Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку міста
| Вид материала | Документы |
- Про затвердження програми Про основні напрямки соціально- економічного розвитку міста, 80.16kb.
- Програма економічного І соціального розвитку міста Чернівців на 2010 рік Вступ, 1866.11kb.
- Теоретико-методологічні аспекти формування маркетингової товарної стратегії та її адаптації, 203.84kb.
- Посланн я президента україни до верховної ради україни європейський вибір. Концептуальні, 763.19kb.
- Формування інвестиційної політики міста, 403.62kb.
- Програма соціально економічного та культурного розвитку міста Корюківки на 2012 рік, 744.15kb.
- Програма соціально економічного та культурного розвитку, 1213.86kb.
- Програма соціально-економічного розвитку міста Котовська Одеської області, 1607.63kb.
- Прогнозів економічного І соціального розвитку, 527.66kb.
- Національний інститут стратегічних досліджень міста районного значення україни: проблеми, 1390.42kb.
Стабільний фінансовий стан – гарантія успішної довготривалої діяльності підприємства на ринку. У свою чергу, сталий розвиток суб’єкта господарювання визначається насамперед конкурентоспроможністю продукції або послуг, які він виробляє (надає). Спільною рисою багатьох вітчизняних підприємств сьогодні є низька конкурентоспроможність продукції (послуг), спричинена високим рівнем виробничої собівартості. Оскільки значну частину собівартості становить ресурсна складова, впровадження заходів з раціонального використання та економії ресурсів має пріоритетне значення при створенні необхідних передумов зростання конкурентоспроможності українських підприємств, стабілізації їх фінансово-економічного стану. Проте дефіцит фінансових коштів, характерний для вітчизняних виробників, не дозволяє їм активно впроваджувати ресурсозберігаючі заходи. Навіть розуміючи доцільність та ефективність ресурсозбереження, керівники підприємств не завжди можуть знайти кошти для реалізації таких проектів. У зв’язку з цим, останнім часом актуалізуються питання запровадження гнучких інвестиційно-фінансових схем реалізації ресурсозберігаючих заходів у суб’єктів господарювання різних видів економічної діяльності в Україні.
Ключового значення у вирішенні цих питань набуває розбудова вітчизняного сектору ресурсосервісних компаній – підприємств, які надають послуги зі зниження плати за споживання ресурсів з інвестиційним забезпеченням. При цьому зниження ресурсоспоживання відбувається за рахунок виконання робіт, спрямованих на вдосконалення, реконструкцію технологічних процесів і техніки з підвищенням рівня їх ресурсоефективності. Як зазначається у [2], ресурсосервісні компанії не можна розглядати як звичайні комерційні фірми з виробництва, заміни або сервісного обслуговування приладів обліку, устаткування тощо. Принципова відмінність схеми їх роботи від інших інвестиційних механізмів полягає у тому, що при її застосуванні грошові доходи для компенсації інвестиційних вкладень та отримання прибутку генеруються за рахунок коштів, утворених внаслідок економії ресурсів. Ресурсосервісні компанії можуть працювати у різних сферах економіки і займатися заощадженням водних, паливно-енергетичних (ПЕР) та інших видів ресурсів. На вітчизняному ринку, враховуючи складну ситуацію з енергозабезпеченням та постійно зростаючі ціни на енергоносії, сьогодні активно розвивається сектор енергосервісних компаній, які надають послуги з економії саме ПЕР. Менш розповсюдженими є водосервісні компанії, які працюють переважно із сільськогосподарськими підприємствами [1].
Основними перевагами виконання ресурсозберігаючих проектів через спеціалізовані ресурсосервісні компанії є такі: 1) підприємство у порівняно короткі строки досягає зниження споживання основного (на який спрямовані ресурсозберігаючі заходи) та супутніх ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових) без додаткових фінансових вкладень зі свого боку; 2) наявною є гарантія ефективної реалізації проекту з боку спеціалізованої ресурсосервісної компанії та його високої окупності; 3) підприємство-замовник отримує сучасні ресурсоефективні технології, устаткування, управлінські навички; 4) відбувається впровадження нових форм організації господарювання тощо [1-2].
Прозорість та гнучкість схем роботи ресурсосервісних компаній дають їм можливість співпрацювати навіть зі збитковими підприємствами, які отримують унікальний шанс зміцнити свій фінансовий стан фактично за чужий рахунок. По-перше, підприємство-замовник, підписуючи договір про надання послуг з ресурсозбереження, отримує вичерпну інформацію про стан та резерви підвищення ресурсоефективності свого виробництва. По-друге, всі обов’язки з технічної й фінансової реалізації ресурсозберігаючих заходів бере на себе ресурсосервісна компанія. По-третє, підприємство-замовник починає сплачувати за надані компанією послуги лише після того, як була отримана фактична економія ресурсів, яку він має змогу чітко контролювати. При цьому замовник сплачує лише частину отриманої економії і, як правило, лише протягом першого року її отримання. Отже, у подальші роки, працюючи на встановленому і оплаченому ресурсосервісною компанією ресурсоефективному устаткуванні, підприємство отримує чистий прибуток, який може використовувати для стабілізації свого фінансового стану та впровадження інших ресурсозберігаючих заходів [3].
Враховуючи, що ресурсосервісні компанії на українському ринку переживають лише етап свого становлення, практична реалізація механізмів фінансування ресурсозбереження за їх допомогою потребує активної державної підтримки. Остання може виявлятися у наданні державних гарантій при залученні комерційних кредитів; компенсації частки витрат з погашення відсотків за кредитами, отриманими у вітчизняних банках; розширенні сфери застосування прискореної амортизації для ресурсозберігаючих основних фондів; наданні цільового пільгового кредитування; розміщенні державних замовлень; пільговому оподаткуванні ресурсосервісних компаній тощо.
Література
- Краснощеков В.Н. Водосервисные компании как эффективный механизм привлечения финансовых ресурсов и реализации стратегии ресурсосбережения в орошаемом земледелии [Электронный ресурс] / В.Н. Краснощеков, А.П. Ковалев. – Режим доступу: //www.msuee.ru/science/1/2005_2/2_105.doc.
- Сметанин В. Механизм финансирования ресурсосбережения на муниципальных предприятиях комунального хозяйства [Электронный ресурс] / В. Сметанин. – Режим доступу: ссылка скрыта.
- Сотник І.М. Управління ресурсозбереженням: соціо-еколого-економічні аспекти : монографія / І.М. Сотник. – Суми: Вид-во СумДУ, 2010. – 499 с.
УДК 339.142
Стасюк Н.В., к.е.н.
Макіївський економіко-гуманітарний інститут
ВПЛИВ ТОВАРООБОРОТУ НА ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКІ ПОКАЗНИКИ ТОРГОВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ
Перехід України до ринкової економіки супроводжувався зміною соціальної й економічної ролі товарообороту. В умовах фінансово-господарської самостійності підприємств його функції трансформувалися. Це зажадало нового підходу у визначенні місця товарообороту в системі економічних показників торгового підприємства.
Накопичений досвід економічного аналізу, існуючі моделі визначення взаємозв'язку товарообороту і факторів, що на нього впливають [1, 2], базувалися на уявленні про товарооборот як найважливіший плановий показник, відповідно до якого налаштовувалась уся господарська діяльність торговельного підприємства.
Сьогодні значення товарообороту на рівні підприємства розглядається в двох аспектах: перший визначає товарооборот як економічну передумову одержання необхідного доходу і прибутку, другий – як фактор формування ресурсного потенціалу підприємства [1].
Принципово підтримуючи дані характеристики товарообороту, зауважимо, що в ринкових умовах господарювання його функції значно ширше і покликані забезпечити торговим підприємствам одержання необхідних торгових доходів; фінансову стійкість і платоспроможність; підтримку і підвищення ділової активності і конкурентоздатності; ефективне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.
Для аналізу впливу товарообороту на фінансові результати були досліджені показники групи торгових підприємств м. Макіївки. Ми виходили з того, що розвиток товарообороту повинен здійснюватися за рахунок інтенсифікації діяльності торгового підприємства і сприяти зміцненню його фінансового стану.
У якості основної фінансової ознаки, що характеризує тип підприємства, обране співвідношення між основними й оборотними коштами, тобто структура активів. Показники фінансово-господарчої діяльності досліджуваних підприємств були згруповані у чотири блоки відповідно до зазначених вище функцій У перший блок увійшли показники, що характеризують прибутковість процесу реалізації товарів, у другий – вплив динаміки обсягу товарообороту на платоспроможність підприємства, реальну здатність підприємств покривати зовнішні короткострокові зобов'язання. Третій блок містить показники, що характеризують вплив товарообороту на ділову активність підприємства і рентабельність вкладеного в нього власного капіталу, четвертий – забезпечення ефективності використання ресурсів.
Дослідження показало, що зростання товарообороту у всіх досліджуваних підприємствах не забезпечує відповідного росту маси торгового доходу і підтримання його рівня. Існує чітко виражена залежність доходів не від товарообороту, а від структури активів. У тих підприємствах, де переважають необоротні активи, спостерігається тенденція зниження частки торгового доходу в складі загального доходу підприємства. Існує чітко виражена залежність доходів не від товарообороту, а від структури активів. У тих підприємствах, де переважають необоротні активи, спостерігається тенденція зниження частки торгового доходу в складі загального доходу підприємства.
Ця тенденція підтверджує прагнення торгових підприємств надавати перевагу доходам більш «легким», ніж торговий. В основному, це доходи від здачі торгових площ в оренду. Поступово збільшуючи частку площ, що здаються в оренду, великі торгові підприємства або припиняють свою торгову діяльність, змінюючи спеціалізацію, або зберігають незначну торгову площу, та свою діяльність спрямовують, в основному, на надання орендарям різних торгових і неторгових послуг.
Дослідження підтверджує також висновок про те, що дефіцит торгових доходів, значна трудомісткість, змушують торговельні підприємства шукати інші джерела доходів і відмовлятися від своєї головної місії – реалізації товарів. Альтернативним управлінським рішенням, на наш погляд, повинний бути пошук шляхів забезпечення обсягу і структури товарообороту, необхідних для одержання оптимальних доходів від реалізації товарів.
Аналіз також свідчить про те, що зростання товарообороту не забезпечує стабільного стану ліквідності як показника платоспроможності. Розрахунки показників ефективності використання ресурсів підприємства, дозволяють також виявити відсутність стабільного впливу товарообороту на ефективність ресурсів.
Проведені дослідження взаємозв'язку товарообороту з фінансово-господарськими процесами в підприємствах показують, що реалізація функцій товарообороту щодо забезпечення фінансового благополуччя підприємства, залишається актуальною проблемою Один з напрямків її вирішення - створення механізму регулювання товарообороту під цільовий рівень платоспроможності і фінансової стійкості підприємства.
Література
- Мазаракі А.А. та ін. Економіка торгівельного підприємства: Підручник для вузів. / Під ред.. Н. М. Ушакової. – К.: «Хрещатик», 1999. – 800 с.
- Кравченко Л.И. Анализ хозяйственной деятельности в торговле: Учебник. 6-е изд., перераб. – М.: Новое знание, 2003. – 526 с.
- Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – М.: ИНФРа-М, 2004. – 272 с.
УДК 368.5
Стемковська І.В., асистент
ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут»
Kozova avtodor@rambler.ru
«ЗА» І «ПРОТИ» ОБОВ’ЯЗКОВОГО СТРАХУВАННЯ ПЕВНИХ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР
Питанням, яке досі є предметом широких дискусій, незважаючи на формальне його вирішення в Законі України «Про страхування», є доцільність обов’язкового страхування певних сільськогосподарських культур. Як спосіб дати поштовх розвитку страхування сільськогосподарського виробництва в Україні було обрано запровадження обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, а також страхування врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності.
Головний аргумент на користь обов’язкового страхування полягає в тому, що обов’язковість є необхідною умовою для отримання державної підтримки страхування. Проте світовий досвід показує, що різноманітні програми державної підтримки страхування аграрного виробництва працюють у різних країнах світу, де страхування є добровільним.
Звичайно, обов’язкове страхування має певні переваги з точки зору функціонування страхової системи. Зокрема, всеохоплюючий характер обов’язкової системи дозволив би нівелювати ризики в межах території України, оскільки сільськогосподарські культури перебувають у різних кліматичних умовах. Однак ця перевага є водночас і недоліком з точки зору забезпечення прав суб’єктів господарювання в ринковій економіці. Оскільки існують райони, де виробництво не зазнає серйозних коливань та втрат через природні катаклізми, то вимога до всіх господарств здійснювати страхування своєї виробничої діяльності означає примусовий перерозподіл коштів від одних господарств до інших, тобто є прихованим субсидуванням одних підприємств іншими. Більш широке покриття страхуванням території України, звичайно, матиме свої переваги, але досягати цього потрібно не шляхом запровадження обов’язкового страхування, а шляхом створення привабливих умов страхування для сільськогосподарських виробників та розвитку конкуренції між страховими компаніями [1, с. 233].
Ми схиляємось до думки, що до питання обов’язкового страхування треба підходити дуже обережно, адже це кийок з двома кінцями. З одного боку, це крок уперед, а з іншого – можливий тягар для господарств, які або не готові, або не розуміють, як треба працювати зі страховими компаніями. Ті тарифи, які існують сьогодні в багатьох страхових компаніях, можна назвати просто демпінговими: вони ведуть до того, що страховики в жодному разі не виконають своїх зобов’язань. А оскільки страхові тарифи занизькі, банки беруть завищену заставу під свої кредити. Вводячи обов’язкове страхування сільськогосподарських ризиків, Кабінет Міністрів буде, безумовно, визначати особливі умови ліцензування страхових компаній, особливі умови проведення обов’язкового страхування, а також тарифи. Але тут існує певна небезпека: якщо підхід до обґрунтування тарифів буде загальний, то страховики дуже ризикуватимуть не виконати своїх зобов’язань перед клієнтами.
Доцільно відмітити, що у більшості країн Західної Європи застосовується виключно добровільна форма страхування ризиків у рослинництві. При цьому страхові поліси купують майже всі фермери.
Щодо добровільного страхування в Україні, то його розвиток відбувається вкрай повільно. На думку страхових компаній в Україні страхування сільськогосподарського виробництва є ризикованішим та затратнішим видом страхування, порівняно з іншими видами. Підвищена ризикованість страхування врожаю полягає в тому, що в разі настання страхового випадку, скажімо, стихійного лиха, втрат можуть зазнавати не лише окремі страхувальники, а й цілі території. Отже, кількість звернень щодо отримання відшкодування може бути надто великою й негативно відображатись на фінансовому стані страхової компанії [1, с. 231].
Можна сподіватися, що в далекій перспективі в Україні страховий захист сільськогосподарських товаровиробників також здійснюватиметься виключно на добровільних засадах. З поліпшенням фінансового становища сільськогосподарських підприємств почнуть, напевно, створюватися й товариства взаємного страхування. Проте нині цілком обґрунтовано вирішується питання про відновлення обов’язкового страхування врожаю, зернових культур і цукрових буряків для всіх товаровиробників за відчутної фінансової підтримки їх з боку держави. Йдеться про те, що не менше як 50% платежів за страхування таких культур здійснюватиметься за рахунок бюджету.
Тому, страхування врожаю має бути добровільним. Держава повинна створити сприятливі умови для розвитку страхування врожаю, які б були привабливими і для сільгоспвиробника, і для страховика. Тим більше, що до цього часу норма Закону «Про страхування» в частині обов’язкового страхування врожаю сільгоспкультур державними сільськогосподарськими підприємствами практично не виконувалась. Це свідчить, що за відсутності санкцій товаровиробник не буде виконувати рішення держави, які є економічно недоцільними з його точки зору [2, с. 29].
Таким чином, можна зробити висновок, що запровадження обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур в Україні не є доцільним. Адже, такий захід не може розглядатись ні як спосіб організації державної підтримки доходів сільськогосподарських виробників, ні як засіб стимулювання їх до участі у страхуванні.
Література
- Мних М.В. Страхування в Україні: сучасна теорія і практика / М.В. Мних – К.: Знання України, 2006. – 284 с.
- Ничипорук О. Перспективи розвитку страхування врожаю сільгоспкультур / О. Ничипорук // Пропозиція. – 2001. – №4. – С. 28-29.
УДК 330.322
Ткач І.І., аспірант
Хмельницький національний університет
tkach-inna@i.ua
АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙ В ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ ПІДПРИЄМСТВА
В постіндустріальному суспільстві вирішальною умовою ефективності діяльності підприємств є втілення на практиці теоретичних засад формування інтелектуального капіталу (ІК).
Формування ІК – це процес створення системи інтелектуальних цінностей на підприємстві за допомогою інвестицій у конкретні процеси їх відтворення [1]. До формування складових ІК необхідно підходити диференційовано, тобто рівень соціально-економічного ефекту від їх використання обґрунтовується пріоритетністю інвестування їх розвитку [2].
Отже, для формування і розвитку ІК підприємства необхідно здійснювати інвестиції у формування і розвиток людського, організаційного та споживчого капіталу, як складових ІК підприємства.
Проаналізуємо, що являють собою інвестиції в структурні елементи ІК підприємства.
Інвестиції в людський капітал являють собою будь-які дії, що підвищують професійну кваліфікацію та продуктивні здібності людини, і, тим самим, продуктивність праці. Інвестиції в людський капітал бувають різних видів. Передусім це, звичайно, витрати на освіту, включаючи загальну та спеціальну, формальну та неформальну освіту, підготовку за місцем роботи і т.д.; витрати на зміцнення здоров’я і медичне обслуговування; витрати на мобільність [1].
До основних активів людського капіталу належать усі ті елементи, в які зроблено інвестиції. Виділимо такі активи: знання, отримані шляхом загальної освіти, професійної підготовки, самовдосконалення; здоров'я; мотивація; вміння; кваліфікація; компетентність; ділові та суспільні риси; поінформованість; мобільність. Інвестуючи у своїх працівників, підприємства активізують їхню трудову віддачу, підвищують продуктивність праці, скорочують витрати робочого часу, зміцнюють свою конкурентоспроможність.
Особливостями інвестицій в людський капітал є:
- Віддача від інвестицій в людський капітал залежить від терміну його використання, а також від якості і тривалості цих інвестицій. Чим раніше зроблені ці інвестиції, чим якісніші і триваліші вони, тим довшим і тривалішим буде ефект від них.
- Фізичне і моральне зношення людського капіталу, що пояснюється і природнім (фізичне зношення) і економічним старінням (моральне зношення). Але людський капітал, на відміну від фізичного, в процесі використання, не лише зношується, а й збагачується за рахунок надбання людиною професійного досвіду навіть без спеціальних інвестицій.
- Людський капітал має значно триваліший інвестиційний період (наприклад, тривалість навчання може сягати 12-20 років), порівняно з фізичним (1,5-2 роки).
- Капіталовкладення в людський капітал мають вищий ступінь ризику й невизначеності, ніж у фізичний. В силу вступають особливості людського фактору, а саме індивідуальні інтереси та переваги людини, її зацікавленість, відповідальність, світогляд, загальний рівень культури.
- Незалежно від джерела фінансування, дохід від інвестицій має тристоронній ефект: для держави у вигляді ВВП, для підприємства у вигляді основних техніко-економічних показників, для людини у вигляді доходу.
- Інвестиції в людський капітал не можуть мати тимчасовий або одноразовий характер, оскільки це зменшує їх загальну ефективність. На відміну від фізичного капіталу, інвестування у людський капітал відбувається протягом всього періоду існування його носія.
- Інвестиції в людський капітал повертаються в декілька разів вищою віддачею, ніж вклади у матеріальне виробництво.
Інвестиції в структурний капітал являють собою будь-які дії, що підвищують його рівень і можливості реалізації на підприємстві. Передусім це, звичайно, витрати на охорону об’єктів інтелектуальної власності; витрати на сучасні засоби комунікації та зв’язку; витрати на підвищення рівня інформаційного, програмного, технічного забезпечення підприємства тощо.
До основних активів організаційного капіталу належать усі ті елементи, в які зроблено інвестиції. Виділимо такі активи: патенти, свідоцтва на об’єкти права інтелектуальної власності; сучасні засоби комунікації; програмне, технічне забезпечення; власні і придбані розробки. Кошти вкладаються в об’єкти інтелектуальної власності, документовану інформацію, технічне і програмне забезпечення, вдосконалення організаційної і корпоративної культури, у цілому – на підвищення інноваційного, інформаційного та організаційно-управлінського потенціалу підприємства.
Інвестиції у споживчий капітал являють собою будь-які дії, що покращують імідж підприємства та його економічні зв’язки з контрагентами. Передусім це, звичайно, витрати на інформацію про економічних контрагентів; витрати на підтримку ділової репутації підприємства; витрати на підтримку обороноздатності торгівельної марки; витрати на дослідження безпосереднього середовища підприємства; витрати на просування продукції; витрати на укладання договорів з контрагентами тощо. Тобто кошти вкладаються для підвищення маркетингового та експортного потенціалу підприємства.
Отже, нами проаналізовані інвестиції в людський, структурний та споживчий капітал, що є основою процесу формування складових ІК підприємства. Проте питання формування ІК підприємства є досить неоднозначним та потребує подальшого вивчення.
Література
- Махомет Ю.В. Напрями нарощення інтелектуального капіталу підприємства [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта
- Теоретико-методичні основи формування й розвитку інтелектуального капіталу: автореф. дис. канд. екон. наук: 08.09.01 / Н.С. Маркова; Харк. нац. екон. ун-т. — Х., 2005. — 19 с.
УДК 631.16
Ткачова А.В.
Макіївський економіко-гуманітарний інститут
nasstya@meta.ua