Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку міста

Вид материала

Документы

Содержание Трансформаційні засади забезпечення конкурентоспроможності регіональних господарських систем, як фактор адаптації національної е The interrelationship of economies around the world Example Party A can produce 5 widgets per hour with 3 employees. Government Intervention Зовнішні чинники розвитку підприємництва у аграрній сфері економіки

Подобный материал:

• Про затвердження програми Про основні напрямки соціально- економічного розвитку міста, 80.16kb.
• Програма економічного І соціального розвитку міста Чернівців на 2010 рік Вступ, 1866.11kb.
• Теоретико-методологічні аспекти формування маркетингової товарної стратегії та її адаптації, 203.84kb.
• Посланн я президента україни до верховної ради україни європейський вибір. Концептуальні, 763.19kb.
• Формування інвестиційної політики міста, 403.62kb.
• Програма соціально економічного та культурного розвитку міста Корюківки на 2012 рік, 744.15kb.
• Програма соціально економічного та культурного розвитку, 1213.86kb.
• Програма соціально-економічного розвитку міста Котовська Одеської області, 1607.63kb.
• Прогнозів економічного І соціального розвитку, 527.66kb.
• Національний інститут стратегічних досліджень міста районного значення україни: проблеми, 1390.42kb.

ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНАЛЬНИХ ГОСПОДАРСЬКИХ СИСТЕМ, ЯК ФАКТОР АДАПТАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ ДО ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ВИКЛИКІВ


Під конкурентоспроможністю розглядається набір інститутів, стратегій і факторів, що визначають рівень продуктивності території. Рівень продуктивності, у свою чергу, впливає на стійкість регіональної економіки. Рівень продуктивності регіональної економіки також обумовлює прибутковість інвестицій в економіці. Оскільки рівень прибутковості є фундаментальним детермінантом темпів зростання економіки, більш конкурентоздатною є та регіональна економіка, в якій очікується стрімкіше зростання в середньо- і довгостроковій перспективі.

Світовий досвід у вивченні конкурентоспроможності доводить, що є безліч комплексних складових активізації цього процесу. Той факт, що багато регіонів і країн, що розвиваються, не змогли добитися зростання, не дивлячись на величезні інвестиції в інфраструктуру, доводить, що вкладення засобів у фізичний капітал є недостатнім для досягнення загального добробуту. Постала проблема пошуку інших механізмів і на поверхню вийшли: освіта і навчання (або людський капітал, як його називають сучасні економісти); технологічний прогрес (який країна створила або перейняла у провідних економік); макроекономічна стабільність; ефективний менеджмент; інституціоналізм; прозорі й такі, що добре функціонують, державні й суспільні інститути; відсутність корупції; орієнтація на ринок; розвиненість бізнес-середовища і багато що інше. Кожна з цих гіпотез заснована на твердому теоретичному фундаменті і є економічно обґрунтованою. Сучасні принципові підходи до створення механізму забезпечення конкурентоспроможності територіальної економіки містяться у тому, що елементи цього механізму класифікуються як взаємопов’язані компоненти в різних групах. Зокрема, сучасними дослідженнями виділяються наступні головні принципові складники механізму забезпечення конкурентоспроможності на рівні територіального виробництва, які реалізують можливості регіонального господарства щодо власних конкурентних переваг в ринковій системі господарювання.

Принцип якості інституційного середовища. Інституційне середовище формує базу, в рамках якої приватні підприємці, компанії, місцеві органи влади і Уряд взаємодіють з метою отримання доходу і забезпечення розвитку економіки. Інституційна база дуже важлива для конкурентоспроможності і зростання регіону. Вона має основний вплив на ті способи, за якими різні територіальні соціально-економічні системи розподіляють свої переваги і несуть витрати на реалізацію стратегій та програм розвитку. Крім того, вона позначається на інвестиційних рішеннях і організації виробництва. Власники землі, корпоративних акцій і навіть інтелектуальної власності не почнуть інвестувати в поліпшення виробництва або підтримку креативних ідей, якщо їм не будуть гарантовані, перш за все, права власників, а також будуть непрозорими, або нестабільними податкове, митне, бюджетне і валютне законодавство.

Принцип стабільності. Стабільність макроекономічного середовища важлива для бізнесу і, відповідно, для конкурентоспроможності всієї країни. Потрібно визначити, що тоді як макроекономічна стабільність сама по собі не може збільшити продуктивність регіональної економіки і країни, макроекономічний хаос, особливо у фінансово-економічній сфері, шкодить економіці, що наочно продемонстрували результати останньої світової кризи. Компанії не можуть ухвалити обґрунтовані рішення, якщо високим є рівень інфляції і державний бюджет виходить з-під контролю. Фінансовий сектор не може функціонувати, якщо в державі є високим дефіцит державного бюджету. Держава не може ефективно надавати послуги, якщо їй необхідно виплачувати величезні відсотки за минулі борги. Відношення уряду до ринків і свобод, а також ефективність його роботи також важливі: громіздкий апарат і бюрократія, надмірне держрегулювання, корупція, непрозорість держзамовлень, або ж політична залежність судової гілки влади призводять до значних економічних витрат для бізнесу і уповільнюють процес економічного розвитку регіону і країни.

Принцип випереджаючого розвитку інфраструктури. Високорозвинена інфраструктура має велике значення для ефективного функціонування регіональної економіки, оскільки вона є важливим фактором, що визначає територіальне місце розташування суб’єкту економічної діяльності. Якісна інфраструктура забезпечує реальну інтеграцію національного ринку і зв’язок з ринками інших країн і регіонів. Широка і розвинена інфраструктура – це істотний чинник, який впливає на конкурентоспроможність і економічне зростання, а також різними способами нівелює нерівність доходів і знижує рівень бідності. В зв’язку з цим, розвинена транспортно-логістична, комунікаційна та інженерна інфраструктура є передумовою ефективного функціонування ринків і зростання експорту.

Принцип забезпечення ефективності ринку праці. Ефективність і гнучкість ринку праці вкрай важливі, оскільки вони гарантують, що людський капітал використовуються в економіці найефективніше. У продуктивній економіці працівники розподілені належним чином і отримують стимули для того, щоб виконувати свою роботу найефективніше у поєднанні з необхідністю підвищувати свій професійний рівень та мати належні умови праці та охорону здоров’я. Ринки праці мають бути гнучкими, щоб забезпечити швидке переміщення працівників з одного сектора економіки, а часто – регіону в інший і допускати коливання зарплати без великих соціальних потрясінь. Крім того, ефективні ринки праці повинні забезпечувати чіткий зв'язок між стимулами для працівників і їх діяльністю, а також якнайкраще використання наявних талантів – це включає рівність між жінками і чоловіками в бізнес-середовищі. Особливістю сучасного економічного моменту є те, що багато працівників реалізують свій трудовий потенціал в інших регіонах, у тому числі – й за кордоном. При цьому, доходи від такої діяльності мають поступати в регіон постійного проживання.

Принцип забезпечення розвиненого фінансового ринку та конкурентоздатності бізнесу. Ефективний фінансовий сектор необхідний для розміщення ресурсів, заощаджених громадянами країни, найбільш продуктивним способом. Розвинений фінансовий сектор спрямовує ресурси кращим підприємцям на реалізацію інвестиційних проектів, а не використовує їх для політичних цілей. Тому ключовий момент тут полягає в ретельній оцінці ризиків. Сучасний фінансовий сектор створює продукти і методи, щоб менш крупні новатори з різноманітними ідеями змогли реалізувати їх. Правильно функціонуючий фінансовий сектор має володіти венчурним капіталом, надавати вигідні кредити, а також бути надійним і прозорим як для користувача, так і для фіскальних і контролюючих органів.

Принцип забезпечення конкурентоспроможності бізнесу та якості бізнес-середовища. Конкурентоспроможність бізнесу в регіональному ринковому середовищі впливає на високий рівень ефективності при виробництві товарів і послуг. Це, у свою чергу, збільшує продуктивність, підвищуючи, таким чином, конкурентоспроможність всієї країни. Конкурентоспроможність бізнесу впливає на якість бізнес-мережі не тільки регіону, але й всієї країни, а також якість окремих дій і стратегій фірм. Дана група має особливе значення для регіональної економіки на тій стадії розвитку, коли зростання залежить від інвестицій, інновацій та підприємницької ініціативи. Якість бізнес-мереж і допоміжних галузей території, має значення з багатьох причин. Коли компанії і постачальники об’єднані в географічно близькі групи (кластери), ефективність росте, виникає більше можливостей для інновацій і знижується кількість бар’єрів для появи нових фірм. В результаті індивідуальної діяльності і стратегій фірм (брендинг, маркетинг, наявність ланцюжка створення вартості, виробництво унікальних і складних товарів) виникають комплексні і сучасні бізнес-процеси.

Принцип ефективного використання інноваційно-інвестиційного потенціалу. За цим принципом, оцінюється швидкість, з якою економіка території переймає існуючі нововведення в технологічному і технічному плані для підвищення продуктивності своїх секторів. Це – вирішальна концепція економічного розвитку сучасної регіональної економіки, оскільки відмінності в технологіях можуть пояснити велику частину відмінностей в продуктивності між регіонами. Насправді, останніми роками відносна важливість засвоєння технологій для регіональної конкурентоспроможності збільшується у міру того, як знання розповсюджуються все ширше, а інформаційні і комунікаційні технології (ІКТ) використовуються все частіше. В довгостроковій перспективі, коли прибутковість всіх інших чинників знижується, рівень життя можна підвищувати тільки за рахунок інвестицій та технологічних інновацій. Особливе значення інновації мають для економік, які наближаються до меж знань, тоді як можливість інтегрувати і адаптувати зовнішні технології починає зникати. Для цього необхідні інвестиційна привабливість та сприятливе для інноваційної діяльності середовище, яке підтримує державний і приватний сектори. Цьому сприятимуть достатні інвестиції в наукові дослідження, особливо з боку приватних структур, співпраця між науково-дослідними інститутами і виробництвом, а також захист інтелектуальної власності.

На цих принципах засновані нові конкурентні стратегії глобалізованого постіндустріального суспільства, або суспільства сталого розвитку, до якого рухаються «нові економіки» країн і наша держава зокрема в постійно розширюваному світогосподарському просторі.

Література

1. Бутко, М.П. Теоретичні засади формування конкурентного середовища регіональних господарських систем / М.П.Бутко, Ф.М.Уляненко // Економіка та держава. – 2011. - № 1.
   
2. Конкурентоспроможність: країна, регіон, підприємство. - К.: Рада конкурентоспроможності країни. Центр стратегій конкурентоспроможності. - 2006. - 176 с.
   

УДК 330.101

Hall A.B., Master of Business Administration

University of Florida, Tampa, USA

THE INTERRELATIONSHIP OF ECONOMIES AROUND THE WORLD


The countries of the world are more connected than ever before. From transport by means of international flights and shipping…from energy transfers via international pipelines…from communication utilizing the mediums of telephone, television, and the internet, there has never been a moment in time when the world has been more intertwined than it is today.

Accordingly, this interconnectivity holds true for the economies of the world. Every country is linked to one another economically via imports, exports, currency valuation, outsourcing of labor/manufacturing, and so on. It is a rather complex system.

Why do we have such a strong linkage between economies? Along with the current ease of transport and communication needed for international trade, the foremost driver is the economic theory of absolute and comparative advantage.

If a country has an absolute advantage (e.g., low-cost labor, technology, etc.) in the production of a particular good, there is an incentive for that country to produce more than its citizens need and thus that country will export the good to countries with higher production costs.

Example

• Party A can produce 5 widgets per hour with 3 employees.
  
• Party B can produce 10 widgets per hour with 3 employees.
  

Assuming that the employees of both parties are paid equally, Party B has an absolute advantage over Party A in producing widgets per hour. This is because Party B can produce twice as many widgets as Party A can with the same number of employees.

A comparative advantage means that the country has no alternative uses of its resources that would involve a higher return. In the long term, production of specific goods and services will migrate to countries that have a comparative advantage.

• Example 1
  
• Two men live alone on an isolated island. To survive they must undertake a few basic economic activities like water carrying, fishing, cooking and shelter construction and maintenance. The first man is young, strong, and educated. He is also, faster, better, more productive at everything. He has an absolute advantage in all activities. The second man is old, weak, and uneducated. He has an absolute disadvantage in all economic activities. In some activities the difference between the two is great; in others it is small.
  
• Despite the fact that the younger man has absolute advantage in all activities, it is not in the interest of either of them to work in isolation since they both can benefit from specialization and exchange. If the two men divide the work according to comparative advantage then the young man will specialize in tasks at which he is most productive, while the older man will concentrate on tasks where his productivity is only a little less than that of the young man. Such an arrangement will increase total production for a given amount of labor supplied by both men and it will benefit both of them.
  

By exploiting its comparative advantages and exporting goods and services, a nation can import the goods for which it has a comparative disadvantage. In this manner all nations will be better off.

Unfortunately, there are obstacles to free trade. Even though trade can be a source of major gains, many nations restrict free trade by imposing tariffs and quotas. An import tariff is a tax on an imported product. An import quota is a restriction on the amount of a good that may be imported during a period.

Trade restrictions are advocated by labor unions and firms making products that are more inexpensively produced in other nations. Thus, trade restrictions generally impose a burden on society as a whole because they reduce the availability of goods and increase their prices.

• Arguments in favor of trade restrictions include:
  

1. To protect domestic labor against inexpensive foreign labor
   
2. To reduce domestic unemployment
   
3. To protect young or infant industries
   
4. To protect industries important to the nation’s defense
   

In addition, firms that do business internationally must be concerned with exchange rates, which is the relationship between the values of two currencies.

For example, a U.S. firm selling products in Europe is very interested in the relationship of the euro to the U.S. dollar. If the U.S. dollar is weaker than the euro, this will cause an increase in exports from the U.S. to Europe because the goods are relatively cheaper for Europe. This is a win-win situation as Europeans receive cheaper goods, and currency flows to U.S. firms in order to keep operating and thus keeping workers employed.

There are many factors that influence exchange rates. As with any market, the exchange rate between two currencies is determined by the supply of, and the demand of, those currencies.

In general, the following factors will affect the exchange rate of a particular currency:

1. Inflation. Inflation tends to deflate the value of a currency because holding the currency results in reduced purchasing power.
   
2. Interest Rates. If interest returns in a particular country are higher relative to other countries, individuals and companies will be enticed to invest in that country. As a result, there will be increased demand for the country’s currency.
   
3. Balance of Payments. Balance of payments is used to refer to a system of accounts that catalogs the flow of goods between residents of two countries. If country X is a net exporter of goods and therefore has a surplus balance of trade, countries purchasing the goods must use country X’s currency. This increases the demand for the currency and therefore its relative value.
   
4. Government Intervention. Through intervention (e.g., buying or selling the currency in the foreign exchange markets), the central bank of a country may support or depress the value of its currency.
   
5. Other Factors. Other factors that may affect exchange rates are political and economic stability, extended stock market rallies, or significant declines in the demand for major exports.
   

As we can see, the global economy is a web of intricate factors.

For now, the U.S. is the largest economy in the world. When times are good, the U.S., along with the large economies of France, Germany, England, Russia, China, and Japan, support the well-being of many of the world’s countries by buying their goods.

Unfortunately, as we saw in the 1990’s in the U.S., when the internet bubble burst, it had a detrimental domino effect around the world. And as the world’s economies have become more intertwined since the 1990’s, the relatively recent collapse of the housing market in the U.S. has contributed somewhat to the current world-wide economic crisis.

So what happened to cause this economic mess? As for the U.S., there was a big push in the 1990’s by the government to enact laws to enable high credit-risk people to purchase homes. Consequently, the banks began lending money to borrowers who potentially, at a later date, could have problems paying the interest and principal on these loans. When the economy was strong in the U.S., these people could, at a minimum, pay the interest on the loans. But as the economy slowed and the interest rates on these variable-rate loans increased, the borrowers could not afford to pay the interest on their loans. Many defaulted and the banks took possession of their homes.

At the same time, many companies were struggling and had to reduce their workforce. Thus more and more people were now unemployed and not able to pay their loans.

On the world’s stock exchanges, many of these risky loans had been consolidated and sold as investment vehicles. Many investors, both individual and institutional, purchased these investment products in the belief that they would offer a consistent cash flow over time. But as the loan defaults continued to increase exponentially, the value of these investment vehicles deteriorated rapidly.

A financial ‘perfect storm’ had formed in America. The economic recession had begun.

So what happened around the world? Before the downturn, many of the larger countries’ economies were doing reasonably well. With the surplus of currency from exports to other countries, governments increased benefits to their citizens and banks around the world took on riskier loans. In good times, any potential problems would be hidden. But then the downturn occurred.

Consequently, governments began having deficit issues and loans by the banks were going into default. This caused the lending institutions to cease providing credit to individuals and consumers. The domino effect had begun again.

Today, the world’s economies are still struggling. In the U.S., many people are still unemployed, countless homes have been foreclosed, and scores of banks have been closed. The U.S. government has had to bolster their economy by selling government-backed treasury bonds around the world in order to receive funds to drive the American economy. Governmental budget freezes and reductions have become commonplace.

Countries in the European Union have had to reduce their government payrolls and are reviewing social programs for further cuts in the areas of unemployment benefits and pensions. Moreover, some member countries have received loans from other members in the Eurozone to ward off insolvency. Still, other countries in the E.U. and elsewhere have had to turn to the International Monetary Fund – essentially an international bank set up to furnish loans to those countries with struggling economies.

The good news is that as with all recessionary times, we are probably near the end point of this global nightmare as many economies around the world are beginning to grow again – albeit slowly. It will take time, but as the world has seen this before many times, it will soon pass…until the next time.


УДК 338.43:331

Черевко Г.В., д.е.н., професор

Львівський національний аграрний університет

gcherevko@ukr.net

ЗОВНІШНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА У АГРАРНІЙ СФЕРІ ЕКОНОМІКИ


В сучасній ринковій економіці державна інгеренція у перебіг економічних процесів та явищ є об’єктивною необхідністю. Особливо в перехідний період держава повинна управляти процесами трансформації з метою усунення небажаних наслідків нестачі ефективної діяльності ще недостатньо сформованих ринкових інституцій, які мали б утворювати комплексну інфраструктуру ринкової економіки і забезпечувати її раціональне функціонування. І лише після їх створення та досягнення ними необхідного рівня функціонування масштаби інгеренції держави можуть зменшуватись з тим, щоб уможливити дію сморегулятивних механізмів ринку.

Думки економістів щодо участі держави у розвитку економіки є досить розбіжні. Однак економісти вважають, що навіть поганенький державний апарат зможе більш ефективно приймати господарські рішення, ніж недозрілий ринок. Інші – прихильники саморегуляції – вважають, що навіть цілком відпірний на корупцію бюрократичний апарат не є в стані ефективно замінити механізм інтеракції суб’єктів господарювання.

Щоб сільськогосподарська урядова політика була успішною, вона повинна враховувати весь комплекс зовнішніх умов, що впливають на розвиток галузі, і, при цьому, орієнтуватись на максимальне задоволення суспільних очікувань, головним чином – сільського середовища. Головним, але – не виключним, бо у вирішенні основних проблем села і сільського господарства в не меншій мірі зацікавлене все суспільство, особливо в аспекті ефективної реалізації функції цієї провідної ланки агробізнесу із забезпечення населення продуктами харчування або сировиною для їх виготовлення. Тому повстає питання – що і як в сільськогосподарській політиці треба організувати, щоб її вплив на функціонування сфери агробізнесу було більш, ніж дотепер, ефективним? При цьому, слід підкреслити, що це не є легкою справою, бо масштаб і якість нових викликів та очікувань, що стоять перед сільським господарством та іншими ланками агробізнесу в Україні в процесі трансформації національної економіки, є непорівняльними з ситуацією в жодному іншому попередньому періоді його функціонування.

В українському селі сьогодні і в майбутньому йдеться не лише про утримання status quo, що по суті означало б стратегію на виживання, а про динамічні і позитивні зміни, а їх здійснення не є можливим виключно на основі традиційно сприймованого сільського господарства. Необхідним є зовнішній імпульс, в т.ч. і в формі реальної концепції так званого багатофункційного розвитку села як елементу сільськогосподарської політики.

Своєрідним парадоксом можна назвати те, що в господарських пріоритетах України, яка є країною аграрною у доброму розумінні цього слова, знайшлися хоч якісь кошти для розвитку інших сфер економіки, а сільське господарство надалі очікує на вирішення своїх проблем! Якщо сільськогосподарська політика в Україні має мати стратегічний характер і, в результаті, допровадити український агробізнес до рівноправної конкурентної позиції на світових ринках, необхідним є багатоканальний та відмінний від попереднього напрямок діяльності з пристосування до нових умов господарювання. З одного боку, ніщо так не знеохочує до зусиль з розвитку підприємництва у сільському господарстві, як відсутність гарантій і забезпечень. Ніщо також більш ефективно не викликає проефективних та проякісних дій, які становлять єдину форму достосувань до ринку, ніж відверта конкурентна боротьба. З другого боку, залишається однак проблема неоднакової стартової позиції для конкурентної боротьби роздрібненого та декапіталізованого сільського господарства. Тому більшої ефективності слід очікувати не від механізмів, що безпосередньо інгерують у сільське господарство, але від тих, що мають на меті наближення і пристосування інституційного середовища сільського господарства до його потреб. У випадку створення клімату, сприятливого для розвитку підприємницької діяльності в сільському господарстві, то вирішальна більшість сімейних господарств сама дасть собі раду. Для реалізації цієї концепції можливою і необхідною є допомога держави у сфері: розвитку самоорганізації виробників; розвитку інфраструктури села; створення сучасних інституцій оптових і локальних роздрібних ринків; відбудови системи кооперативних зв’язків у відповідних галузях; ініціювання промоції вітчизняних сільськогосподарських продуктів із щораз вищим рівнем їх переробки; підвищення освіти сучасних та майбутніх сільськогосподарських виробників та їх достосування до умов реалізації наведених завдань. Найбільш важливим є інвестування у відповідних людей та в інфраструктуру села у широкому її розумінні.

При цьому, вказана допомога держави повинна бути виразно адресованою та направлена на конкретні цілі та результати. Кошти повинні витрачатись не на локальне приглушення конфліктів, що стосуються, головним чином, рівня цін, а на розв’язання конкретних проблем стратегічного характеру. Інтервенційні механізми зі сторони держави можуть лише тимчасово оберігати сільськогосподарських виробників від негативних дій ринку. В довшому, стратегічному періоді їх не можна сприймати як засаду чи норму, бо вони завжди будуть діяти врозріз із ринковими правилами і законами. Тому такі захисні та підтримуючі дії зі сторони держави можуть і повинні мати характер комплементарний, а не субституційний. В існуючій в Україні ситуації для практичної реалізації ефективних кроків щодо розвитку підприємництва у сільському господарстві в найбільшій мірі підходить відома концепція зрівноваженого розвитку сільських регіонів, яка передбачає розвиток сільського господарства у тісному взаємозв’язку із розвитком села як середовища, у якому дана галузь функціонує. При цьому передбачається оптимальне поєднання розвитку економічної, екологічної та соціальної сфери села. Реалізація такої концепції передбачає також відповідну державну підтримку в плані його фінансового-кредитного забезпечення, моніторингу витрачання коштів згідно їх цільового призначення, контролю за дотриманням фінансової та організаційної дисципліни.