Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку міста

Вид материала

Документы

Содержание Теоретичні аспекти формування стратегії розвитку переробних підприємств україни Проблеми розвитку аграрного сектора та продовольча безпека україни Фінансові аспекти удосконалення відносин підприємств апк Побудова стратегічного процесу торговельних підприємств в умовах економічної нестабільності

Подобный материал:

• Про затвердження програми Про основні напрямки соціально- економічного розвитку міста, 80.16kb.
• Програма економічного І соціального розвитку міста Чернівців на 2010 рік Вступ, 1866.11kb.
• Теоретико-методологічні аспекти формування маркетингової товарної стратегії та її адаптації, 203.84kb.
• Посланн я президента україни до верховної ради україни європейський вибір. Концептуальні, 763.19kb.
• Формування інвестиційної політики міста, 403.62kb.
• Програма соціально економічного та культурного розвитку міста Корюківки на 2012 рік, 744.15kb.
• Програма соціально економічного та культурного розвитку, 1213.86kb.
• Програма соціально-економічного розвитку міста Котовська Одеської області, 1607.63kb.
• Прогнозів економічного І соціального розвитку, 527.66kb.
• Національний інститут стратегічних досліджень міста районного значення україни: проблеми, 1390.42kb.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ПЕРЕРОБНИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ


У сучасних умовах ринкових відносин перед переробними підприємствами постало завдання не тільки виживання, а й забезпечення безперервного розвитку та нарощування свого потенціалу. Досягнення поставленої мети можливо лише при стратегічному підході до управління діяльністю переробних підприємств. Проблеми формування стратегії розвитку підприємств, що здійснюють свою діяльність на спеціалізованих ринках, є актуальними у період активного становлення і розвитку національного ринку.

У тлумаченні поняття «стратегія» зафіксовані основні його змістовні значення: набір правил для прийняття рішень (І.Ансофф); дії, модель дій, програма дій (Б.Карлофф, В.А.Васильченко, Т.І.Ткаченко, В.Ф.Оберемчук, М.Портер; детальний всебічний комплексний план (М.Мескон, М.Альберт, Ф.Хедоурі, Р.А.Фатхутдінов, А.Стрікленд, А.Томпсон); комплекс прийнятих рішень (П.С.Дойль); система установок і заходів (Н.В.Шеховцева); довгостроковий якісно визначений курс, напрям розвитку організації (О.С.Віханський, З.Е.Шершньова, С.В.Оборська, В.А.Бєлошапка, Г.В.Загорний); набір напрямів діяльності (А.Наливайко); функціональний засіб (В.Колпаков); координуючий фактор (Н.В.Куденко).

Окрім основного значення «стратегія» передбачає застосування інструментів для реалізації та отримання результату.

З метою реалізації стратегії застосовують обрані напрями та управління ресурсами підприємства.

Результатом реалізації, на думку науковців, є: досягнення цілей (А.Д. Чандлер, А. Стрікленд, А. Томпсон, М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі, О.С. Віханський, Р.А. Фатхутдінов, В. Колпаков, Н.В. Куденко, В.А. Васильченко, Т.І. Ткаченко, І.А.Бланк); оптимізація довгострокової норми прибутку, зміцнення позицій підприємства, задоволення потреб клієнтів, максимальна віддача від капіталовкладень або зміцнення довгострокових конкурентних переваг на цільових ринках (І. Ансофф, М. Портер, П.С. Дойль, Н.В. Шеховцева, А. Наливайко); розвиток організації (З.Е. Шершньова, С.В. Оборська, В.Ф. Оберемчук, В.А.Бєлошапка, Г.В. Загорний).

У формулюванні «досягнення цілей» відображений процес розвитку підприємства, інші названі авторами категорії «оптимізація», «зміцнення позицій», «задоволення потреб» та ін. є характеристиками процесу. Таким чином, автор переконаний, що результатом реалізації стратегії підприємства є його розвиток.

Стратегія розвитку переробних підприємств розробляється на основі вивчення зовнішнього оточення і можливих внутрішніх перспектив його діяльності з урахуванням непередбачених ринкових обставин. Вона полягає у встановленні довгострокової орієнтації підприємства на будь-який вид виробничої діяльності і завоювання відповідного положення як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. При цьому, уточнюються стратегічні питання, пов'язані з вибором продукції, що перероблюється, обслуговуванням споживачів, застосовуванням виробничих процесів, використовуванням всіх видів ресурсів, а також формуванням загальної лінії поведінки на ринку з урахуванням своїх можливостей і сил конкурентів.

В ході планування діяльності переробних підприємств враховуються можливі стратегії розвитку наступних ринкових послуг: вихід на ринок з новим продуктом, залучення нових постачальників і споживачів товарів, розширення або припинення виробництва та продажу одного виду, асортименту чи номенклатури колишніх товарів.

Таким чином, стратегія розвитку покликана забезпечити необхідне економічне зростання і бажаний рівень розвитку переробних підприємств на майбутній довгостроковий період. Необхідний рівень розвитку підприємства залежить від характеру впливу на нього окремих стейхолдерів - його основних елементів - і всієї держави - цілої системи, частиною якої виступає дане підприємство [1, с.56 ].

На нашу думку, діяльність підприємства переробної промисловості завжди повинна бути спрямованою на його розвиток. Якщо підприємство перебуває за своїм життєвим циклом на стадії старіння, тоді головною метою буде зберігання позицій та забезпечення стабільності господарської діяльності, тобто, може бути намічена стратегія без помітного росту.

Отже, стратегія розвитку переробного підприємства може бути визначена як довгостроковий план, який містить комплекс рішень щодо вибору напряму розвитку підприємства, визначення його основних цілей, а також моделі дій щодо формування та ефективного використання його потенціалу і дає можливість створення сприятливих внутрішніх та зовнішніх умов для успішного проходження основних стадій розвитку.

Виживання та функціонування переробних підприємств неможливе без визначення напрямів розвитку та запровадження стратегічного управління, яке покликане забезпечувати підвищення ступеня ефективності їхньої діяльності. Тому потребує розробки стратегії розвитку підприємств переробної промисловості на довгострокову перспективу. Ще й буде підґрунтям для розробки науково-обгрунтованої стратегії розвитку підприємств.

Література

1. Василенко В.О., Ткаченко Т.І. Стратегічне управління: Навч. посібник. – К.: ЦУЛ, 2006. – 396 с., с. 56
   
2. Мельник Л.Г. Фундаментальные основы развития – Сумы.: ИТД "Университетская книга", 2003. – 288 с.,с. 19-23
   
3. Шишкіна І.М. Теоретичні передумови з’ясування сутності стратегії розвитку Сьома Всеукраїнська науково-практична інтернет-конференція „Україна наукова” [Електронний ресурс]. – Режим доступу - ссылка скрыта
   

УДК 338.432

Андрусяк Л.В.

ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут»

alv56@mail.ru

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРА ТА ПРОДОВОЛЬЧА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ


В середині 90-х років ХХ століття в Україні спостерігався спад аграрного виробництва. Завдяки прийнятих Указів Президента України «Про оренду землі» (23.04.1997р.) та «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» (3.12.1999р.), реалізації Державної програми розвитку сільського господарства і регулювання ринків сільськогосподарської продукції спостерігається стабілізація та відновлення аграрного виробництва. Простежуючи динаміку розвитку аграрного виробництва України по всіх категоріях господарств, можна побачити, що виробництво зерна в 2010 році проти середньорічного показника за 2006-2009 роки складало 96,3%, картоплі – 129,5%, овочів – 104,4%, м’яса – 156,7%, молока – 85,1% та яєць – 114,7%. За попередніми даними Держкомстату України станом на 18.01.2011 року в 2010 році було вироблено 39226,7 тис. тонн зерна, 18705 тис. тонн картоплі, 8122,2 тис. тонн овочів, 2922,5 тис. тонн м’яса та 11254,1 тис. тонн молока.

Проте виробничий потенціал аграрного комплексу не використовується повністю, турбує стан продовольчої безпеки. Незважаючи на те, що Україна – провідний експортер зерна, насіння олійних культур, рослинної олії, сиру, імпортна залежність країни по окремих видах сільськогосподарської продукції і продовольства насторожує, оскільки остання знижує економічну безпеку і обмежує національні інтереси держави. На сьогоднішній день, враховуючи імпорт сільськогосподарської продукції, сировини, продовольства, а також споживання населенням основних видів продуктів харчування залишається нижчим від рекомендованих норм.

Аграрне виробництво – основа продовольчої безпеки України. Основними причинами нинішнього стану аграрного виробництва є те, що низьким є рівень модернізації галузі, оновлення основних фондів, відтворення природного потенціалу, низький рівень розвитку ринкової інфраструктури, несприятливі загальноекономічні умови господарювання, сільськогосподарські підприємства як правило збиткові або низько доходні. Підтримка сільськогосподарських товаровиробників з боку держави в Україні є нижчою в 5 разів в порівнянні з державами Євросоюзу та в 2,4 рази, порівняно з США.

Україна має значні резерви і аграрний потенціал для виробництва продовольчих ресурсів не тільки для власного споживання, а й для постачання в перспективі на зовнішній ринок. Майже 70% земельних ресурсів є сільськогосподарськими угіддями, а 60% орних земель – чорноземи.

На нашу думку, для держави не повинно бути проблемою забезпечення населення картоплею, гречкою та молокопродуктами.

Крім цього, на наш погляд, Україна може забезпечити нарощування виробництва сільськогосподарської продукції, забезпечити зростання продовольчої продукції, кращої її якості, зробити ринок продовольства менш імпортозалежним.

Для цього слід вирішити наступні питання:

• підвищення родючості ґрунтів;
  
• покращення використання орних земель;
  
• інвестування в модернізацію і технічне переозброєння виробництва;
  
• підвищення ефективності державної підтримки;
  
• фінансової стабільності і платоспроможності галузі;
  
• усунення диспропорції цін на сільськогосподарську продукцію і цін на матеріально-технічні ресурси;
  
• вдосконалення механізму регулювання агропродовольчого ринку.
  

На нашу думку, вирішення вищевказаних проблем дасть змогу забезпечити продовольчу безпеку країни.

Література

1. Рослинництво України: Стат. зб. - К.: Держкомстат України, 2010. - 128с.
   
2. Тваринництво України: Стат. зб. - К.: Держкомстат України, 2010. - 65с.
   
3. Дані Держкомстату України. – Режим доступу: htpp: // 193.178.146.87.| statistics | stat news. – Назва з титул. екрану. Мова укр.
   

УДК 338.1

Багдєєв О.І.

Брежнєва-Єрмоленко О.В., старший викладач

Дніпродзержинський державний технічний університет

bagdeev.aleksandr@rambler.ru

Проблеми сталого розвитку виноробної промисловості


Сталий розвиток - загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі, інколи тлумачать, як всебічно збалансований розвиток. За визначенням Комісії ООН зі сталого розвитку, його мета - задовольняти потреби сучасного суспільства, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби [1].

Парадигма сталого розвитку включає в себе вимоги до захисту довкілля, соціальної справедливості та відсутності расової й національної дискримінації. У країнах, де на державному рівні зазначені вимоги ігноруються, в поняття сталого розвитку намагаються вкласти «зручний» зміст, вихолощуючи справжній. Так в Україні термін «сталий розвиток» часто вживають для означення лише неухильного зростання економічних показників країни, її регіонів, міст, сіл та окремих галузей економіки. Інколи до цього додають здійснення безсистемних заходів щодо збереження довкілля та поліпшення санітарних умов проживання й праці людей.

Для прикладу розглянемо проблеми сталого розвитку виноробних підприємств України.

Вино – це продукція, яка незмінно користується попитом у великої кількості споживачів. Тому конкурентна боротьба виноробних підприємств є дуже загостреною, а кількість виробників – достатньо великою. Ситуацію ще більше розбалансовують і роблять недостатньо прогнозованою ускладнення демографічної ситуації на селі та поглиблення диспаритету цін, а також різке зменшення сум виділених бюджетом коштів на підтримку виноградарства.

Загальні обсяги виробництва вина в Україні сьогодні мають тенденцію до зростання. В 2009 р. у порівнянні з 2008 р. обсяги виробництва виноматеріалів виноградних збільшились на 19,3 % і склали 42,5 млн.дал. а обсяги виробництва вин виноградних зросли на 0,5 % і становили 20,6 млн.дал. [2], але чи можна вважати кількісне зростання обсягу виробництва вина суттєвим кроком до сталого розвитку галузі в цілому?

Очевидно, що ні, адже сталий розвиток – це комплексне поняття, яке включає ряд складових.

Основними складовими сталого розвитку підприємств виноробної галузі є:

соціокультурна складова - підвищення культури споживання високоякісного вина серед населення;

управлінська складова - ефективна участь персоналу в прийнятті управлінських рішень, глибоке розуміння керівництвом особливостей виробничого процесу;

інфраструктурна складова - наявність власної сировинної бази, власних потужностей первинного та вторинного виноробства, транспортних шляхів та засобів, торгової мережі, цехів з виробництва тари, навчальних закладів;

наукова складова - вирощування нових сортів винограду, розробка більш продуктивної виробничої техніки, оптимальне поєднання традицій виробництва та сучасних технологій;

службова складова - забезпечення суспільства всім необхідним, що може бути вироблено в межах галузі, надання можливості споживати високоякісне вино незалежно від місця проживання;

економічна складова - підвищення прибутковості виробництва, найбільш повне використання економічного потенціалу підприємства;

гуманітарна складова - забезпечення справедливих та безпечних умов життя;

екологічна складова - очищення стічних вод та атмосферного повітря, забезпечення низького рівню шуму, використання натуральних добрив для вирощування винограду.

Однією з найсерйозніших проблем, які спричинюють нестабільність розвитку виноробної галузі, є кліматично-сировинна. В 1986 р. велика кількість виноградників була знищена, і всі аутентичні сорти винограду припинили своє існування. Тому сьогодні для промислового виробництва вина використовуються привезені з країн Західної Європи сорти винограду. Але, на відміну від місцевих сортів винограду, європейські сорти не є морозостійкими, тому при сильних морозах врожаю винограду загрожує небезпека.

Таким чином, на сучасному етапі функціонування виноробних підприємств України можна виділити декілька проблем, які є найбільш суттєвими перешкодами для сталого розвитку виноробної промисловості. Серед них – складні кліматичні умови, недостатність сировини, слабкий контроль якості, нерозвинена культура споживання вина, високий рівень фальсифікації продукції.

Загальна стійкість підприємства може бути забезпечена лише за умови стабільної реалізації продукції й одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов'язання перед бюджетом, розрахуватися з постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Вищою формою стійкості підприємства є його спроможність розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовища. Таким чином, стратегічною метою сталого розвитку України є досягнення збалансованості співіснування природного середовища, держави, суспільства і підприємництва у соціальному, економічному та екологічному вимірах.

Література

1. Електронний ресурс. – Режим доступу: dia.org

2. Електронний ресурс. – Режим доступу: ov.ua/control/publish/article?art_id


УДК 65.015.1:631.145

Березіна Л.М., к.е.н., доцент

Державна аграрна академія, м. Полтава

econom@uccu.org.ua

ФІНАНСОВІ АСПЕКТИ УДОСКОНАЛЕННЯ ВІДНОСИН ПІДПРИЄМСТВ АПК


Подальше удосконалення фінансово-економічного механізму функціонування підприємств різних сфер агропромислового комплексу України ми вбачаємо у наступному:

• потребує активізації державна політика підтримки малого бізнесу у сфері АПК, передусім у напрямку розширення його фінансування, зменшення податкового тиску;
  
• необхідним є опрацювання і подальша реалізація заходів щодо мікрокредитування, орієнтованого на широке коло саме малих підприємств з переробки сільськогосподарської продукції і сировини та реалізації продовольства;
  
• з боку Національного банку України потрібне створення умов для значного зменшення відсотків за користування банківським кредитом шляхом проведення відповідної регуляторної політики;
  
• формування підприємствами агропромислового комплексу ефективної дивідендної політики (політики розподілу прибутку), спрямованої на розширення питомої ваги рефінансування їх прибутку і прискореного нарощування власного капіталу за рахунок саме внутрішніх джерел;
  
• прискореному формуванні підприємствами АПК власних оборотних активів, спрямування їх, у першу чергу, на фінансування дебіторської заборгованості та грошових активів, що забезпечують їх достатню платоспроможність;
  
• активізації підприємствами усіх сфер агропромислового комплексу амортизаційної політики з використанням методів прискореної амортизації активів;
  
• диверсифікації джерел залучення підприємствами агропромислового комплексу позичкового капіталу, підвищення у ньому частки фінансового лізингу.
  

Важливе значення для подальшого розвитку організаційно-економічних відносин підприємств АПК має формування ефективного фінансового механізму торгівлі сільськогосподарською продукцією, сировиною та продуктами харчування. Наголосимо, що фінансовою основою забезпечення прибутковості торговельної діяльності є торговельні націнки до ціни виробництва продукції [1]. Невирішеною проблемою у цьому аспекті залишається те, що господарські механізми підприємств торговельної ланки АПК не зорієнтовані на зменшення торговельних націнок. За таких обставин збільшення обсягів роздрібного товарообороту не зумовлює відповідне покращення фінансового стану суб’єктів торговельної сфери. Ми переконані, що ефективний фінансовий менеджмент у сфері торгівлі сільськогосподарською продукцією, сировиною та продуктами харчування має забезпечувати адекватне управління витратами обігу. Ускладнення організаційно-економічних відносин у сфері АПК ми тут вбачаємо у тому, що найкращі умови для формування ефективного фінансового менеджменту існують у великих за розмірами підприємств торгівлі, які можуть орієнтуватися на відносно невисоку торговельну націнку і отримувати власні економічні вигоди за рахунок збільшення обсягів продажу. Специфічною особливістю торгівлі сільськогосподарською продукцією, сировиною та продуктами харчування є наявність значної чисельності дрібних постачальників та торговців (ретейлорів), що зумовлює численні нераціональні витрати обігу. За нашим переконанням, розвиток відносин між ретейлорами та постачальниками продуктів харчування у сфері агропромислового комплексу є важливим елементом у механізмі організації сучасної роздрібної торгівлі, а це, у свою чергу, посилює необхідність оптимізації витрат та запровадження логістики за усім ланцюжком виробництва, транспортування, зберігання та реалізації продовольства. Результати проведеного нами дослідження основних тенденцій фінансового розвитку та фінансового стану підприємств усіх сфер агропромислового комплексу України дають підстави зробити висновок про те, що чинний фінансово-економічний механізм їх функціонування не формує умов ефективного нарощення ними власного капіталу, а, отже, і зростання їх ринкової вартості. Фінансова структура більшості підприємств агропромислового комплексу є деформованою. Виявлені нами гальмівні тенденції стримують формування ефективних організаційно-економічних відносин підприємств АПК.

Перспективи розвитку АПК передбачають збільшення бюджетного фінансування, що зумовлює необхідність застосування ефективних механізмів використання коштів [2]. У цьому зв’язку перспективним нам видається запровадження програмно-цільового підходу до управління бюджетним процесом. Основна ідея програмно-цільового фінансування полягає в узгодженні державних витрат з отриманням результатів. Так, у чинному Бюджетному кодексі України зазначено, що при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного обсягу ресурсів [3].

Література

1. Про ціни і ціноутворення: Закон України № 507 – ХІІ від 3 грудня 1990 р. – www. zakon.rada.gov.ua.
   
2. Сільське господарство України – від минулого до сьогодення / кол. авторів за заг. редак. М.В.Зубця. Том ІІІ. Аграрна політика і макроекономічні відносини в аграрному секторі економіки. – К.: Аграрна наука, 2005. – С. 143– 252.
   
3. Бюджетний кодекс України: Закон України від 21.06.2001 р., № 2542 – ІІІ. – www. zakon.rada.gov.ua.
   

УДК 658.012.23

Блакита Г.В., к.е.н., доцент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ПОБУДОВА СТРАТЕГІЧНОГО ПРОЦЕСУ ТОРГОВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ


Економічне середовище, в системі якого підприємства здійснюють свою фінансову діяльність, на сучасному етапі розвитку України є настільки нестабільним, що ніяке передбачення не може забезпечити надійне і повне де термінування прогнозованих факторів їх фінансового розвитку (особливо факторів їх зовнішнього фінансового середовища). Ця нестабільність притаманна економічному розвитку не тільки України, а й практично всім країнам світу із ринковою економікою. Так, опитування менеджерів ведучих американських компаній показало, що 80% з них очікують в майбутньому зростання рівня економічної нестабільності, за яким припиняють ефективно діяти підходи до формування і реалізації їх стратегії, що зарекомендували себе як надійні на попередньому етапі [1, с. 19].

Зростання рівня нестабільності економічного середовища розвитку підприємств обумовлює необхідність активізації наукових досліджень з проблематики побудови їх стратегічного процесу в умовах дії цього чинника.

В системі економічного середовища при дослідженні нестабільності науковцями практично не виділяється як самостійний об’єкт фінансове середовище підприємства. Крім того, практично всі рекомендації науковців по врахуванню чинника нестабільності факторів економічного середовища у стратегічному процесі підприємств стосуються питань моделювання процесу розробки тільки їх корпоративної стратегії; питання врахування нестабільності цих факторів в процесі розробки функціональних стратегій підприємства (зокрема, його фінансової стратегії) залишаються поза увагою сучасних науковців.

Подальше поглиблення дослідження цієї проблеми обумовило більш детальний розгляд впливу нестабільності економічного середовища на моделювання процесу розробки фінансової стратегії підприємств. При цьому в загальній системі нестабільності економічного середовища основна увага сконцентрована на дослідженні нестабільності факторів зовнішнього фінансового середовища, яка здійснює найбільший вплив на процес формування та реалізації фінансової стратегії торговельних підприємств.

Детальне дослідження найважливіших характеристик цього явища дозволяє наступним чином сформулювати його поняття: «Нестабільність зовнішнього фінансового середовища підприємства являє собою один з елементів загальної нестабільності економічних умов його перспективного розвитку, що характеризує непередбачену зміну векторів та кількісних значень комплексу зовнішніх факторів впливу на результати його фінансової діяльності, яка не контролюється підприємством і не може бути заздалегідь ідентифікована із 100-відсотковою надійністю».

Нестабільність зовнішнього фінансового середовища підприємства має різні прояви, що формують різні її види. Класифікацію видів цієї нестабільності, що може бути використана в процесі розробки фінансової стратегії торговельних підприємств, пропонується будувати за наступними основними ознаками: 1) за діапазоном коливань значень окремих факторів зовнішнього фінансового середовища; 2) за періодом прояву [2, с. 476]; 3) за характером виникнення; 4) за рівнем можливого визначення перебігу; 5) за інтервалом часу прояву; 6) за ступенем локалізації прояву; 7) за вектором зміни; 8) за вектором впливу на кінцеву ефективність фінансової діяльності. Відповідно класифікація видів нестабільності зовнішнього фінансового середовища торговельних підприємств за цими ознаками запропонована в результаті дослідження.

Нестабільність зовнішнього фінансового середовища торговельного підприємства генерує багато чинників. Такі чинники пропонується групувати за наступними основними групами: 1) глобальні світові чинники; 2) макроекономічні чинники країни; 3) чинники динаміки фінансового ринку; 4) чинники зовнішнього фінансового середовища прямої дії (що генеруються фінансовими відносинами із прямими партнерами підприємства по здійсненню господарської діяльності).

Врахування нестабільності зовнішнього фінансового середовища в процесі розробки фінансової стратегії підприємства потребує відповідної оцінки рівня цієї нестабільності. Основним для здійснення такої оцінки пропонується визначити показник стандартного відхилення, який при необхідності може доповнюватись показниками коефіцієнту варіації, вартості під ризиком (VaR) [3, с. 285], коефіцієнтом нестабільності Ансоффа. Розрахунок кожного із цих показників пропонується здійснювати методом аналогій, економіко-статистичним методом (методом історичного підходу), методом сценарного аналізу, методом імітаційного моделювання (методом «Монте-Карло») та експертним методом.

Нестабільність зовнішнього фінансового середовища здійснює безпосередній вплив на наступні основні процеси розробки фінансової стратегії торговельних підприємств: діагностування зовнішнього фінансового середовища; визначення можливих ключових факторів успіху розвитку фінансової діяльності; вибір виду фінансової стратегії; розробка стратегічних цілей і цільових стратегічних показників фінансового розвитку; обґрунтування шляхів реалізації обраного виду фінансової стратегії, реалізація стратегічних цільових показників фінансового розвитку підприємства у режимі реального часу. За результатами дослідження ідентифіковано конкретний характер впливу нестабільності зовнішнього фінансового середовища на кожен з цих процесів і сформульовано основні форми реагування на цю нестабільність в процесі розробки фінансової стратегії торговельних підприємств.

Література

1. Ансофф И. Стратегическое управление / Пер. с англ. – М.: Экономика, 1990. – 384 с.
   
2. Веснин В.Р. Менеджмент: Учебник – 3-е изд. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2007. – 512 с.
   
3. Энциклопедия финансового риск-менеджмента / Под ред. Лобанова А.А. и Чугунова А.В. – 2-е изд. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2005. – 878 с.
   

УДК 338.432

Бобор Л.М., викладач

Чернігівський державний технологічний університет

bobor@gala.net