Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку міста
| Вид материала | Документы |
- Про затвердження програми Про основні напрямки соціально- економічного розвитку міста, 80.16kb.
- Програма економічного І соціального розвитку міста Чернівців на 2010 рік Вступ, 1866.11kb.
- Теоретико-методологічні аспекти формування маркетингової товарної стратегії та її адаптації, 203.84kb.
- Посланн я президента україни до верховної ради україни європейський вибір. Концептуальні, 763.19kb.
- Формування інвестиційної політики міста, 403.62kb.
- Програма соціально економічного та культурного розвитку міста Корюківки на 2012 рік, 744.15kb.
- Програма соціально економічного та культурного розвитку, 1213.86kb.
- Програма соціально-економічного розвитку міста Котовська Одеської області, 1607.63kb.
- Прогнозів економічного І соціального розвитку, 527.66kb.
- Національний інститут стратегічних досліджень міста районного значення україни: проблеми, 1390.42kb.
Позиціонування регіону - це один з методів визначення можливостей регіону, які найбільшою мірою задовольняють потреби й інтереси різних груп споживачів та відповідних переваг. Даний метод використовуватиметься для формування маркетингових стратегій розвитку регіону стосовно цільових ринків.
В залежності від цілей регіонального маркетингу, автором запропоновано виділити такі групи методів: 1) соціальні методи, що основані на політично-правовій базі та спрямовані на задоволення інтересів суспільства; 2) економічні методи спрямовані на розвиток ділового, науково-технічного, економічного розвитку регіону або відповідної інфраструктури та узгоджують інтереси споживачів; 3) комунікаційні методи, що демонструють відкритість регіону для контактів (інвесторів) і дозволяють задовольняти інтереси регіональних органів.
В результаті розвитку ринкових відносин розширюються види маркетингу, що супроводжується виникненням нових методів його реалізації. Тому на основі проведеного дослідження визначено та систематизовано методи реалізації регіонального маркетингу за встановленими класифікаційними ознаками: в залежності від цілей регіонального маркетингу; за джерелами інформаційного забезпечення; за цільовою спрямованістю маркетингових досліджень; ступінь формалізації; за принципом сегментування; за можливістю позиціонування. Таке групування має практичне значення при розробці комплексу регіонального маркетингу та спрямоване виявлення резервів збільшення результативності маркетингової діяльності всього регіону.
Література
- Мартынов А.С. Применение формализованных методов в процессе прогнозирования социально-экономического развития регионов / А.С.Мартынов // Вестник Российской академии государственной службы при Президенте Российской Федерации. – 2009. №3.-с.105-113.
- Цыгичко В. Основы прогнозирования систем. - М.: Финансы и статистика, 1986.-207с.
- Мартынов А.С. Принцип вариантности прогнозов социально-экономического развития регионов / А.С.Мартынов // Росийское предпринимательство. - 2009. №12. - с.163-167.
УДК 330.322:001.895
Маюренко С.О., аспірантка
Чернігівський державний технологічний університет
svetlyachokm@ukr.net
ОСНОВНІ ЗАХОДИ СТИМУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ Й ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У РЕГІОНІ В ПЕРІОД КРИЗИ
Світова економіка зіткнулась з найбільшим викликом десятиліть. Поточна фінансова криза, завдяки її справді глобальній (та інтернаціональній) природі, більш важка ніж всі попередні кризи за останні 80 років. Причини, що призвели до кризи різноманітні. Зростання інновацій у структурі фінансового продукту, готовність кредиторів брати надмірні ризики, низькі відсоткові ставки та жадібність інвесторів дозволила значним інвестиційним продуктам бути проданими дуже широкому колу інвесторів. Що й було початком кризи, яка поступово переросла у банківську кризу, що призвела до втрати впевненості у системі.
Однак, так само як вплив кризи відрізняється відповідно до країни та регіону, так само і відрізняється реагування на неї. Кожна держава розробляє та впроваджує певний пакет дій по подоланню кризи та її наслідків. Проте, ці процеси відбуваються не тільки на рівні держави, а й на рівні регіону. Зрозуміло, що саме на регіональному рівні необхідно створювати всі умови для пом’якшення кризових ударів та нівелювання кризових наслідків для населення. Звичайно, все не так просто. Проте, як відомо всім економістам світу, при наявності інвестицій економіка працює ефективніше і відповідно вихід з кризи проходить легше. Проте, в сучасних умовах, коли боротьба за інвестиції є дуже жорсткою та інвестиційний потенціал країн й інвесторів є низьким, необхідно створювати для них такі умови, щоб вони не могли оминути нашу країну, а для цього необхідно створювати сприятливий інвестиційний і на регіональному рівні, покращення якого можна очікувати після вжиття наступних заходів:
1. Вироблення диференційованого підходу до розробки на регіональному рівні політики стимулювання притоку інвестицій. Відповідно, заходи політики прямого державного інвестування мають ранжуватися згідно до цих груп регіонів, сформованих на основі інвестиційної привабливості [1].
2. Залучення місцевих органів влади до ведення активної політики у сфері раціонального використання капіталовкладень за допомогою інструментів: розробка концепції або програми залучення інвестицій в економіку регіону, що втілюватиме потребу в інвестиціях та їх потенційну спрямованість і яка містить чіткі критерії, терміни, обсяги, способи та сфери освоєння, коротко- та довгострокові цілі залучення інвестицій, соціальні наслідки від залучення інвестицій; оперативне вирішення місцевими органами організаційних питань, необхідних для швидкої та ефективної реалізації інвестицій; спрощення дозвільних процедур на виконання інвестиційних проектів.
3. Активізація діяльності спеціально створених установ – координаційно-дорадчих органів, експертно-консультативних служб, узгоджувальних комісій на місцевому рівні для сприяння залученню та ефективному використанню інвестицій.
4. Поширення бізнесових програм та менеджмент освіти у регіонах з метою формування прошарку кваліфікованих фахівців у сфері управління інвестованим капіталом.
Заохочення ж інноваційної діяльності регіональних господарських систем обумовлює потребу доповнення інвестиційної політики спеціальними заходами. Для цього необхідно:
- впровадити механізм податкового та митного стимулювання учасників зовнішньоекономічної діяльності, операції яких сконцентровані у сегменті торгівлі та супроводу високо- та середньо-високотехнологічної промислової продукції, надання наукомістких та технологічно-орієнтованих послуг, імпорту обладнання, що не має вітчизняних аналогів за критеріями технологічності та ефективності;
- запровадити порядок створення регіональних інноваційних асоціацій як засіб у концентрації виробничими підприємствами фінансових ресурсів та розподілу ризиків реалізації інноваційних проектів;
- застосування конкурсного відбору об’єктів інвестування на основі критеріїв новітніх технологій, що приведе до покращення інноваційної складової на рівні регіональних господарських систем, враховуючи бажання останніх залучити інвестиції. Об’єктивні та суб’єктивні чинники розподілу обсягу інвестиційних ресурсів залишаються інструментами впливу на економічне зростання та загалом на поліпшення суспільного добробуту;
- розробити державну систему страхування ризиків інноваційної діяльності, зокрема спеціально створеною державною чи державно-приватною страховою компанією [2].
Надання тенденціям економічного пожвавлення інвестиційного вектору, спроможного закласти підвалини стійкого довгострокового економічного зростання, вимагає цілеспрямованої інвестиційної політики, що сприяла б зміцненню процесів генерування інвестиційних ресурсів в регіоні, концентрації їх використання на пріоритетах, які сприяють максимально ефективній модернізації економіки відповідно до викликів, що постають у після кризовий період у світовій економіці, збільшенню частки інвестиційного спрямування доходів суб’єктів господарювання, громадян, держави.
Література
1. Економічна криза в Україні: виміри, ризики, перспективи. – Жаліло Я.А., Бабанін О.С., Белінська Я.В. та ін. / за заг. ред. Я.А. Жаліла. – К.: НІСД, 2009. – 142.
2. Економіка України на шляху від депресії до зростання: джерела, важелі, інструменти. / Я. А . Жаліло, Д. С . Покришка, Я. В. Белінська [та ін.] – К. : НІСД , 2010. – 96 с.
УДК 332.122:001
Мороз Л.І., к.е.н., доцент
Національний університет «Львівська політехніка»
limor2008@mail.ru
ДІЇ ІННОВАТОРІВ ТА ЇХ ОЦІНКА В ІННОВАЦІЙНІЙ
ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
Сьогодні активізація інноваційної діяльності, яка обумовлена потребами ринку, стає складовою стратегії підприємств і одним із шляхів їх виходу з кризи та подальшого розвитку.
Це вимагає пошуку ефективних методів управління інноваційними процесами, зокрема організації всього комплексу робіт щодо розробки як технологічних, так і управлінських інновацій [1].
Управлінські інновації - цілеспрямована зміна технологій управління, яка орієнтована на заміну існуючого механізму управління або його елементів з метою прискорення, полегшення або покращення виконання поставлених завдань. Інновації в управлінні впливають на процес управління або на процес виробництва продукції та надання послуг. Вони спрямовані на удосконалення оргструктури; механізацію й автоматизацію управлінської праці та підвищення кваліфікації спеціалістів. Практичний досвід показує, що інновації в управлінні відбиваються на існуючу технологію, що складається з простих і одноманітних операцій, а також складних розрахунків. Інновації ж в технології управління спрямовані: на підготовку даних; розробку і прийняття рішень; удосконалення документації, з якою працюють управлінські працівники. Інновації в підготовці даних торкаються і змінюють технологічну схему операцій, їх маршрутні карти або можуть модифікувати методи виконання окремих операцій. Інновації в розробці і прийнятті рішень також можуть міняти технологічну схему і методи виконання операцій або можуть міняти тільки інформованість працівників.
Результатом удосконалення документації є покращення якості інформації, яка коректується за рахунок зміни її об’єму, структури і змісту (зміна кількості показників, їх повнота, актуальність, об’єктивність, універсальність тощо), а також за рахунок зміни її оперативності і надійності (зміна термінів виконання, періодичності, змістовності для користувачів, швидкості одержання інформації тощо). Скорочення ручної праці примушує керівництво шукати методи розв’язку задач з використанням сучасних технічних засобів управління. У питаннях організації праці в управлінні підприємством особливе значення має взаємозв’язок між різними процесами праці та їх складовими при здійсненні функцій управління. Саме документообіг здійснює цей взаємозв’язок між окремими процесами та підрозділами. Його правильна організація та аналіз мають суттєве практичне значення з метою виявлення недоліків в організації проходження документів, нераціональних методів і прийомів їх обробки.
В ринкових умовах керівництво прагне підвищити існуючий рівень управління, який визначається якістю планових і оперативних рішень, швидкими термінами надання інформації в різні підрозділи підприємства. Інформація повинна бути як оперативною, так і якісною, так як зниження якості управління приводить до погіршення показників діяльності всієї системи управління. Розуміння цих недоліків вимагає керівництво до пошуку і виявлення резервів управління в різних напрямках без попереднього визначення втрат і ефекту, що очікується.
Все це вимагає докладання значних зусиль, матеріальних і капітальних вкладень та затрат часу. Тому в умовах інноваційного розвитку українських підприємств повинно змінитися ставлення до висококваліфікованих спеціалістів-інноваторів, бо саме вони повинні, в першу чергу, здійснювати організацію інноваційної діяльності, забезпечувати її результативність, підвищувати ефективність роботи всіх учасників інноваційного процесу.
Саме підготовка менеджерів-інноваторів та оцінка їх дій, спроможних ефективно управляти інноваційними процесами, розробляти і впроваджувати інноваційні стратегії є важливим питанням сьогодення.
Тому для характеристики та оцінки їх діяльності доцільно використовувати ряд показників, які обумовлені системою регламентації всієї інноваційної діяльності на підприємстві та відображають результати праці саме інноваторів.
Так, результативність праці інноваторів може характеризувати коефіцієнт розробки управлінських інновацій (
): 
, де 
- кількість запропонованих управлінських інновацій; 
- кількість впроваджених управлінських інновацій за встановлений період часу.У сучасних умовах необхідності швидкого виходу з кризи час розробки всіх інновацій та оперативність їх впровадження мають суттєве значення, тому доцільно розраховувати коефіцієнт оперативності виконання управлінських інновацій (
): 
, де 
- встановлений термін виконання відповідних управлінських інновацій (документів, рішень), дні; 
- запізнювання від встановленого терміну виконання і-ої управлінської інновації (документу, рішення), дні; 
- коефіцієнт важливості і-ої управлінської інновації.Визначення цих показників має суттєве значення у всій системі впровадження інноваційних заходів та одержанні кінцевих показників виробничо-господарської діяльності підприємств, так як ефективність праці інноваторів виявляється у кількості і якості виготовленої продукції та параметрах, що визначають результати їх праці.
Література
1. Мороз Л.І. Вплив управлінських інновацій на інноваційну діяльність та управління підприємством / Розділ 6.11 (С.332-339). - Колективна монографія «Актуальні питання розвитку сучасної економіки. Частина 2. – Умань: Видавець «Сочінський», 2011. - 390 с.
УДК 339.727.22
Погоріла І.І., аспірант
Національний університет харчових технологій, м.Київ
volinnapog@ukr.net
ВПЛИВ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ НА РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Розвиток і посилення ефективності господарювання виробничих підприємств України значною (якщо не вирішальною) мірою залежать від загальнодержавного інвестиційного потенціалу, який формується за рахунок різних фінансових джерел, у тім числі іноземних інвестицій. За кризового стану більшості вітчизняних підприємств та організацій, за браком власних інвестиційних ресурсів та інтенсивною інтеграцією виробничо-господарських систем об’єктивно необхідним стає все ширше залучення іноземних інвестицій. Останні використовуються для фінансової підтримки вітчизняних товаровиробників та інших суб’єктів господарювання, запровадження нових технологій, нарощування експортного потенціалу, структурної перебудови економіки.
Прямі іноземні інвестиції в Чернівецьку область, станом на 01.01.2010р., здійснили нерезиденти з 47 країн світу. Найвагоміші внески капіталу в економіку Буковини зробили нерезиденти з Швеції, Кіпру, Туреччини, Італії, Віргінських островів, Німеччини та Ізраїлю. На ці країни припало 69,8% від загального обсягу прямих інвестицій, які вкладено в економіку області (43,3 млн.дол.США).
Загалом, сукупний капітал нерезидентів в економіці області станом на 01.01.2010р. становив 61,9 млн.дол.США [4].
Майже дві третини (61,2%) загального обсягу прямих іноземних інвестицій в економіку області спрямована в підприємства промисловості. На 01.01.10р. їх обсяг становив 37,9 млн.дол. США, що на 0,4 млн.дол. США або на 1% більше обсягів інвестицій на початок 2009р. Значний капітал внесено іноземними інвесторами в підприємства харчової промисловості – 18 млн.дол. США (29% від загального обсягу інвестицій в області) [3].
Станом на 01.01.2010р. прямі іноземні інвестиції надійшли з 47 країн світу (на 01.01.2009р. –з 45 країн).
Найбільші обсяги капіталу в економіку Буковини інвестували нерезиденти з Швеції, Кіпру, Туреччини, Італії, Віргінських островів (Британських), Німеччини, Ізраїлю, Румунії, США, Естонії, Сполученого Королівства, Латвії, Польщі та Нідерландів. На ці країни припало 91,7% від загального обсягу прямих інвестицій в область (56,8 млн.дол.США) [2].
Щоб подолати негативні тенденції у розвитку підприємств області, необхідно, насамперед, посилити державне регулювання ринкових відносин, підвищити ефективність використання ресурсів, розширити державну допомогу підприємствам. Держава може здійснювати регулювання ринку через цінову і кредитно-податкову політику, а також через створення відповідних умов для зміцнення матеріально-технічної бази підприємств, удосконалюючи податкову систему і систему інших аспектів регулювання ринку.
Для залучення іноземних інвесторів необхідна наявність достатніх ознак привабливості інвестування, до яких належать:
- характеристика місцевого ринку (його місткість, купівельна спроможність населення);
- доступність ринку з погляду сприятливого законодавчого середовища;
- наявність у достатній кількості кваліфікованої робочої сили, її реальна вартість і продуктивність;
- ступінь валютного ризику;
- торгова політика, яка істотно впливає на вартість і масштаби експорту та імпорту певної продукції;
- наявність або можливість запровадження податкових та інших пільг, що стимулюють активне залучення іноземних інвестицій;
- політична стабільність, яка в кінцевому підсумку є найважливішою ознакою для прийняття рішення про доцільність інвестування, оскільки зарубіжні інвестори просто не будуть ризикувати своїми капіталами в нестабільному політичному середовищі;
- сприятливий економічний клімат, підтримування низького й передбачуваного рівня інфляції.
Література
- Лемішко О.О. Інвестиції в основний капітал та їх вплив на економіку України / О.О. Лемішко // Фінанси України.- 2007.- №7.- С.46-61
- Іноземні інвестиції в економіку Чернівецької області у 2009 році. Економічна доповідь. // Головне управління статистики у Чернівецькій області. – Чернівці. – 2010
- Промисловість Буковини 2005-2009. Статистичний збірник. За ред. А.В. Ротаря // Головне управління статистики у Чернівецькій області. – Чернівці. – 2010
- Інвестиційний потенціал області за 2009 рік [Електронний ресурс]: [Прес-випуск № 09-02-47/16 від 25 січня 2010р.]/ Головне управління статистики у Чернівецькій області.; ред. Т.Г. Сарчинська. - Режим доступу: at.cv.ukrtel.net
УДК 330.341.1
Примак І.О.
Херсонський національний технічний університет
irina2205@list.ru
СТРАТЕГІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
Світовий історичний досвід незаперечно доводить, що ефективний і стійкий розвиток підприємства в різних сферах бізнесу досягається за рахунок оперативного використання в своїй господарській діяльності відкриттів, винаходів і інших інновацій, які забезпечують стратегічні конкурентні переваги на ринку. В такій ситуації виникає потреба у плануванні інноваційної стратегії підприємства
Інноваційна стратегія - один із засобів досягнення цілей організації, який відрізняється від інших засобів новизною, передусім для конкретного підприємства, галузі, ринку інновацій, споживачів та країни в цілому [1].
Для того, щоб сформувати адекватну інноваційну стратегію для підприємства, необхідно визначити, які з параметрів внутрішнього мікро- та макросередовища й інноваційного потенціалу є найбільш суттєвими для його розвитку, дослідити яким чином параметри зовнішнього середовища впливають на результати діяльності підприємства, а також взаємозв'язок різних параметрів між собою. Необхідно безперервно здійснювати моніторинг і діагностику ступеня відповідності ресурсного й інтелектуального потенціалу підприємства постійно мінливим потребам ринку [2].
Планування інноваційної діяльності підприємства в межах загальної стратегії охоплює такі етапи [3]: 1) аналіз зовнішнього середовища господарювання; 2) визначення загальної стратегії підприємства; 3) визначення інноваційних можливостей; 4)формування стратегічних інноваційних цілей; 5) розроблення концепції інноваційної стратегії; 6) формування планів та програм розвитку;
7) розроблення і організація інноваційних проектів.
Інноваційні можливості є підставою для визначення інноваційних цілей підприємства. Формування планів та програм інноваційної діяльності потрібно здійснити так, щоб їх реалізація у часі, просторі та за результатами не збігалася, оскільки виникне неможливість реалізації одних програм через спрямування результатів на реалізацію інших програм.
При визначенні найбільш привабливої інноваційної стратегії необхідно дотримуватись певних критеріїв, серед яких найважливішими є: відповідність можливостям і загрозам зовнішнього середовища; відповідність цілям підприємства і сумісність з його місією; досягнення конкурентних переваг за рахунок використання сильних сторін фірми і слабкості конкурентів; наявність необхідних ресурсів, наукового, технічного, виробничого, кадрового потенціалу; досягнення балансу між усіма структурними підрозділами фірми; використання ефекту синергізму інноваційної діяльності.
Основною умовою реалізації інноваційної стратегії є ефективний розвиток інноваційного потенціалу підприємства відповідно до обраної стратегії підприємства, що дозволяє посилити конкурентні переваги як у короткостроковому, так і в довгостроковому періоді.
Вивчення зарубіжних і вітчизняних розробок з формування стратегій підприємства показало наступне. Інноваційні стратегії є ефективними, якщо відповідають певним вимогам, а саме: містять цілі діяльності, істотні елементи інвестиційної та інноваційної політики, які визначають напрямки діяльності, послідовність досягнення цілей, передбачають еволюцію цілей; розвиваються навколо кількох ключових концепцій і напрямів; передбачають ієрархію стратегій.
Щоб досягти цілі інноваційної політики підприємства, необхідно врахувати реальні й потенційні можливості в цьому напрямку і формувати інноваційну стратегію, орієнтовану на них. Інноваційна стратегія підприємства визначає, на яку товарно-ринкову комбінацію необхідно орієнтувати інноваційні дії підприємства для досягнення успіху.
Правильне планування інноваційної стратегії та створення необхідних і достатніх умов для її реалізації на підприємстві дозволить у цілому підвищити конкурентоспроможність продукції підприємства, рентабельність виробничо-господарської діяльності та фінансову незалежність, підвищити якість інноваційного менеджменту [4].
Література:
- Краснокутська Н. В. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник.-К.: КНЕУ. 2003. - 504 с.
- Гриньов A.B. Інноваційний розвиток промислових підприємств: концепція, методологія, стратегічне управління. - X.: ВД "Інжек". 2003.- 308 с.
- Мартиненко М.М., Ігнатієва I.A. Стратегічний менеджмент: Підручник. -К.: Каравела, 2006. - 230 с.
- Василенко В.О., Шматко В.Г. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник/ За ред. В.О. Василенко. - К.: ЦУЛ, Фелікс. 2003. - 440 с.
УДК 330.341.1
Прокопець Л.В., здобувач
Паламар Б.В.
Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича
рalamar85@i.ua