Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку міста
| Вид материала | Документы |
- Про затвердження програми Про основні напрямки соціально- економічного розвитку міста, 80.16kb.
- Програма економічного І соціального розвитку міста Чернівців на 2010 рік Вступ, 1866.11kb.
- Теоретико-методологічні аспекти формування маркетингової товарної стратегії та її адаптації, 203.84kb.
- Посланн я президента україни до верховної ради україни європейський вибір. Концептуальні, 763.19kb.
- Формування інвестиційної політики міста, 403.62kb.
- Програма соціально економічного та культурного розвитку міста Корюківки на 2012 рік, 744.15kb.
- Програма соціально економічного та культурного розвитку, 1213.86kb.
- Програма соціально-економічного розвитку міста Котовська Одеської області, 1607.63kb.
- Прогнозів економічного І соціального розвитку, 527.66kb.
- Національний інститут стратегічних досліджень міста районного значення україни: проблеми, 1390.42kb.
Здебільшого джерелом виникнення проблем в ефективному управлінні фінансовими ресурсами підприємства є сукупність умов або факторів, що впливають на функціонування підприємства.
Можна виділити наступні класифікаційні ознаки прояву проблем та їх складу: 1) за межею поширення – локальні та загальні проблеми; 2) за часовим фактором – короткострокові та тривалі проблеми; 3) за характером цілей підприємства – стратегічні та тактичні проблеми; 4) за виникненням з навколишнього середовища – зовнішні та внутрішні проблеми; 5) за характером виникнення – абсолютно нові проблеми та модифіковані проблеми; 6) за ступенем впливу на діяльність – припустима, критична та кризова проблема; 7) за характером прояву проблеми – латентні (приховані) та явні проблеми; 8) за ієрархією виникнення проблем – проблема-причина, проблема-наслідок; 9) за можливістю прогнозування – передбачувані (закономірні) та непередбачувані (випадкові).
Управління фінансовими ресурсами підприємства потребує поглиблених знань в теорій та практиці прийняття ефективних управлінських рішень, та йому притаманні наступні ознаки системності:
- динамічність – обумовлена мінливою величиною фінансових ресурсів, доходів та витрат, коливаннями попиту та пропозиції на капітал, що поглиблює зв’язок системи управління з зовнішнім середовищем;
- відкритість визначена інтенсивністю обміну інформацією та ресурсами із зовнішнім середовищем;
- управління фінансовими ресурсами підприємства є системою, що постійно розвивається, оскільки її головною ціллю є максимізація ринкової вартості підприємства;
- цілеспрямованість процесів управління;
- взаємозв’язок системи управління фінансовими ресурсами підприємства з зовнішнім середовищем, що дозволяє системі розвиватись, забезпечуючи відносну стійкість та адаптивність функціонування.
До найголовнішої цілі ефективного управління фінансовими ресурсами підприємства необхідно віднести забезпечення зростання добробуту власників, що виражається у максимізації його ринкової вартості. Проте, більшість вітчизняних підприємств зорієнтовані на виживання та намагаються забезпечити продовження своєї діяльності в нинішніх нестабільних умовах.
Досягненню цієї цілі перешкоджає цілий ряд проблем, суть яких знаходиться значно глибше, ніж це може здатись на перший погляд.
Відсутність стратегічного плану розвитку на підприємстві призводить до неефективного витрачання ресурсів та заганяє підприємство у глухий кут.
Більшість підприємств стикається з проблемою недостатності обігових коштів, яка полягає в неефективній системі управління якістю: дублювання операцій функцій та виробництв породжує надмірні витрати та неймовірні видатки.
Недостатня увага до планування та управління грошовими потоками може проявитись кризою неплатежів або неможливістю підприємства відповідати за своїми короткостроковими зобов’язаннями.
Недооцінка значення структури видатків призводить до продажу товару нижче собівартості, надмірного витрачання ресурсів, підтримки виробництва невигідної продукції та неможливість прийняття тактичних та стратегічних рішень.
Погіршення якості матеріалів та комплектуючих, що надходять від постачальників, пов’язане із тим, що відділи постачання знаходяться поза системами управляння, відсутнє співробітництво з постачальниками по створенню ефективних систем підвищення якості їх продукції та зниження її собівартості.
Відсутність контролю власників підприємства за процесами закупок призводить до частої зміни посередників та постачальників.
Неврахування підприємствами проблем та побажань своїх споживачів, невизначеність всіх типів продукції підприємства, секторів та ніш, що зайняті продукцією веде до зменшення кількості споживачів даної продукції.
Нерівномірний розподіл ресурсів серед підрозділів та напрямів діяльності спостерігається через відсутність обліку та контролю за витрачанням ресурсів за різними напрямами діяльності підприємства, через боротьбу відділів один з одним за ресурси.
Обладнання зношене та морально застаріле: не контролюються та не вимірюється продуктивність існуючих виробничих ділянок та устаткування. Не досліджується ефективність закуповуваного устаткування.
Низькі ціни на продукцію українських підприємств та випуск морально застарілої продукції. Підґрунтям цієї проблеми є тривалий цикл розробки нової продукції, відсутність практики управління процесами.
Всі перераховані вище проблеми перешкоджають ефективному управлінню фінансовими ресурсами, бо відволікають від безпосереднього виробництва значні кошти для подолання цих проблем або для їх усунення.
Для вирішення цих проблем необхідно розпочати з контролю системи управління, отримати стартові ресурси для більш глибокої перебудови існуючих систем управління на підприємствах. Сьогодні керівники управляють людьми та грошима, та не розуміють, що їх управління стане ефективним тільки тоді, коли вони будуть управляти процесами та проектами.
Вдосконалено класифікаційні ознаки прояву проблем та їх складу, вперше проведено оцінку правильності прийняття управлінських рішень з точки зору зростання вартості компанії.
УДК 336.531.2(477)
Джемелінська Л.В., к.е.н.
Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»
Lesya.dz@gmail.com
ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ В РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ
В умовах розвитку ринкових відносин, економічної кризи та зростання інфляції, підприємства АПК України переживають спад виробництва. Підтримка конкурентоспроможності аграрного сектору стає важливим завданням в умовах інтеграції України в світовий економічний простір. Актуальними для підприємств стають питання отримання інвестицій для розвитку бізнесу, розширення ринків збуту, створення ефективної системи підтримки життєвого циклу продукції.
Аграрний сектор (сільське господарство, харчова і переробна промисловість) забезпечує продовольчу безпеку та продовольчу незалежність країни, формує 17% ВВП та близько 60% фонду споживання населення. Аграрний сектор країни займає друге місце серед секторів економіки у товарній структурі експорту [1].
Розвиток АПК країни чи регіону визначається на основі ефективності його виробництва, забезпечення споживчого попиту населення продуктами харчування, формування експортного потенціалу продукції.
Виробництво у харчовій промисловості за січень – листопад 2010 р. порівняно з даним періодом 2009 р. зросло на 2,7%, а виробництво у сільськогосподарському господарстві за цей період скоротилось на 1,3%. За 2010 р. відбулось падіння виробництва в рослинництві на 4,1% та в тваринництві на 3,1% [2].
Згідно звіту [3] фактичне споживання продуктів харчування населенням України у 2009 році було в цілому на 15% нижче за раціональну норму (розрахунки МОЗ України). Дещо більше за рекомендовану раціональну норму Українці споживають хлібопродуктів, картоплі та олії. Значно нижче за рекомендовану норму споживається молокопродуктів, м’яса, плодів, ягід та винограду (в середньому половина від норми).
Експорт продуктів харчової промисловості та сільського господарства за січень-листопад 2010 р. порівняно з даним періодом 2009 р. зріс і склав 129,8%. Імпорт харчових та сільськогосподарських продуктів за цей період реж зріс і склав 133,9% [4], але імпорт даної продукції поки значно перевищує її експорт. Попит на високоякісні, безпечні для здоров’я продукти харчування у світі зростає, тому існують можливості для виходу на ринки інших країн з конкурентоспроможною продукцією вітчизняних аграрних компаній.
Бюджетні витрати на АПК в 2010 р. були збільшені на 15% в порівнянні з 2009 р. (до 12,709 млрд. грн.) [5]. Але не зважаючи на зростання витрат держави на АПК, фінансова підтримка сільськогосподарського виробництва, інвестиції в агропромислове виробництво є недостатніми.
В АПК України з 1992 року на 01.07.2009 було залучено 2628 млн. дол. США прямих іноземних інвестицій (6,9% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в економіку України). З них вкладено 1792 млн. дол. США у 769 підприємств харчової та переробної промисловості та 836 млн. дол. США у 668 сільськогосподарських підприємств. Приріст іноземного капіталу в АПК країни за 6 місяців 2009 р. був в 3,4 рази менше, ніж за даний період 2008 року [6].
Вітчизняні компанії аграрного сектору за останні два роки стали більш привабливими на ринку капіталів. Так у 2010 році через первинні, вторинні розміщення акцій та євро брендів, українські компанії аграрного сектору залучили 967 млн. дол. США. За даними “Української аграрної конфедерації” потреби АПК України в інвестиціях оцінюються в 55-60 млрд. дол.. США., або 5-6 млрд. дол. США. за один рік на найближчі десять років [7].
Поки що іноземні інвестиції надходять переважно у галузі з швидким обігом капіталу та у великі компанії з стабільними прибутками, які мають прибуткові проекти (птахівництво, виробництво рослинного масла, та ін.), а в галузях з більш тривалим обігом капіталу, зокрема, таких як фруктово-овочева та молочного скотарства, іноземні інвестиції незначні.
Виходячи з проведеного аналізу можна зробити висновок, що для розвитку АПК України необхідні серйозні прямі інвестиції. На даний час обсяг інвестицій є недостатнім і немає тенденцій до їх помітного збільшення. Підприємства АПК України не мають реальних можливостей для залучення інвестицій в існуючих судово-правових, податкових та законодавчих реаліях України.
Література
- Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року ro.kiev.ua
- Урядовий портал: Розвиток реального сектору економіки (листопад 2010 року). http//www.kmu.gov.ua
- Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. Звіт про стан продовольчої безпеки України у 2009 році. ссылка скрыта
- Державний комітет статистики України. www.ukrstat.gov.ua
- Закон України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» [Електронний ресурс]. –Режим доступу: a.gov.ua
- Стан інвестування АПК за період січень-червень 2009 року. ro.kiev.ua
- Всеукраинский деловой еженедельник “Власть денег”. №52 - С.18-23.
УДК 339.5:665.51
Дронова А.Ю., аспірант кафедри інвестиційного менеджменту
Донецький національний університет економіки і торгівлі
імені М.Туган-Барановського
AlenaDro@yandex.ru
ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ НАФТОПРОДУКТІВ УКРАЇНИ
Забезпечення стабільного та ефективного функціонування ринку нафтопродуктів є ключовим завданням уряду України в зв’язку з високою залежністю багатьох галузей від ситуації на ринку.
Ринок нафтопродуктів – це сукупність економічних та правових відносин, що виникають у процесі видобування, купівлі-продажу нафти та продуктів її переробки, надання послуг з їх транспортування, зберігання та постачання. Ринок нафтопродуктів унікальний порівняно з іншими ринками, оскільки одночасно відноситься до трьох видів: ринку сировини (ринок сирої нафти), ринку готових виробів (ринок продуктів переробки нафти) та фінансового ринку (торгівля нафтовими контрактами) [1, с.8].
Аналіз нестабільної ситуації на вітчизняному ринку нафтопродуктів дозволив виокремити основні проблеми, які необхідно подолати для забезпечення стабільного функціонування сектору економіки. Серед них головними є:
Непрозорість паливного ринку. Завданнями держави є проведення ефективної політики стосовно паливного ринку шляхом вчасного прогнозування обсягів сезонного збільшення попиту на паливо та різкого збільшення цін на нафту на світовому ринку за рахунок моніторингу цін на нафтопродукти, адекватного за кількістю та масштабами заходів коригування роботи ринку нафтопродуктів [2, с.30].
- Відсутність конкуренції і наявність «тіньового» монополіста на ринку нафти і нафтопродуктів України, який володіє нафтопереробними потужностями та роздрібною мережею АЗС. У зв’язку з цим ціна, яка формується на ринку є монополізованою і відповідає передусім інтересам виробника-монополіста.
- Відсутність прозорих та дієвих механізмів ціно- та тарифоутворення.
- Низький рівень платоспроможності галузевих споживачів (сільськогосподарські, комунальні господарства, транспорт) та населення в регіонах України. Однією з причин зростання обсягів експорту нафтопродуктів з України за мінімального рівня забезпечення внутрішнього ринку є низька платоспроможність вітчизняних споживачів [3].
- Брак механізмів та умов для залучення інвестицій. Відсутнє стимулювання інвестицій з боку держави.
- Нестабільність політичної та економічної ситуації в Україні.
- Надвисокий рівень залежності від імпорту нафти з єдиного джерела [2, с.30]. Основним постачальником нафти та готових нафтопродуктів є Росія, від ситуації на ринку пального якого складаються ринкові тенденції на ринку України.
- Відсутність ефективної системи механізмів державного регулювання діяльності стану та суб’єктів ринку.
- Недосконалість законодавчої бази із забезпечення функціонування паливно-енергетичного комплексу [3].
- Відсутність у нафтопереробних підприємств стимулів до широкомасштабної реконструкції і модернізації. Незважаючи на те, що на окремих українських НПЗ здійснюється модернізація виробництва і збудовані деякі сучасні технологічні установки, цей процес має характер переважно заміни застарілого обладнання для підтримки виробничих потужностей в робочому стані [2, с. 30].
- Невідповідність вітчизняних нафтопродуктів до екологічних норм та європейських стандартів якості палив, що не дозволяє українському ринку нафтопродуктів конкурувати з європейськими компаніями.
- Недостатній рівень корпоративних прав держави, що проявляється у відсутності механізму впливу на завантаження та обсяги транспортування нафти нафтопроводом Одеса Броди та її споживання українськими НПЗ [3].
Висновки. Ефективний розвиток економіки України залежить від злагодженої та надійної роботи всіх галузей та складових, серед яких основним виступає ринок нафтопродуктів. Надійність та ефективність функціонування ринку нафтопродуктів залежить від багатьох складових, але передусім від ефективної та прозорої державної політики. ЇЇ відсутність дестабілізує ринок, в зв’язку з чим і виникає ряд проблем.
Література:
Лесик В.М. Статистичний аналіз ринку нафтопродуктів: автореф. дис. канд. екон. наук: 08.00.10/ В.М. Лесик; Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана. - К., 2007. – 22 с.
- Нафтопереробна промисловість України: стан, проблеми і шляхи розвитку// Національна безпека і оборона. – 2006. – №3 (75)// ссылка скрыта.
- Шпак О.Г. Ринок нафтопродуктів в Україні: проблеми і перспективи / О.Г.Шпак // Економічний часопис XXI. 2002. №11–12, – С. 7–9.
УДК 658.152.11
Єгорова Н.В, к.е.н.
Кисельова Г.С.
Міжнародний Університет Фінансів, м. Київ
anna_kiselyova@ukr.net
ЕФЕКТИВНІСТЬ ФІНАНСУВАННЯ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ
Для успішного функціонування на ринку підприємству необхідне ефективне управління необоротними активами в цілому та аналіз фінансування необоротних активів підприємства, що є як невід’ємною складовою загальної системи управління.
Фінансування необоротних активів являє собою систему дій, заснованих на чітко сформульованих принципах, на базі яких визначаються напрями та обсяги фінансування необоротних активів, формуються необхідні грошові кошти з доступних джерел фінансування за допомогою різних методів та форм фінансування з урахуванням забезпечення оптимальної структури сформованих ресурсів з метою створення умов ефективного здійснення технологічних процесів як у довгостроковому, так і в короткостроковому періодах [1, с.217]. При цьому ефективною є така політика фінансування необоротних активів, яка забезпечує досягнення усіх поставлених перед нею цілей.
До основних принципів формування політики фінансування необоротних активів підприємства належать: комплексний підхід до розробки політики фінансування; забезпечення відповідності обсягу коштів, що залучаються, обсягам інвестиційних потреб підприємства; забезпечення оптимальної структури сформованих коштів з позицій ефективності діяльності підприємства; мінімізація витрат з формування інвестиційних ресурсів із різних джерел; мінімізація часового лагу між формуванням інвестиційних ресурсів (фінансуванням) та їх безпосереднім вкладенням (інвестуванням) [4, с.176].
На сьогоднішній день багатьом підприємствам властива незадовільна робота з пошуку доступних джерел фінансування необоротних активів, що виявляється в отриманні фінансування за вищою, ніж очікувалось, вартістю, що виражається у незадовільних показниках фінансової стійкості. Все це вимагає розробки ефективної політики фінансування необоротних активів, яка складається з чотирьох основних етапів, які мають чітку послідовність: визначення напрямів та обсягів фінансування, визначення способів залучення джерел фінансування, пошук та відбір джерел фінансування й оптимізація джерел фінансування[2, с.193].
Перший етап формування політики фінансування необоротних активів полягає у визначенні необхідного обсягу фінансування з урахуванням потреб підприємства в необоротних активах. Важливим напрямом роботи на цьому етапі є пошук можливостей зниження потреби в необоротних активах – альтернативних варіантів покриття потреби в необоротних активах.
На другому етапі – визначенні способів залучення джерел фінансування – виділяються дві стадії: визначення можливості здійснення фінансування шляхом використання того чи іншого методу та відбір форм фінансування в межах обраного методу фінансування. На першій стадії слід враховувати низку екзогенних та ендогенних чинників при визначенні можливості використання підприємством того чи іншого способу залучення джерел фінансування. Друга стадія полягає у виборі форм фінансування в межах обраного методу фінансування.
Третій етап формування політики фінансування необоротних активів пов’язаний з вибором джерел фінансування. У межах цього етапу доцільно виділити класифікаційні ознаки джерел фінансування, які найбільше відповідають цілям зазначеної політики, а саме: за місцем формування; за відношенням власності до джерел фінансування; за рівнем ризику; за об’єктами фінансування.
Класифікаційні ознаки потрібно розглядати відповідно до їх ієрархічної підпорядкованості. Ієрархія класифікації джерел фінансування не є чітко фіксованою і може корегуватися відповідно до потреб підприємства [3, с.286].
Заключний етап здійснення політики фінансування необоротних активів – оптимізація структури джерел фінансування необоротних активів. Критерії оптимізації джерел фінансування мають відповідати цілям фінансової політики, а саме: відповідність сформованих коштів інвестиційним потребам підприємства, мінімізація часу на залучення джерел фінансування, мінімізація витрат, пов'язаних з отриманням фінансування, відповідність структури джерел фінансування цільовій фінансовій структурі капіталу підприємства.
Таким чином, ефективною є така політика фінансування необоротних активів, яка сприяє досягненню усіх поставлених перед нею цілей, серед яких головною метою є формування необхідного обсягу коштів, що будуть спрямовані на придбання необоротних активів. Для підвищення ефективності управління фінансуванням необоротних активів підприємств доцільним є використання комплексної системи оцінки.
Література
- Фінанси підприємств:підручник / А. М. Поддєрьогін. − К. : КНЕУ, 2006. – 552с.
- Зубков С.О. Оцінка ефективності використання необоротних активів підприємства / С.О.Зубков // Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг. — Х., 2006. — Вип.1 (3). — С.190–197.
- Бланк И.А. Управление активами. – К.: «Ника-Центр», 2000. – 720 с.
- Тигранян А. В. Особливості формування необоротних активів підприємства // Економіка: проблеми теорії та практики. — Д., 2002. — Вип.144. — С.175–183.
УДК 004.78:025.4.036
Загорная Т.О., к.э.н., доцент
Макеевский экономико-гуманитарный институт
tanya-z@meta.ua
ИННОВАЦИОННО-ИНФОРМАЦИОННОЕ ПОЛЕ С ПОЗИЦИИ КЛАСТЕРНО-СЕТЕВОГО ПОДХОДА
В современных условиях системного социально-экономического кризиса, негативно влияющего на развитие большинства национальных промышленных систем, интенсификации конкуренции на мировых и национальных рынках, стремления потребителей к приобретению наиболее совершенных с точки зрения технологий и качества товаров, особую роль приобретает реализация инновационно-инвестиционной деятельности в промышленном производстве. Реализация инновационных идей в промышленном производстве значительно повышает эффективность функционирования промышленных организаций благодаря получению ими серьезных конкурентных преимуществ, связанных с возрастающим спросом на инновационную продукцию на большинстве рынков сбыта продукции. С учетом факторов неопределенности и риска, высокой нестабильности промышленных систем, создание систем управления инновационно-инвестиционной деятельностью промышленными организациями не только повышает их шансы на превосходство над конкурентами, но и позволяет значительно усовершенствовать производственную, финансовую, научно - исследовательскую и другие подсистемы с использованием автоматизации информационных потоков происходящих процессов. В этом случае промышленные организации получают возможность формирования инновационно-инвестиционной стратегии в соответствии с национальным инновационным курсом развития страны. Прогрессивный подход к развитию промышленности на базе создания систем управления инновационно-инвестиционной деятельностью промышленными организациями с использованием таких наук как инноватика, кибернетика, синергетика, теория информации способен помочь найти выход из состояния кризиса национальной промышленной системы.
Существенно оживить проблематику изучения инновационных процессов способна теория инновационно-информационного поля, позволяющая до определенной степени интегрировать синергетику, кибернетику, теорию систем, теорию информации, инноватику и теорию поля. Она представляет собой весьма ясную и простую для изучения научную теорию, позволяющую определить для исследователя интеграционные процессы, возникающие при развитии информационных потоков, содержащих в себе инновационные идеи.
Инновационно-информационное поле – глобальная по масштабам самоорганизующаяся постоянно развивающаяся в русле диалектики развития человечества теоретико-методологическая и научно-практическая информационная система, представляющая собой равновесную пространственно-временную совокупность информационных потоков, содержащих в себе непрерывно увеличивающийся в соответствии с темпом развития научно-технического прогресса инновационный и научный потенциал человечества (рис. 1).
Рис. 1. - Схема инновационно-информационного поля в виде многослойной сети
Из приведенной на рис. 1 структуры инновационно-информационного поля видно, что в нем присутствует n слоев, число которых растет в зависимости от усложнения структуры поля в связи с ростом научно-технического и инновационного прогресса человечества. Как ясно из схемы, в случае представления поля в виде многослойной сети мы можем различить несколько составляющих данной сети: информационные процессы, отображенные в виде решеток показывают, что они непрерывно пересекаются внутри поля, образуя на точках пересечения и интеграции новые инновационные идеи; слои, вмещающие в себя информационные процессы. Для логического упорядочивания при классификации слоев является допустимым предположение, что отдельный слой – совокупность информационных процессов, идей, научных разработок, исследовательских данных отдельных наук, научных дисциплин, междисциплинарных направлений; связи между слоями поля, демонстрирующие высокую степень информационной и инновационной интеграции информационных процессов внутри поля, сочетающих ряд наук и научных дисциплин.
Понимание роли и сущности инновационно-информационного поля является ключевым качеством для развития инновационно-инвестиционной сферы, так как только в этом случае исследователи и представляемые ими организации, могут наблюдать за развитием отдельных информационных процессов и вмещающих их научных теорий и парадигм не как за некими разрозненными элементами, не имеющими точек пересечения в системе «пространство-время», но как за динамичными взаимосвязанными с диалектикой научного и информационного развития человечества элементами и подсистемами, формирующими в себе монолитные инновационно-инвестиционные кластеры.
По мнению [1, с. 88], инновационно-инвестиционные кластеры являются прогрессивной формой организации промышленных организаций в соответствии с целью реализации инновационно-инвестиционной деятельности. Инновационно-инвестиционный кластер – интегрированная информационно-технологическая производственная система, создаваемая для производства инновационных продуктов и технологий, взаимосвязанная с инвестиционными потоками и совмещаемыми ими материальными, финансовыми, социальными и иными ресурсами, формирующая в совокупности единую инновационно-инвестиционную систему в рамках существующей промышленной организации или группы организаций и научно-исследовательских институтов в границах фиксированных координат в системе «пространство-время».
Литература
1. Голов, Р.С. Формирование системы инновационно-инвестиционного проектного анализа [текст] / Р.С. Голов, К.В. Балдин. И.И. Передеряев. - М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К°», 2008. – 382 с.
УДК 658.012.23
Золотухин А.Н.
Макеевский экономико-гуманитарный институт
anri-z@meta.ua