Geum.ru

Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку міста

Вид материалаДокументы

Содержание


Буханевич А.Д., аспірант, заступник начальника ЛТУ АКІБ «УкрСиббанк» з СМБ, м. Львів alla_box@ukr.net
Особенности взаимодействия частного и государственного секторов в современном национальном хозяйстве
Механізм державної підтримки сільськогосподарського виробництва та шляхи його удосконалення
Інвестиційна безпека в структурі економічної безпеки країни
Подобный материал:
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   39

Буханевич А.Д., аспірант, заступник начальника ЛТУ

АКІБ «УкрСиббанк» з СМБ, м. Львів

alla_box@ukr.net

УНІФІКАЦІЯ ВИМОГ ДО ПЕРВИННИХ ІПОТЕЧНИХ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ ЯК ПЕРЕДУМОВА ЇХ ОБІГУ НА МІЖНАРОДНИХ ФОНДОВИХ РИНКАХ



Емісія іпотечних цінних паперів є важливим джерелом утворення довгострокових кредитних ресурсів; вона сприяє зниженню ризику ліквідності іпотечного кредитора, що виникає у разі надання довгострокових кредитів коштом короткострокових депозитів.

Нижче наведено перелік відібраних нами ознак емісійних іпотечних цінних паперів та сформульовані відповідні вимоги. Дане питання є актуальним з огляду на зародковий стан емісії іпотечних цінних паперів в Україні, розвиток якої до того ж припинився в зв’язку з системною фінансово-економічною кризою.

Першою ознакою емісійних іпотечних цінних паперів є визначення їх сутності. Емісійний іпотечний цінний папір – борговий цінний папір, емітований за наявності ліцензії фінансовою установою (банком чи небанківською установою), і покритий іпотекою та/або іншими активами, що частково замінюють її згідно із законодавством.

Наступною ознакою є вид, якість та достатність іпотечного покриття. Іпотека не може використовуватись для покриття іпотечних цінних паперів, якщо предмет іпотеки: розташований поза межами України; обтяжений попередньою іпотекою; може відчужуватися або замінюватися без згоди іпотекоутримувача; забезпечує зобов’язання, яке повністю чи частково виконується в іншій, ніж грошова, формі або строк виконання якого є меншим від строку погашення іпотечних цінних паперів, для яких створюється покриття; є об’єктом незавершеного будівництва; не застрахований, або застрахований на суму, меншу від забезпечуваного ним зобов’язання; забезпечує зобов’язання, конкретна сума якого не може бути передбачена наперед (т.з. іпотека з верхньою межею та поземельний або рентний борг).

Щоб використовувати іпотеку в якості покриття емітованих цінних паперів, необхідно визначити: суму основного боргу, строки та порядок його погашення; кредитну ставку та порядок її зміни (якщо така зміна передбачається); співвідношення між основним боргом та вартістю його забезпечення. Це дозволить об’єднувати іпотеки в однорідні пули, які слугуватимуть покриттям окремих серій іпотечних цінних паперів.

Іпотека стає недостатньою для покриття, якщо: має місце затримка платежів позичальником більш, ніж на 30 календарних днів; суттєво знизилася ринкова вартість обтяженої іпотекою нерухомості ; позичальник не дотримується всіх умов кредитного договору; судом порушене провадження у справі про відновлення платоспроможності позичальника або визнання його банкрутом.

Право емісії іпотечних цінних паперів мають фінансові установи, які: створені у формі акціонерного товариства; сформували статутний капітал виключно в грошовій формі у розмірі не менше 10 млн. EUR; набули іпотеки шляхом надання роздрібних іпотечних кредитів, купили іпотеки в інших установ – кредиторів чи отримали їх у цих установах як заставу; отримали ліцензію органу державного нагляду на емісію іпотечних цінних паперів.

Обіг іпотечних цінних паперів має здійснюватися з дотриманням таких основних правил: в проспекті емісії необхідно визначити, чи є можливість дострокового погашення іпотечних цінних паперів; у разі передбачення такої можливості необхідно визначити порядок її здійснення; у разі дострокового погашення іпотечних цінних паперів виплата процентів за ними припиняється з дати, наступної за датою погашення; у разі дострокового погашення частини серії всім іпотечним цінним паперам даної серії, що перебувають в обігу, слід забезпечити рівні можливості погашення; виплата доходів власникам іпотечних цінних паперів у разі перерахунку їх номінальної вартості, та/або зміни процентної ставки, такі перерахунки та/або зміни здійснюються на підставі офіційних даних, опублікованих державним статистичним органом або центральним банком.

Іпотечний цінний папір повинен містити наступні реквізити: найменування, яке містить слово „іпотечний” чи „іпотечна”; серію і номер, а також посилання на клас, якщо проспектом емісії передбачається поділ на класи; повне найменування та реквізити емітента; номінальну вартість іпотечного цінного паперу; порядок визначення розміру платежів за іпотечним цінним папером та строки виплат; порядок перерахунку номінальної вартості та/або зміни процентної ставки, якщо такі перерахунки та/або зміна передбачені проспектом емісії; посилання на покриття серії (класу) іпотечних цінних паперів іпотеками та заміщуючими активами відповідно до законодавства; дату реєстрації випуску серії (класу) іпотечних цінних паперів; підпис уповноваженої особи емітента.

Зазначимо, що до цього часу вимоги стосовно того чи іншого виду емісійних цінних паперів визначалися окремо. Сказане повною мірою стосується національного іпотечного законодавства. В результаті такі вимоги, викладені до того ж у різних законах, 1; 2; 3; 4; 5, іноді співпадають, а іноді суперечать одні одним.

Таким чином, наведений вище перелік вимог є їх необхідним мінімумом, а, отже, він може і повинен доповнюватися додатковими специфічними вимогами в залежності від виду іпотечних цінних паперів і тому не є вичерпним. Доопрацювання національного іпотечного законодавства у відповідності до викладених вище положень сприятиме його гармонізації та підвищенню іпотеки в Україні.

Література
  1. Закон України "Про іпотеку" // Віс. Верховної Ради. - 2003. - № 38.
  2. Закон України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати"// ссылка скрыта
  3. Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” // Відом. Верхов. Ради України (ВВР). – 1991. - № 38.
  4. Закон України „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” (№448/96-ВР від 30.10.1996 р.). – Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, №51
  5. Закон України «Про іпотечні облігації» від 22 грудня 2005р. № 3273-IV // Відомості Верховної Ради. – 2006. - №16.
  6. Кручок Н.С. Іпотека в Україні: стан та перспективи розвитку (Монографія) – К.: 2010.
  7. Кручок С.І. Іпотечне кредитування: Навч. посібник. – К.: Мета, 2002.
  8. Кручок, С.І. Іпотечні цінні папери та їх роль у розвитку іпотечного ринку / С.І.Кручок // Іпотечний ринок в Україні: проблеми та перспективи / Міжн. наук.-практ. конф. „Іпотечні цінні папери та їх роль у розвитку іпотечного ринку; Київ, 17 грудня 2002 р. – К.: Міжнародний інститут фінансів, 2003. – С. 101-103.



УДК 334. 012. 33 (477)

Волошин А.И., старший преподаватель кафедры экономической теории

Таврический национальный университет им. В.И.Вернадского

alexvl77@mail.ru

ОСОБЕННОСТИ ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ ЧАСТНОГО И ГОСУДАРСТВЕННОГО СЕКТОРОВ В СОВРЕМЕННОМ НАЦИОНАЛЬНОМ ХОЗЯЙСТВЕ


В экономической литературе проблемы формирования и функционирования госсектора и его взаимодействия с частным сектором в структуре рыночного хозяйства решаются неоднозначно. В ряде работ, исследующих вопросы взаимодействия государственного и частного капитала, имеет место прямое противопоставление деятельности государственного и частного секторов экономики. Так, например, с одной стороны, системообразующей составляющей современной рыночной экономики, основой сохранения, поддержки и развития ее конкурентоспособности определяется крупная частная собственность [1, с.4], с другой - утверждается мысль о том, что содействие развитию частного сектора экономики со стороны государства крайне необходимо для рыночного хозяйства. В то же время фундаментом единой государственной экономической политики является государственный сектор [2, с.78]. При этом предполагается, что расширение масштабов одного из них в структуре национального хозяйства приводит, соответственно, к сокращению масштабов другого. Противопоставление государственного и частного секторов экономики осуществляется и по линии резкого разграничения механизмов функционирования этих секторов в экономической системе. Так, расширение масштабов госсектора зачастую характеризуется как нарастание бюрократизма, администрирования, наступление на «традиционные ценности» рынка: свободу конкуренции, частную инициативу, предпринимательство и предприимчивость. Напротив, увеличение масштабов частного сектора трактуется как возвращение к «традиционным ценностям» рынка, дебюрократизация и либерализация экономической деятельности.

Мы считаем, что в системе современной смешанной экономики государственный и частный сектор не противостоят друг другу, как некие генетически чуждые элементы, а функционируют в противоречивом единстве, тесно переплетаясь друг с другом, взаимно дополняя и заменяя друг друга. Еще классик экономической теории Э. Хансен, исследуя государственные расходы и валовые частные инвестиции, пришел к выводу, что вместе они дают исходный импульс для всей экономики [3, с.295]. И с этих позиций нужно рассматривать вопросы взаимодействия государственного и частного секторов в рамках современных национальных хозяйств. Тем более что сегодня государственные расходы, как составная часть государственного сектора экономики, продолжают наряду с частными капиталовложениями обеспечивать инвестиционный спрос.

Кроме того, совместное существование государственного и частного секторов – это есть отражение равноправия форм собственности. Эффективное функционирование рыночной экономики предполагает многообразие форм собственности и хозяйствования. Для нее характерна многоукладность, когда на рынке выступают множество агентов, предлагающих товары и услуги, произведенные на предприятиях и в организациях различных форм собственности.

Определенное единство государственного и частного секторов, их совместимость друг с другом – это характерная черта смешанной экономики. Через взаимодействие данных секторов, на наш взгляд, обеспечивается нормальное функционирование и развитие системы смешанной экономики. Без этого противоречивого единства невозможно достичь эффективного функционирования хозяйственной системы общества, высокого уровня и качества жизни населения, решить другие задачи социально-экономического развития.

Конечно, сочетание государственного и частного секторов в различных странах является неодинаковым, определяется множеством причин экономического, политического, идеологического порядка. Мера этого сочетания в самом общем виде определяется необходимостью обеспечения устойчивого и динамичного развития экономики. Но это не исключает и возникновения острых противоречий и даже конфликтных ситуаций между этими подразделениями национальной экономики.

Экономические структуры регионов мира существенно отличаются. Японская, шведская, немецкая и американская, европейские и азиатские экономические модели не совпадают, каждая из них имеет свою специфику не только в механизмах и методах решения экономических проблем, но и в достигнутых результатах, особенно в социальной сфере. Несмотря на то, что рынок создает стержень как шведской, так и американской модели капитализма, государство играет в них существенно различную роль. В Швеции оно принимает на себя намного больше качественные услуги общественного здравоохранения, страхования от безработицы, пенсионного обеспечения, чем в США [4, с.71]. Дело здесь не только в неодинаковых подходах приватизации, рыночной либерализации, в политике фискальной экономики, но и в той важной роли, которую играет государство, корректируя «провалы» рынка и обеспечивая социальную справедливость.

Взаимодействие государственного и частного секторов во многом предопределяет эффективность функционирования национальной экономики. Страны с развитой экономикой накопили значительный опыт практического разрешения проблемы эффективности государственного предпринимательства с помощью привлечения государственных предприятий, банков, фондов и т.д. Общей тенденцией стало усиление предпринимательской деятельности государства в крупных корпорациях, то есть интеграционных формах государственного регулирования через владение частью капитала в них. Корпоративное участие государства в предпринимательстве благодаря объединению государственной и частной собственности дает большие возможности. Государственный капитал, интегрируясь с частным, приобретает большую гибкость, мобильность и подконтрольность. Одновременно частный капитал становиться меньше рискованным, стабильным и прогнозированным.

Литература
  1. Геец В. Некоторые сравнительные признаки трансформационных моделей экономики Украины и России / В. Геец // Экономика Украины. – 2005. – № 5. С. 4-17.
  2. Джумагельдиева Г.К вопросу о способах управления объектами государственной собственности. / Г. Джумагельдиева // Экономика Украины. - 2008. - №2. - С. 74-78.
  3. Хансен Э. Экономические циклы и национальный доход // Классики кейнсианства: в 2-х томах. Т.1. К теории экономической динамики / Р.Харрод. Экономические циклы и национальный доход. Ч.1-2 /Э. Хансен. – М.: Экономика, 1997. –416с.
  4. Симоненко В. Государство и рынок: пути партнерства / В. Симоненко // Экономика Украины. -2007.-№1. – С.71- 77.


УДК 364.422:349.422.23

Гончарова А.І., аспірант

ДУ «Інститут економіки та прогнозування» НАН України, м.Київ

angon1986@mail.ru


На сучасному етапі вітчизняне сільське господарство переживає затяжну кризу, вихід з якої вимагає зміни структури та організації процесу сільськогосподарського виробництва, формування ефективної системи державного регулювання галузі. Нарощування виробництва продукції в особистих господарствах населення не компенсувало його скорочення у сільськогосподарських підприємствах. Низькі темпи поліпшення ситуації в сільському господарстві зумовлені повільним проведенням аграрної реформи, відсутністю стабільного податкового законодавства та недостатнім рівнем фінансової підтримки.

До основних чинників, що впливають на ефективність сільськогосподарського виробництва, належить фіскальна політика. Основною регуляторною функцією фіскальної політики є стимулювання виробничої діяльності суб’єктів господарювання. Сучасна фіскальна політика держави в аграрному секторі не повною мірою забезпечує здійснення цієї функції, оскільки побудована таким чином, що має недостатньо стимулів, для зростання ефективності господарювання.

На сучасному етапі вітчизняне сільське господарство переживає затяжну кризу, вихід з якої вимагає зміни структури та організації процесу сільськогосподарського виробництва, формування ефективної системи державного регулювання галузі. Нарощування виробництва продукції в особистих господарствах населення не компенсувало його скорочення у сільськогосподарських підприємствах. Низькі темпи поліпшення ситуації в сільському господарстві зумовлені повільним проведенням аграрної реформи, відсутністю стабільного податкового законодавства та недостатнім рівнем фінансової підтримки.

До основних чинників, що впливають на ефективність сільськогосподарського виробництва, належить фіскальна політика. Основною регуляторною функцією фіскальної політики є стимулювання виробничої діяльності суб’єктів господарювання. Сучасна фіскальна політика держави в аграрному секторі не повною мірою забезпечує здійснення цієї функції, оскільки побудована таким чином, що має недостатньо стимулів, для зростання ефективності господарювання.

МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА ТА ШЛЯХИ ЙОГО УДОСКОНАЛЕННЯ


На сучасному етапі вітчизняне сільське господарство переживає затяжну кризу, вихід з якої вимагає зміни структури та організації процесу сільськогосподарського виробництва, формування ефективної системи державного регулювання галузі. Нарощування виробництва продукції в особистих господарствах населення не компенсувало його скорочення у сільськогосподарських підприємствах. Низькі темпи поліпшення ситуації в сільському господарстві зумовлені повільним проведенням аграрної реформи, відсутністю стабільного податкового законодавства та недостатнім рівнем фінансової підтримки.

До основних чинників, що впливають на ефективність сільськогосподарського виробництва, належить фіскальна політика. Основною регуляторною функцією фіскальної політики є стимулювання виробничої діяльності суб’єктів господарювання. Сучасна фіскальна політика держави в аграрному секторі не повною мірою забезпечує здійснення цієї функції, оскільки побудована таким чином, що має недостатньо стимулів, для зростання ефективності господарювання.

На сучасному етапі вітчизняне сільське господарство переживає затяжну кризу, вихід з якої вимагає зміни структури та організації процесу сільськогосподарського виробництва, формування ефективної системи державного регулювання галузі. Нарощування виробництва продукції в особистих господарствах населення не компенсувало його скорочення у сільськогосподарських підприємствах. Низькі темпи поліпшення ситуації в сільському господарстві зумовлені повільним проведенням аграрної реформи, відсутністю стабільного податкового законодавства та недостатнім рівнем фінансової підтримки.

До основних чинників, що впливають на ефективність сільськогосподарського виробництва, належить фіскальна політика. Основною регуляторною функцією фіскальної політики є стимулювання виробничої діяльності суб’єктів господарювання. Сучасна фіскальна політика держави в аграрному секторі не повною мірою забезпечує здійснення цієї функції, оскільки побудована таким чином, що має недостатньо стимулів, для зростання ефективності господарювання.

У сучасних умовах для підприємств аграрного сектору економіки важливими є питання забезпечення відтворювального процесу на основі підвищення інвестиційної привабливості, ефективної державної підтримки, еквівалентного ціноутворення, зниження рівня ризику при інвестуванні, а для потенційних інвесторів - пошуку достовірної інформації про найбільш перспективні підприємства.

Найважливішим завданням розвитку сільського господарства є забезпечення стійкого відтворювального процесу в цій галузі, збалансоване взаємозалежне його функціонування й розвиток по всіх стадіях, включаючи виробництво, розподіл, обмін і споживання. Такий відтворювальний підхід означає стійкість безперервного й розширеного оновлення сільськогосподарського виробництва [1].

Хотілося б підкреслити і той факт, що не зважаючи на соціально-економічний устрій в Україні, органи влади повинні цілеспрямовано регулювати та ефективно стимулювати розвиток та відтворення в аграрній сфері.

Як зазначав В.М. Трегобчук: «між країною та структурами, які функціонують в АПК, повинні існувати не антагоністичні, а партнерські й економічно збалансовані взаємовідносини»

На нашу думку, необхідно здійснити таке реформування через механізми диференціації податкових надходжень до державного бюджету й розподілу їх на основі показника норми прибутку з тим, щоб врівноважити рівні прибутковості галузей господарюючих суб’єктів. Такий підхід не порушує ринкових умов господарювання. Кожне виробництво і ринок формуватимуть свою ціну пропозиції. Проте держава повинна встановити порядок, за якого одержані прибутки понад встановлений норматив норми прибутку оподатковувалися б за прогресивною шкалою, а недоодержані кошти, внаслідок нижчої фактичної ціни за ціну пропозиції, - відшкодовувалися товаровиробникам як державна підтримка доходів.

Державна фінансова підтримка посідає суттєве місце серед важелів реалізації програм державної технічної політики і може здійснюватися, зокрема, у двох важливих напрямах: пряме бюджетне фінансування інновацій (через систему державних науково-технічних програм різної направленості або спеціально створені фонди); стимулювання науково-технічного прогресу за допомогою механізмів оподаткування.

Одним з основних противаг бюджетному фінансуванню і додатковим ефективним джерелом фінансування можуть виступати податкові пільги. Відсутність системності при наданні пільг суб’єктам сільськогосподарської діяльності, а також направленості на забезпечення досягнення конкретних результатів від дії стимулюючих режимів оподаткування унеможливлює поліпшення діяльності аграрних підприємств.

На державному рівні необхідно розробити програму, в якій би чітко визначався інструментарій для її впровадження з метою досягнення належних результатів.

Серед переліку конкретних податкових механізмів стимулювання науково-технічного прогресу, які варто запровадити в Україні на сучасному етапі розвитку, на нашу думку, слід виділити такі:

1.Запровадження в практику оподаткування та використання в чітко обумовлених випадках суб'єктами господарювання інноваційного податкового кредиту, який позитивно зарекомендував себе в міжнародній практиці оподаткування. При цьому максимальний розмір податкового кредиту не повинен перевищувати третини вартості нового обладнання та технологій, що придбаваються суб'єктами господарювання, а максимальний термін його надання — 5 років.

2. Застосування знижених ставок при оподаткуванні прибутку, а також часткове звільнення від оподаткування прибутку новостворених підприємств, що забезпечують виробництво сільськогосподарської продукції та надання послуг. Таке звільнення доцільно надавати в перші роки діяльності, на період окупності, але не більше як на 3 роки.

3. Встановлення пільгового оподаткування НДДКР податком на додану вартість, податком на прибуток підприємств та майновими податками.

4. Запровадження податку на нерухоме майно (або промислового податку з підприємств) з диференціацією ставок до ступеня зношеності обладнання. Такий захід стимулюватиме суб'єкти господарювання з метою позбавлення від надлишкового майна, збільшуватиме завантаженість виробничих потужностей, рентабельність капіталу, а вищі ставки податку на зношене майно змушуватимуть до проведення технічного переоснащення виробництва тощо [2].

Цінова політика в Україні поки що не має визначеної концепції. Система нагляду за паритетом цін неефективна і зводиться лише до виявлення динаміки цін, що склалися фактично. Цінова ситуація не прогнозована.

І нарешті хотілося б зазначити, що в умовах ринкової економіки повинен бути задіяний головний принцип – «ринок – наскільки можливо, державне регулювання – наскільки необхідно».

Література
  1. Добродомова Л.О. Обеспечение вопроизводственного процесса в сельском хозяйстве на основе активизации инвестиционной деятельности (на примере Оренбургской области): Дис. канд. экон. наук: 08.00.05: Оребург, 2004 191 с. РГБ ОД, 61: 04- 8/4343
  2. Стадник А.Т. Эффективность бюджетного финансирования сельского хозяйства на региональном уровне / А.Т.Стадник, С.А.Шелковников, Г.В.Исаева, Н.Н.Николаенко // Вестник Новосибирского государственного аграрного университета. - 2009. - № 10. - С. 61-66.


УДК 351.746.1

Горбатюк А.В, аспірант

Національний університет Державної податкової служби України, м.Ірпінь

ІНВЕСТИЦІЙНА БЕЗПЕКА В СТРУКТУРІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ КРАЇНИ


Розвиток ринкових відносин в Україні загострює проблему забезпечення економічної безпеки. Коли мова йде про економічну безпеку, то мається на увазі наступне:

- по-перше, умови функціонування економічних суб’єктів, виробників товарів і послуг (забезпечення економічної безпеки на макрорівні);

- по-друге, загальні умови відтворення сукупного продукту країни (забезпечення економічної безпеки на макрорівні);

- по-третє, про збереження економічного суверенітету країни (а відтак – про національну безпеку!).

Звісно, що вирішення будь-яких проблем потребує певного матеріального підґрунтя. Таким підґрунтям, перш за все, виступають інвестиційні ресурси Актуальність проблеми інвестиційної безпеки країни обумовлена тим, що протягом останнього десятиліття інвестиційна спроможність національних виробників значно погіршилася. Це обумовило зростання питомої ваги збиткових підприємств. Так, за означений час в Україні цей показник дорівнював 32-38%. В промисловості, будівництві, організаціях транспорту й зв’язку, в фінансових установах та установах культури відповідний показник сягав за межі 38-40% [1, c.61].

Збитковість підприємств обумовлена вкрай слабкою матеріальною базою підприємств. Так, зношення машин і обладнання у цілому по Україні перевищує 62,2%. В окремих галузях цей показник становить 67%, а в промисловості – 59%, у переробній галузі – 59,7%, у виробництві електроенергії, газу та води – 62,2%, на транспорті – 66,9% [1, c.93].

Гальмування розвитку матеріальної бази національного виробництва пояснюється тим, що за останні двадцять років більшість підприємств майже втратити спроможність до інвестування у власне виробництво: інвестиційна спроможність національних підприємств так і не наблизилась до рівня 1990 року, а внаслідок кризи індекс інвестицій в основний капітал в 2009 році становив 50% рівня 1990 року [1, c.200-201].

Наступним елементом у ланцюзі негативних чинників, що впливають на стан економічної безпеки країни є неспроможність до інновацій. А саме інноваційний потенціал економічних суб’єктів залежить від інвестиційної спроможності. У 2009 році спроможними до інновацій були лише 8,7% [1, c. 81-83].

Слід мати на увазі, що інвестування є важливою умовою безперервності виробництва. Актуальність проблеми інвестування економіки набуває суттєвого значення для сучасної України, особливо якщо мати на увазі потужне скорочення абсолютних об’ємів виробництва валового внутрішнього продукту (ВВП) у цілому та національного доходу, зокрема, який є найбільш істотним джерелом інвестиційних ресурсів. В 2009 році відносно 2008 року падіння ВВП становило 15,1%. Нині валовий внутрішній продукт країни ледве досягає 65% його обсягів у 1990 році [1, c. 34].