Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку міста
| Вид материала | Документы |
- Про затвердження програми Про основні напрямки соціально- економічного розвитку міста, 80.16kb.
- Програма економічного І соціального розвитку міста Чернівців на 2010 рік Вступ, 1866.11kb.
- Теоретико-методологічні аспекти формування маркетингової товарної стратегії та її адаптації, 203.84kb.
- Посланн я президента україни до верховної ради україни європейський вибір. Концептуальні, 763.19kb.
- Формування інвестиційної політики міста, 403.62kb.
- Програма соціально економічного та культурного розвитку міста Корюківки на 2012 рік, 744.15kb.
- Програма соціально економічного та культурного розвитку, 1213.86kb.
- Програма соціально-економічного розвитку міста Котовська Одеської області, 1607.63kb.
- Прогнозів економічного І соціального розвитку, 527.66kb.
- Національний інститут стратегічних досліджень міста районного значення україни: проблеми, 1390.42kb.
Сьогодні, в умовах фінансової кризи та економічних перетворень в аграрній сфері, проблеми фінансової підтримки виробників сільськогосподарської продукції значно загострилися. Оскільки, розвиток та діяльність підприємств агропромислового комплексу залежить від ефективного його фінансування, фінансово-кредитної інфраструктури, належного організаційно-економічного механізму, правових і соціальних умов діяльності, які сприяли б: досягненню фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств, створенню належних умов праці та проживання на селі, зростанню заробітної плати, забезпеченню продовольчої безпеки країни.
В ході ринкових перетворень, сільське господарство України лишилося опіки та адекватної новим умовам господарювання фінансової підтримки для забезпечення прибуткової виробничої діяльності й утримання наявної соціальної інфраструктури села [4, с.3].
Саме тому більшість розвинутих країн світу здійснює активні заходи з державного фінансування розвитку сільського господарства. У більшості країн Західної Європи для стабілізації продовольчого ринку та роздрібних цін на продукти харчування держава надає значну фінансову підтримку підприємствам галузі. Тому, необхідність державного протекціонізму зумовлена не лише реаліями українського села, але й загальновизнана у світі об’єктивна реальність [1, с.25].
Обмеженість бюджетних коштів, вимагає адекватної довгострокової стратегії розвитку аграрного сектору економіки, спрямування фінансових ресурсів бюджетів всіх рівнів виключно на пріоритетні заходи підтримки розвитку сільського господарства і підприємництва в сільській місцевості.
Кредитування - одна із основних фінансових проблем для сільськогосподарських товаровиробників. Обсяги залучених фінансово-кредитних потоків є ще далекими від потреб сектора, а кредитні механізми й технології не є досконалими [3, с.60].
Високі ставки на ресурси кредитного ринку роблять їх недоступними для сільськогосподарських підприємств, крім цього, низька кредитоспроможність, відсутність, у більшості випадків, реальної ліквідної застави, значний ризик і незначні прибутки в абсолютному вираженні поставили сільськогосподарські підприємства в ряд небажаних клієнтів для банків.
Тому в ситуації, яка склалася, державні позики мають стати реальним джерелом формування фінансових ресурсів, проте, це стане можливим лише за умови достатності бюджетних коштів [6, с.75].
Крім державної фінансово-кредитної підтримки ширше слід залучати недержавні джерела фінансування, стимулювати розвиток фінансового небанківського сектору в Україні, який формується на основі розвитку фондів підтримки підприємництва, разом з інноваційними й інвестиційними фондами, страховими і лізинговими компаніями, фінансово-кредитними установами, гарантійними фондами тощо.
Важливим чинником, який позитивно вплине на формування фінансового забезпечення, повинно стати використання різних форм державного і недержавного забезпечення гарантій повернення позикових коштів.
Без усякого сумніву, відродження зруйнованої сільськогосподарської галузі неможливе без державного регулювання цін у сфері аграрного товарообміну. За умов, що склалися на аграрному ринку, майже вся сума державної фінансової підтримки «проїдається» внаслідок диспаритету цін та самоусунення держави від функцій економічного і грошово-кредитного регулювання [4, с.5]. Паритетність цін це проблема, яка повинна займати вагоме місце в аграрній політиці держави.
У системі державної підтримки аграрного сектору нерозв’язаною проблемою залишається страховий захист в сільському господарстві. Як з об’єктивних так і суб’єктивних причин страховий ринок в аграрній сфері ще малорозвинений [2 с. 73]. Страхування в аграрній сфері сьогодні вимагає розробки нових страхових програм, які повинні базуватися на науковій базі, методах планування і прогнозування, високій кваліфікації кадрів.
Податкова політика держави щодо сільськогосподарських товаровиробників, маючи фіскальний характер, повинна сприяти нормальному розширеному відтворенню. Перспективи аграрного виробництва безпосередньо пов’язані із зменшенням кількості та суми податків, формуванням цивілізованої і стабільної, гнучкої і стимулюючої щодо товаровиробників податкової політики.
Отже, для ефективного розвитку агропромислового комплексу необхідно: створити ефективну фінансову систему, забезпечити стабільну економічну ситуацію в галузі, удосконалити механізм регулювання фінансово-кредитного забезпечення та підтримки прибутковості сільськогосподарських товаровиробників, забезпечити продовольчу безпеку та конкурентоздатність товаровиробників у міжнародному поділі праці.
Література
- Ващик М.С. Ефективність кредитного забезпечення сільськогосподарських підприємств: монографія / М.С. Ващик, Г.В. Черевко. Львів, 2009. – 185с.
- Ґудзь О.Є. Страхування агроризиків та напрями розвитку агро страхування / О.Є. Ґудзь //Економіка АПК.-2006.-№8.-С.72-76.
- Ґудзь О.Є. Фінансово-кредитна інфраструктура аграрної сфери України / О.Є. Ґудзь // Економіка АПК.-2009.-№6.-С.59-63.
- Дем’яненко М.Я. Державна підтримка як фактор забезпечення конкурентоспроможного аграрного виробництва / М.Я. Дем’яненко, Ф.В. Іванина // Економіка АПК.-2009.-№9.-С.3-9.
- Збарський В.К. Державна підтримка сільського господарства / В.К. Збарський, В.П. Горьовий // Економіка АПК.-2010.-№4.-С.74-80.
- Мармуль Л.О. Фінансово-кредитне забезпечення аграрного сектору / Л.О. Мамуль, Н.А. Танклевська //Економіка АПК.-2006.-№12.-С.75-80.
УДК 339.137
Саранчук О.М., асистент
ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут»
oksana_saranchuk@mail.ru
КОНКУРЕНЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ – ЦЕ КОНКУРЕНЦІЯ ЇХ СИСТЕМ ЯКОСТІ
В Україні в період швидкого включення до світових економічних зв’язків продовжується інтенсивне впровадження систем менеджменту якості. Причому слід відзначити, що сучасні системи менеджменту якості розглядаються як інструмент зростання конкурентоспроможності підприємства, підвищення відповідальності працівників, гарантування споживачам стабільної якості товарів і послуг. Оскільки вплив якості на прибуток і втрати від випуску недоброякісної продукції мають важливе значення з точки зору конкурентоспроможності та перспективного розвитку підприємств [1].
Наприклад, у всьому світі на машинобудівних підприємствах працюють сотні компаній, і це виробництво можна вважати локомотивом розвитку промисловості. Але проблема полягає в тому, що наші машинобудівні підприємства несерйозно ставляться до поетапної побудови менеджменту якості та менеджменту взагалі. Складно говорити про технологічні інновації, якщо модельний ряд не змінюється десятиліттями. А між тим, ключовим завданням сучасних вітчизняних підприємств є підвищення конкурентоспроможності [3].
Конкуренція – економічне суперництво і боротьба між різними суб’єктами (передусім товаровиробниками та продавцями товарів і послуг) за якнайвигідніші умови їх виробництва і збуту, за привласнення найбільших прибутків та інших цілей. В політекономічному аспекті і контексті сучасності конкуренція – це регульована економічна форма суперництва і боротьби між суб’єктами різних типів і форм власності та всередині них за вигідні умови і результати виробництва, обігу і розподілу з метою привласнення максимального доходу і перед усім найбільшого прибутку [2]. Для цього необхідно постійно вдосконалювати діяльність, щоб виграти в конкурентній боротьбі, а це вже завдання системи менеджменту якості з формування ринкової поведінки компанії (підприємства).
У стратегії розвитку економіки України на перше місце необхідно ставити цілі досягнення високої якості та конкурентоспроможності нашої продукції. Сьогодні поки що вітчизняний споживач віддає перевагу імпортним товарам, які за співвідношенням "ціна-якість" його задовольняють більше. Разом із тим, на багатьох вітчизняних підприємствах усе більше впроваджуються нові статистичні методи, за допомогою яких можна прорахувати й збільшити відсоток якісної продукції, а проявам дефекту запобігти до випуску готової продукції. Тож із часом якість займає велику роль у виробництві товарів і є методом виживаності підприємств в умовах ринкової конкуренції [4].
Результативно функціонуюча система менеджменту якості як інструмент підвищення конкурентоспроможності підприємств дозволяє успішно вирішувати два взаємозв'язані завдання:
- по-перше, задоволення запитів і чекань споживачів, тобто споживач має бути упевнений в здатності підприємства надавати послуги необхідної якості, а також постійно підтримувати і покращувати досягнутий рівень якості;
- по-друге, задоволення інтересів самого підприємства, тобто підприємство з економічної точки зору досягає і підтримує необхідний рівень якості надання послуг впродовж всього їх життєвого циклу при оптимальних витратах.
Література
- Момот О.І. Менеджмент якості та елементи системи якості: Навч. посібник. – К. : Центр учбової літератури, 2007 – 368с.
- Мочерний С.В., Ларіна Я.С., Устенко О.А., Юрій С.І. Економічний енциклопедичний словник: У 2 т. Т. 1 / За ред.. С.В. Мочерного. – Львів: Світ, 2005. – 616с.
- Тимохин Д. В. Перспективы менеджмента качества / Д. В. Тимохин // НТЖ - Методы менеджмента качества. - 2009. - № 5. - 16 с.
- Управління якістю / Електронна бібліотека Fiction Book [Електронний ресурс]. - Режим доступу : www.fictionbook.ru.
УДК 334.012.64
Сердюк В.М., к.е.н., доцент
Акаєва О.Ш.
Макіївський економіко-гуманітарний інститут
ВПЛИВ МІЖНАРОДНИХ ФАКТОРІВ НА УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ
Аналіз світового досвіду свідчить, що практично в усіх розвинених країнах держава бере активну участь у формуванні та розвитку підприємницької діяльності, підтримці найбільш доцільних і ефективних її напрямів. Навіть у тих країнах, де склалися давні традиції приватного підприємництва, мале підприємництво потребує такої підтримки й одержує її на основі державних програм підтримки малого підприємництва. Одні країни з розвиненою ринковою економікою мають розгалужену та чітку систему державної підтримки малого підприємництва (США, Японія, Німеччина, Франція), в інших же подібна система перебуває у стадії становлення або розвитку.
Якщо не створити правові, економічні, організаційні та соціальні умови для нормального функціонування малих підприємств в Україні, то наша держава не вийде з глибокої економічної кризи. Системоутворюючим напрямком управління розвитком малого бізнесу повинно бути створення такого зовнішнього середовища, яке гарантує реалізацію конституційного права громадян на підприємницьку діяльність з метою підвищення добробуту населення регіону, залучаючи широкі верстви населення до цієї діяльності.
Особливу увагу привертають міжнародні фактори, що характеризують оточення, в якому функціонує організація. Це обумовлено тим, що зовнішньоекономічна діяльність посідає одне з найважливіших місць і є вагомою складовою економічної системи будь-якої незалежної держави.
Доцільно зазначити негативні моменти впливу зовнішньоекономічних відносин на розвиток малих підприємств в Україні, зокрема передумову відтоку кваліфікованих кадрів. експорт переважної кількості сировини.
Недостатнє залучення іноземних інвестицій у вітчизняну економіку як джерела фінансування нововведень у промисловості пов'язано зі значною нестабільністю в реалізації інноваційної стратегії в країні. Особливий дефіцит становлять стратегічні інвестори (промислові компанії), що були б зацікавлені в розвитку високотехнологічного виробництва, впровадженні передових форм організації виробництва, а також у розширенні експортного потенціалу країни. При створенні умов, що сприяють підвищенню довіри, впевненості й лояльності в середовищі інвесторів, залучення іноземних інвестицій в українські промислові підприємства для фінансування інноваційної діяльності.
Важливе значення має той факт, що розвиток зовнішньоекономічних зв`язків позитивно впливає на загальну атмосферу довіри між країнами, закріплює їх партнерські відносини.
Можна стверджувати, що малі підприємства дуже чутливо реагують на перераховані фактори зовнішнього впливу. Ті труднощі, що великі підприємства можуть перебороти за рахунок використання внутрішніх ресурсів і можливостей економічного та політичного тиску на зовнішнє середовище, для малих підприємств стають просто згубними. В основі багатьох проблем розвитку малих підприємств лежать саме недоліки політико-правових факторів, унаслідок цього внутрішній запас міцності малих підприємств може бути вичерпаний уже найближчим часом, принаймні, в окремих галузях і регіонах, особливо у виробничій сфері. Таким чином, потрібно передбачати негативний і стимулювати позитивний вплив макроекономічних факторів на розвиток малих підприємств.
Практика господарювання дозволила визначити позитивні аспекти впливу зовнішньоекономічних відносин на розвиток малих підприємств в Україні: підвищення ефективності виробництва за рахунок переваг міжнародного розвитку праці; забезпечення економічного росту, модернізації та інтенсифікації використання виробничого та торгового потенціалу; залучення міжнародних інвестицій; забезпечення економічного потенціалу та задоволення потреб внутрішнього ринку; забезпечення новітніми науково-технічними розробками.
УДК 658.511
Сизоненко О.А., к.е.н.
Білоус С.Ю.
Макіївський економіко-гуманітарний інститут
sizol@list.ru
SWOT-АНАЛІЗ ПОТЕНЦІЙНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ СТАЛОГО РОЗВИТКУ МЕТАЛУРГІЙНИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ
Металургія – потужна галузь вітчизняної економіки, що забезпечує найбільший відсоток (21,9%) у загальному обсязі реалізованої промислової продукції [1, с. 104]. Слід відзначити наявний потенціал металургії як важливого чинника економічного зростання України найближчими роками. За даними Міжнародної енергетичної агенції, у найближчі шість років споживання природного газу в Європі збільшиться на 200 млрд. м3, в країнах Південно-Східної Азії – на 150 млрд. м3. Вільних трубопровідних потужностей із транспортування таких об’ємів немає. Таким чином, необхідність будувати нові транзитні магістралі викличе зростання попиту на труби великого діаметру з 55 до 98 млрд. дол. на рік. Це надасть можливість збільшити продаж у 2,5 раза [2, с. 89].
Як показує світовий досвід, мультиплікативний ефект від розвитку чорної металургії значно перевищує безпосередні результати її функціонування у вигляді обсягу прибутку, податкових платежів тощо. Проведений аналіз тенденцій й перспектив розвитку світової металургії та слабких і сильних сторін вітчизняних виробників (рис. 1) дозволяє стверджувати, що консервація сучасного стану у металургійній галузі України несприятлива з точки зору довгострокової перспективи.
Рис. 1. - SWOT-аналіз слабких та сильних сторін функціонування і потенційних можливостей розвитку металургійних підприємств України
Усвідомлення загроз та оцінка слабких і сильних сторін функціонування металургійних підприємств свідчать, що єдиною можливістю забезпечення довгострокових перспектив вітчизняної металургії є реалізація моделі її сталого розвитку. На зміну «вимушеним» інвестиційним вкладенням, спрямованим на вирішення тільки поточних проблем, потрібні усвідомлені й оцінені за критеріями ефективності інвестиції у сталий розвиток.
Зростання динаміки інвестицій говорить про те, що інвестори вже оцінили привабливі перспективи розвитку металургійних підприємств України. Але, між розвитком та сталим розвитком є суттєві відмінності. Інвестиції у сталий розвиток передбачають упровадження «кращої з існуючих технологій», реструктуризацію економіки в напрямі екологізації виробництва на базі нових наукових знань [3, с. 24].
Інвестиції в розвиток рано чи пізно будуть обмежені так званою «кризою проектних заділів». Це означає, що після завершення проектних заділів по модернізації найбільш відсталих виробництв (заміни мартенів, застарілих прокатних станів і ін.), мобілізації існуючих джерел економії витрат (трудові ресурси) і отримання результатів від технологічної модернізації окремих металургійних переділів (енергія) колишні шляхи для подальшого інвестиційного розвитку можуть виявитися вичерпаними.
Тому на сьогодні необхідний такий механізм розвитку галузі, що забезпечить перехід від підтримки старих потужностей до розвитку на базі нових виробництв та змін в системі управління, які володіють потенціалом сталого (постійного, відтворювального, стійкого) розвитку. Зрозуміло, перехід до моделі сталого розвитку зажадає часу, але вже сьогодні потрібно створювати для нього певні умови, що робить за необхідне реалізацію механізму забезпечення сталого розвитку в системі управління металургійним підприємством.
Література
- Стратегія формування інвестиційної привабливості металургійних підприємств України / [О. П. Білий, В. В. Гнатушенко, М. М. Іванов та ін.]. – Донецьк: Юго-Восток, Лтд, 2005. – 381 с.
- Шансовый инструмент / [авт. текста Н. Шевченко] // Бизнес. – 2008. – № 24. – С. 88-89.
- Сизоненко О.А. Оценка энергетических факторов устойчивого развития металлургического предприятия / О. А. Сизоненко // Образование и наука на 21 век: междунар. науч.-практ. конф., 2008 г. : тезисы докл. – София, 2008. – С. 22-25.
УДК 631.1; 658
Смоленюк Р.П., к.е.н., доцент, завідувач кафедри фінансів
ПВНЗ «Хмельницький економічний університет»
ЕФЕКТИВНІСТЬ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОМУ ВИРОБНИЦТВІ
Сільське господарство, як і будь-яка інша галузь економіки, має свої особливості, які зумовлюють певну специфіку у прояві ризиків. В той час, коли природні сили в будь-якій іншій галузі розглядаються лише з точки зору стихійного лиха і завдання збитків, то сільське господарство є винятком. Враховуючи, що в рослинництві сонячна енергія та волога є факторами впливу на результат господарювання, їх дія може приносити не тільки збитки, а й дохід. Інша особливість сільського господарства, яка підвищує рівень ризику - тривалий період виробництва. Рішення щодо виробництва приймаються за рік, а то й більше до моменту реалізації. За цей час ринкова ситуація може значно змінитися в несприятливий для господарства бік. Важлива особливість сільського господарства порівняно з промисловістю виявляються в тому, що обсяги виробництва змінюються за однакових обсягів використання ресурсів. Якщо на промисловому підприємстві точно відомо, що з однієї тонни металу вийде, скажімо, певна кількість гайок, то в аграрних підприємствах при використанні однієї тони мінеральних добрив не можна бути точно впевненим в кількості майбутнього урожаю. Технологічний процес в аграрному секторі жорстко обмежений в часових рамках. Фінансовий ризик в сільському господарстві має досить високий рівень в зв`язку з тим, що сучасні аграрні підприємства достатньо капіталоємні. Значна частина дорогих основних засобів використовується протягом року короткий термін, є вузькоспеціалізованою, має великий строк окупності, при цьому виникає потреба в залученні додаткових фінансових ресурсів. Ще одна особливість сільського господарства, яка підвищує рівень фінансового ризику – сезонність виробництва. В зв’язку з цим виникає потреба в сезонних кредитах, обсяг яких практично не зменшується з року в рік, навіть при простому відтворенні.
Вищенаведені приклади свідчать, що сільськогосподарське виробництво є високоризиковою галуззю економіки і з точки зору інвестування. Одночасно з цим можна виділити ще одну особливість сільського господарства порівняно з іншими галузями: високий рівень ризику за низької норми прибутку. Чим більший рівень ризику, тим більший має бути сподіваний прибуток, бо в іншому випадку зникає стимул для вкладання грошей у ризиковану справу. Вважаємо, що в загальних рисах процес управління ризиком може бути представлений наступним чином. Для прийняття рішень з врахуванням ризику спочатку потрібно ідентифікувати ризики та дати їм кількісну оцінку. Після цього встановлюють допустимий рівень ризику з врахуванням фінансового стану підприємства. Скрутне фінансове становище спонукає до прийняття рішень з низьким рівнем ризику, тому що навіть невеликі збитки загрожують існуванню підприємства як юридичної особи.
Вважаємо, що управління ризиком включає наступні стадії:
- ідентифікація ризиків (якісний аналіз);
- кількісний аналіз;
- встановлення допустимого рівня ризику;
Управління ризиком, яке поділяється на елементи - уникнення ризику, контроль ризику, передачу ризику та самофінансування. Контроль ризику – містить мінімізацію ризиків та строкові угоди, передача ризику – страхування та строкові угоди [3, с.28].
Завдання управління ризиком - звести можливий вплив несприятливих факторів до прийнятного рівня, використовуючи такі інструменти управління ризиком як уникнення ризику, контроль ризику, передача ризику, самофінансування ризику. Переважно, управлінські рішення в сільському господарстві приймаються практично без врахування ризику. Причин такого становища є декілька.
По-перше, це відсутність відповідних навичок у керівників підприємств. В програмах вузів питання ризику почали вводитися відносно недавно, відповідної широкої перепідготовки або підвищення кваліфікації практично не проводиться, а для вивчення цього питання самостійно практично відсутня навчально-методична література стосовно сільського господарства.
По-друге, в умовах економічної кризи в країні в сільськогосподарських підприємствах практично відсутнє стратегічне планування, керівники вимушені займатися питаннями лише сьогоднішнього дня.
По-третє, врахування ризику при прийнятті рішень вимагає наявності великої кількості інформації, яка мала б бути загальнодоступною, але в Україні її отримати дуже важко і вона відносно дорого коштує [2, с.117].
Рішення в агропромисловому виробництві приймаються у різних обставинах по відношенню до ризику. Ці умови можна класифікувати як умови визначеності, ризику та невизначеності ситуації, виходячи з наступного поділу інформації: повна, достовірна інформація; неповна інформація чи така, що швидко змінюється; повна невизначеність[1, с.154].
Визначеність у даному випадку означає, що кожне рішення однозначно призводить до єдино можливого результату. Невизначеність, що є більш реалістичним передбаченням, означає можливість здійснення кількох варіантів із різною ймовірністю. З огляду на вищезазначене, при прийнятті раціональних управлінських рішень в агропромисловому виробництві завжди необхідно враховувати фактор ризику.
Література
- Вітлінський В.В. Аналіз, моделювання та управління економічним ризиком В.В. Вітлінський, П.І. Верченко. - К.: КНЕУ, 2000. - 292 с.
- Ілляшенко С.М. Економічний ризик: Навчальний посібник. - 2-ге вид., до перероб. / Ілляшенко С.М. - К. : Центр навчальної літератури, 2004. - 220 с.
- Миндин А.С. Экономический риск в сельском хозяйстве / А.С. Миндин, Г.Л.Юсупова. М.: [б. и.], 2004. - 191 с.
УДК 336.748.4
Сотник І.М., к.е.н., доцент
Мазін Ю.О., к.е.н.
Сумський державний університет
irinasotnik@mail.ru, mazin@kusumpharm.com