звітності.

В світових наукових працях іноді зустрічається розуміння того, що показники валових заборгованостей можуть викривляти звітність. Так, англійські коментатори вважають показники валових сум такими, що можуть вводити в оману і рекомендують: «Щоб уникнути плутанини, підприємство може подавати ці суми під іншими більш описовими назвами, такими як перевищення витрат і оціночного прибутку за незавершеними контрактами над виставленими рахунками або перевищення виставлених рахунків над витратами і оціночним прибутком за незавершеними контрактами» [4].

Наукових праць, у яких вивчається дане питання надзвичайно мало [5; 6; 7]. Тому вченим вже зараз слід розпочинати методичну розробку, підготовку, вдосконалення та впровадження у вітчизняну практику обліку будівельного виробництва цілого ряду змін. При цьому вдосконалювати систему бухгалтерського обліку підприємств-підрядників рекомендується на засадах:
  1. Пріоритетності обліку витрат;
  2. Нормативно-правової уніфікованості;
  3. Термінологічної чіткості;
  4. Обґрунтованості, що відповідає часу.

В цілому методиці обліку будівельних контрактів потрібні такі зміни:

1. Необхідно переглянути правила відображення в обліку та фінансовій звітності валових заборгованостей, у тому числі у складі активного показника НБВ. Для цього слід або відмовитися від включення показника ВЗЗ до показника НБВ повністю, передбачивши його відображення виключно в примітках до фінансової звітності, або змінити вітчизняну методику обліку витрат на виробництво відповідно до засад і підходів, які містяться в МСБО 11 «Будівельні контракти». Принцип переваги суті на формою вимагає, щоб ВЗЗ було відображено на рахунку іншої дебіторської заборгованості або на спеціально відкритому субрахунку другого порядку до субрахунку 361. За таких умов залишок на рахунку 23, відображений в балансі підрядника, буде відображенням реального показника НБВ.

2. Вдосконалення пропонованої в п.18 П(С)БО 18 «Будівельні контракти» схеми кореспонденції рахунків та розгляд питання про її спрощення відповідно до потреб часу та перспектив змін принципів обліку будівельних контрактів. На сьогодні рахунок 23 є завантаженим лишньою інформацією. Використання субрахунків 238 та 239 на наш погляд не доцільне.

Зміни до П(С)БО 18 «Будівельні контракти» можуть розроблятися крізь призму ідеї про повну відмову від відображення в фінансовій звітності (балансі) показника ВЗЗ. За таких умов в балансі буде відображено як активний, так і пасивний показники, але в складі дебіторської або кредиторської заборгованості.

Основна перевага пропонованих підходів в їх простості і формуванні достовірної, правильної, повної, правдивої і наочної фінансової інформації, що відображатиме стан виконання будівельного контракту та стан розрахунків між сторонами.

Наразі, до внесення змін в вітчизняну методику, при визначенні показника ВЗЗ за орієнтир підрядникам рекомендується брати визнані в обліку витрати, тобто списані на собівартість реалізації (дебет рахунку 903).


Література:
  1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 18 "Будівельні контракти", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 28 квітня 2001 р. № 205.
  2. Міжнародні стандарти фінансової звітності 2004/ Перекл. з анг. За ред. С.Ф.Голова/ - К.: Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, 2005. – І частина – 1304 с.; ІІ частина – 1232 с.
  3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87.
  4. ссылка скрыта
  5. Назарбаева Р. П(С)БУ 18: тайна валовых задолженностей // Бухгалтерия. — 2003. — № 28.
  6. Грачова Р. Объект учета — строительный контракт, или незавершенка в двух ипостасях // Дебет-кредит. — 2003. — № 43.
  7. Кричун П. Незакінчене виробництво у будівництві: поняття і ознаки терміну.// Бухгалтерський облік і аудит . -- № 10. – 2008. – с.23-29.


Крупка Я.Д., д.е.н., професор

Тернопільський національний економічний університет


ПРО ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ У ПІДГОТОВЦІ

ФАХІВЦІВ З ОБЛІКУ І АУДИТУ


Глобальна інформатизація суспільства вимагає складнішої і різнобічнішої інформації про усі сфери господарського життя підприємства. Великий вплив на структуру і якість облікової інформації мають зовнішні чинники: зміни у формуванні ринків сировини і збуту продукції, посилення конкуренції на внутрішньому і особливо на зовнішньому ринках, виснаження світових запасів енергоресурсів, ціни та інфляція, податкова політика держави, система захисту прав власників, споживачів, охорони навколишнього середовища тощо.

Зазнають змін й основні функції облікового працівника. Крім надання для управління достовірної інформації про минулі факти та операції, він зобов’язаний забезпечувати економічну безпеку підприємства, здійснювати моніторинг поточних подій, приймати участь у формуванні стратегії розвитку на майбутнє.

Великою перепоною на шляху досягнення прогресивних зрушень в галузі організації бухгалтерського обліку і контролю на підприємстві є низька якість підготовки облікових кадрів.

Для забезпечення означених вище функцій фахівець з обліку повинен глибоко знати теоретичні основи бухгалтерського обліку й аналізу, сучасні методи оподаткування та організації правових відносин, досконало володіти комп’ютерною технікою, основами менеджменту, законами ринку, логістики, виробничої етики та іншими. Однак, сучасна система підготовки фахівців з обліку і аудиту у закладах вищої та середньої професійної освіти не до кінця відповідає вимогам часу. Не завжди випускники спеціальності «Облік і аудит» можуть знайти собі працю (і не лише через відсутність вакантних місць, але й через низьку фахову підготовку). Причин тому багато. І їх можна поділити на дві групи:

- ті, що викликані чисто організаційними чинниками;

- ті, що вимагають покращення змісту підготовки облікових кадрів.

До першої групи варто віднести те, що підготовкою та випуском фахівців з обліку займається значна кількість закладів освіти. У багатьох з них відсутня необхідна матеріальна база, кадровий склад викладачів, відповідні інформаційні ресурси, бібліотечні фонди. До організаційних проблем стосовно невідповідності якості підготовки фахівців сучасним потребам можна також віднести те, що теперішня система обліку у вітчизняних підприємствах орієнтується в основному на податкове законодавство. Часто нехтуються концептуальні основи і стандарти ведення бухгалтерського обліку. У багатьох підприємствах заведено так звані «подвійні (потрійні) бухгалтерії», коли частина активів та процесів знаходиться поза офіційним обліком і не включається у фінансову та податкову звітність.

На наш погляд, починати вивчення облікових дисциплін необхідно з предмета «Основи бухгалтерського обліку». А глибинні ідеї, постулати та концепції його теорії доцільно давати на випускних курсах при виконанні магістерських програм. Про це неодноразово заявляв відомий російський теоретик в галузі обліку Я.В. Соколов, стверджуючи що, теорію бухгалтерського обліку потрібно вивчати тільки тоді, коли студент уже освоїв його техніку, питання та проблеми юридичного та економічного характеру. А це можливо зробити лише на завершальних стадіях університетської програми [1, с.6].

Підвищенню якості підготовки мало б сприяти входження України у європейський освітянський простір і підготовка фахівців за Болонською системою. І дійсно, ця система сприяє індивідуалізації навчання, а впровадження кредитно-модульної системи навчання та оцінки знань студента заставляє останнього працювати протягом усього семестру, а не надіятися, що на екзамені вдасться одержати хорошу оцінку.

Однак й тут виникають певні проблеми. Відсутність належної матеріальної бази, комп’ютерних класів та кабінетів, бібліотечних джерел не дає можливості ефективно запроваджувати індивідуальні методи навчання. Крім цього, ніякий професор чи викладач не буде належним чином індивідуально працювати зі студентом, коли за нормативами на індивідуальну роботу виділяється 6-8 годин на академічну групу в семестр.

Не дозволяє ефективно використовувати кредитно-модульну систему оцінки знань набута протягом десятиліть практика спонсорства, випрошування хороших оцінок, а також боязнь адміністрації, кафедр втратити певну частину контингенту студентів.

Існують суттєві перепони у підготовці фахівців з обліку через відсутність дієвих зв’язків навчальних закладів з практикою, закритість підприємств, труднощі в одержанні від них облікової інформації, звітних даних. Тому слід позитивно оцінити намагання підкомісії з обліку і аудиту НМК Міносвіти України закласти у новий освітній стандарт проведення спеціальних тренінгів для посилення практичної підготовки бакалаврів.

Реалізація ефективних заходів дозволить покращити якість підготовки фахівців з бухгалтерського обліку, аналізу і аудиту, наблизити таку підготовку до міжнародних стандартів.


Література

  1. Соколов Я.В. Основы теории бухгалтерского учета / Я.В. Соколов – М.: Финансы и статистика, 2005. – 375 с.



Кузнецова С.О., асистент

Харківський торговельно-економічний інститут Київського

національного торговельно-економічного університету


ВІДОБРАЖЕННЯ ОБЛІКУ ПРИБУТКУ

В ПЕРШИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛАХ


Історія розвитку бухгалтерського обліку має досить багато інформативних даних для їх вивчення і розкриття з метою розвитку облікової науки на сучасному етапі в умовах глобалізаційних процесів у світовій економіці. Широко відома у світі робота Бенедикта Котрульї «Della Mercatura» «Про торгівлю і досконалого купця», написана у 1458 році, надрукована в 1573 році в Венеції [2], яка підіймає питання рахівництва, зокрема розкрито облік на рахунку збитків та прибутків. Першою друкованою працею з бухгалтерського обліку, був опублікований у складі математичної роботи францисканського монаха, вченого-математика Луки Пачолі (1445-1517) «Сума арифметики, геометрії, вчення про пропорції та відношення», Трактат «Про рахунки і записи» [4]. Перше видання цієї книги вийшло в Венеції в 1494 році. У Трактаті висвітлено ведення обліку прибутку торговельної діяльності за допомогою подвійного запису.

Розповсюдження використання подвійної бухгалтерій в купецькому світі середньовічної Італії породжувало необхідність у викладачах, які б навчали мистецтву рахунків за цією системою. Точними даними про те, як відбувалось викладання бухгалтерського обліку італійськими вчителями, дослідники, які вивчали історію бухгалтерського обліку не мали. Залишились деякі відомості про вчителів бухгалтерського обліку. Наприклад, «в книгах компанії «Бене» за 1365 р є запис, що підтверджує витрати за вивчення рахівництва сина одного з членів компанії під керівництвом відомого тоді викладача Кальдеріні в Болоньї» [2]. В книгах Варбаріго за 1457 рік, поряд з іншими записами, «винагорода вчителю Троіло, за викладання бухгалтерії продовж 6 місяців двом братам господаря» [1].

Однак, не маючи в своєму розпорядженні дуже вагомих фактичних доказів деякі вчені робили гіпотетичні висновки про існування ранніх, невідомих робіт по бухгалтерії. Ф. Беста писав «в Венеції знаходився та був популярним в школах більш злагоджений та більш точний твір, ніж мало похвальна переробка» [5, c.340]. Ці сподівання вчених виправдались наступним фактом. У 1998 році нідерландським викладачем бухгалтерського обліку і економіки Анне Дж. Ван дер Хелма і філологом Джоанной Постма було знайдено і докладно вивчено манускрипт, який зберігся в Мальтійській бібліотеці. Результати дослідження були представлені в доповіді на VIII Міжнародному конгресі істориків бухгалтерського обліку, який відбувся в Мадриді в липні 2000 року [6].

На сьогоднішній день «La Riegola de Libro» визнано першим у світі рукописним підручником з бухгалтерського обліку. Його знахідка переносить встановлену межу, з якої починався «літературний період» в історії бухгалтерського обліку з 1458 року (Праця Котрульі «Della Mercatura») на 1439 рік (рисунок 1).



Рисунок 1 Перші відомі у світі літературні джерела з бухгалтерського обліку зі згадкою про розрахунок прибутку торговельної діяльності


Підручник-інструкція, який вчені назвали «La Riegola de Libro» на основі його першої сторінки, містить курс по веденню подвійного запису з прикладами. [3, с.167-180]. В ньому сформовані правила про складання інвентарю і записів в кореспонденції з рахунками Капіталу у журналі, виведення результату торговельної діяльності на рахунках.

На основі вивчення вказаних робіт приходимо до висновку, що облік прибутку вівся передусім для цілей управління, тому вважаємо подальший розвиток методології обліку в сучасних умовах господарювання продовжувати саме в цьому напрямі.


Література:
  1. Вольф А. М. Краткий исторический очерк развития счетоводства и значение Луки Пачиоло / Вольф А. М. // Счетоводство – 1895. – Том VIII. - №6. - С. 88-97.
  2. Галаган А. М. Счетоводство в его историческом развитии / А. М. Галаган. - М.-Л.: Тип. Госиздат, 1927. – 170 с.
  3. Косарева Л.А. «La Riegola de Libro» первый учебник по бухгалтерскому учету? / Лия Андреевна Косарева // Финансы и бизнес. – 2007. – № 2. – С.167-180
  4. Пачоли Л. Трактат о счетах и записях / Лука Пачоли : [Издание подготовил Ярослав Соколов]. – М.: Финансы и статистика, 1983. – 288 с.
  5. Besta F. La Ragioneria / F. Besta. – Milano: F. Vallardi, 3nd Edition – 1932. – 456 p.
  6. Helm van der A. La Riegola de Libro : / by Johanna Postma and Anne J. van der Helm the Netherlands. – Accounting and History (A selections of papers presented at the 8th World Congress of Accounting Historians, Madrid, Spain, 19-21 July 2000) Режим доступу до конфер. : ссылка скрыта.



Курліщук І. Б., асистент

Луцький державний технічний університет


ДО ПИТАНЬ КЛАСИФІКАЦІЇ ТРАНСАКЦІЙНИХ ВИТРАТ


Сучасність та породжені нею недоліки і здобутки суспільства, беззаперечно, виходять за рамки класичної економічної теорії. Проте, глобалізація економіки все ж не може забезпечити усунення чи принаймі уникнення недосконалостей ринку.

Більшість науковців та економістів трансакційні витрати визначають як такі, які суб’єкти господарювання несуть у зв’язку із недосконалістю власних ринків. Трансакційні витрати – це будь-які втрати, що виникають унаслідок неефективності сумісних рішень, планів, договорів, що укладаються, і створених структур.

Сучасна теорія трансакційних витрат є складовою нового напряму в економічній науці – неоінституціоналізму, представниками якого є Р.Коуз, О.Уільямсон, Д.Норд, Н.Олсон. Проте, навіть фундаментальні напрацювання у даному напрямку не дають вичерпної відповіді про природу подібного феномену.

У пошуках сутті поняття трансакційних витрат реальною є необхідність всебічного їх вивчення у розрізі класифікаційних ознак. Класична політична економія здійснює їх поділ на витрати на пошук інформації, витрати пов’язані із веденням переговорів, витрати вимірювання, витрати, що виникають із потреби захисту прав власності, витрати, що пов’язані з опортуністичною поведінкою контрагента тощо.

Окремі економісти пропонують розглядати трансакційні витрати на рівні держави регіону, підприємства і навіть індивіда. Цікаво, що останні виникають у наслідок захисту власних прав та подолання бюрократичних бар’єрів у суспільстві.

Дж. Коммонсом, у своїх працях виділяє три основні види трансакцій, що породжують подібні витрати: трансакції операцій, раціонування та управління.

Заслуговує уваги і класифікація трансакційних витрат за Ернандо де Сото, в якій пропонується об'єднати їх в окрему групу та позначити терміном "ціна підпорядкування закону", виділяючи при цьому витрати доступу до закону та витрати діяльності у межах нього.

Варто відмітити, що усі трансакційні витрати поділяють на легальні і нелегальні, причому останні у багато чому пояснюють факти корупції та тіньової економіки.

І.П. Булеєв у своїх статтях говорить про умовно постійні, умовно перемінні та одноразові витрати, при сумуванні яких, мають місце сукупні трансакційні витрати.

Варто відмітити, що Архієреєв С.І. говорить про приватні і суспільні трансакційні витрати, наголошуючи на тому, що при дослідженні їх природи, досить часто ігнорується розбіжність між ними та залишаються поза увагою інституційні витрати. Важливо, що автор вказує і на те, що інституційна діяльність держави є тією ланкою, що може бути використана для скорочення трансакційних витрат.

Крім того, трансакційні витрати поділяють на витрати дій та витрати бездіяльності, внутрішні і зовнішні, втрати та затрати та ін.

Беззаперечним залишається те, що пояснення феномену трансакційних витрат є досить суперечливими, а іноді і діаметрально протилежними. Прихильники класичної економічної теорії вважають, що подібних витрат взагалі не існує, бо ж ринок безкоштовний та координується ціновим механізмом. На противагу, деякі економісти вказують, що той хто ігнорує факт існування трансакційних витрат, усякий раз, буде стикатися із труднощами при трактуванні економічного життя, що подібні до тих, з якими зустрічався би фізик, пояснюючи природу руху, не беручи до уваги тертя.


Куцик О.О., пошукувач

Львівська комерційна академія


ВИЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ СУТІ СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ЯК ПЕРЕДУМОВА РАЦІОНАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЇЇ ОБЛІКУ ТА КОНТРОЛЮ


На сучасному етапі розвитку національної економіки дедалі вагомішого значення набуває процес задоволення своїх економічних (майнових) та інших інтересів у суб'єктів цивільних правовідносин, що зумовлює необхідність у певній кооперації, тобто у спільній діяльності, змістом якої може бути об'єднання майна, трудових зусиль, організація співпраці для досягнення загальної мети та інше.

Спільна діяльність без створення юридичної особи – це особлива форма підприємницької діяльності, яка дає її учасникам певні переваги. Зокрема, здійснення спільної діяльності на підставі укладеного договору між учасниками звільняє їх від необхідності реєструвати суб’єкт підприємницької діяльності, формувати додатковий штат працівників, придбавати виробниче обладнання тощо, що робить спільну діяльність досить привабливою.

Незважаючи на організаційні переваги спільної діяльності, існує невизначеність її економічної суті, що обумовлює необхідність дослідження з метою забезпечення ефективного функціонування спільної діяльності і раціональної організації обліку та контролю.

Проблеми економічної суті спільної діяльності підприємств знайшли відображення в дослідженнях вчених і практиків: В. Рєзнікової, Д. Дем’яненка, Н. Алпатової, М. Шестерняк [1, 2, 3] та ін. Також, вона висвітлена у різних нормативних актах.

Так, згідно п. 3 П(С)БО 12 “Фінансові інвестиції” спільна діяльність – господарська діяльність зі створенням або без створення юридичної особи, яка є об'єктом спільного контролю двох або більше сторін відповідно до письмової угоди між ними, а в Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств” зазначається спільна діяльність без створення юридичної особи – це діяльність, що провадиться на підставі договору про спільну діяльність, яка передбачає об’єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети. Щодо ЦК України, то в п. 1 ст. 1130 зазначено, що спільна діяльність – це коли сторони (учасники) договору про спільну діяльність зобов’язуються спільно діяти (без створення юридичної особи) для досягнення певної мети, що не повинна суперечити чинному законодавству.

В свою чергу вчена Н. Алпатова зазначає, що спільна діяльність – один із методів врегулювання цивільних відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності учасників таких відносин на договірних засадах без створення юридичної особи. На думку вченої В. Рєзнікової під “спільною господарською діяльністю” необхідно розуміти форму співпраці (кооперації), що передбачає об’єднання та спільне використання матеріально-фінансових, трудових або інших ресурсів партнерів, яка функціонує як єдиний економічний організм з метою досягнення спільних цілей у різних сферах господарської діяльності, носить демократичний характер і спрямовується на задоволення економічних інтересів її учасників, що беруть активну участь у її здійсненні. У загальному поняття спільної діяльності інтерпретується й аналізується вченими як діяльність осіб для досягнення будь-якої загальної мети, що не суперечить чинному законодавству і полягає у прагненні одержати синергетичний ефект від взаємодії активів двох або більшої кількості учасників.

Поєднання вищенаведених визначень дає нам можливість стверджувати, що спільна діяльність – це форма господарювання, де шляхом об’єднання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів здійснюється управління нею та виконуються поставлені її учасниками завдання. Досліджуючи трансформацію поглядів на спільну діяльність, робимо висновок про те, що до ознак спільної діяльності, як специфічного економіко-правового явища, можна віднести такі: добровільне об’єднання власності та зусиль суб’єктів господарювання; спільна для всіх учасників господарська мета; демократичний характер об’єднання господарюючих суб’єктів; спрямованість на задоволення економічних інтересів учасників; активний характер участі, наявність тісної і глибокої взаємодії партнерів у всіх або окремих ланках господарського циклу у формі спільного володіння, використання та розпорядження виділеними ними спеціально для цих цілей ресурсами.

Отже, виходячи із симбіозу категорій, на основі яких спільну діяльність без створення юридичної особи частково висвітлено через призму основ її формування та кінцевої мети функціонування, доцільно розглядати у подальших наукових дослідженнях. Це дасть змогу на більш науковому рівні дослідити економічну суть спільної діяльності, виокремити притаманні їй особливості та визначити вплив результатів спільної діяльності на приріст капіталу її учасників, що у свою чергу залежить від належної організації її обліку та контролю.

Література:
  1. Долина Г. Д. Дослідження сутності спільних підприємств / Г. Д. Долина // Вісник Технологічного університету Поділля. – 2008. – № 4. – С. 155 – 159.
  2. Рєзнікова В. В. Правове регулювання спільної господарської діяльності в Україні: [навч. посібник] / В. В. Рєзнікова. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 280 с.
  3. Шестерняк М. М. До питання сутності спільної діяльності / М. М. Шестерняк // Економічний простір. – 2009. – № 23/2. – С. 125 – 130.



Куцик П.О., к.е.н., доцент

Львівської комерційної академії


АУДИТ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ: МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТ


Економічна необхідність об’єктивного контролю діяльності підприємства будь-якої організаційно-правової форми і підтвердження достовірності фінансової звітності насамперед статті балансу в якій відображається вартість основних засобів, що займають значну питому вагу у структурі активів підприємства обумовили проведення незалежного контролю - аудиту.

Вивченню теоретичних засад і практичних аспектів аудиту присвятили свої праці вчені Бутинець Ф.Ф., Давидов Г.М., Дорош Н.І., Максімова В.Ф., Петрик О.А., Рудницький В.С., Бардаш С.В., Шевчук В.О. та інші. Вчені досліджують питання методики й організації аудиту в цілому. Ними також розглядаються питання аудиту окремих ресурсів підприємства та об’єктів обліку. Щодо аудиту основних засобів, то даним питанням займаються тільки окремі вчені, серед яких Кругляк Б.С. [2].


Е Т А П И

П І Д Г О Т О В Ч И Й

МЕТА АУДИТУ

ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

АУДИТОРСЬКІ

ПРОЦЕДУРИ

АУДИТОРСЬКІ


ДОКАЗИ

Попереднє знайомство з підприємством-клієнтом, оцінка систем контролю та бухгалтерського обліку, визначення аудиторського ризику, планування аудиту основних засобів

Опитування і анкетування керівництва підприємства та персоналу, вивчення матеріалів попередньої аудиторської перевірки, документальна перевірка, спостереження тощо

Статут підприємства, накази, звіт про попередню аудиторську перевірку, інвентарні картки, дані синтетичного та аналітичного обліку основних засобів

Ф І З И Ч Н О Ї П Е Р Е В І Р К И

МЕТА АУДИТУ

ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

АУДИТОРСЬКІ

ПРОЦЕДУРИ

АУДИТОРСЬКІ


ДОКАЗИ

Оцінка достовірності результатів проведеної інвентаризації основних засобів

Спостереження за проведенням інвентаризації основних засобів, вибіркова перевірка її результатів

Матеріали інвентаризації, облікові записи за основними засобами

О С Н О В Н И Й

МЕТА АУДИТУ

ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

АУДИТОРСЬКІ

ПРОЦЕДУРИ

АУДИТОРСЬКІ


ДОКАЗИ

Контроль оцінки основних засобів, встановлення їх належності, перевірка достовірності облікових записів і залишків у балансі, правильність нарахування зносу та визначення витрат на ремонт основних засобів

Зіставлення даних інвентаризації, синтетичного та аналітичного обліку, запит до постачальників, документальна вибіркова перевірка арифметичних підрахунків, аналіз тощо

Акти інвентаризації (інвен-тарризаційні описи), первинна документація по основних засобах, облікові регістри синтетичного й аналітичного обліку, відповіді на запит, баланс

З А В Е Р Ш А Л Ь Н И Й

МЕТА АУДИТУ

ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

АУДИТОРСЬКІ

ПРОЦЕДУРИ

АУДИТОРСЬКІ


ДОКАЗИ

Складання розділу аудиторського звіту про основні засоби підприємства

Систематизація та групування на попередніх етапах інформації, аналіз, складання звіту та аудиторського висновку

Робоча документація, складена на попередніх етапах перевірки