Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку міста
| Вид материала | Документы |
- Про затвердження програми Про основні напрямки соціально- економічного розвитку міста, 80.16kb.
- Програма економічного І соціального розвитку міста Чернівців на 2010 рік Вступ, 1866.11kb.
- Теоретико-методологічні аспекти формування маркетингової товарної стратегії та її адаптації, 203.84kb.
- Посланн я президента україни до верховної ради україни європейський вибір. Концептуальні, 763.19kb.
- Формування інвестиційної політики міста, 403.62kb.
- Програма соціально економічного та культурного розвитку міста Корюківки на 2012 рік, 744.15kb.
- Програма соціально економічного та культурного розвитку, 1213.86kb.
- Програма соціально-економічного розвитку міста Котовська Одеської області, 1607.63kb.
- Прогнозів економічного І соціального розвитку, 527.66kb.
- Національний інститут стратегічних досліджень міста районного значення україни: проблеми, 1390.42kb.
Сьогодні регіони багато в чому надані самі собі і повинні самостійно вирішувати виниклі проблеми. За роки реформ у багато разів зросла міжрегіональна диференціація в соціально-економічному розвитку. Її подальше збільшення може створити загрозу збалансованості економічного розвитку і політичної цілісності країни. Це вимагає створення комплексу заходів, направлених на зближення рівнів розвитку регіонів, перегляду підходів регіональних органів державної влади до управління економічним розвитком регіонів. Зарубіжний досвід державного управління економікою регіонів може бути використаний для розробки в Україні нових моделей державного управління і регулювання, що враховують повноваження регіональних органів державної влади.
Регіональні і міжгалузеві проблеми управління розглянуті в роботах: В.В.Леонтьева, А.Р. Гранберга, А.С. Маршалової, І.А. Пихова і інших. Особливої уваги заслуговує наукові публікації Тарасової О.О., а саме розглянута концептуальна модель економіки регіону. Довгий час більшість учених і практиків розглядали економіку регіону як об'єкт державного управління державних органів влади. Вважалося, що регіональні органи влади практично не повинні займатися питаннями стратегічного управління економічним розвитком.
В даний час завдання поєднання державного, територіального і галузевого розвитку вирішується на основі складних методів математичного моделювання, теорії ігор, що враховують вплив зовнішніх і внутрішніх чинників, а також взаємодію безлічі суб'єктів в регіоні. Складність даних методів сприяє пошуку нових методичних підходів, що дозволяють на основі прийнятної статистичної бази оцінювати рівень збалансованості територіально-галузевого розвитку і пропонувати заходи по посиленню ефективності їх взаємодії.
Механізм цілеспрямованого державного регулювання економіки регіону на наш погляд діятиме таким чином. Спочатку виконавчі органи державної влади регіону дають імпульс регіональній економіці через цілеспрямоване застосування певних методів державного управління. Регіональні органи влади, проводячи відносно самостійну певну соціально-економічну політику (в рамках встановлених повноважень), формують тим самим особливі умови функціонування економічних суб'єктів в даному регіоні, при збереженні загальних умов їх функціонування.
Нижче наведена концептуальна модель економіки регіону, яка базується як на власній економічній політиці, так враховує і державну політику, а також балансовий підхід (рис.1).
Рис.1. - Концептуальна модель економіки регіону
на основі балансового підходу
Наведена модель економіки регіону дозволяє враховувати наступні вектори: споживання домашніх господарств – функція цін, офіційних і тіньових доходів населення; державне споживання – функція динаміки відповідних статей витрат бюджету (у зіставних цінах); накопичення основного капіталу – функція джерел фінансування капітальних вкладень; вивіз продукції в Україну – функція відповідних статей виробництва і розподілу продукції України; експорт за межі України – задається виходячи із ступеня реалізації експортно-орієнтованої стратегії. ввезення продукції – функція відповідних елементів проміжного і кінцевого споживання. А також балансову рівновагу цих векторів.
Література
1. Економічна теорія: Посібник вищої школи / Воробйов Е. М., Гриценко А. А., Лісовицький В. М., Соболев В. М.; За ред. Е. М. Воробйова. — Харків—Київ, 2001 – 374 с.
УДК 368.5
Семенів О.З., асистент кафедри бухгалтерського обліку та аудиту
ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут»
АГРОСТРАХУВАННЯ - ОСНОВА ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
Існуюча структура страхового ринку України не сприяє зміцненню соціального захисту громадян та забезпеченню внутрішніх інвестицій. Українські страховики передають іноземним страховикам (перестраховикам) до 90 відсотків страхової премії під час страхування авіаційних і морських ризиків, ризиків здоров'я людей, які від'їжджають за кордон, до 60 відсотків - за "автокаско", до 50 відсотків - під час страхування великих майнових ризиків.
Страхова галузь забезпечує перерозподіл лише 0,9 відсотка валового внутрішнього продукту (цей показник у розвинутих країнах становить 8-12 відсотків), що свідчить про потенційні можливості її подальшого розвитку та про те, що страховий ринок не акумулює значного обсягу інвестиційних ресурсів та не справляє відчутного впливу на процес перерозподілу валового внутрішнього продукту.
Розвиток страхового ринку України потребує розв'язання проблем зі страхування життя, пенсійного медичного страхування та страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.
Страхування життя, як надійне джерело інвестиційних ресурсів, становить на ринку страхових послуг найменшу частку (0,66 відсотка), тоді як у країнах з розвинутою економікою цей показник дорівнює 30-40 відсотків. Нормативно-правова база (з точки зору термінів і форм страхування) не сприяє розвитку цього виду страхування. Щороку питома частка платежів із страхування життя в загальній структурі платежів зменшується у 2 рази. Лише 12 страховиків України мають ліцензію на проведення операцій із страхування життя, а реально цим питанням займаються тільки 6 страховиків. Внаслідок нелегальної діяльності іноземних страховиків із страхування життя Україна за оцінками експертів втрачає щороку 80 - 100 млн. доларів США.
Слабкий розвиток та недосконалість таких соціально важливих видів страхування, як пенсійне і медичне страхування, стримує розвиток страхового ринку.
Законом України "Про страхування" встановлено обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Однак, проведення цього виду страхування стримується відсутністю у відповідних законодавчих актах норм, які регулювали б це питання (у той час, коли в Україні внаслідок дорожньо-транспортних пригод щороку гине близько 5 тис. осіб, а ще 40 тис. отримує травми). Лише незначна частка власників транспортних засобів (2,1 відсотка) залучена до обов'язкового страхування цивільної відповідальності.
Негативний вплив на розвиток страхового ринку в Україні справляють:
- відсутність економічної стабільності, сталого зростання виробництва, неплатоспроможність населення та дефіцит фінансових ресурсів;
- значна взаємна заборгованість, накопичення неплатежів і збитковість більшості підприємств;
- неповна і фрагментарна законодавча база, відсутність державних преференцій на страховому ринку, неефективний контроль з боку держави, прояви монополізму;
- високий рівень інфляції (понад 10 відсотків), внаслідок чого здійснення довгострокових (накопичувальних) видів страхування в національній валюті неможливе;
- слабкий розвиток фондового ринку, що не дає змоги використовувати цінні папери як категорію активів для захищеного розміщення страхових резервів;
- відсутність вторинного ринку страхових послуг, механізмів ефективної взаємодії банківського та страхового сектору економіки, низький рівень розвитку допоміжної інфраструктури страхового ринку;
- неналежний рівень інформації про стан і можливості страхового ринку, довіри населення до страхування.
Серйозну загрозу нормальному функціонуванню страхового ринку України також становить тенденція до монополізації страхового ринку в інтересах окремих міністерств, фінансово-промислових груп або місцевих адміністрацій.
Для розвитку страхового ринку України необхідно:
- створення привабливого і доступного для страхувальників ринку страхових послуг, перетворення страхування в ефективну складову частину соціального захисту населення;
- усунення адміністративних бар'єрів для здійснення окремих видів страхування та створення рівних умов для всіх страховиків;
- забезпечення шляхом страхування реальної компенсації збитків, завданих стихійним лихом, катастрофами та аваріями природного і техногенного характеру, що дасть змогу зменшити навантаження на державний та місцеві бюджети;
- збільшення інвестиційних можливостей страховиків, впровадження системи мотивацій їх інвестиційної діяльності, перетворення накопичувальних страхових резервів у надійне джерело інвестування національної економіки;
- досягнення високої конкурентоспроможності українських страховиків, приведення вітчизняного страхового ринку у відповідність із світовими стандартами.
Література
- Ґудзь О.Є. До концепції розбудови системи агрострахування в Україні / О.Є.Ґудзь // Економіка АПК.-2006.-№11.-С.35-39.
- Дем’яненко М.Я. Проблеми фінансово-кредитного забезпечення аграрного сектора АПК // «Проблеми фінансової підтримки малих і середніх підприємств на селі: За ред.. М.Я. Дем’яненка. – К.: ННЦ ІАЕ. – 2004. – с. 6-11.
- Фінанси в період реформування аграрного виробництва / М.Я. Дем’яненко, В.М. Алексійчук, А.Г. Борщ та ін., За ред.. М.Я. Дем’яненка. – К.: ННЦ ІАЕ УААН. – 2002. – 645с.
УДК 336.532
Скриньковський Р.М.,
Національний університет “Львівська політехніка”
skrynkovskyy@voliacable.com
ВПЛИВ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНІ ЗА 1991-2000 РР. НА СУЧАСНИЙ СТАН ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ
Провідною та найважливішою галуззю матеріального виробництва України виступає машинобудування. В економічно розвинутих країнах світу (США, Японія, Німеччина та ін.) у структурі промисловості на машинобудівний комплекс припадає від 40 до 50% вартості виробленої промислової продукції [1, с. 5]. Це пов’язано з тим, що машинобудівні підприємства: 1) забезпечують технічне переоснащення всіх ланок народного господарства; 2) володіють найпотужнішим потенціалом промисловості, що реалізує досягнення науково-технічного прогресу (НТП).
Так, машинобудування України було створено в основному за період радянської влади, що формувалось у складі радянського військово-промислового комплексу як складні взаємопов’язані та багатопрофільні виробництва. Сьогодні близько 80% машинобудівних підприємств України практично не працює. Це пов’язано з тим, що після розпаду Радянського Союзу вони не змогли переорієнтувати своє виробництво на продукцію для галузей соціальної сфери [2, с. 311].
Таким чином, виходячи з особливостей та важливих аспектів розвитку машинобудівних підприємств з врахуванням окресленої проблеми, основним завдання дослідження виступає аналізування впливу трансформаційних процесів інвестування в Україні за 1991–2000 рр. на сучасний стан інвестиційної привабливості (ІП) машинобудівних підприємств. Розгляд даного питання необхідний для кращого розуміння основних особливостей розвитку інвестиційного ринку в Україні для виявлення реальної ситуації, що виникла в машинобудівному комплексі.
Так, у 90-ті рр. в Україні поступово формується інвестиційний ринок, найважливішими сегментами якого стали ринок інвестицій в основний капітал (капітальних вкладень) та фондовий ринок [3, с. 55]. Важливою ознакою ринку інвестицій в основний капітал виступає тісний зв’язок із загальною фінансово-економічною ситуацією в Україні. Виходячи з цього, для нього цей період був неоднозначним, оскільки негаразди соціально-економічних змін нашої економіки зумовили численні проблеми. Наприклад, якщо протягом 1991–1997 рр. було постійне скорочення обсягів інвестування (у 1997 р. – становили 20,9 % від рівня 1990 р., або 11,4 млрд. грн.), то з 1998 р. в Україні спостерігається поступове підвищення інвестиційної активності (обсяги інвестицій збільшились на 21,9 % і становили 14,0 млрд. грн. у 2000 р.) [3,с. 55].
Одним із наслідків цих процесів було посилення територіальної диференціації у розміщенні інвестицій на користь індустріально розвинутих регіонів – Донбас, Київ та Промислове Придніпров’я, питома вага яких протягом 1991–2000 рр. зросла з 46,8 % до 62,6 % [3, с. 55].
Зазначені тенденції у динаміці валових показників інвестицій в основний капітал супроводжувалися активними змінами у їх структурі. Великі зрушення відбулися у структурі інвестицій за джерелами фінансування, а саме: 1) знизилася питома вага централізованих державних інвестицій з 27,0 % до 5,1 %; 2) збільшилася частка інвестицій за рахунок власних коштів підприємств. Це явище було найбільш характерним для індустріально розвинутих областей (Запорізької, Полтавської, Донецької, Дніпропетровської та ін.) [3, с. 55].
Що стосується потенційних іноземних інвесторів, то їх роль та місце в Україні були порівняно незначними. Так, у 2000 р. обсяг прямих іноземних інвестицій в нашу державу становив 583,7 млн. дол. США (протягом 1995–2000 рр. було вкладено 3865,5 млн. дол. США). Головними реципієнтами у 2000 р. серед галузей господарства України були харчова промисловість, внутрішня торгівля та машинобудування, а серед регіонів – Київська (разом з м. Києвом), Полтавська, Запорізька, Одеська, Дніпропетровська, Донецька області та Автономна Республіка Крим [3, с. 55, 73].
Слід зазначити також, що протягом 1990–2000 рр. відбувалися активні трансформаційні процеси у галузевій структурі інвестицій в основний капітал [3, с. 55, 69]. За цей період загальне співвідношення обсягів інвестування у виробничу та невиробничу сфери практично не змінилося, хоча зміни частки виробничих галузей дуже великі. Так, за рахунок різкого зменшення питомої ваги інвестицій у сільське господарство (з 21,3% до 3,6%) відбулося відносне збільшення частки промисловості та транспорту і зв’язку [3, с. 55, 69].
До суттєвих особливостей структури інвестицій в основний капітал в Україні в цей період слід віднести підвищення частки робіт по технічному переоснащенню та реконструкції діючих підприємств [3, с. 55, 68]. Зазначивши позитивність цього явища, слід звернути особливу увагу на дуже великі територіальні відміни цієї питомої ваги (від 70 – 80 % у індустріально розвинутих областях до 20 – 30 % у ряді інших) [3, с. 55], що в значній мірі викликало диспропорції у рівні господарського розвитку України у 2010 р.
Похідним від процесів масової приватизації, що пройшла в Україні у 1992–1998 рр., виступає фактично другий важливий сегмент інвестиційного ринку – фондовий ринок [3, с. 56]. Незважаючи на певний прогрес, у розвитку фондовому ринку існують ряд проблем, зумовлених територіальною диференціацією емісійної діяльності, задовільною структурою та рівнем інвестиційної інфраструктури в цілому. Це досить суттєво вплинуло на формування та розвиток регіональних інвестиційних ринків. Так, у 2000 р. за ступенем розвинутості умовно повноцінними можна назвати інвестиційні ринки лише Київської, Дніпропетровської та Донецької областей [3,с.56,76–77].
Таким чином, після проголошення акту незалежності та здобуття повноцінної державності, Україна зіткнулася з проблемами економічної кризи та спаду інвестиційної активності. Головною проблемою стало і те, що галузевий розподіл інвестицій не сприяв становленню інноваційної моделі розвитку промисловості. Все це, погоджуючись з думкою Демків Я.В. [4], зумовило значний технологічний розрив між продукцією машинобудування вітчизняних та іноземних підприємств (напр.: якщо за кордоном росте виробництво продукції 6-го технологічного укладу, то в Україні обсяги виробництва товарів 5-го технологічного укладу складають менше 5 %).
Основним способом подолання зазначених негативних факторів, враховуючи думку Момота Т.А. та ін. [5, с. 73], виступає підвищення інноваційної активності шляхом впровадження нових технологічних процесів і/або освоєння виробництва нових видів продукції. Науковці [5, с. 73] зазначають, що саме висока потенційна доходність впровадження новітніх розробок та прогресивних технологій у виробничому процесі та реалізації продукції є свідченням ІП підприємства. Виходячи з цього, сьогодні для вирішення зазначеної проблеми потрібна: 1) державна підтримка; 2) розвиток сучасних організаційних моделей в системі “наука-банки-промисловість” [6, с. 239]. Поряд з тим, інвестиції у інновації є гарантією конкурентоздатності виробництва машинобудівного підприємства та підвищення його ІП. Інноваційний процес не можливий без інвестиційних ресурсів, а залучення інвестицій без інновацій не містить ознак економічного змісту [7, с. 427].
Машинобудівний комплекс України, незважаючи на його нинішній кризовий стан, виступає основною передумовою, головним рушієм зростання економічної могутності нашої держави та провідним чинником, що визначає розвиток міст і регіонів.
Література:
- Дідик А.М. Управління витратами у машинобудівних корпораціях: Автореф. дис. … канд. екон. наук: 08.00.04 “Економіка та управління підприємствами” / А.М. Дідик / Нац. ун-т “Львівська політехніка”. – Львів, 2008. – 21 с.
- Заблоцький Б.Ф. Регіональна економіка: [навч. посіб.] / Б.Ф. Заблоцький. – Львів: “Новий світ – 2000”, 2008. – 546 с.
- Україна. Промисловість та інвестиційна діяльність: атлас / Наук. ред. член-кореспондент НАН України Руденко Л. – К.: Ін-т географії НАН України, Держ. науково-виробниче підприємство “Картографія”, 2003. – 80 с.
- Демків Я.В. Підвищення ефективності управління ростом підприємств машинобудівного комплексу / Я.В. Демків // Тезисы докл. VI Междун. науч.-практич. конф. [“Актуальные проблемы управления бизнесом, предприятиями и проектами”]. – Харьков: Нац. аэрокосм. ун-т им. Н.Е. Жуковского “Харьков. авиац. ин-т”, 2008. – С. 74.
- Момот Т.В. Інвестиційна привабливість підприємства: удосконалення методики оцінки / Т.В. Момот, Ю.О. Тараруєв, І.Г. Чалий, Г.Г. Фірсов // Научно-технический сборник. – 2007. – № 62. – С. 71 – 75.
- Стратегія розвитку Львівської області до 2015 року. Моніторинг за 2006 рік. – Львів: Головне управління статистики у Львівській області, 2007. – Вип. 4: Економіка. Суспільство. Середовище. – 286 с.
- Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства: [навч. посіб.] / Г.В. Савицька. – [3-тє вид., випр. і доп.]. – К.: Знання, 2007. – 668 с. – (Вища освіта ХХІ ст.).
УДК 338.43:330.341.1
Сливінська О.Б., старший викладач кафедри бухгалтерського обліку та аудиту
ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут»
НЕОБХІДНІСТЬ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙ В АГРАРНИЙ СЕКТОР УКРАЇНИ
Спрямування економічного розвитку аграрного сектору на інноваційну модель вимагає впровадження заходів з використання новітніх досягнень науки та техніки. Адже сучасний вітчизняний ринок інновацій передбачає створення реальних умов для переходу економіки на інноваційно-інвестиційну модель розвитку. Запорукою успішного розвитку агропромислового комплексу є втілення інновацій в агропромислові технології, техніку. Без інноваційного підґрунтя товаровиробник не зможе стабілізувати процеси виробництва та скласти гідну конкуренцію як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.
Нині більшість вітчизняних агропідприємств неспроможні виробляти високоякісну й конкурентоспроможну продукцію. Це є результатом таких негативних явищ як: застарілий машинно-тракторний парк, диспаритет цін на продукцію промисловості і сільського господарства, постійне зростання цін на паливо-мастильні матеріали, недосконала кредитно-фінансова система і законодавча база тощо. Ці проблеми стали особливо гострими у зв'язку з набуттям Україною членства в структурах СОТ, що вимагає від нашої держави постачання на світовий ринок високоякісної конкурентоспроможної продукції. Таким чином, постає гостра необхідність у переорієнтації наявної державної політики на високоефективну інноваційну.
Ґрунтовне дослідження різних аспектів інноваційного розвитку та ефективності інновацій здійснили у своїх працях такі вчені як А.Ф.Бондаренко, А.Н.Бузні, М.І.Кісіль, О.В.Крисальний, М.Ф.Кропивко, О.А.Лапко, М.І.Лобанов, П.М.Музика, П.Т.Саблук, М.А.Садиков, С.В.Шолудченко, Г.І.Андрєєв, С.Д.Ільєнкова, В.Дергачов, Г.А.Романенко, Л.М.Хогберг, Р.А.Фатхутдінов та інші.
Метою роботи є обґрунтування необхідності впровадження інновацій у виробничу діяльність підприємств аграрного сектору.
Аграрний сектор економіки, на відміну від інших сфер, має свої особливості щодо генезису та впровадження інноваційних продуктів. Насамперед ідеться про те, що інноваційна діяльність не є одиничним актом упровадження якої-небудь новації. Це – цілеспрямована система заходів із розробки, впровадження, освоєння, виробництва, поширення і комерціалізації новацій.
Технологічне і технічне переозброєння сільського господарства в сучасних умовах є ключовою проблемою забезпечення продовольчої безпеки України. Тільки створення й освоєння нової техніки і машинних технологій в сільгоспвиробництві дозволить підняти якість і конкурентоздатність вітчизняної сільськогосподарської продукції. Для розвитку сільського господарства та енергозабезпечення потрібна державна підтримка в Києві, особливо при розробці та освоєнні енерго- і ресурсозберігаючих агротехнологій.
Головним пріоритетом науково-технічної та інноваційної політики в аграрному секторі повинна стати державна підтримка фундаментальної і прикладної науки з орієнтацією на впровадження наукових розробок у сільгоспвиробництві. Кінцева мета аграрної науки - це підвищення ефективності сільського господарства.
В умовах вкрай непростої економічної ситуації в аграрному секторі необхідно досить скромні бюджетні ресурси сконцентрувати на розробці пріоритетних науково-технічних рішень в аграрному секторі.
Крім цього необхідно виділити ще одну специфічну для аграрного сектору проблему. Мова йде про охорону та залучення в господарський оборот на поворотній (комерційної) основі перспективних технологій обробки і збирання сільгоспкультур, утримання сільськогосподарських тварин і птиці та ряду інших. Це актуально ще й тому, що належить подолати наростаючу з року в рік технологічну відсталість українського сільського господарства від рівня зарубіжних країн.
Розв'язувати проблему інноваційного прориву можна лише системно, взаємопов'язаним комплексом заходів у рамках послідовної і довгострокової державної науково-технічної, промислової та інноваційної політики. Для цього державі треба вирішити стратегічні питання інноваційного розвитку:
– якими засобами стимулювати інноваційну діяльність і які для цього є фінансові ресурси;
– скоротити та уточнити пріоритетні напрями інноваційної діяльності;
– визначити механізми та організаційні заходи для інноваційного розвитку.
Постійно зростаюча роль інноваційного чинника і пов'язані з цим наміри отримати, в прийнятні терміни, очікуваний економічний ефект не дають змоги розраховувати на наявну ситуацію, що склалася в аграрному секторі із впровадженням в практичне використання новітніх наукових розробок і їх масовим використанням. Для того щоб інноваційний розвиток аграрного сектору відповідав своєму призначенню і приносив очікувані результати, необхідне усестороннє та повноцінне забезпечення, що дозволить змінити наявний інертний і навіть регресійний характер даного процесу. І це повинно стосуватися всіх напрямів забезпечення активного та ефективного інноваційного розвитку аграрного сектору.
Література
- Осецький В.Л. Стратегія нарощування інвестиційного потенціалу національної економіки /В.Л.Осецький, Т.Г.Затонацька // Фінанси України. - 2006. - №7. - С. 38-49.
- Харів П.С. Інноваційна діяльність підприємства та економічна оцінка інноваційних процесів./ П.С. Харів - Тернопіль: Вид-во "Економічна думка", 2003. - 326 с.
- Тивончук С.О. Методологічні підходи щодо управління інноваційною діяльністю / С.О. Тивончук., С.В. Тивончук // Економіка АПК. – 2005. – № 12.
УДК 330.341.1:34
Стеченко Д.М., д.е.н., професор
Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»
Sdm37@Yandex.ru