Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку міста
| Вид материала | Документы |
- Про затвердження програми Про основні напрямки соціально- економічного розвитку міста, 80.16kb.
- Програма економічного І соціального розвитку міста Чернівців на 2010 рік Вступ, 1866.11kb.
- Теоретико-методологічні аспекти формування маркетингової товарної стратегії та її адаптації, 203.84kb.
- Посланн я президента україни до верховної ради україни європейський вибір. Концептуальні, 763.19kb.
- Формування інвестиційної політики міста, 403.62kb.
- Програма соціально економічного та культурного розвитку міста Корюківки на 2012 рік, 744.15kb.
- Програма соціально економічного та культурного розвитку, 1213.86kb.
- Програма соціально-економічного розвитку міста Котовська Одеської області, 1607.63kb.
- Прогнозів економічного І соціального розвитку, 527.66kb.
- Національний інститут стратегічних досліджень міста районного значення україни: проблеми, 1390.42kb.
Потреба в інвестиційних ресурсах посилюється тим, що в Україні зберігається паливно-енергетична спеціалізація економіки, а також слабким розвитком виробництва структуровизначальної та соціально значущої продукції. Така структура виробництва гальмує можливості країни інтегруватися в міжнародні економічні угруповання. А для здійснення структурного перетворення економіки необхідні значні інвестиції. За оцінками західних фахівців, загальний обсяг інвестицій для довгострокового процесу технічного розвитку й підвищення конкурентоспроможності українських товарів повинен дорівнювати 300-400 млрд. дол. США.
Стосовно сучасного стану української економіки джерелами інвестиційних ресурсів можуть бути як державні капіталовкладення, так і власні кошти суб’єктів підприємницької діяльності, кошти населення, а також іноземні інвестиції. Звісно, що у розвинених країнах технічний прогрес фінансується в значній мірі з державного бюджету, але ураховуючи важке фінансове становище України, а також сучасні тенденції ринкових стосунків, розраховувати на державне фінансування економіки не доводиться. Питома вага державних коштів, вкладених у основний капітал становить нині лише 4,3% й має тенденцію до зниження. Наприклад, у 2005 році вона становила 6,1%; у 2006 році – 6,5%, а в 2007 році – 6,8% [1, с.201].
Мають тенденцію до зниження й інвестиційні кошти підприємств та організацій, а також кошти населення. Так, за 2009 рік власні кошти суб’єктів господарської діяльності у загальному обсязі інвестицій в основний капітал дорівнювали 66,1%, проти 70,9% у 2002 році, не говорячи вже про проти 86,8% у 1998 році [1, с. 201]. Україна у цілому, знаходиться у так званому замкненому колі: падіння обсягів виробництва призводить до зниження прибутків підприємств, а також до падіння рівня життя українських громадян, що з урахуванням високих податкових ставок скорочує абсолютний обсяг надходжень до бюджету, внаслідок чого знижується змога інвестування економіки, а відтак – зростає загроза економічні безпеці країни і як наслідок – її економічному суверенітету.
Література
- Статистичний щорічник України за 2009 рік / За ред. Осауленка О.Г. – Київ: Державне підприємство «Інформаційно-аналітичне агентство», 2010. – 568 с.
УДК 331.101.3
Дмитриченко Л.А., к.е.н., доцент
Донецький національний університет економіки і торгівлі
імені М.Туган-Барановського
МОТИВАЦІЯ ПРАЦІ ЯК УМОВА РОЗВИТКУ ЇЇ СУСПІЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ
Мотивація праці в період переходу України до економіки сталого розвитку є одним з найважливіших факторів, вміле використання якого може сприяти розв’язанню комплексу соціально-економічних проблем суспільства. Тому основною метою сучасної науки в сфері дослідження проблем мотивації праці у сполученні з проблемами розвитку країни є дослідження генезису і трансформації мотиваційного механізму в сучасній економіці України, виявлення його основних недоліків та визначення можливих шляхів їх подолання. Окрім того, ми впевнені, що розвиток суспільного поділу праці, що набуває нових масштабів і форм, також спирається на мотиваційний механізм праці.
Теза щодо мотивації праці як умови розвитку її суспільного характеру залишається актуальною на протязі всього періоду історії людини як свідомої істоти. На перший погляд здається, що це обумовлено нібито суб’єктивним чинником, а саме – свідомістю людини, її очікуванням одержати винагороду за працю. Втім мотивація як умова й чинник суспільного характеру праці має цілком об’єктивне підґрунтя. Така об’єктивність обумовлена суспільним розподілом праці, що є умовою товарного виробництва, й на певному етапі розвитку суспільства приводить до формування приватної власності й відособленості виробників. Виходячи з цього, об’єктивним є також механізм формування мотивів та стимулів, який історично змінюється.
Об’єктивно мотиви та стимули до праці виникають при певних соціально-економічних відносинах, що складаються в суспільстві. Вони (відносини) або обумовлюють розвиток мотивації праці (чим сприяють розвитку продуктивних сил суспільства), або перешкоджають розвитку мотивації праці (чим гальмують розвиток виробництва), або зовсім знищують мотиваційний механізм розвитку суспільства й таким чином воно (суспільство) зазнає занепаду. Таким чином, сприяючи розвитку суспільного виробництва, мотиваційний механізм активізації праці поширює її (праці) суспільний характер через посилення суспільного поділу праці.
У рабовласницькому суспільстві, заснованому на суспільному поділі праці й рабовласницькій власності мотиваційний механізм рабів – переважної більшості людей, що займалися продуктивною працею, мотиваційний механізм до праці базувався, з одного боку, на бажанні рабів вижити, а з другого – на позаекономічному примушенні рабів з боку рабовласників. Коли йдеться про виживання рабів, то мається на увазі як фізичне виживання (а відтак мотивація до праці містить елемент споживання), так і моральне виживання – попасти до «доброго» хазяїна, хто й нагодує, у кого уникнеш моральних й фізичних тортур, хто винагородить гідну працю і подарунком, і похвальбою).
У традиційному економічному суспільстві мотиви та стимули базуються на необхідності задоволення, насамперед, матеріальних потреб. Такий характер мотивації є адекватним функціонуванню індустріальних виробничих систем. Він забезпечує певну рівновагу між інтересами соціальних груп та поступовим прогресом матеріального виробництва.
В країнах з розвинутою економікою мотиваційний механізм праці суттєво змінюється під впливом щонайменше двох чинників:
а) зростання добробуту забезпечило такий рівень життя значної частини населення, що прагнення до удосконалення власної особистості стало домінувати в системі цінностей людини;
б) розвиток нових виробничих форм, що вимагають засвоєння все більшої кількості інформації, викликає потребу в постійному підвищенні рівня освіти, кваліфікації й перетворює цей процес в мету трудової діяльності.
Наслідком цих змін став перехід до якісно нового етапу соціально-економічного розвитку, а це викликає зміни і в мотивації трудової діяльності.
Отже виникає багато питань, на які треба знайти відповіді, а саме:
- яким чином фактори становлення сучасної економічної системи впливають на мотиви та поведінку працівників;
- яке значення відіграють безумовні зміни системи мотивації в сучасних економічних умовах.
Разом з цим і у теоретико-методологічному обґрунтуванні формування мотиваційного механізму праці існує коло невирішених проблем. Відсутні наукові дослідження, в яких би комплексно розглядалися проблеми становлення мотиваційної системи. Саме це зумовлює необхідність пошуку нових підходів щодо мотивації праці у сучасних умовах.
Актуальність проблеми мотивації праці для України визначається низкою соціально-економічних показників, що відбивають процес занепаду економіки і негативне соціально-економічне становище країни. Щодо сучасного стану економічного розвитку України, то його рівень залишається незадовільним. За останнє десятиліття індекс інфляції щороку в середньому перевищував 11%; інвестиції в основний капітал в 2009 р. становили 50% їх рівня в 1990 р.; ВВП знизилося до позначки 65% відносно рівня 1990 р. Реальна заробітна плата у 2009 р. відносно попереднього року становила 90,6%. [1, c.30, 70, 200]. Отже необхідні зміни мотиваційного механізму праці, що активізує процес суспільного виробництва і створить умови для подальшого розвитку процесу усуспільнення праці.
Література
1. Статистичний щорічник України за 2009 рік / За ред. Осауленка О.Г. – Київ: Державне підприємство «Інформаційно-аналітичне агентство», 2010. – 568 с.
УДК 331.101.3
Дмитриченко Л.І., д.е.н., професор
Донецький національний університет
МОТИВАЦІЯ ПРАЦІ: МЕТОДОЛОГІЧНІЙ АСПЕКТ
Проблема мотивації праці не втрачає своєї актуальності з часів виникнення людини як свідомої особи. На теоретичному рівні (як ідею) її сформулював Давньогрецький філософ Ксенофонт. Звісно його висловлювання щодо подарунка тому, хто добре працює, й щодо достатності похвальби тому, хто полюбляє її.
Дотепер пошук ефективного механізму мотивації робітників та стимулювання їх праці залишається однією з самих гострих і складних проблем будь-якого підприємства як державного, так і приватного секторів економіки. Її досліджували представники різних шкіл економічної науки, але жоден з них навіть не відповів на запитання, що ж і скільки необхідно людині для нормального існування, тобто що має бути у «споживчому кошику» сучасного громадянина? (Хоча справедливості ради, необхідно підкреслити, що в середині XVII століття англійський вчений Вільям Петті визначив нижчу межу заробітної плати – фізіологічний мінімум. До речі, він вперше ввів у науковий обіг категорію «заробітна плата».)
Доречно зазначити, що «споживчий кошик» сучасного українського громадянина, тобто так званий прожитковий мінімум, призначений українським урядом на 2011 рік, коштує 894 грн., і до кінця року він має збільшитися аж до 953 грн.! У матеріальному вигляді це становить: 1,5 склянки молока, 20 г жиру, 20 г рослинного масла, 140 г хліба, 2-3 картоплини. Для чоловіків цей кошик містить лише 1 сорочку на 12 років та 1 штани на 5 років! А для жінок – 1 колготки – на рік!(?) Мінімальна заробітна плата до кінця поточного року буде становити аж 1004 грн.! І це при тому, що заробітна плата деяких державних службовців, так званих слуг народу (!) сягає 100 тис. грн.
А поки що відносно мотивації праці становище в національній економіці ніякове. Громадяни України знаходяться у стані інтенсивно працюючих і прямуючих до рабства, принаймні боргового: За даними Рахункової палати України, з ініціативи якої було проведено аудит стану державного й гарантованого державного боргу за 2009 і 2010 роки, у вересні 2010 року державний борг вперше перевищив показник в $50 млрд., що майже в 1,5 рази більше золотовалютних резервів країни. Внаслідок цього, кожний український громадянин «заборгував» понад $1 тис., або 8,5 тис. грн. державного боргу. Якщо в 2009 році на сплату державного боргу витрачалася кожна п’ята гривня бюджетних надходжень, то в 2010 році – кожна четверта [1, с.3].
Виникає риторичне питання щодо можливості позитивного впливу такого «матеріального» становища в сфері стимулювання праці на ефективні кінцеві результати виробництва товарів і послуг. Відповідь на це питання є очевидною. Зрозуміло, що сучасний український громадянин втратив інтерес до продуктивної праці, оскільки рівень його фізіологічних та інтелектуальних витрат абсолютно несумісний з доходом від цих витрат.
Це одна з дихотомій між витратами праці й винагородженням за неї. Доходи від праці неадекватні її витратам. А відтак, падає продуктивність праці. Якщо порівняти два останніх роки, по яких є державна статистична звітність, то в 2009 році продуктивність суспільної праці лише на 0,01% перевищила продуктивність суспільної праці у 2008 році. Один зайнятий у національній економіці виробляв відповідно 45,3 тис. і 45,2 тис. валового внутрішнього продукту [2, с.31, 358]. Необхідно мати на увазі, що ці показники розраховувалися у фактичних цінах. А якщо урахувати індекс інфляції, то навіть на означену величину (0,01%) порівняння не буде на користь 2009 року.
І хоча темп зростання середньомісячної заробітної плати українських громадян в цілому по економіці у 2009 році в 1,33 рази був вище рівня цього показника в 2008 році, інфляція, яка становила 15,9% , зжерла не тільки приріст заробітної плати, але й знизила її реальний показник [2, с.70, 394].
Якщо мати на увазі, що в структурі доходів населення заробітна плата становить найбільший відсоток, то до попередніх негативних показників слід додати те, що відсоток заробітної плати в структурі доходів знижується. За аналізуємий період він скоротився з 43,3% до 41,9%. Зауважимо, що скоротилася й частка доходів від власності, й змішаного прибутку. Збільшився лише відсоток соціальної допомоги й інших поточних трансфертів: з 37,7% у 2008 році до 39,6% у 2009 році [2, с.394; 3, с.396]. Те, що держава підтримує своїх громадян, є позитивним. Але як таке може бути, що працездатна й взагалі талановита людина стоїть з простягнутою рукою й чекає допомоги, хай навіть від держави?!
Відповідь на це запитання зрозуміла: щось наше суспільство втратило в механізмі стимулювання продуктивної праці. І це «щось», на наш погляд, є тим, що вкрай слабким є мотиваційний механізм праці. В свою чергу мотиваційний механізм гальмується відходом від методології вимірювання цінності працездатної людини – теорії трудової вартості. Відхід від такої методології й обумовив знецінення праці, соціальний нігілізм і як наслідок – падіння ефективності суспільного виробництва.
Література
- Страна в долгах: каждый украинец уже должен три зарплаты // Итоги недели. – 24-30 ноября 2010 года. – с. 3.
- Статистичний щорічник України за 2009 рік / За ред. Осауленка О.Г. – Київ: Державне підприємство «Інформаційно-аналітичне агентство», 2010. – 568 с.
- Статистичний щорічник України за 2008 рік / За ред. Осауленка О.Г. – Київ: Державне підприємство «Інформаційно-аналітичне агентство», 2009. – 566 с.
УДК 37.014.543
Заюков І.В., к.е.н., доцент
Вінницький національний технічний університет
Zivan@i.ua
УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ФІНАНСУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ДЕМОГРАФІЧНОЇ КРИЗИ УКРАЇНИ
В умовах демографічної кризи об’єктивно щорічно буде зменшуватись кількість абітурієнтів. Так, з аналізу розподілу населення України за віком [1] можна зробити такі висновки. Питома вага населення у віці 0−14 років в 1990 році становила 21,49%, а в 2009 році – 14,09%, або чисельність населення відповідного віку зменшилась на 4,6 млн. осіб, або на 41,58% (дані на початок року), а у відносному значенні на 7,4 в. п.
Ця ситуація є небезпечною, оскільки зменшення питомої ваги молоді в загальній структурі населення безпосередньо призведе до багатьох соціально-економічних проблем, у тому числі в сфері вищої освіти. Зазначені демографічні тенденції призведуть до недобору студентів, особливо це стосується студентів контрактної форми навчання та появи проблем з навантаженням педагогічних працівників у цих закладах, можливими масовими скороченнями їх штату, погіршення фінансового стану навчальних закладів тощо.
Це свідчить про те, що та кількість вищих навчальних закладів, які є в Україні, буде відчувати потужну конкуренцію та вести жорстку боротьбу за студента. Відповідно вузи мають бути готові боротися на ринкових засадах та використовувати сучасні стратегії ціноутворення щодо визначення вартості навчання студентів.
Таким чином, покращити ситуацію у сфері професійної освіти можна, у тому числі через удосконалення політики фінансування. Сьогодні держава фінансує фактично тільки заробітну платню – 70% та ще 70% комунальних платежів. Нині суспільство дуже уважно стежить за змінами, які можуть відбутись в системі вищої освіти, а отже і в системі навчання впродовж життя. Так, сьогодні в Верховній Раді України перебуває новий проект Закону України «Про вищу освіту». Актуальність реалізації нового закону пов’язана з тим, що ряд його нормативних положень, на думку багатьох фахівців, освітян, вичерпав свій регуляторний ресурс, відстає від вимог часу або не відповідає міжнародним документам. Підписання у травні 2005 року Болонської Декларації потребує імплементації її положень у чинне законодавство у галузі вищої освіти, що викликає необхідність внесення до Закону України «Про вищу освіту» змін, спрямованих на приведення цього закону у відповідність з вимогами Болонського процесу, запитами суспільства і галузей економіки.
Так, загальновідомо, що потребує змін структура вищої освіти у частині освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнів, типів вищих навчальних закладів, умов їх створення і закриття, типів і функцій структурно-відокремлених підрозділів тощо. У Закон необхідно внести зміни стосовно структури і вимог до стандартів вищої освіти, у тому числі, створення нової моделі економічної діяльності вищих навчальних закладів, розширення їх автономії. Мають бути переглянуті питання фінансово-господарської діяльності вищих навчальних закладів (ВНЗ). Узагальнемо окремі, на наш погляд, важливі моменти в удосконаленні системи фінансування вищої освіти.
Так, основними факторами, які вдосконалять механізм фінансування вищої освіти, мають бути:
- децентралізація системи управління професійною освітою, у тому числі шляхом створення фахових об’єднань;
- надання права використовувати окремі особисті немайнові права та майнові права на об’єкти інтелектуальної власності;
- право ВНЗ державної та комунальної форм власності відкривати поточні та депозитні рахунки в банках і зберігати кошти в них;
- в умовах переходу на Болонську систему та запровадження кредитно-модульної системи плата за навчання повинна бути диференційованою та залежати від ціни «комплекту» обраних дисциплін;
- незастосування обмежень щодо використання коштів спеціального фонду бюджету, передбачених статтями 13, 23, 57 Бюджетного кодексу України;
- необхідність забезпечення 100% фінансування оплати праці та комунальних платежів, а ті гроші, які заробляють вузи, направляти на розвиток матеріальної бази, придбання обладнання, комп'ютерів, програмного забезпечення;
- вилучення обмеження для вищих навчальних закладів у підготовці фахівців за кошти юридичних і фізичних осіб;
- застосування механізму надання кредитів на навчання;
- заборона зниження державних і місцевих нормативів фінансування та (або) розмірів фінансування, передбачених у відповідних бюджетах у разі залучення ВНЗ додаткових джерел фінансування від надання дозволених законодавством платних послуг тощо;
- забезпечення можливості скористатися правом на податковий освітній кредит (повернення з бюджету частки суми податку, сплаченого протягом податкового року зі своєї заробітної плати);
- пошук ВНЗ додаткових джерел фінансування тощо.
Таким чином, враховуючи об'єктивний стан справ з освітою, існуючими демографічними тенденціями та необхідністю формування людського капіталу країни, необхідно удосконалювати систему фінансування вищої освіти, як на рівні держави, зокрема, на законодавчому рівні, так і на рівні самих ВНЗ, в першу чергу, в пошуку додаткових джерел фінансування.
Література
- Населення. Державний комітет статистики України. – Режим доступу: http \\ www. ukrstat.gov.ua.
УДК 351.863
Иншин И.Л.
Донецкий государственный университет управления
ivan200701@mail.ru
СТРАТЕГИЧЕСКАЯ СУБЪЕКТНОСТЬ ГОСУДАРСТВА В РЕШЕНИИ ПРОБЛЕМ ОБЕСПЕЧЕНИЯ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ БЕЗОПАСНОСТИ
Реформенные преобразования в отечественной экономике не привели, как ожидалось, к формированию высокоэффективного хозяйственного механизма, построенного на принципах частной собственности и эффективной конкуренции, а усиление конкуренции в мировой экономике и появление новых стратегических рисков, которые усугубил мировой финансово-экономический кризис, обозначили новые угрозы национальным интересам Украины в экономической сфере.
Необходимость перемен стала особенно очевидной после того, как в результате глобального финансового кризиса экономический спад в нашей стране оказался более глубоким, чем в большинстве стран. Первопричиной большинства негативных изменений стала утрата субъектности государства в управлении народным хозяйством, в то время как системы управления в странах-лидерах мировой экономики развиваются в сторону усиления государственного регулирования в самых различных формах. Все это говорит о том, что растет необходимость восстановления субъектности государства в стратегическом управлении, в котором устойчивое развитие страны должно быть тесно взаимоувязано с обеспечением экономической безопасности и повышением конкурентоспособности на долгосрочную перспективу. При этом стратегическая субъектность государства в управлении национальной экономикой предполагает наличие разных форм активного поведения государства в зависимости от складывающейся внешней и внутренней экономической долговременной ситуации [1, c. 30].
Одному из самых важных и являющемуся исходным − вопросу определения стратегии как способа действия в теории управления, пока нет однозначного методологического подхода. Несмотря на многочисленные публикации, посвященные различным стратегиям, до настоящего времени не определен ряд связанных с этой проблемой важнейших понятий, таких как субъект-объектность отношений по вопросам стратегического планирования, прогнозирования и управления, структура стратегического процесса, не раскрыто их содержание, особенно это относится к категории самого предмета стратегии. В этих условиях назрела необходимость изучения стратегических вопросов развития национальной экономики через призму обеспечения экономических интересов, путем построения механизма обеспечения экономической безопасности.
Стратегическое управление носит выраженный цикличный характер: непрерывный стратегический процесс складывается из относительно замкнутых циклов, в ходе осуществления каждого из них достигается какая-то конкретная цель. Каждый цикл состоит из ряда взаимосвязанных стадий (этапов, фаз). При этом одна является необходимой предпосылкой другой.
В наиболее общем виде управленческий цикл может быть представлен как органическое единство четырех стадий: 1) оценка ситуации в результате сбора и обработки информации; 2) подготовка и принятие решений; 3) организация и мотивация исполнения; 4) контроль и регулирование.
Используя процессный подход и результаты системного анализа сущности и функций государства в национальной экономике, предлагается модель функционирования национальной экономики с участием стратегической субъектности государства (рис. 1).
Рис. 1. - Модель функционирования национальной экономики на принципах стратегической субъектности государства
(Сплошными стрелками обозначены прямые связи, пунктирными – обратные)
Главным методом обеспечения экономической безопасности страны выступает стратегический процесс, результат которого – система превентивных стратегических мер (стратегия), обеспечивающих перспективное отсутствие экономических угроз, целевым образом ориентирующаяся на благоприятные изменения позиции национальной экономики на стратегическом пространстве, представленном конкурентными отношениями, одним из субъектов которых выступает государство. При этом ключевым средством (фактором) экономической безопасности, выражающей предметность экономической стратегии на этом пространстве, является развитие национальной конкурентоспособности в системе глобальных конкурентных рыночных отношений.
Литература
1. Кузнецова Е.И. Национальная экономическая безопасность как предмет экономической стратегии государства // Национальные интересы: приоритеты и безопасность. − 2008. − № 7(28). – С. 30-34.
УДК 331.526.2
Кальмук О.В., к.е.н.
Тернопільський національний економічний університет