Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку міста

Вид материала

Документы

Содержание Зайнятість в інноваційному суспільстві Влияние глобализации на развитие национального хозяйства украины Раціональна економічна структура як запорука виходу із кризи економіки україни Оцінка розвитку виробництва основних видів продукціїї сільськогосподарських підприємств Рис.1. - Динаміка фінансового результату від звичайної діяльності за видами економічної діяльності. Методи оцінки ефективності реклами підприємств туристичної галузі Недержавне пенсійне забезпечення як складова частина соціально-орієнтованої моделі національно-економічного розвитку україни Переваги входження україни в європейський економічний простір Моделювання інноваційного розвитку Рис.1. - Дескриптивна факторово-домінантна модель Фактори зовнішньоекономічної діяльності і їх вплив на ефективність в апк Структурні процеси у сфері зайнятості Усього у віці 15-70 років Економічно активне населення Рівень зайнятості Рівень безробіття (за методологією МОП), % до економічно активного населення

Подобный материал:

• Про затвердження програми Про основні напрямки соціально- економічного розвитку міста, 80.16kb.
• Програма економічного І соціального розвитку міста Чернівців на 2010 рік Вступ, 1866.11kb.
• Теоретико-методологічні аспекти формування маркетингової товарної стратегії та її адаптації, 203.84kb.
• Посланн я президента україни до верховної ради україни європейський вибір. Концептуальні, 763.19kb.
• Формування інвестиційної політики міста, 403.62kb.
• Програма соціально економічного та культурного розвитку міста Корюківки на 2012 рік, 744.15kb.
• Програма соціально економічного та культурного розвитку, 1213.86kb.
• Програма соціально-економічного розвитку міста Котовська Одеської області, 1607.63kb.
• Прогнозів економічного І соціального розвитку, 527.66kb.
• Національний інститут стратегічних досліджень міста районного значення україни: проблеми, 1390.42kb.

ЗАЙНЯТІСТЬ В ІННОВАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ:

МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ


Проблема зайнятості в ринковій економіці не сходила з порядку денного ніколи. Їй присвятили дослідження найвідоміші й впливові теоретики, починаючи з часів машинного перевороту.

Проблему зайнятості по суті поставив англійський вчений Т.Р.Мальтус (1766-1834) в роботі «Досвід про закон народонаселення» (1798), коли він зробив висновок щодо скорості розмноження людей у геометричній прогресії. Вже на самих ранніх етапах розвитку машинного виробництва швейцарський економіст С.Сисмонді (1773-1842) помітив факт витиснення робочих машинами і в науковій праці «Нові начала політичної економії» (1819) запропонував механізм попередження цього явища. Крім того, що робочі власноручно мають потурбуватися за свою долю в відповідних умовах розвитку машинного виробництва, вчений наголошував, що адміністрація підприємств повинна заздалегідь прийняти певні міри, щоб запобігти в подальшому знедолення робочих.

Після постановки питання щодо зайнятості названими вченими, багато хто досліджував різні аспекти цього питання, наслідком чого стало формування теорії зайнятості й безробіття. Але ця теорія досліджує головним чином кількісні аспекти зайнятості: її динаміку, структуру, тенденції, рівень безробіття тощо. Останнім часом активізується дослідження теоретико-методологічних аспектів зайнятості й безробіття: з’ясовуються причини безробіття, механізми забезпечення зайнятості, роль держави в цих механізмах, соціальні проблеми захисту безробітних тощо.

Дослідження проблеми зайнятості на сучасному етапі розвитку ринкових відносин вимагає насамперед визначення особливостей даного етапу та фундаментальних характеристик сучасної людини як учасника суспільного виробництва.

Щодо особливостей сучасної ринкової економіки, то загальним світовим орієнтиром її розвитку є формування інноваційно-інвестиційного напряму. Такий орієнтир передбачає сталу систему машинного виробництва, засновану на високопродуктивній техніці й технології, що обумовлює високі вимоги до рівня розвитку людини. Роль і значення робітника проявляються двояко: з одного боку, саме люди є творцями нових технологій і нової системи машин; а з другого, – саме люди й повинні мати відповідний рівень кваліфікації, щоб працювати з новою інноваційною технікою за інноваційними технологіями. Отже перехід до інноваційної економіки України зумовлює необхідність розглядати зайнятість не тільки в суто теоретичному аспекті, не тільки як соціально-економічну категорію (яка в сучасних умовах набуває нового характеру і змісту), але і практичному аспекті – як форму реалізації людського потенціалу. А це викликає необхідність дослідження інформаційного ресурсу як суто економіки, так і людини, як носія такого ресурсу і як «виробника» його.

Виходячи із трактування зайнятості як форми реалізації людського потенціалу економічно активних індивідів, цю категорію необхідно розглядати як соціально-духовно-економічну категорію, що забезпечує людині можливість задовольняти соціальні, духовні та економічні потреби.

Такий висновок дає підґрунтя для дослідження зайнятості як на мікро-, так і на макрорівні. Макроекономічний характер зайнятості є безсумнівним, оскільки зайнятість обумовлює безпосередньо процес виробництва суспільного продукту. Крім того, зайнятість обумовлює цілу низку соціальних проблем, зв’язаних з добробутом громадян країни, тощо. Зайнятість є макроекономічною проблемою, тому досягнення повної зайнятості для всіх, хто може і хоче працювати, та скорочення безробіття є однією з економічних цілей, що стоїть перед будь-якою країною в будь-які часи. В такому сенсі постає питання державного регулювання зайнятості й запобігання загрози безробіття. Визначення перспективної структури зайнятості населення є комплексним завданням, яке включає не тільки аналіз структури зайнятості, а й інвестиційний та економічний аналіз та прогноз розвитку галузевої структури економіки, демографічний та соціальний аналізи і прогнози розвитку структури населення. Одним із завдань для сучасних умов національної економіки України на шляху інноваційного розвитку є створення національної інноваційної системи зайнятості, здатної забезпечити стійкий розвиток економічної системи країни в цілому та її підсистем.

В «Концепції загальнодержавної програми зайнятості на 2009-2011 роки» зазначено, що основними цілями макроекономічної політики у сфері зайнятості є: повна зайнятість; низький рівень безробіття; справедливий розподіл доходів; соціальний захист [1].

З нашого погляду, така спрямованість державної політики зайнятості має відношення не тільки до економічних явищ на макрорівні, але й впливає на мікроекономічні проблеми зайнятості. Йдеться про те, що досягнення «повної зайнятості» забезпечить громадянам відповідний рівень доходів, що позитивно вплине не соціальний статус людини, на її здоров’я, на її можливість підвищення освіти й кваліфікації, на її здатність до продукування інновацій та праці в відповідних умовах інноваційного суспільства.

Література

1. Концепція загальнодержавної програми зайнятості населення на 2009-2011 роки // Міністерство праці та соціальної політики України (нормативна база). – Режим доступу: ссылка скрытаcontrol/ uk/publish/article?art_id=81688&cat_id=34950
   

УДК 330.323

Канов А.А., д.э.н., доцент

Крымский институт социально-экономических исследований, г.Симферополь

alecan@inbox.ru

ВЛИЯНИЕ ГЛОБАЛИЗАЦИИ НА РАЗВИТИЕ НАЦИОНАЛЬНОГО ХОЗЯЙСТВА УКРАИНЫ


Дальнейшая интеграция Украины в мировое экономическое сообщество ведет к усилению зависимости страны от международных экономических структур, правил и процедур, действующих в современном мировом хозяйстве. В условиях экономической глобализации влияние национальных правительств на внутреннюю социальную и экономическую политику заметно снижается.

Усиление и ускорение международных интеграционных процессов ставит перед экономикой Украины ряд вопросов и проблем. В самом общем плане важно подчеркнуть: страна нуждается в проведении адекватной экономической глобализации политики в сфере международной экономической деятельности. Глобальная экономика требует очень взвешенной внешнеэкономической политики, которая поддерживается международными финансово-экономическими институтами и отвечает национальным интересам Украины.

На современном этапе развития экономики Украины и других стран влияние внешнеэкономических факторов становится более существенным по сравнению с предшествующими десятилетиями. В ближайшее время внешний фактор, усилившийся и окрепший в условиях глобализации, станет одной из главных детерминант внутриэкономического развития той или другой страны.

Постепенно теряет определяющую роль национальная принадлежность экономики. Правительства многих стран упускают контроль над развитием своих собственных экономик. Влияние внешней среды становится все более заметным и в отдаленной перспективе, скорее всего, приведет к тому, что мирохозяйственные связи станут определяющим фактором социально-экономического развития нации.

В последние годы и даже месяцы Верховной Радой Украины и Кабинетом Министров страны были приняты законы и постановления, в которых отражены требования Международного валютного фонда (МВФ), являющиеся условием предоставления кредитов. Пенсионная реформа, низкий уровень дефицита госбюджета, повышение цены на газ, восстановление пени за долги по коммунальным платежам – эти и другие меры являются для правительства вынужденными, т.к. они продиктованы кредитором. Согласование экономических программ между страной-реципиентом и МВФ, как утверждают многие специалисты, не всегда соответствует национальным интересам того или иного государства. Это в полной мере касается и нашей страны. Такая ситуация ведет к «латиноамериканизации» украинской экономики.

ВТО ограничивает возможности Украины и других стран на проведение протекционистской политики. Уже сегодня известны отрасли национальной экономики, которые из-за своей низкой конкурентоспособности не могут защитить свои интересы в силу действия правил ВТО. Есть серьезные опасения относительно зоны свободной торговли с Европейским Союзом (ЕС). Страны ЕС получат дополнительные рынки сбыта для своей продукции, а не конкурентоспособная отечественная продукция не сможет проникнуть на европейские рынки.

В этих условиях можно и нужно вести речь о реальной двухвекторной внешнеэкономической интеграционной политике Украины, которая складывается в условиях мировой экономической глобализации. Первый вектор внешнеэкономической политики – это постепенная интеграция в западноевропейские экономические и политические структуры. Членство Украины в ЕС – это все-таки отдаленная перспектива. Зона свободной торговли с ЕС – это только этап на пути в европейское сообщество. Второй вектор – это экономическая интеграция в рамках постсоветского пространства, которая сулит ряд реальных выгод для экономики нашей страны через реанимацию существовавших в недавнем прошлом хозяйственных связей или формированию новых. Поэтому правильнее было бы рассматривать как взаимодополняющие друг друга евроатлантический и постсоветский пути интеграционной деятельности Украины, необходимость которых диктуется развитием глобальных экономических процессов в мировом масштабе.

Постановка вопроса об альтернативности ЕС и Единого экономического пространства (ЕЭП) для Украины, встречающаяся в некоторых работах, является, с нашей точки зрения, некорректной в научном плане и неперспективной для выработки правильной интеграционной политики страны. Возможность успешного сочетания во внешнеэкономической деятельности Украины двух начал: евроатлантического (в рамках ЕС) и постсоветского (в рамках ЕЭП) может принести ощутимые плоды для социально-экономического положения страны.

Следует сказать, что интеграционные возможности Украина не реализуют в полном объеме на данном этапе. И прежде всего это касается региональных интеграционных возможностей в рамках СНГ. А региональная экономическая интеграция – это реальность современной мировой экономики и усиливающейся глобализации. Сегодня в мире насчитывается около пятидесяти региональных экономических блоков, хотя, правда, не все они являются жизнеспособными и действуют в полном объеме. Поэтому совершенно неоправданным является отказ от участия в реализации региональных интеграционных объединений вообще и ЕЭП в частности.

Литература

1. Губський Б.В. Євроатлантична інтеграція України / Богдан Володимирович Губський. – К.: Логос, 2003. - 328с.

2. Долгов В.И. Глобализация экономики: новое слово / В.И. Долгов. – М.: Эксмо-Пресс, 2001. - 286с.

3. Долішній М. Національна економіка в умовах глобалізації / М.Долішній, М.Козоріз // Вісник НАН України. – 2002. - №3. – С.3-9.


УДК 316.334.2(477)

Клочко В.М., асистент кафедри економіки підприємств

Харківська державна зооветеринарна академія

vitalii_klochko@mail.ru

РАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА СТРУКТУРА ЯК ЗАПОРУКА ВИХОДУ ІЗ КРИЗИ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ


В Україні використання ринкових чи адміністративних методів регулювання економічного механізму функціонування підприємств в своїй основі не має системного і послідовного характеру, а навпаки, зведено до розв'язання ситуативних проблем на ринку того чи іншого продукту при повному нехтуванні дії об'єктивних економічних законів щодо соціально-економічних перетворень в країні.

Розглянемо основні причини кризового стану в економіці України:

1. Високий рівень корупції трьох гілок влади (законодавчої, виконавчої і судової). Рейдерство.
   
2. Низький рівень виконавчої дисципліни чиновників і їх відірваність від народу (бюрократизм). Недостатня кількість кваліфікованих і патріотично настроєних держслужбовців.
   
3. Податкова система не стимулює підприємницьку діяльність. Невідшкодування ПДВ експортерам.
   
4. Низька купівельна спроможність населення.
   
5. Монополізм важливих сфер народного господарства.
   
6. Висока вартість кредиту.
   
7. Недостатні вкладення в науково дослідні розробки.
   
8. Виїзд висококваліфікованих кадрів за кордон.
   
9. Влада олігархів. Нелегітимна приватизація.
   
10. Не визначено стратегічних цілей в економіці, а отже, не розроблена програма їх досягнення. Значна частина державних заходів була направлена на усунення наслідків, а не причин.
    
11. Нераціональна економічна структура.
    

Зупинимось на раціональній економічній структурі. При оцінці ступеня раціональності економічної структури слід враховувати час, місце і конкретні умови. Необхідно повно і ефективно використовувати трудові, фінансові і природні ресурси. На найближчі десять років перед країною стоїть завдання максимально прискорити темпи розвитку сільського господарства, легкої промисловості, енергетики, будівництва, транспорту і зв'язку.

Для створення раціональної економічної структури слід зробити ряд заходів:

1. Приймаючи до уваги значну чисельність населення країни і слабкість економічної бази, на сучасному етапі слід віддати перевагу такій економічній структурі, в якій перевага віддавалася сільському господарству і легкій промисловості. Слід підтягнути сільськогосподарську і легку промисловість і на їх базі повернутися до розвитку важкої промисловості, яке в найбільшій ступені відповідало потребам сільськогосподарської галузі і легкої промисловості.
   
2. Слід сприяти зростанню енергетики, транспорту, будівництва, обробної промисловості в цілому.
   
3. Підприємства, які виробляють неякісну продукцію високої собівартості слід через процедуру банкротства закрити або приєднати до ефективних підприємств.
   
4. В центрі уваги слід поставити пропорціональність розвитку народного господарства і підвищення економічної ефективності.
   
5. Розвивати спеціалізацію і кооперацію виробництва, розширювати внутрішній товарообіг і зовнішню торгівлю, з тим щоб максимально використати специфічні умови кожного регіону і країни в цілому.
   
6. Створити необхідну інфраструктуру.
   
7. Розвивати науку, щоб вона стала стимулом модернізації народного господарства, розширювати освіту, проводити підготовку необхідної кількості кадрів вищої кваліфікації.
   

Необхідно прагнути до створення такої структури, яка дозволить за даного розвитку продуктивних сил досягти найбільш економного і ефективного використання природних ресурсів, тобто повного використання земельних, матеріальних і трудових ресурсів при гарантії їх відтворення.

Будь-яка галузь народного господарства України не повинна розвиватися за рахунок засобів іншої. Так, надання державної допомоги одній галузі може зашкодити розвитку іншої. Головним напрямком раціоналізації економічної структури є розширення капіталовкладень в базові галузі, а також підвищення їх ефективності.


УДК 631.558

Козлова О.П., аспірант

Науково-дослідний економічний інститут, м.Київ

Kozlova.olga.ua@mail.ru

ОЦІНКА РОЗВИТКУ ВИРОБНИЦТВА ОСНОВНИХ ВИДІВ ПРОДУКЦІЇЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ


Входження України у світову торгівельну систему є детермінантним фактором розвитку агропродовольчих ринків і сільськогосподарського виробництва. Однак технологічна відсталість галузі сільського господарства значно впливає на величину валового випуску сільськогосподарської продукції. Економічна ситуація в сфері сільськогосподарського виробництва є типовою для переважної більшості регіонів країни. Дана галузь економіки в порівнянні з іншими сферами національного господарства є найбільш збитковою [1, с.61] (рис. 1).




Рис.1. - Динаміка фінансового результату від звичайної діяльності за видами економічної діяльності.

Складено: за даними Державного комітету статистики України


Так, П.Саблук основу для підвищення ефективності виробництва АПК та доходів сільського господарства вбачає в зростанні технологічного рівня аграрного виробництва, впровадження ресурсозберігаючих та екологічно чистих технологій шляхом підтримки відповідних досліджень і впровадження системи консультування в сільському господарстві [3, с.13].

Л.Мельник та П.Макаренко вважають, що подальший розвиток сільськогосподарського виробництва можливий через його концентрацію. Науковці дотримуються думки, що забезпечення населення продовольчими товарами за асортиментом та якістю, а переробних підприємств – сировиною, та в цілому належна підтримка продовольчої безпеки України можливі лише за умови розвитку великотоварних виробництв [4, с.25].

Такої ж точки зору дотримується І. Кириленко. Він зазначає, що диверсифікація сільськогосподарського виробництва та його інтеграція з переробною сферою сприятимуть підвищенню конкурентоспроможності вітчизняного сільськогосподарського виробництва [5, с.68].

Тому в нинішніх умовах слід належно оцінити стан виробництва продукції сільського господарства та визначити потенціальні можливості цієї сфери в розрізі регіонів держави. Насамперед, це стосується тих регіонів, де аграрний сектор економіки визначає їх спеціалізацію.

Незавершеність трансформаційних змін на різних ієрархічних рівнях їх здійснення в соціально-економічній сфері розвитку сільських територій зумовлюють неоднозначні результативні показники різних суб’єктів підприємницької діяльності.

Зокрема, показники виробництва валової продукції сільського господарства відображають неоднозначний характер з позицій територіально-галузевої диференціації і обсягів співвідношень та категорій господарства. Аналіз статистичних даних доводить, що обсяг валової продукції по всіх категоріях господарств порівняно з 1990 р. все ще знаходиться на рівні 71,3 % по всіх видах продукції і 49,3 % по продукції тваринництва. Слід відмітити особливу гостроту проблеми виробництва продукції тваринництва в степових областях України, де її частка у порівнянні з 1990 р. становить 43,6 %, а у сільськогосподарських підприємствах цієї зони лише 27,1 %, у тому числі підприємствах Миколаївської та Херсонської областей — 11,9 %, тобто дев’яту частину попереднього рівня виробництва валової продукції [6, с.16].

Традиційно стійке і вже домінуюче положення займають особисті селянські господарства в галузі картоплярства і городництва. Лише на половині селянського подвір’я утримується ВРХ, поголів’я свиней.

Цей важливий сегмент продовольчого забезпечення поступово втрачає свої позиції товаровиробника на ринку продукції тваринництва внаслідок втрати матеріальних стимулів до виробництва тощо. У процесі ринкових трансформацій виникла тенденція до переходу більшої частини підприємств до монопродуктового виробництва, зокрема, рослинницької продукції

Література

1. Фесіна, Ю.Г. Економічна оцінка та перспективи подальшого розвитку виробництва основних видів продукції сільського господарства регіону / Ю.Г.Фесіна // Наукові праці Луцького національного технічного університету.-2006.-№11.-С29-51.
   
2. Статистичний щорічник України за 2008 рік.-К.: Консультант.-2009.-С.61
   
3. Саблук, П.Т. Основні напрямки розвитку високоефективного агропромислового виробництва в Україні / П.Т.Саблук // Економіка АПК.-2006.-№7.-С.
   
4. Мельник, Л.Ю. Концентрація виробництва в сільському господарстві: тенденції перспективи розвитку / Л.Ю.Мельник, П.М.Макаренко // Економіка АПК. - 2002. - №2.
   
5. Кириленко І.Г. Напрями підвищення конкурентоспроможності вітчизняного сільськогосподарського виробництва / І.Г.Кириленко // Економіка АПК. - 2005. - №11. - с.68-72.
   
6. Бойко, В.І. Територіально-галузеві трансформації аграрного виробництва та їх економічна оцінка / В.І. Бойко, О.А. Козак //Агроінком.-2008.-№5 с.-15-27.
   

УДК 659.1:656.079

Криховецький І.З., викладач кафедри економічної теорії

Івано-Франківський університет права імені Короля Данила Галицького

vanyaandnatalya@ukr.net

МЕТОДИ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ РЕКЛАМИ ПІДПРИЄМСТВ ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ


Комунікативна ефективність реклами характеризується ступенем залучення уваги потенційних клієнтів, яскравістю і глибиною їх вражень, запам’ятовуваністю рекламних звернень. Така оцінка є особливо актуальною в наступних ситуаціях: 1) до того, як обраний остаточний варіант рекламного звернення (попередні випробування); 2) під час проведення рекламних заходів (поточний аналіз); 3) після проведення рекламних заходів (подальший аналіз).

Попередній аналіз спрямований на зниження ступеня невизначеності, що пов’язана з подальшим здійсненням рекламної діяльності.

Для проведення попереднього аналізу з цільової аудиторії формується вибірка, якій пропонується ознайомитися з розробленими рекламними матеріалами для перевірки наступних параметрів: 1) ідентифікація (чи тісно пов’язане рекламне звернення з рекламодавцем); 2) доступність для розуміння (чи відображено сенс, який реклама повинна передати адресату); 3) надійність (чи міститься в рекламі аргументація, чи може передбачуваний клієнт довіряти тому, В чому його запевняють); 4) сугестивність (чи викликає прихований сенс рекламного звернення, його символічне значення сприятливі асоціації в умах передбачуваних клієнтів); 5) «позитивний» інтерес (чи викликає рекламне звернення у передбачуваного клієнта інтерес, достатній, щоб привести його до купівлі рекламованого продукту (послуги)).

Для ефективного вивчення сприйняття рекламних звернень застосовуються спеціальні прилади: тахітоскопи, психогальванометри, спеціальні камери (кінооко). Так тахітоскоп дозволяє демонструвати рекламні звернення протягом короткого часу (від 1/250 до 1 секунди), що дає можливість відтворити тимчасові умови сприйняття рекламного звернення. Це дозволяє всебічно оцінити його ефективність і, зокрема, визначити середній відрізок часу, який необхідний як для повного засвоєння реклами, так і для засвоєння та ідентифікації її елементів: слогана, ілюстрацій, тексту. Психогальванометр застосовується для визначення реакції на стимули реклами. Він працює за принципом детектора брехні. До долоні випробуваного прикладаються два електроди. Як тільки починається показ (прослуховування) реклами, долоня людини починає потіти, що реєструється приладом як різниця в електричній напрузі між електродами. Чим більше враження на випробуваного буде виробляти реклама, тим більш високий показник буде фіксувати прилад. Спеціальна камера, звана кінооко, застосовується для спостереження за поглядом. Вона дозволяє реєструвати рух очей, простежити за напрямком погляду і побачити його «маршрут» на рекламному зверненні, повторне звернення до деяких елементів реклами, місця зупинок і їх тривалість.

Поточний аналіз ефективності покликаний своєчасно виявляти недоліки в ході здійснення рекламної діяльності та вживати необхідних заходів щодо виправлення становища. Зокрема, в рамках такого аналізу корисно проводити контроль за запитами, що поступають, який дозволяє визначити, які кошти реклами є найбільш відповідними для обхвату конкретного цільового сегмента. Основна проблема при здійсненні такого контролю полягає у з’ясуванні, з якого саме джерела клієнт отримав рекламну інформацію. З цією метою використовується досить простий та ефективний прийом: у рекламних зверненнях, що розповсюджуються через різні засоби, вказується свій відмітний знак, по якому і відбувається розпізнання (наприклад, це можуть бути різні номери кімнат в адресі).

Серед найбільш відомих і часто використовуваних методів подальшого аналізу можна назвати наступні: 1) відгук з допомогою. Його суть полягає в тому, що клієнтам показується рекламна продукція фірми. Після цього задаються питання для визначення того, чи було відношення клієнта до фірми (рекламованого продукту) сформульовано раніше або в результаті впливу реклами. При цьому співробітник фірми задає навідні питання і допомагає формулювати відповіді; 2) відгук без допомоги. Клієнтам пропонується самостійно заповнити заздалегідь підготовлені анкети, аналіз яких дозволяє визначити, наскільки реклама сприяє придбанню певного туристичного продукту; 3) метод Геллапа-Робінсона. Використовується для того, щоб оцінити запам’ятовуваність реклами «по свіжих слідах», безпосередньо після рекламних контактів. Він полягає в тому, що через кілька днів після рекламного заходу 200 особам, відібраним із цільової аудиторії, пред’являють перелік рекламодавців. Кожен з опитуваних повинен відповісти на питання, чи пам’ятає він, що бачив рекламу фірми у визначеному виданні; 4) метод Старча. Полягає в тому, що кожен досліджуваний представник цільової аудиторії в присутності особи, що проводить опитування переглядає рекламні матеріали і відзначає рекламні звернення, які він бачив раніше. При цьому розрізняють людей, які: тільки бачили рекламне звернення; частково його читали і встановили рекламодавця; прочитали практично повністю весь зміст; 5) метод «схованок». При його застосуванні використовують рекламні звернення, з яких прибрані відомості про рекламодавця. У цьому разі отримують оцінку уваги до рекламного звернення і одночасно виявляють асоціації, що пов’язані з ним; 6) метод купонів. Полягає в тому, що в рекламне звернення, опубліковане в газеті чи журналі, включається купон на деякі пільги (наприклад, знижку). За кількістю купонів, що надійшли можна оцінити порівняльну віддачу від розміщення звернень в різних засобах масової інформації.

Вивчення комунікативної ефективності реклами дає можливість покращити якість як змісту, так і форми подачі інформації [1, c. 116-117].

Література:

1. Дурович А.П. Реклама в туризме: учеб. пособ. / А.П. Дурович. – Мн. : Новое знание, 2008. – 254 с.


УДК 369.5:061.27

Левченко І.А., аспірант кафедри фінансів та кредиту

Харківський національний університет ім.В.Н.Каразіна

lionirar@yandex.ru

НЕДЕРЖАВНЕ ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА СОЦІАЛЬНО-ОРІЄНТОВАНОЇ МОДЕЛІ НАЦІОНАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ


Протягом минулого століття в багатьох країнах світу відбувалися перетворення в суспільній, фінансовій та фіскальній політиці, відбувалися інституційні зміни в економіці та була створена концепція соціально-орієнтованої ринкової економіки. Ця концепція є складовою частиною соціал-демократичної ідеології, що зародилася в 60-ті роки 19 ст. і з того часу пройшла складну еволюцію [1]. Основними принципами соціал-демократії були проголошені свобода, соціальна справедливість, солідарність, обмежене державне регулювання економіки, поєднання державної та приватної форм власності, ефективна система соціального забезпечення, побудова держави загального добробуту.

Найактивніше такої моделі спочатку дотримувалися розвинені країни, але з часом, як наслідок процесів глобалізації та розвитку держав постсоціалістичного простору, відбулася певна трансформація ідей національно-економічного розвитку від етатистського типу соціальної демократії до корпоративістського в більшості країн Заходу, а також Центральної та Східної Європи. Система соціального забезпечення стала відігравати більш важливу роль в економічному розвитку країни та еволюціонувала від принципу державної соціальної допомоги до принципів страхової солідарності поколінь, самофінансування, ведення персоніфікованих індивідуальних рахунків та запровадження пенсійного страхування накопичувального типу.

Накопичувальна пенсійна система діє за допомогою створення накопичувальних пенсійних фондів за рахунок відрахувань робітників та використання отриманих коштів в інвестиційних операціях для одержання прибутку на користь учасників. Після виходу на пенсію кожен учасник отримує накопичені кошти та дохід від їх використання. Найважливішою перевагою такої системи є її незалежність від демографічних змін. Зобов’язання пенсійних фондів залежать від кількості вкладників, розмірів вкладів та загального стану економіки. Для країн з перехідною економікою впровадження накопичувальної складової може поліпшити рівень забезпечення осіб похилого віку додатковими виплатами з накопичувальної системи, бути трудовим стимулом для працівників та стати потужним внутрішнім довгостроковим інвестиційним ресурсом, що стимулюватиме її розвиток.

Недержавне пенсійне забезпечення не є панацеєю, адже залежить від певних ризиків (наприклад інвестиційних), але система, побудована за принципом багаторівневості, є одним з найкращих надбань соціального забезпечення. Багаторівнева пенсійна система України включає солідарний компонент, обов’язковий накопичувальний компонент та добровільний накопичувальний. Таким чином досягається стабільність системи на поєднанні принципів солідарності поколінь та особистої відповідальності кожної особи за своє майбутнє, диверсифікуються ризики та розподіляється відповідальність з соціального забезпечення осіб похилого віку між державою, працівниками, роботодавцями та громадськими організаціями.

Подальший розвиток пенсійного забезпечення вимагає здійснення ряду заходів щодо:

- стабілізації фінансової системи,

- вдосконалення державного нагляду та контролю за діяльністю суб’єктів ринку недержавного пенсійного забезпечення,

- стимулювання участі в накопичувальній системі робітників та роботодавців,

- розробка та практична реалізація механізму захисту прав споживачів фінансових послуг,

- вдосконалення системи оподаткування та законодавчої бази в сфері недержавного пенсійного забезпечення,

- розширення наявного кола цінних паперів, основними вимогами до яких є довгостроковість, забезпеченість та надійність тощо.

Функціонування недержавних пенсійних фондів забезпечує добробут найбільш незахищених верств суспільства, направляє внутрішні довгострокові інвестиції в економіку, стимулює розвиток фондового ринку та є ефективним механізмом пенсійного забезпечення в країні з перехідною економікою на шляху євроінтеграції.

Література

1. Романець, О.В. Методологічні засади моделей соціальної політики / О.В.Романець // Вісник національного університету водного господарства та природокористування. Серія «Економіка». – 2007. –вип. 3 (39) – С. 235-243.


УДК 339.923:061.1ЄС

Лобунець В.І., к.е.н., доцент

Білоцерківський національний аграрний університет

kasanuk@ukr.net

ПЕРЕВАГИ ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНИ В ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОСТІР


Реалії сьогодення визначені подіями, які відбувалися в процесі підготовки до саміту Україна-Європейський Союз (ЄС). Так, важливим кроком в напрямі прийняття Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, мало стати підписання Угоди про запровадження зони вільної торгівлі (ЗВТ+) між Україною та ЄС, яку намагалися підготувати до підписання в кінці листопада 2010 р. на саміті Україна-ЄС. Проте, в силу цілої низки переговорних ускладнень, це стало неможливим. Зокрема, залишились невирішеними питання про вільний доступ на український ринок європейської сільськогосподарської продукції.

Питання зони вільної торгівлі є важливим пунктом майбутньої Посиленої угоди Україна-ЄС, яка має замінити Угоду про партнерство і співробітництво. Виходячи з того, що для України більш вигідним є створення поглибленої зони вільної торгівлі з ЄС, то доцільно спробувати окреслити у процесі підготовки проекту Посиленої угоди Україна-ЄС проблематику перспектив. На відміну від звичайної зони вільної торгівлі, яка лібералізує лише торгівельні відносини, поглиблена зона вільної торгівлі – лібералізує увесь комплекс економічних відносин, а саме передбачає скасування тарифів для всіх видів товарів, а не лише промислових; лібералізацію з певними перехідними періодами руху послуг, капіталу, робочої сили; гармонізацію технічного законодавства для зняття технічних бар’єрів; регулювання таких сфер державної політики як конкурентна політика і корпоративне управління; покращення бізнес клімату з подальшим збільшенням обсягу інвестицій.

Статистичні дані свідчать про те, що починаючи з 2006 року, після першого етапу економічної конвергенції «ЄС-25» та внаслідок покращення бізнес-клімату в Україні, обсяг торгівлі та інвестицій ЄС в українську економіку залишається стабільно суттєвим. В загальній структурі частка експортних поставок в І півріччі 2010 року до країн ЄС становила – 24,9%, частка імпорту з країн ЄС – 33,5%. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в економіку України на 1 січня 2010р. становив 40026,8 млн. дол., з них на країни ЄС припадало 76,6 % [1].

На думку експертів Євросоюзу Україна досягла значних результатів у покращенні інвестиційного клімату, але потрібен подальший розвиток співробітництва і продовження структурних реформ української економіки [2]. Основними перепонами для європейських інвесторів є швидка зміна законодавства, непрозорість процедур, суперечливість в змісті законодавчих актів, дискримінаційні положення у правовому середовищі, корупція.

Вважаю, що створення (ЗВТ+) Україна-ЄС надасть українській економіці наступні переваги: зростання загальних обсягів експорту України до країн ЄС та третіх країн і, як наслідок, зростання позитивного сальдо торговельного балансу; стимулювання розвитку конкурентоспроможних галузей; гармонізація галузевих стандартів, норм та правил, технічного регулювання і процедур оцінки відповідності, що, зокрема, включає взаємне визнання сертифікатів; зростання ефективності інституційного забезпечення державних регулюючих та митних органів, пов’язане із їх узгодженням з вимогами ЄС; зростання обсягів іноземного та внутрішнього інвестування через загальне покращання інвестиційного середовища, перенесення країнами ЄС виробництв до України; суттєві позитивні зрушення на споживчому ринку України за рахунок зниження цін, розширення асортименту та зростання якості товарів і послуг, що походять з країн ЄС.

Література

1. ссылка скрыта
   
2. Створення зони вільної торгівлі Україна-ЄС. ссылка скрыта
   

УДК 338.45.01

Мельникова О.А., аспірантка

Східноукраїнський національний університет ім. В.Даля, м.Луганськ

Zablodin@ yandex.ru

МОДЕЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

ІНДУСТРІАЛЬНОГО СЕКТОРУ РЕГІОНУ


Моделювання є одним з найважливіших методів дослідження соціально-економічних систем та широко використовується у вирішенні практичних проблем регіональної економіки. Не дивлячись на різноманіття моделей, всім їм властива здатність відображати структуру, взаємозв'язки і закономірності процесів, що відбуваються в галузях регіону, у тому числі – пов’язані з індустріальним сектором та його інноваційним розвитком. На основі сучасних принципів щодо характеристики процесу моделювання та з урахуванням чинників і домінант забезпечення цього процесу, розроблено дескриптивну факторово-домінантну модель (рис. 1).





Рис.1. - Дескриптивна факторово-домінантна модель

інноваційного розвитку індустріального сектору регіону


Теоретико-аналітичне обґрунтування розробленої моделі (рис. 1) полягає в описі процесу моделювання інноваційного розвитку індустріального сектору регіону, що передбачає виконання послідовних дій з урахуванням відповідних чинників і домінант, а саме:

- моделювання процесу інноваційного розвитку індустріального сектору регіону ґрунтується на використанні даних СВОТ-аналізу (початок процесу – дія «вхід») за визначеними групами чинників («Чо.-к.» – освітньо-кадровими, («Чо.-п.» – організаційно-правовими, «Чі.-і.» – інформаційно-інфраструктурними, «Че.-г.» – економіко-географічними, «Чр.-в.» – ресурсно-виробничими, «Чф.-е.» – фінансово-економічними, «Чн.-т.» – науково-технологічними);

- це дозволяє визначити слабкі сторони в ендогенному середовищі інфраструктури інноваційного розвитку індустріального сектору регіону, на основі яких концентрується увага при виборі домінант за відповідаючим групам чинників критеріям («Ко.-к.» – освітньо-кадровим, «Ко.-п.» – організаційно-правовим, «Кі.-і.» – інформаційно-інфраструктурним, «Ке.-г.» – економіко-географічним, «Кр.-в.» – ресурсно-виробничим, «Кф.-е.» – фінансово-економічним, «Кн.-т.» – науково-технологічним);

- на основі визначених домінант обираються маркетингові чинники формування інфраструктури інноваційного розвитку індустріального сектору регіону та відповідна система маркетингових заходів, і визначаються три стратегічних напрями, в яких домінуючими є маркетингові чинники формування (стратегічний напрям №1), чинники сприяння за освітньо-кадровою групою (стратегічний напрям №2), чинники забезпечення за організаційно-правовою, інформаційно-інфраструктурною та економіко-географічною групами (стратегічний напрям №3);

- реалізація стратегічних напрямів із урахуванням визначених груп чинників дозволяє отримати результат щодо мінімізації слабких сторін ендогенного середовища за результатними групами (Чр.-в., Чф.-е., Чн.-т.) і провести оцінку вжитих заходів за стратегічними напрямами з урахуванням зміни кількісних (ΔК), якісних (ΔЯ) та інтегральних (ΔІ) показників за домінуючими критеріями відповідних груп (Кр.-в., Кф.-е., Кн.-т.);

- отримана оцінка на виході моделі є базисом для використання результатів у подальших діях регіональних органів виконавчої влади щодо інноваційного розвитку індустріального сектору регіону.

Таким чином, дескриптивна модель являє собою циклічний безперервний процес щодо пошуку шляхів інноваційного розвитку індустріального сектору регіону. Використання моделі суб’єктами управління – регіональними органами виконавчої влади, надає їм можливість приймати оперативні та стратегічні рішення щодо інноваційного розвитку індустріального сектору регіону.

Література

1. Економіка й організація інноваційної діяльності: навч. посіб. / А.І. Акмаєв, Б.Т. Кліяненко і др – Луганськ: ІЕПД НАН України, СНУ ім. В. Даля; Алчевськ: ДонДТУ, 2008. – 341 с.


УДК 339.944

Назарова Л.В., к.е.н., доцент, докторант

Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України

ФАКТОРИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ЇХ ВПЛИВ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ В АПК


Особливістю розвитку світової економічної системи є глобалізація як процес активізації економічної інтеграції та поглиблення протиріч між глобалізацією і регіоналізацією. Одним із найбільш вразливих сегментів економіки в умовах членства України в СОТ є сільське господарство, економічною та соціальною ситуацією якого стурбоване суспільство країни. Аграрний сектор України має величезний потенціал, але за браком відповідних економічних та інституційних умов не може його використати. Спад виробництва великою мірою зумовили помилки в здійсненні аграрної політики. Керівники та працівники сільськогосподарських підприємств не мають відповідних стимулів до діяльності, а ця обставина приводить до низької продуктивності факторів виробництва. Не останню роль відіграє збереження монополізованої і неефективної системи постачання виробничих ресурсів та реалізації продукції. Цю структуру Україна отримала в спадок від планової економіки. Як і раніше, існує також непрямий контроль над цінами, що його встановлюють через державні угоди та замовлення. За такої політики сільськогосподарські виробники постійно перебувають під тиском і змушені продавати продукцію за низькими цінами. Інакше не матимуть доступу до ресурсів та кредитів, які вкрай важко одержати самотужки. Тому існує істотна різниця між світовими і внутрішніми цінами на сільськогосподарську продукцію.

Фактичні реалії вітчизняних поглядів на місце експорту та імпорту товарів багато в чому є недосконалими, економічно не виваженими. За їх допомогою до останнього часу не вдавалося забезпечити бажаних сподівань про подолання кризи в зовнішньоекономічній діяльності галузей АПК, яка невиправдано затягнулася. Загальними ознаками кризи стали б різке розбалансування між експортом й імпортом, деформація структури експорту й імпорту; стрімке падіння обсягів експорту товарів; формування структури експорту під впливом стихійних процесів; обмежена відтворювальна можливість експорту та структурний стан імпорту; порушення антимонопольного законодавства; недобросовісна конкуренція. Саме тому зовнішньоекономічна діяльність практично не інтегрована у світові процеси, а аграрні суб'єкти підприємництва втрачають зовнішній ринок.

Важливим фактором зовнішньоекономічної діяльності в АПК стає регулювання ступеня відкритості внутрішнього ринку та пов'язаної з цим структури експорту й імпорту товарів для АПК. З приводу цього можна виявити деякі тенденції. За застосування експортного мита станом на 2009 р. визначилися певні постійні пріоритети держави щодо експорту найбільш конкурентоздатної на зовнішніх ринках аграрної продукції. Абсолютно логічним з точки зору інтересів держави (формування бюджету) є встановлення експортного мита на насіння соняшнику та інших олійних культур, що за певних стабільних обсягів реалізації цих технічних культур забезпечить значні надходження до бюджету. Дискусія про економічні наслідки введення такого мита побудована на принципах теорії міжнародної торгівлі, згідно з якою введення мита неодмінно матиме негативні результати для учасників ринку: торгової компанії - сільськогосподарського виробника. Теоретично мова йде про лібералізацію торгівлі та дотримання вимог ГАТТ/СОТ, а практично - про перерозподіл прибутку на користь держави від вирощування та торгівлі найбільш рентабельною і конкурентоздатною сільськогосподарською продукцією, якою є насіння олійних.

Література

1. Васенко В.К. Валютно-фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності: Навч.посіб. / Васенко В.К.// - Київ: "Центр навчальної літератури", 2004.-216с.
   
2. Горін Н. В. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. / Горін Н. В.// - К.: Знання, 2008. - 330 с.
   

УДК 331.526.2

Нікітіч С.І.

Донецький національний університет

СТРУКТУРНІ ПРОЦЕСИ У СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ


Дослідження структурних процесів у сфері зайнятості має базуватися на чіткому визначенні власне поняття ,,структура”. Воно походить від латинського ,,structura”, що означає ,,побудова, розміщення – внутрішня будова складових частин певного цілого”. Щодо зайнятості, то поняття ,,структура” означає виявлення її певних складових та їх систематизацію в єдине поняття “зайнятість населення”. Ці складові різняться за формою, розміром (кількісно), стійкістю, місткістю, самостійністю і автономністю, але всі вони знаходиться в межах сфери зайнятості.

Зауважимо, що структура зайнятості в певному розумінні відбиває структуру економіки, тому й змінюється під впливом її змін. Отже аналіз структури зайнятості є важливим і необхідним, тому що зайнятість віддзеркалює в сукупності соціальний, економічний, демографічний, етнічний і навіть екологічний аспекти життя суспільства.

Найбільш загальним показником структури зайнятості є показник, що характеризує співвідношення між економічно активним і безробітним населенням, а також показники, що відбивають зайнятість за віковими групами громадян та за статтю.

Загальний стан структури зайнятості в Україні відбито в табл. 1. Якщо порівнювати навіть з попереднім роком, то картина структурних процесів є негативною. По-перше, слід наголосити на тому, що за минулий рік взагалі на 100 тис. осіб скоротилася кількість населення України [1, с.20; 2, с.21]. По-друге, майже на 250 тис. осіб зменшилася кількість економічно активного населення – з 22397,4 тис. на початок 2009 року до 22150,3 тис. на початок 2010 року. Дані свідчать про більш прискорений темп скорочення економічно активного населення порівняно з загальною кількістю населення. А це, в свою чергу, є показником старіння населення. До речі, останній висновок доводять показники зайнятості по віковим групам. По всім віковим групам, окрім групи «15-24 роки» спостерігається збільшення економічно активного населення (навіть у групі «60-70 років» – на 1%, проти збільшення цього показника на десяті долі відсотку по інших вікових групах). Тобто в так званий економічний обіг все активніше «включаються» й літні люди.

Якщо аналізувати структурний процес за показником рівня зайнятості, то на жаль він є негативним: за досліджуваний період цей показник знизився як на загальному рівні, так і по всіх вікових групах, виключаючи групу «60-70 років». У 2010 році порівняно з попереднім загальний рівень зайнятості економічно активного населення знизився з 59,3% до 57,7%, тобто на 1,6%, у той час як у самій вразливій групі «15-24 роки», – маже на 3%, з 37,3% до 34,5%, а у групі «60-70 років» – підвищився на 2%, з 21,8% до 23,8%, що ще раз підтверджує висновок щодо активізації залучення літніх людей до праці.


Таблиця 1. - Показники структури зайнятості в Україні (на початок 2010 року) [1, с.358, 364]

	Усього у віці 15-70 років, тис.	Відсотків за віковими групами
		15-24	25-29	30-34	35-39	40-49	50-59	60-70
Економічно активне населення	22150,3	12,9	13,2	12,6	12,5	25,2	18,4	5,2
жінки	10761,1	11,3	12,0	12,2	12,5	27,2	18,8	6,0
чоловіки	11389,2	14,5	14,3	13,1	12,4	23,3	17,9	4,5
Зайняті	20191,5	11,7	13,0	12,7	12,4	25,8	19,0	5,7
жінки	9974,3	10,4	11,7	12,2	12,5	27,3	19,4	6,5
чоловіки	10217,2	12,9	14,2	13,2	12,6	23,6	18,5	5,0
Безробітні	1958,8	26,0	15,6	12,2	11,1	22,9	12,1	0,1
жінки	786,8	23,3	16,1	11,9	12,0	25,4	11,2	0,1
чоловіки	1172,0	27,8	15,2	12,4	10,5	21,2	12,8	0,1
Рівень зайнятості ,%
Усе населення	57,7	34,5	72,2	76,5	79,3	77,0	59,5	23,8
за статтю
жінки	53,0	31,0	65,2	72,2	76,4	77,5	54,1	21,8
чоловіки	62,1	37,8	78,9	80,9	82,3	76,5	66,3	26,9
за місцем проживання
міські поселення	55,8	31,28	72,7	76,7	79,2	76,6	56,8	15,6
сільська місцевість	62,2	42,1	70,8	76,1	79,6	78,0	66,2	40,1
Рівень безробіття (за методологією МОП), % до економічно активного населення
Усе населення	8,8	17,8	10,4	8,5	7,9	8,0	5,8	0,1
за статтю
жінки	7,3	15,1	9,8	7,1	7,0	6,8	4,3	0,1
чоловіки	10,3	19,8	10,9	9,7	8,8	9,3	7,3	0,1
за місцем проживання
міські поселення	9,6	20,3	11,1	9,0	8,2	8,4	6,1	0,3
сільська місцевість	7,2	13,2	8,3	7,2	7,3	7,3	5,3	-