Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку міста

Вид материала

Документы

Содержание Фінансове забезпечення розвитку органічного виробництва в україні Теоретические основы изучения аутстаффинга и аутсорсинга Проблеми інформаційного забезпечення сталого розвитку промислових підприємств Навчання і підвищення кваліфікації персоналу як чинник поліпшення організації інформаційних потоків на підприємстві

Подобный материал:

• Про затвердження програми Про основні напрямки соціально- економічного розвитку міста, 80.16kb.
• Програма економічного І соціального розвитку міста Чернівців на 2010 рік Вступ, 1866.11kb.
• Теоретико-методологічні аспекти формування маркетингової товарної стратегії та її адаптації, 203.84kb.
• Посланн я президента україни до верховної ради україни європейський вибір. Концептуальні, 763.19kb.
• Формування інвестиційної політики міста, 403.62kb.
• Програма соціально економічного та культурного розвитку міста Корюківки на 2012 рік, 744.15kb.
• Програма соціально економічного та культурного розвитку, 1213.86kb.
• Програма соціально-економічного розвитку міста Котовська Одеської області, 1607.63kb.
• Прогнозів економічного І соціального розвитку, 527.66kb.
• Національний інститут стратегічних досліджень міста районного значення україни: проблеми, 1390.42kb.

ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ОРГАНІЧНОГО ВИРОБНИЦТВА В УКРАЇНІ


На сучасному етапі розвитку світової економіки прослідковується стійка тенденція до розвитку альтернативних видів землеробства, зокрема вирощування екологічно чистої сільськогосподарської продукції. Органічне виробництво в Україні знаходиться на початковому етапі свого становлення, але існує величезний потенціал для розвитку органічного землеробства. Запорукою цього є те, що Україна посідає 20 місце за площами сільськогосподарських угідь, що сертифіковані як органічні.

Важливим стимулюючим фактором для подальшого розвитку органічного виробництва є державна підтримка. Першочерговим кроком для цього має стати прийняття законопроекту «Про органічне виробництво», адже нині немає нормативно-законодавчої бази, яка б регулювала сферу виробництва, переробки, збуту та споживання органічної продукції. Закон надасть органічному сектору легітимності та забезпечить умови державної підтримки розвитку органічного агровиробництва в Україні шляхом надання фінансових коштів виробникам та переробникам органічної продукції на відшкодування вартості послуг зі сертифікації органічного виробництва та встановлення дотацій на виробництво органічних продуктів та сировини протягом перехідного періоду. Підтримка органічних виробників за державний кошт без цього закону обмежена. Крім того, прийняття Закону «Про органічне виробництво» дасть додаткові важелі для розвитку внутрішнього ринку, адже такий стан нормативно-правового забезпечення органічного виробництва змушує виробників працювати на експорт та й залучення інвестицій за таких умов у органічне агровиробництво мало ймовірне.

Суттєвою перепоною для розвитку органічного виробництва в Україні є висока вартість сертифікації, що є антистимулюючим фактором для входження в цей ринок нових виробників органічних продуктів. В Україні сьогодні працює 12 сертифікаційних європейських організацій, які сертифікують органічну продукцію у відповідності зі стандартами ЄС. Для того, аби продукція вважалася органічною вона має відповідати чинним вимогам ДСТУ, плюс до цього треба мати органічний міжнародний сертифікат, який засвідчує органічну чистоту продукції.

Позитивним явищем є те, що в Україні у 2007 році було засновано ТОВ «Органік стандарт» - орган з інспекції та сертифікації органічного виробництва, створення якого відбулося за фінансової підтримки Швейцарської конфедерації. У березні 2010 р. український сертифікаційний орган став членом IFOAM (Міжнародної Федерації Органічного Сільськогосподарського Руху). За таких умов можливо відбудеться зменшення вартості сертифікації органічної продукції для українських виробників.

На даний час фінансове забезпечення розвитку органічного виробництва відбувається як за рахунок самих виробників, так і з підтримки іноземних організацій, зокрема Швейцарського бюро співробітництва, Інституту екологічного маркетингу ІМО (Швейцарія) та інших.

Ще однією перешкодою для виробників органічної продукції є відсутність чіткого маркування екологічно чистої продукції та недостатня поінформованість споживачів про переваги органічної продукції. Звичайно за таких умов потрібне державне втручання для врегулювання даних питань шляхом пропаганди здорового способу життя, збереження довкілля та переваг екологічно чистої продукції та законодавчого врегулювання вимог до маркування органічної продукції.

Утвердження органічного сільського господарства в Україні є одним із пріоритетних стратегічних напрямів, передумови для якого закладенні на сьогодні у Державній цільовій програмі розвитку українського села на період до 2015 року. Згідно даної програми очікуваними результатами розвитку органічного виробництва буде досягнення частки органічної продукції у загальному обсязі валової продукції сільського господарства до 10 відсотків, що забезпечить Україні гідне місце у виробництві екологічно чистої продукції.

Література

1.Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року» від 19 вересня 2007 року №1158 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта


УДК 331.108.2

Меркулова А.В., к.э.н., доцент

Лахонько М.А., Лубинец Ю.

Макеевский экономико-гуманитарный институт

ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ИЗУЧЕНИЯ АУТСТАФФИНГА И АУТСОРСИНГА


В условиях динамично развивающихся рыночных отношениях компании вынуждены реагировать на все изменения на рынке труда. Внештатные сотрудники являются своего рода дифференциалом, отслеживание которого одна из немаловажных деталей для увеличения экономического финансового рычага. Таким образом, современные понятия аутсорсинг и аутстаффинг отвечают всем необходимым требованиям за контролем персонала посредством компании аутсорсера, а также высвобождает время для решения проблем основного персонала. Аутсорсинг и аутстаффинг выступает как особый вид взаимоотношений между организацией и сотрудником.

Аутстаффинг – это одна из технологий привлечения персонала для выполнения работ [1]. Суть технологии заключается в предоставлении заказчику персонала состоящего в штате аутстаффингового агенства – провайдера аутстаффинговых услуг (далее Провайдера). Другими словами, аутстаффинг – это услуга по предоставлению персонала [2]. Эта технология достаточно нова для Украины, где традиционно используется технология найма персонала в штат организации.

Если рассматривать полный перечень технологий привлечения персонала для выполнения работ, то можно составить следующий список:

- найм персонала в штат организации, т.е. формирование трудовых отношений путем заключения трудового договора;

- привлечение персонала путем заключения с работниками гражданско-правовых договоров (договора подряда);

- аутсорсинг, т.е. выполнение определенных регулярных функций внутри организации путём привлечения специализированного предприятия подрядчика, например, ведение бухгалтерского и налогового учёта, выполнение ремонтных и наладочных работ и т.д. [3]. Причём функция передаётся полностью предприятию подрядчику, и в штате предприятия заказчика нет персонала занятого выполнением этой функции. Стоимость услуги определяется договором между контрагентами. Подрядчик сам решает вопрос о количестве своего персонала, который будет призван реализовывать функцию. Заказчик не имеет трудовых отношений с персоналом подрядчика и не имеет мотивационных рычагов воздействия на персонал подрядчика.

- аутстаффинг, т.е. предоставление заказчику по его заявке персонала требуемой квалификации, на определённый срок, для работы на рабочих местах заказчика. Персонал при этом состоит в штате провайдера. Численность и квалификацию требуемого персонала определяет заказчик. Заказчик не имеет трудовых отношений с предоставленным персоналом, но имеет мотивационные рычаги для каждого привлечённого работника. Провайдер является держателем персонала. Заказчик может привлекать, таким образом, персонал для различных функциональных областей. На время своей работы предоставленный персонал становится частью коллектива заказчика, но при этом весь кадровый документооборот по предоставленному персоналу осуществляет провайдер.

Если говорить о различиях аутсорсинга и аутстаффинга, то основное заключается в том, что при аутсорсинге заказчик платит за выполнение определённой функции, а при аутстаффинге заказчик платит за предоставленный персонал необходимой квалификации.

Таким образом, можно сделать вывод, что кадровое агентство берёт на себя большую часть обязательств, предоставляя организациям возможность сконцентрироваться на своём основном бизнесе.

Литература

1. Аникин Б.А. Аутсорсинг и аутстаффинг: высокие технологии менеджмента / Б.А.Аникин – М., ИНФРА – М, 2007, – 74 с.
   
2. Хейвуд Дж. Б. Аутсорсинг: в поисках конкурентных преимуществ / Дж.Б.Хейвуд. – М., Издательский дом Вильямс, 2004, – 40 с.
   
3. Бравар Ж.-Л. Эффективный аутсорсинг: понимание, планирование и использование успешных аутсорсинговых отношений / Ж.-Л.Бравер, Р.Морган – Днепропетровск, Баланс Бізнес Букс, 2007. – ХХІІ – С. 28-31.
   

УДК 330.341.1

Лебедєва Ю.А., Фролов М.Ю.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

sizol@list.ru

ПРОБЛЕМИ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ


У проекті Концепції сталого розвитку України, розробленому науковцями НАНУ, сталий розвиток визначено як процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження і поетапного поновлення цілісності природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і потребами людей усіх поколінь [1].

Досить багато дослідників ототожнюють сталий розвиток підприємства з його стійким фінансовим станом, що значно звужує межі поняття. Безперечно, економічний розвиток підприємства є важливим об’єктом дослідження. Визначені підходи вирішують певні актуальні проблеми управління. Однак у них ігнорується той факт, що підприємство є системою, яка взаємодіє не тільки з економічним (ринковим), але і з природним середовищем, на що наголошується в Концепції сталого розвитку.

У зв’язку із цим є доцільним поглиблення досліджень на мікрорівні стосовно механізму, функціонування якого буде враховувати економічні й екологічні фактори діяльності промислового підприємства, створюючи тим самим умови для досягнення та підтримки його сталого розвитку. Ефективно функціонувати такий механізм зможе тільки тоді, коли він має відповідну інформаційну основу.

Інформаційна основа – це нематеріальна сутність, що пов’язує в системне ціле матеріальні елементи системи і забезпечує у просторі та часі впорядкованість системи [2, с.72]. Нерелевантність інформаційної основи в системі управління промисловим підприємством суттєво знижує ефективність механізму забезпечення сталого розвитку, а іноді зовсім руйнує встановлені зв’язки між його елементами.

Дослідники [3, с. 1, 4, с. 18] стверджують, що інформаційна основа механізму забезпечення сталого розвитку, що існує на сучасних промислових підприємствах України, потребує значного вдосконалення. Ця потреба обумовлена, перш за все, тим, що прийняття ефективних еколого-економічних рішень утруднене через неможливість отримання суб’єктом управління повної та достовірної інформації про результати функціонування екологічної підсистеми промислового підприємства. Формуванню ефективної системи інформаційного забезпечення сталого розвитку підприємств перешкоджають такі проблеми:

• відсутні спеціальні форми первинних документів і бухгалтерських регістрів, які містять інформацію про стан екологічної підсистеми промислового підприємства;
  
• у Плані рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій відсутні відповідні рахунки з обліку активів, зобов’язань, доходів і витрат, що стосуються природоохоронної діяльності підприємства;
  
• не розроблено універсальних форми звітності, які б дозволили інвесторам отримувати достовірну інформацію щодо екологічних заходів і витрат, пов'язаних із природоохоронною діяльністю.
  
• в управлінському обліку не визначено бази розподілення екологічних витрат. Крім цього, не виділені опорні екологічні позиції, наприклад: витрати на підготовку і перепідготовку кадрів, амортизаційні відрахування на повне відновлення основних природоохоронних виробничих фондів тощо. У такий спосіб можна забезпечити необхідну деталізацію з метою збільшення прозорості й полегшення управління еколого-економічними процесами. Отже, треба екологічно оптимізувати стадії виробничого циклу. Іншими словами, таким чином вибрати структуру витрат (сполучення виробничих і екологічних витрат) і метод їх розподілу між видами продукції, щоб еколого-економічний результат був максимальним.
  
• відсутня інфраструктура отримання екологічно релевантних даних із зовнішнього середовища промислового підприємства. Необхідність цієї дії пояснюється тим, що дані відносно забруднення довкілля стають важливими для підприємства у міру надання їм значення з боку суспільства. Тому отримання подібної інформації із зовнішнього середовища має для підприємства особливу важливість [5, с. 32].
  

У результаті подолання зазначених проблем зміниться напрям потоків облікової екологічної інформації, що забезпечить формування єдиної інформаційної основи функціонування механізму забезпечення сталого розвитку в системі управління промисловим підприємством.

Література

1. Концепція переходу України до сталого розвитку [Електронний ресурс] // Вісн. НАН України. – 2007. – № 2. – С. 15. – Режим доступу до журн. : ссылка скрыта
   
2. Мельник Л. Г. Основи стійкого розвитку: навч. посіб. для післядипломної освіти / Л. Г. Мельник. – Суми : Університетська книга, 2006. – 383 с.
   
3. Кірсанова Т. О. Екологічний контролінг в системі управління підприємством : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.. екон. наук : спец. 08.08.01 «Економіка природокористування і охорони навко­лиш­нього середовища» / Т. О. Кірсанова. – Суми, 2004. – 20 с.
   
4. Максимів Л. Тенденції розвитку екологічно орієнтованого бухгалтерського обліку / Л. Максимів // Бухгалтерський облік і аудит. – 2005. – № 5. – С. 18-23.
   
5. Сизоненко О. А. Механізм формування системи екологічного обліку на промисловому підприємстві / О. А. Сизоненко // Схід. – 2005. – № 1 (67). – С. 31-33.
   

Науковий керівник: Сизоненко О.А., к.е.н. Макіївського економіко-гуманітарного інституту


УДК 331.108.37

Лисицина Т.В., асистент

Максименко Р.Г., старший викладач

Краснодонський факультет інженерії та менеджменту СНУ ім. В.Даля

ltvtanya@ya.ru

НАВЧАННЯ І ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПЕРСОНАЛУ ЯК ЧИННИК ПОЛІПШЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПОТОКІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ


На сучасному підприємстві комп'ютер перетворився на необхідний інструмент повсякденної діяльності. З його допомогою здійснюється збирання, накопичення та обробка даних.

Поява поняття "електронний офіс" пов'язана з уявленням про без паперове робоче середовище, що базується на використанні комп'ютерів, засобів передачі даних (мереж, модемів, факс-апаратів) і інших електронних пристроїв. "Електронний офіс" передбачає набір програмних продуктів для вирішення широкого спектра завдань. При цьому першорядне значення має правильний їх вибір і використання.

Впровадження інформаційних технологій створює підґрунтя для розвитку нової культури праці і одночасно призводить до стратегічної переорієнтації підприємства. Використання інформаційних комп'ютерних систем для вирішення управлінських та підприємницьких завдань, стратегічного розвитку, підвищення ефективності адміністративної діяльності, обліку і контролю, планування й аналізу, реалізації у мережевому режимі різноманітних зв'язків підприємств з їх партнерами, клієнтами, владними структурами призвело до зростання інформаційних потреб, дало можливість не обмежувати інформаційні потоки та інформаційні процеси межами окремого підприємства і зумовило зростання інвестицій у комп'ютерні технології.

Процес впровадження і використання нових інформаційних технологій є системною діяльністю, яка не повинна здійснюватись інтуїтивно. Досить часто використовуваний принцип: "На кожному столі повинен стояти комп'ютер" не дозволяє реалізувати розумну стратегію адміністрування обчислювальних ресурсів. Для організацій все більш актуальним стає уникнення необґрунтованих і недостатньо продуманих інвестицій в інформаційні технології, оптимізація витрат на них та їх перспективне планування.

Інформація є одним з головних типів ресурсів, що необхідні менеджеру будь-якого класу. Роль цього ресурсу постійно зростає по двох основних причинах:

• глобалізації економіки і управління (бізнес стає комплексним і міжнародним);
  
• більш твердих вимог до організованості інформаційних ресурсів, пропонованих комп'ютеризацією.
  

Інформаційне забезпечення на підприємстві є невід'ємною частиною управлінської діяльності. З його допомогою відбувається розповсюдження необхідної інформації і її використання в процесі ухвалення управлінських рішень.

Кожна функція управління і задачі інформаційного забезпечення відрізняється по складу і змісту.

Так, наприклад, інформаційне забезпечення функції планування полягає в реалізації наступних процедур:

• збір, обробка і аналіз інформації про ресурси (матеріальні, кадрові і інші), що потрібні для визначення реальних планових показників і термінів виконання планів;
  
• оформлення документації планів і доведення їх до виконавців;
  
• отримання і аналіз інформації про хід виконання планів для підприємства подальшого планування.
  

Для того, щоб вся ця інформація ефективно використовувалася в процесі ухвалення управлінських рішень, необхідно, щоб вона розповсюджувалася серед компетентних осіб підприємства. Але на багатьох підприємствах і досі існує проблема - відсутність необхідних знань персоналу із приводу перетворення інформаційного потоку, використовуваного в локальних комп'ютерних мережах.

Тому навчання персоналу для більшості українських організацій у даний час набуває особливе значення. Це зв'язано з тим, що робота в умовах ринку висуває високі вимоги до рівня кваліфікації персоналу, знанням і навичкам працівників: знання, навички, установки, що допомагали персоналу успішно працювати ще вчора, сьогодні утрачають свою дієвість. Дуже швидко змінюються як зовнішні умови (економічна політика держави, законодавство і система оподатковування, з'являються нові конкуренти і т.п.), так і внутрішні умови функціонування організації (реструктуризація підприємств, технологічні зміни, поява нових робочих місць та ін.), ставить більшість українських організацій перед необхідністю підготовки персоналу до завтрашніх змін. Досягнення довгострокових і короткострокових цілей, необхідність підвищення конкурентоздатності і проведення організаційних змін вимагають опори на добре сплановану і чітко організовану роботу з навчання персоналу.

Література

1. Гаджинский А.М. Логистика: Учебник для вузов. – М.: Дашков и К, 2003. – 408 с.
   
2. Гаспариан М.С., Лихачева Г.Н., Григорьев С.В.. Божко В.П. Применение информационных технологий в экономике: -М.: МЭСИ, 2000.- 49 с.
   
3. Родкина Т.А. Информационная логистика. – М.: «Экзамен», 2001.- 288 с.
   
4. Родников А.Н. Логистика: Терминологический словарь.- М.: Экономика, 1995
   
5. Справочник менеджмента / Под ред. Уткина Э.А.-М.: Ассоциация авторов и издателей «ТАНДЕМ» Издательство ЭКМОС, 1998 – 448 с.
   

УДК 330.332.3

Майданевич П.М., к.е.н., доцент

Південний філіал НУБіП України «Кримський агротехнологічний університет»,

м.Сімферополь

qwer20003@rambler.ru

стратегічні напрями ІНВЕСТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ аграрного сектору


Вихід аграрного сектору України з глибокої економічної кризи можливий тільки при радикальній зміні інвестиційної полiтики з метою її впливу на iнвестицiйний процес за допомогою ринкових регуляторів, таких як: податковий - за рахунок зниження податків, надання податкових пільг, норм прискореної амортизації, здійснення її індексації; фiнансово-кредитний - за рахунок зміни резервної норми, операцій на фондовому ринку, ставок банківських процентiв; цiновий - за рахунок зниження вартості енергоносіїв і транспортних тарифів; митний - за рахунок зниження мита. При цьому надзвичайно важливим є активізація не тільки державних, але і приватних інвестицій в підприємства аграрного сектору.

У зв’язку зі зміною форм власності, комерціалізацією і корпоратизацією підприємств аграрного сектору, створенням акціонерних товариств, концернів, холдингів та асоціацій виникає необхідність в об'єктивній оцінці інвестиційної привабливості суб'єктів господарювання.

Виходячи з цільової спрямованості дослідження, оцінку інвестиційної привабливості підприємства аграрного сектору (I) необхідно проводити з позицій системного підходу, заснованого на єдності і взаємодії його аспектів, технічного (T), географічного (G), трудового (D), організаційного (O), екологічного (E), ресурсного (R), фінансово-економічного (S), правового (N), комерційного (K), тобто:

I = F (T, G, D, O, E, R, S, N, K), (1)

де T, G, D, O, E, R, S, N, K - вектори, що складають відповідні набори показників.

Застосування принципів системного аналізу дозволяє сформулювати поняття «інвестиційна привабливість» як комплекс чинників і характеристик, які впливають на стан об'єкта господарювання, а з позицій економіко-математичних методів - як сукупність показників, що характеризують ефективність роботи підприємства.

У рамках даного дослідження найбільший інтерес має розгляд внутрішніх чинників, що і визначають предметну галузь дослідження. З усього комплексу внутрішніх чинників, які характеризують підприємство аграрного сектору, на нашу думку, варто прийняти ті, що характеризують фінансово-економічний стан суб'єкта господарської діяльності, підлягають кількісному виміру і є найбільш актуальними в умовах ринкової економіки.

Показники оцінки інвестиційної привабливості підприємства аграрного сектору за фінансово-економічним аспектом можливо розподілити на декілька груп. До першої групи слід включити аналіз дохідності, до другої - рентабельності, до третьої - прибутковості, до четвертої - ліквідності, до п’ятої - фінансової стійкості, до шостої - стан основних фондів [3, c. 304].

Проведені дослідження статистичних даних аграрних підприємств АР Крим за 2005-2009 роки при застосуванні методу головних компонент і факторного аналізу дозволили виділити основні фактори підвищення інвестиційної привабливості: стратегічної і тактичної рентабельності, фондовіддачі. В результаті регресійного аналізу було одержано таке рівняння регресії за факторами:

у=1,684187+0,919968*х1+0,148991*х2, (2)

де у - стандартизоване значення балансового прибутку підприємств аграрного сектору; х1 - фактор стратегічної рентабельності, який включає показники рентабельності реалізованої продукції та норму підприємницького доходу; х2 - фактор тактичної рентабельності, який включає показники абсолютної ліквідності та чистої рентабельності підприємств аграрного сектору.

Представлені моделі пройшли перевірку на адекватність за критеріями Фішера, Стьюдента та Дарбіна-Уотсона. Розроблена багатофакторна економіко-математична модель підтверджує існуючу залежність балансового прибутку підприємства аграрного сектору від чинників стратегічної і тактичної рентабельності.

На основі отриманих чинників було розраховано рейтинговий показник інвестиційної привабливості по групі підприємств аграрного сектору, що аналізуються, значення якого коливається від 0 до 1. Найбільший рейтинг має підприємство з мінімальним значенням порівняльної оцінки.

Література

1. Андріанов Ю.О. Удосконалення оцінювання і регулювання інвестиційного та інноваційного розвитку підприємства / С.В. Князь, О.В. Князь, Ю.О. Андріанов // Вісник Національного університету “Львівська політехніка” «Проблеми економіки та управління». – Львів: Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”, 2007. – №582. - С.184-190.
   
2. Кошельок Г.В. Система факторів, які впливають на оцінку інвестиційної привабливості підприємств харчової промисловості /Г.В. Кошельок // Вісник соціально-економічних досліджень: зб. наук. статей. / Ред. Зверяков М.І. та ін. Вип. 36. – Одеса: ОДЕУ. – 2009. – С. 98–104.
   
3. Пожуева Т.А. Методы экономической эффективности инвестиционных проектов / А.В. Пожуев, Т.А. Пожуева // Методические основы разработки программ повышения эффективности инвестиционных проектов. – Запорожье: ЗГИА, 2003. – С. 304-324.
   
4. Ястремская Е.Н., Строкович А.В. Оценка привлекательности инвестиционных проектов / Е.Н. Ястремская, А.В. Строкович // Экономика и управление. - 1997. - № 4. - С. 13-14.
   

УДК 336.717.063

Микова М.С., аспірант

Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна

Marina_mykova@mail.ru