Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку міста
| Вид материала | Документы |
- Про затвердження програми Про основні напрямки соціально- економічного розвитку міста, 80.16kb.
- Програма економічного І соціального розвитку міста Чернівців на 2010 рік Вступ, 1866.11kb.
- Теоретико-методологічні аспекти формування маркетингової товарної стратегії та її адаптації, 203.84kb.
- Посланн я президента україни до верховної ради україни європейський вибір. Концептуальні, 763.19kb.
- Формування інвестиційної політики міста, 403.62kb.
- Програма соціально економічного та культурного розвитку міста Корюківки на 2012 рік, 744.15kb.
- Програма соціально економічного та культурного розвитку, 1213.86kb.
- Програма соціально-економічного розвитку міста Котовська Одеської області, 1607.63kb.
- Прогнозів економічного І соціального розвитку, 527.66kb.
- Національний інститут стратегічних досліджень міста районного значення україни: проблеми, 1390.42kb.
Щодо структурних процесів зайнятості за статевим показником, то по різних вікових групах спостерігаються різні тенденції зайнятості чоловіків і жінок при то тому, що рівень зайнятість чоловіків значно вище рівня зайнятості жінок: коливання по групам становить 2-9%. Загальний рівень безробіття порівняно з попереднім роком зріс на 2,4% і становив 8,8%.
Література
- Статистичний щорічник України за 2009 рік / За ред. Осауленка О.Г. – Київ: Державне підприємство «Інформаційно-аналітичне агентство», 2010. – 568 с.
- Державний комітет статистики України: Статистичний щорічник України за 2008 рік / За ред. Осауленка О.Г. – К.: Державне підприємство «Інформаційно-аналітичне агентство», 2009. – 566 с.
УДК 332.872
Перькова О.О., аспірант
Макіївський економіко-гуманітарний інститут
Розвиток системи житлово-комунального господарства як елементу соціальної інфраструктури
Одним з найважливіших складових елементів економічної інфраструктури від рівня розвитку якого залежить ефективність функціонування та взаємодії її окремих елементів є соціальна інфраструктура. Вперше поняття соціальної інфраструктури було запропоновано в роботах англійського урбаніста Е.Ховарда, який є засновником теорії міста-саду, та Т.Гарньє, який запропонував проект індустріального міста, що складається зі спеціалізованих функціональних зон розділених зеленими поясами.
Питаннями розвитку соціальної інфраструктури міста займалися такі зарубіжні вчені як М.Вебер, Е.Дюркгейм, Г.Зиммель та інші. В своїх працях вони розглядали проблеми фізичного та морального здоров’я населення. Так М.Вебер у своїй праці «Зростання міст в ХІХ столітті» [1] розглядав питання високої смертності, незадовільного санітарного становища житла та вулиць, убогості, злочинності та ін. Ідеї Г.Зиммеля представлені в його книзі «Великі міста та духовне життя» [2], де він навів факти, які свідчать про те, що розвиток міст супроводжується послабленням первісних контактів, які замінюються формально-ролевими відносинами, що, в свою чергу, сприяло появі масових явищ в соціальній патології. Серед вітчизняних економістів вперше інфраструктура була розглянута у роботах Л.І.Абалкіна, О.Є.Пробста, С.О.Хейнмана як комплекс таких проблем, що стосуються умов, які забезпечують розвиток матеріального виробництва.
Узагальнюючі характерні риси та особливості соціальної інфраструктури, можна встановити, що дана економічна категорія характеризує зв’язки матеріально-речового середовища з соціальним суб’єктом, та визначити її як сукупність підприємств специфічних галузей економіки та різних форм власності, об’єднаних функцією надання послуг населенню з метою забезпечення людських потреб, що мають важливе значення для підтримки відтворення і розвитку людських ресурсів.
Особливою рисою соціальної інфраструктури є територіальна локалізація споживання послуг, тому її можна представити як в лінійному, так і в крапковому вигляді, що передбачає виділення в її межах окремих підприємств та організацій. Для визначення ролі підприємств системи житлово-комунального господарства в межах соціальної інфраструктури бажано представити її як «крапкову» систему. Це дозволить одночасно розглядати соціальну інфраструктуру за рівнями соціальної організації суспільства та виділяти в її межах окремі об’єкти системи підприємств житлово-комунального господарства.
Сфера ЖКГ є однією з найстабільніших галузей економіки, оскільки послуги, що надаються населенню, завжди затребувані. Зараз все гостріше виявляється необхідність діяльності приватного підприємництва в системі житлово-комунального господарства України.
Житлово-комунальне господарство традиційно розглядається як єдина галузь, в межах якої можна виділити дві самостійні підгалузі, що мають свої економічні і технічні особливості: житлове господарство і комунальне господарство. Комунальні послуги через виробничі особливості відносяться до сфери локальних природних монополій, на відміну від послуг житлового господарства, які за своєю природою мають конкурентний характер.
Зараз в Україні відбувається процес реформування всієї сфери ЖКГ. Напрямки державної політики щодо цього питання визначаються трьома законами Україні: «Про природні монополії», «Про основи державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та «Про загальнодержавну програму реформування й розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки».
Проаналізувавши досвід управління підприємствами системи житлово-комунального господарства зарубіжних країн можна відмітити, що як у сфері управління, так і у сфері підряду на обслуговування там широко задіяний приватний бізнес. При чому якщо у сфері управління це в основному компанії середнього розміру, то у сфері підряду це в основному малі підприємства.
Сьогодні специфічні особливості структури бізнесу у сфері комунального господарства у вітчизняній економіці залишають небагато можливостей для малого бізнесу, оскільки крім великого об'єму інвестицій для вступу до даної галузі нерідко потрібна налагоджена взаємодія з владою. В той же час, сфера житлового господарства є достатньо привабливою для приватного підприємництва і не вимагає великого запасу капітальних засобів на початковому етапі функціонування підприємства в галузі.
Таким чином, можна зробити висновок що функціонування приватного підприємництва в рамках системи підприємств житлово-комунального господарства має позитивний ефект як для споживачів послуг даних підприємств, так і для розвитку галузі в цілому, що підтверджується і досвідом функціонування даної сфери діяльності за кордоном, і історичним досвідом вітчизняної економіки. При цьому, затребуваність послуг споживачами є головним стимулом для залучення приватного підприємництва в сферу житлового господарства.
Література
- Вебер А. Рост городов в 19-м столетии.- СПб., 1903, гл. 7;
- Зиммель Г. Большие города и духовная жизнь.- В кн.: Большие города, их общественное, политическое и экономическое значение.-СПб., 1905, с. 118-119.
- Park R. Human communities.The city and human ecology, Gltncoe, 1952, p. 14
- Економічна енциклопедія у 3-х томах «А-К», том 1-й - с. 512
УДК 330.34
Петровська С.А., аспірант кафедри економіки
Сумський державний університет
sv_pet@mail.ru
ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ МОДЕЛІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ
В 1987 р. Всесвітня Комісія ООН з навколишнього середовища та розвитку поставила питання про необхідність пошуку нової моделі розвитку цивілізації, адже людство стоїть на порозі екологічної катастрофи. Основним принципом подальшого розвитку був сформульований принцип «сталого розвитку» як форми прогресу суспільства, що задовольняє потреби теперішнього покоління та не обмежує можливості майбутніх поколінь забезпечувати своє існування [1]. В 1992 р. на конференції в Ріо-де-Жанейро представники 179 держав прийняли програму всесвітнього співробітництва на наступне сторіччя в інтересах сталого розвитку «Порядок денний на 21 століття». Реалізація програми передбачала розробку кожною із країн національної стратегії сталого розвитку [2].
Україна до цього часу ще не розробила національну стратегію сталого розвитку. Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2003 р. № 634 «Комплексна програма реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на всесвітньому саміті зі сталого розвитку, на 2003-2015 роки» стала невиконаною відпискою. Тому розробка стратегії соціально-економічного та екологічного розвитку країни, яка сприятиме досягненню сталого розвитку, за допомогою еколого-економічного моделювання є актуальним питанням сьогодення.
Сталий розвиток країни можливий тільки при сталому розвитку всіх її регіонів. Стратегічним напрямком розвитку на сучасному етапі повинна стати реалізація нової, активної ролі регіону, як суб'єкта сталого розвитку. В зв'язку з цим необхідно за допомогою економіко-математичних методів і моделей проведення комплексних досліджень по оцінці соціально-еколого-економічного потенціалу регіональних систем країни, вивчення їх взаємодії й взаємовпливу для розробки стратегії сталого розвитку.
У другій половині ХХ століття, із загостренням інтересу вчених до екологічної складової економічних систем, з’являється новий напрямок – еколого-економічне моделювання. Вагомий внесок у формування даного напрямку внесли вчені Дж. Форрестер, Д. Медоуз, В. Леонтьєв. В Україні значний вклад в розвиток еколого-економічного моделювання внесла школа під керівництвом І.М. Ляшенка.
На сьогоднішній день склалося два основних напрямки у побудові моделей еколого-економічних систем:
1) врахування екологічного фактору в економіко-математичних моделях;
2) врахування антропогенної дії в моделях екосистем.
Моделі першого класу зберігають традиційну структуру економіко-математичних моделей і містять додаткові змінні та зв’язки, що характеризують екологічну підсистему. Представником моделі даного типу є статична міжгалузева балансова модель «витрати-випуск» В. Леонтьєва-Д. Форда.
В другому підході за основу беруться моделі математичної екології, а антропогенна діяльність розглядається як екзогенний вплив на екосистему. Представником даного типу є модель оптимального «збирання врожаю» Моно-Ієрусалимського (оптимальної експлуатації природних ресурсів) [3].
В результаті проведеного аналізу наукових робіт встановлено, що найбільш перспективними для розгляду є еколого-економічні моделі, які базуються на міжгалузевому балансі. Перша розширена екологічним фактором модель міжгалузевого балансу була розроблена В. Леонтьєвим. В 70-х роках в СРСР була запропонована її модифікована схема, за якою були проведені практичні розрахунки для окремих економічних районів. На сьогодні розроблено досить багато моделей, що базуються на міжгалузевому балансі. Найбільш поширеною є модель «Регіон». Дана модель вперше використовувалася для аналізу Байкальського регіону Російської Федерації.
Особливості моделі «Регіон»:
1) модель дозволяє досліджувати природну підсистему регіону у всьому її різноманітті, а не окремий її компонент;
2) природа та економіка в моделі розглядаються як рівноправні складові регіональної системи;
3) модель містить вектори керуючих впливів, що дає можливість проводити сценарний аналіз економічних проектів в регіоні;
4) модель є однією із небагатьох розробок подібного типу, доведених до сценарних розрахунків [4].
Модель «Регіон» отримала високу оцінку спеціалістів і стала прототипом для аналогічних розробок в різних країнах. При детальному її дослідженні встановлено, що на даному етапі розвитку модель потребує доопрацювання.
Таким чином, в результаті проведеного аналізу еколого-економічних моделей встановлено, що найбільш перспективними для розробки стратегії сталого розвитку регіону є моделі, що базуються на міжгалузевому балансі. Для подальших досліджень та створення регіональної моделі сталого розвитку за основу прийнято модель «Регіон», яку необхідно доопрацювати.
Література
1. Наше общее будущее. Доклад международной комиссии по окружающей среде и развитию / пер. с англ. – М.: Наука, 1988. – с. 3-15.
2. Программа действий. Повестка дня на 21 век. Принята Конференцией ООН по окружающей среде и развитию, Рио-де-Жанейро, 3-14 июня 1992 года. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: g/russian/conferen/wssd/agenda21.
3. Ляшенко І.М. Основи математичного моделювання економічних, екологічних та соціальних процесів: Навч. пос. / Ляшенко І.М., Коробова М.В., Столяр А.М.; – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2006. – 304 с.
4. Моделирование и управление процессами регионального развития / под ред. С.Н. Васильева. – М.: Физматлит, 2001. – 432 с.
УДК 658
Полонская Т.И., старший преподаватель
Макеевский экономико-гуманитарный институт
МЕНЕДЖМЕНТ – НАУКА УРАВЛЕНИЯ СОВРЕМЕННЫМ ПРЕДПРИЯТИЕМ
Еще в начале 80х годов прошлого столетия понятие «менеджмент» в нашем обществе неразрывно связывалось только с развитием капитализма.
Что же представляет собой менеджмент? Каковы основные этапы его развития, как науки, практики и искусства управления?
Менеджмент – это, прежде всего элемент современной человеческой культуры, включающий в себя сложившиеся традиции, концепции, институты, практику, направленные на управление человеческой деятельностью.
Существуют различные точки зрения на время его появления. Согласно одной из них, появление менеджмента связывают с концом 19 века – началом 20 века и с такими именами как Ф. Тейлор и А. Файоль.
По мнению основоположника современного этапа развития этой науки - П.Друккера - корни менеджмента прослеживаются более чем на тысячелетия назад.
Менеджмент исторически возник одновременно с первым сознательным трудом человека. Необходимость организации последовательности действий, согласования деятельности людей при выполнении общей работы потребовало управленческих решений. Практическая потребность повлекла за собой выработку общих понятий, принципов, рекомендаций. В древнеиндийском трактате «Артхамастра» (4-3 в. до н.э.) отмечаются первые понятия оценки управленческих действий: «верное» и «неверное», «польза» и «вред» и др. Вообще управление было объектом внимания всех известных мыслителей.
Основной целью изучения менеджмента является формирование современного управленческого мышления и способностей решать разнообразные хозяйственные, социальные, психологические проблемы с использованием современных приемов и средств.
Изучению менеджмента должно предшествовать изучение философии, психологии, социологии, основ права, основ экономических теорий, макроэкономики, микроэкономики, высшей математики, прикладной математики, статистики, информатики, ЭВМ и программирования, экономики предприятия, основ управления, основ бухгалтерского учета, организации, технологии.
Необходимо также параллельное изучение основ маркетинга и рекламы, предпринимательства, коммерческой деятельности, внешнеэкономической деятельности, контролинга, аудита и консалтинга.
Таким образом, менеджмент – представляет собой совокупность научных знаний и практического опыта междисциплинарного характера.
Менеджмент это не панацея от неудач, он не дает готовых рецептов идеальной организации и самых лучших методов решения проблем, пригодных на все случаи жизни, ибо постоянно меняются условия деятельности людей, их цели и задачи.
Менеджмент учит думать, правильно ставить вопросы и искать на них ответы, а также дает некоторые простейшие правила игры представлять как науку и искусство побеждать, умение добиваться поставленных целей используя труд, мотивы поведения и интеллект людей.
Сегодня все усложняющиеся социально-экономические и иные проблемы невозможно эффективно решать без постижения современной теории и практики менеджмента. Более того, по мере укрепления новых социально-экономических отношений роль менеджмента будет постоянно расти, т.к. он является мощным двигателем и ускорителем общественного развития.
Трудно не согласиться с мнением одного из крупнейших теоретиков менеджмента Питера Друккера, который полагает, что сегодня нет в мире слаборазвитых стран, а есть только слабоуправляемые страны. Не экономическое богатство и не технический прогресс послужили причиной невиданного развития США, Японии и ряда других стран, а только менеджмент и, прежде всего, новая философия управления.
Эффективный менеджмент, как важнейший инструмент современного общества создает его экономическое и социальное развитие, которое является одновременно и его результатом.
УДК 334.012.64
Попело О.В., аспірант
Чернігівський державний технологічний університет
popelka@mail.ru
РОЗВИТОК МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ЗА УМОВ ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО СПРОЩЕНОЇ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ
Підтримка малого бізнесу – основа формування середнього класу і розвитку економік передових країн світу. При визначенні економічних реформ в Україні передбачалося, що вони теж приведуть до швидкого зростання чисельності середнього класу, який зможе самостійно забезпечувати власний добробут та гідний рівень життя. Крім того, середній клас, створюючи нові робочі місця, допоможе вирішити проблему зайнятості населення.
Після введення в дію спрощеної системи оподаткування у 1998 році в Україні більш швидкими темпами почало зростати мале підприємництво. Це позначилось на пожвавленні споживчого ринку, зростанні платоспроможності населення, збільшенні обсягу заощаджень, зменшенні безробіття. Ці зрушення в економіці говорили про те, що в Україні почав розвиватися середній клас і його вплив на економіку країни ставав відчутнішим.
А чи будуть сприяти подальшому розвитку запропоновані зміни до спрощеної системи оподаткування?
«К малому бизнесу нужен более цивилизованный подход, чем имеющийся сейчас… Предельный оборот 300 тыс. грн. в год – это 25 тыс. грн. оборота в месяц. Даже если из них 25% чистого дохода – это по сути 6,5 тыс. грн. в месяц. Это, по нашим меркам, хороший доход» (Вадим Копилов, заступник міністра фінансів України, журнал «Бізнес» №45, стор.40).
Ні підтримуючи, ні критикуючи цю цифру, спробуємо проаналізувати що в дійсності може мати підприємець при річному обороті в 300 тис. грн у рік.
Розглянемо роботу найпоширенішої категорії підприємців, які займаються торгівлею, зокрема одягом. Вони мають більшість бутиків на ринках, відділів у магазинах і торгових центрах. Не є секретом, що у світі в роздрібній торгівлі торгова націнка для вище зазначених товарів складає біля 100%. Якщо торгова націнка менша від 100%, то вижити підприємцю в наших умовах, а тим більше розвивати свій бізнес, буде просто неможливо. Основною причиною є великі щомісячні постійні витрати, основну частку в яких складає оренда торгових приміщень, яка в Україні є набагато більшою, ніж в країнах Західної Європи.
Розглянемо з яких статей складаються постійні витрати підприємця, а також розмір виручки в залежності від розміщення торгової точки.
Витрати підприємця за 1 місяць (табл. 1), торгова точка якого знаходиться на ринку (для аналізу взяті торгові площі до 15 кв.м. і підприємці з середнім місячним доходом, яких на ринку більшість):
Таблиця 1. - Витрати підприємця за 1 місяць, торгова точка якого знаходиться на ринку
| № п/п | Витрати | Сума, грн. |
| 1 | Оренда торгової площі з комун. збором | 2100 |
| 2 | Заробітна плата продавця | 1500 |
| 3 | Пенсійний внесок за продавця | 300 |
| 4 | Пенсійний внесок за підприємця | 224 |
| 5 | Єдиний податок | 400 |
| | Всього | 4524 |
Витрати підприємців, які мають торгове місце у магазині будуть більшими на 1000 грн. за оренду, 152 грн. податок на заробітну плату та 17 грн. соціальні внески. Загалом платежі збільшаться на 1169 грн. і будуть становити 5693 грн. на місяць.
Зробивши аналіз роботи підприємців, які добровільно надали дані про свою роботу, було встановлено, що середня виручка від торгівлі (за 10 місяців 2010 року) на ринку склала 15 тис. грн., а в магазинах 14 тис. грн. за місяць. Таким чином, чистий прибуток підприємця, який має одне торгове місце на ринку приблизно складає: 15000/2-4524=2976 грн., а у магазині: 14000/2-5693=1307 грн. в місяць.
Витрати підприємця, який орендує невеликий магазин, площа якого до 30 кв.м., або аналогічну площу в торговому центрі ще збільшиться на 10 тис. грн. за рахунок орендної плати і ще одного продавця і будуть складати до 15000 грн. на місяць. Якщо на такій площі підприємець здійснює торгівлю одягом і має оборот до 40000 грн. в місяць, його чистий прибуток буде складати: 40000/2-15000=5000 грн. на місяць.
Річний обсяг обігу у цих випадках буде складати 180 тис., 168 тис. і 480 тис. грн. на одній торговій точці.
Обсяг виручки за місяць залежить від багатьох факторів, таких як професіоналізм продавця, асортимент і якість товару, місцезнаходження торгової точки і т.д.
На харчових продуктах торгові націнки значно менші і тому, щоб отримати такий чистий прибуток, як ми розглянули вище, обсяги обігу повинні бути значно більшими.
Підприємці, які займаються торгівлею взуттям, хутровими виробами, дорогоцінними металами та іншими більш дорогими речами мають і більші прибутки, і більші річні обсяги продажів.
Сьогодні підприємці для того, щоб забезпечити свою сім’ю, а тим більше розвивати свій бізнес повинні мати декілька торгових точок (до 10), що і дозволяла спрощена система оподаткування. Завдяки їй і почав формуватися такий необхідний для країни середній клас.
Запропоновані зміни у спрощеній системі оподаткування приведуть більшість підприємців до перебудови свого бізнесу. Подальший його розвиток буде залежати від тих умов оподаткування, які будуть введені для малого бізнесу.
Як висновок, можна сказати, що при обсязі 300 тис. грн. на рік можливо тільки організувати собі самозайнятість, забезпечити прибуток в розмірі середньої заробітної плати по Україні або трохи вищої і мати одну або максимум дві невеликі торгові точки.
Практично неможливо цій категорії підприємців отримати чистий прибуток в 6,5 тис грн. в місяць, про що говорив заступник міністра фінансів В.Копилов. Кількість підприємців, які зможуть працювати на спрощеній системі оподаткування з обігом в 300 тис. грн. на рік буде незначною, а більшості з них доведеться працювати в межах до 600 тис. грн. і більше з застосуванням касових апаратів та з скороченням до 4(5) найманих працівників.
Прийняття запропонованих змін до спрощеної системи оподаткування приведе до звільнення багатьох найманих працівників, подальшої тонізації бізнесу і буде стримувати темпи росту середнього класу в Україні.
Література
- Кузнецова, З.Н. Чехия: государственная поддержка малого бизнеса / З.Н.Кузнецова // Современная Европа.-Вып.2, 2001 г.
- Польша твой экономический партнер. - Варшава, 2006. - 193 с.
- Чухно А.А. Твори: У 3 т. / НАН України, Київ. Нац. ун-т ім.Т.Шевченка, Наук.-дослід. фін. ін-т при М-ві фін. України. - К., 2006.
336.77
Popov S. Makiyivka Institute of Economics and Humanities (Ukraine)
Barre X., MBA, Doctor of Law I in Paris University (France)