Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку міста

Вид материала

Документы

Содержание Стан ринку банківського інвестиційного кредитування в україні та його основні тенденції Анализ ресурсов модернизации машиностроительных предприятий Стратегия модернизации Скрытые ресурсы модернизации Управление проектами реструктуризации с использованием портфельного подхода Методика розрахунку інтегрального показника фінансової безпеки підприємства

Подобный материал:

• Про затвердження програми Про основні напрямки соціально- економічного розвитку міста, 80.16kb.
• Програма економічного І соціального розвитку міста Чернівців на 2010 рік Вступ, 1866.11kb.
• Теоретико-методологічні аспекти формування маркетингової товарної стратегії та її адаптації, 203.84kb.
• Посланн я президента україни до верховної ради україни європейський вибір. Концептуальні, 763.19kb.
• Формування інвестиційної політики міста, 403.62kb.
• Програма соціально економічного та культурного розвитку міста Корюківки на 2012 рік, 744.15kb.
• Програма соціально економічного та культурного розвитку, 1213.86kb.
• Програма соціально-економічного розвитку міста Котовська Одеської області, 1607.63kb.
• Прогнозів економічного І соціального розвитку, 527.66kb.
• Національний інститут стратегічних досліджень міста районного значення україни: проблеми, 1390.42kb.

СТАН РИНКУ БАНКІВСЬКОГО ІНВЕСТИЦІЙНОГО КРЕДИТУВАННЯ В УКРАЇНІ ТА ЙОГО ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ


На сьогодні, структура запозичень, що сформувалась на грошово-кредитному ринку України, характеризується превалюванням банківських кредитів, як джерела залучення інвестиційного ресурсу юридичними особами. Саме тому особливої ваги набуває дослідження ринку банківського інвестиційного кредитування в Україні та його основних тенденцій.

Актуальність даної теми зумовила появу значної кількості праць, серед яких найгрунтовнішими є дослідження І.А.Бланка, Б.В.Губського, Б.Л.Луціва, Т.В.Майорової тощо. Разом з тим, виявлення основних тенденцій та перспектив розвиту банківського інвестиційного кредитування реального сектору економіки потребує подальшого наукового вивчення. Дослідження цієї теми відкриває можливості поглиблення теоретичних пошуків щодо побудови ефективного механізму сталого економічного розвитку.

За даними Держкомстату України, у розрізі джерел фінансування капітальних інвестицій суб’єктів господарювання у 2009 році частка державного бюджету складає 4,3% (2008 рік - 5,7%), місцевих бюджетів - 3,1% (2008 рік - 4,6%), власних коштів підприємств - 66,1% (2008 рік - 59,3%), кредитів банків та інших позик - 13,3% (2008 рік - 15,8%). Частка іноземних позик зросла до 4,2% проти 3% за 2008 рік, тоді як частка інвестиційних фондів в загальному обсязі вкладень в основний капітал скоротилася з 2,1% у 2008 році до 1,4% [1]. На думку автора, існує низка факторів, які обумовлюють превалювання участі банківських установ в кредитуванні реального сектору економіки порівняно з іншими фінансово-кредитними установами:

- зацікавленість банківських установ в динамічному розвитку підприємств реального сектору економіки та стабільному економічному середовищі в цілому;

- банки є універсальними фінансовими організаціями, які надають максимальну кількість послуг в інвестиційній сфері;

- банки мають достатню інформацію для оцінки реального фінансового стану клієнта, володіють інформацією для управління його фінансовими потоками, завдяки чому можуть контролювати та регулювати його діяльність;

- банки мають і використовують змішаний за джерелами капітал.

Станом на 01.01.2010 р. в Державному реєстрі банків України зареєстровано 182 банківські установи, які мають ліцензію на здійснення банківських операцій, серед них – 51 установа з іноземним капіталом. Таким чином, Україні властива деконцентрація банківського капіталу у протиріччя світовій тенденції його концентрації: в США в останні роки кількість банків скоротилась з 15 до 10 тисяч, в Японії, Китаї, Індії діє 4-5 великих банків. Відношення статутного капіталу банківської системи України до внутрішнього валового продукту за результатом 2009 року не перевищує 6,5% [2]. В той же час, у країнах, які розвиваються, цей показник перевищує 40 %, а в країнах із розвинутою економікою – 80 % і більше [3].

Вітчизняні вчені-економісти вважають, що для банківської системи України найсуттєвішим фактором, який затримує розвиток інвестиційного кредитування юридичних осіб залишається нестача відповідного за обсягом та терміном інвестиційного ресурсу[4, 5, 6, 7]. Серед інших суттєвих факторів виділяють:

- підвищена фінансова нестабільність суб’єктів реального сектору економіки та пов’язані з цим високі ризики інвестиційних вкладень;

- відсутність механізму паралельних заходів щодо стимулювання споживчого попиту та зниження тиску на бізнес;

- відсутність відповідної законодавчої бази, яка б забезпечувала захист інтересів приватного сектора;

- недостатній рівень державного управління, тобто, управлінські здібності державного сектора мають бути покращені, що є необхідною умовою для ефективної реалізації проектів;

- інфляційні очікування та відсутність можливостей чіткого прогнозування норми прибутку, тощо.

Таким чином, активізація банківського інвестиційного кредитування юридичних осіб передбачає усунення негативного впливу низки чинників, що унеможливлюється без адміністративного впливу органів державної влади, який повинен рухатися в напрямку створення умов для залучення в інвестиційний процес потужних світових експортерів капіталу, репатріації вітчизняного капіталу та запобігання надмірній економічної залежності від світових фінансово-кредитних ринків.

Література

1. ссылка скрыта
   
2. Бюлетень НБУ. – 2010. - №2.-187 с.
   
3. Валенцева Н.И. Современные банковские технологии: теор. основы и практика / Н.И.Валенцева // Деньги и кредит. - 2004. - N 10. - С.50-61.
   
4. Міщенко В.І. Шляхи подолання фінансово-економічної кризи в Україні / В.І.Міщенко //Вісник Національного банку України. – 2009. – № 2. – С. 2-7.
   
5. Кравченко В.В. Економічний механізм підвищення ефективності функціонування виробничого капіталу в промисловості: Автореф. дисертації на здобуття наукового ступеня канд. екон. наук: 08.00.03 // Інститут регіональних досліджень НАН України. – Л., 2008. – 19 с.
   
6. Колодізєв О.М. Ресурсна база банківського кредитування / О.М.Колодізєв //Вісник Української академії банківської справи. – 2007. – № 1(22). – С.65-75.
   
7. Пересада А.А., Майорова Т.В. Інвестиційне кредитування: Навч. посібник. – К.: КНЭУ, 2002.-271 с.
   

УДК 316.422

Набиев О.Ш.

Макеевский экономико-гуманитарный институт

АНАЛИЗ РЕСУРСОВ МОДЕРНИЗАЦИИ МАШИНОСТРОИТЕЛЬНЫХ ПРЕДПРИЯТИЙ


Анализ современных методик оценки потенциала модернизации машиностроительных предприятий показал, что в экономической теории и практике по данной проблематике практически не существует глубокиъ прикладных исследований. Методика диагностики потенциала модернизации регионального машиностроительного комплекса требует формирования основных принципов оценки и диагностики такого потенциала в старопромышленном регионе, разработки методики оценки реальных и скрытых ресурсов, анализа влияния на них внешних сил. Оценка таких составляющих реальных ресурсов как технологические ресурсы должна быть проведена в координатах сравнительных и динамично меняющихся конкурентных преимуществ машиностроительных предприятий, оценка инновационных ресурсов – в параметрах построения инновационного профиля. Для анализа влияния на модернизацию внешних сил требуются методические рекомендации по определению стратегического ландшафта модернизации машиностроения с выявлением его обустройства, функциональной организации внутреннего и внешнего факторного пространства, качественных параметров ландшафта.

Методика оценки потенциала модернизации должна базироваться на процедурах поэлементного временного анализа или диагностики, в рамках которых используются статистические, сравнительные, экспертные методы оценки, SWOT-анализ, а также информационно-логические и математические модели. Анализ реальных ресурсов модернизации проводится в параметрах определения их качества и степени вовлеченности, эффективности использования в процессе формирования нового технологического облика машиностроительного комплекса. Анализ скрытых ресурсов является дополнительным к анализу реальных ресурсов модернизации. Он предполагает всестороннее изучение ситуации, сложившейся вокруг машиностроительного комплекса, определение возможностей и угроз его модернизации. Наиболее действенным методом выявления оптимальной стратегии модернизации и качественной оценки скрытых ресурсов обозначен SWOT-анализ.

Стратегия модернизации определяется открывающимися возможностями использования сильных сторон комплекса, учетом угроз и слабых сторон, которые могут помешать модернизации предприятий. Следовательно, в матрице SWOT-анализа комбинацию «возможности – сильные стороны» предлагается использовать как стратегические ориентиры модернизации предприятий, «возможности – слабые стороны» – как основные направления их модернизации собственными силами, «угрозы – слабые стороны» – как ограничения стратегической модернизации, «угрозы – сильные стороны» – как потенциальные стратегические преимущества машиностроительных предприятий в условиях их модернизации.

Скрытые ресурсы модернизации в работе [1, c. 89] определены как вектор изменения качества, степени вовлеченности в производственный процесс и эффективности использования реальных ресурсов. Для этого показатели оценки сильных и слабых сторон, возможностей и угроз модернизации машиностроительного комплекса систематизированы в параметрах, характеризующих реальные ресурсы модернизации. Согласование результатов оценки достигнуто за счет сравнения внутренних сил и возможностей со слабыми сторонами и угрозами. Полученные интегральные оценки, характеризующие реальные и скрытые ресурсы модернизации, определяют вектор изменения качества реальных ресурсов, степень вовлеченности их в производственный процесс и эффективность использования. Предложенное матричное представление о состоянии и качестве использования ресурсов модернизации отражает их достаточность для формирования новой модели развития машиностроительного комплекса, позволяет выявить критические точки и обосновать стратегические направления, разработать меры и инструменты использования таких ресурсов.

Скрытые ресурсы модернизации машиностроения могут быть определены не только на основе качественных, но и количественных оценок. В работе [2, c. 118] выделены два основных фактора повышения эффективности модернизации машиностроительного комплекса на современном этапе: кооперация и интеграция. Обосновано, что оценка возможностей кооперации во многом определяет величину скрытых ресурсов модернизации, а уровень развития кооперации является критериальным параметром качества, степени вовлеченности в производственный процесс и эффективности использования практически всех ресурсов модернизации: организационно-управленческих, производственных, финансовых, кадровых, технологических и инновационных. Кооперация способствует установлению устойчивых производственных и технологических связей, поскольку направлена на экономию затрат, рост производительности труда, качества выпускаемой продукции и т.д. Пронизывая все виды деятельности, она способствует повышению технологического уровня предприятий до современного, соответствующего пятому и шестому технологическим укладам.

Согласно экспертным данным, уровень кооперации в машиностроении Донецкого региона оценивается в пределах 12-25% в зависимости от видов машиностроительных производств. Для сравнения: в промышленно развитых странах уровень кооперации составляет около 75%. Следовательно, с помощью аппарата диагностики процесса модернизации необходимо не только выявить причины неразвитости производственной кооперации в отечественном машиностроении, но и указать, что нивелирование данных проблем развития производственной кооперации в машиностроении возможно в условиях формирования эффективных механизмов государственного регулирования реализации данного процесса.

Литература

1. Макарова, И.В. Модернизация форм ведения бизнеса в меняющейся институциональной среде региона на основе научного знания [текст] / О.А.Романова, Р.И.Чененова, И.В.Макарова. – Институт экономики УрО РАН. -Екатеринбург, 2009. – 213 с.
   
2. Лаврентьев В.А. Управление технологической модернизацией промышленных предприятий на основе многоуровневой оптимизации производства : монография [текст] / В.А. Лаврентьев. – РИЦ «Полиграф» ВГИПУ, Н. Новгород, 2009. – 203 с.
   

УДК 338.24

Онищук Н.В.

Макеевский экономико-гуманитарный институт

tanya-z@meta.ua

УПРАВЛЕНИЕ ПРОЕКТАМИ РЕСТРУКТУРИЗАЦИИ С ИСПОЛЬЗОВАНИЕМ ПОРТФЕЛЬНОГО ПОДХОДА


Процесс реструктуризации промышленного предприятия с позиций проектного управления предполагает управление на нескольких уровнях: портфель проектов, программа реструктуризации, отдельный проект. Можно управлять каждым проектом на самом высоком уровне, но если отсутствуют механизмы управления портфелями проектов, то велика вероятность того, что стратегические цели реструктуризации не будут достигнуты в полной мере, а ресурсы предприятия будут использоваться не самым оптимальным образом.

При разработке модели анализа и управления портфелем проектов реструктуризации в работе [1, c. 88 – 91] предложен подход, аналогичный управлению портфелем финансовых активов, основанный на оценке его доходности и рисков. Развивая положения данного подхода отметим, что в качестве показателя доходности портфеля проектов реструктуризации может быть использован показатель прироста экономической добавленной стоимости (ЭДС_t). Риск портфеля реструктуризации, по аналогии с портфелем финансовых активов, может быть измерен показателями, характеризующими изменчивость ожидаемой от его реализации экономической добавленной стоимости. Такими показателями являются дисперсия σ₂ или стандартное среднеквадратическое отклонение σ, характеризующие возможные отклонения прогнозируемых значений прироста экономической добавленной стоимости от его усредненной, по оценкам, величины. Эти показатели могут быть оценены экспертным путем.

Пусть портфель сформирован из двух проектов реструктуризации: А и В. Обозначим среднее прогнозируемое значения ЭДС_t каждого из проектов и соответственно. Тогда, зная долю стоимости каждого проекта в общем бюджете портфеля реструктуризации ( и соответственно), значение экономической добавленной стоимости по портфелю можно определить как средневзвешенную величину:


. (1)


Как уже отмечалось, риск портфеля характеризуется изменчивостью прогнозируемого значения прироста экономической добавленной стоимости. При этом следует учитывать, что входящие в портфель отдельные проекты реструктуризации могут быть: взаимозависимыми, когда успешное достижение целей одного проекта невозможно без успеха второго проекта; взаимоисключающими, когда реализация одного проекта исключает реализацию второго; независимыми, когда реализация одного проекта не зависит от реализации второго.

В случае, когда проекты зависят друг от друга, при расчете риска портфеля учтена зависимость проектов. Для этого использованы показатели ковариации и корреляции. Первый из них характеризует взаимную изменчивость двух показателей и определяется по формуле:

, (2)

где T – количество периодов планирования проекта реструктуризации.

Коэффициент корреляции ή_АВ вычисляется по формуле:


. (3)


Если ή_AB = 1, то между изменением показателей экономической добавленной стоимости проектов входящих в портфель реструктуризации, наблюдается полная положительная корреляция. В этом случае риск портфеля проектов реструктуризации может быть определен по следующей формуле:


. (4)


Как видно, риск портфеля в этом случае зависит от риска и доли каждого входящего в него проекта реструктуризации.

При ή_AB = –1 между изменением показателей экономической добавленной стоимости проектов входящих в портфель реструктуризации, существует обратная связь. На практике такая ситуация может быть, если, например, лоббирование одного проекта ведется в сторону перераспределения финансовых ресурсов в ущерб другого проекта. Риск портфеля в этом случае определяется следующим образом:


 (5)


Следовательно, при обратной связи между изменением показателей экономической добавленной стоимости проектов реструктуризации риск портфеля, в который они включены, может снизиться, если удастся уравновесить риски отдельных проектов. В этом случае риск портфеля меньше, чем риск каждого из входящих в него проектов реструктуризации.

При ή_AB = 0 связи между изменением показателей экономической добавленной стоимости проектов входящих в портфель реструктуризации не существует.


. (6)


Полученные результаты могут быть обобщены для произвольного количества проектов реструктуризации. На основании анализа по предложенной модели и в зависимости от требований инвесторов, вкладывающих средства в реструктуризацию предприятия и соответствующих стратегических планов могут утверждаться более или менее рискованные портфели.

Литература

1. Варламов, А.С. Проблемы управления процессом реструктуризации промышленных предприятий / А.С. Варламов // Научно-технические ведомости СПбГУ. Том 2 «Экономические науки». – СПб., 2007. – С. 88–91.


УДК 336.05

Петренко Ю.М.

ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України», м.Суми

kydraska@yahoo.com

МЕТОДИКА РОЗРАХУНКУ ІНТЕГРАЛЬНОГО ПОКАЗНИКА ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА


Для оцінки фінансової безпеки підприємства є необхідність застосування такого підходу, який би надавав можливість відслідковувати діяльність суб’єктів господарювання у чотирьох головних напрямах відповідно до загальноприйнятих стандартів комплексної системи управління: фінансів, відносин зі стейкхолдерами, внутрішніх та зовнішніх процесів.

Це вимагає оцінки фінансової безпеки підприємства в розрізі підходів звичайного фінансового управління, з побудовою інтегрального показника за допомогою зважених сум певних характеристик через призму визначальних чинників, а саме:

• ключових фінансових інтересів діяльності підприємства;
  
• ключових цілей діяльності підприємства;
  
• принципів забезпечення виконання базового рівня концепції корпоративної соціальної відповідальності
  

Використання показників рентабельності (активів, власного капіталу, продукції, операційної діяльності, чистої рентабельності продажів) для розрахунку інтегрального показника фінансової безпеки є визначальним рішенням в системі балансування інтересів між прибутковістю та забезпеченням фінансової стабільності через призму корпоративної соціальної відповідальності. Це пояснюється тим, що в показниках рентабельності вже закладено потенційні можливості підприємства щодо формування прибутку та оцінки фінансового стану, враховано ринкові та бізнес ризики, річний період розрахунку. Не менш важливим є той факт, що при розробці подібного підходу враховано інтереси всіх зацікавлених груп впливу підприємства, що свідчить про відсутність конфлікту інтересів при застосуванні показника оцінки фінансової безпеки підприємства на практиці.

Формула для оцінки рівня фінансової безпеки виглядає наступним чином:



де - інтегральна оцінка рівня фінансової безпеки; - максимальна кількість балів за i-м коефіцієнтом; - поправочний коефіцієнт; - фактичне значення і-го коефіцієнта.

В загальному інтегральному значенні коефіцієнта розподіл внеску кожного з п’яти коефіцієнтів рентабельності повинен бути рівний, що пояснюється тим, що фінансовий рівень концепції корпоративної соціальної відповідальності передбачає виконання одночасно всіх 5 його складових принципів, що також свідчить про їх рівноцінне значення.

З метою визначення відповідності між показниками рентабельності, поправочними коефіцієнтами та максимальними бальними значеннями коефіцієнтів рентабельності, були використані як нормативні значення показників рентабельності, так і відповідні середньо галузеві показники.


Таблиця 1. - Відповідність між показниками рентабельності, поправочними коефіцієнтами та максимальним бальним значенням коефіцієнтів рентабельності

Значення показників рентабельності	Поправочний коефіцієнт	Максимальне бальне значення коефіцієнтів рентабельності
≤ 0%	0,00	0
≤ середньо галузевого показника	0,05	10
≥ середньо галузевого показника	1,00	20

За результатами застосування подібної методики розрахунку, підприємство може отримати наступні можливі варіанти оцінки забезпечення фінансової безпеки.

Тип оцінки рівня фінансової безпеки підприємства	Відповідна кількість балів	Значення	Необхідність проведення оцінки можливості настання банкрутства
Критичний (небезпека банкрутства)	0-20	Наявність значної небезпеки в діяльності підприємства, висока ймовірність настання банкрутства	Так
Недостатній	21-60	Наявність ряду проблем в діяльності підприємства, що в майбутньому може призвести до виникнення небезпеки банкрутства	Так
Достатній	61-80	Фінансово стійкий стан діяльності підприємства	Ні
Високий	81-100	Фінансово безпечний стан діяльності підприємства, що забезпечує його інтереси в одночасному досягненні прибутковості та фінансової стійкості	Ні

Даний підхід може бути використаний з метою удосконалення існуючих методик діагностування ймовірності настання кризового стану на підприємстві та попередження виникнення банкрутства.

Література

1. Єрмошенко М.М. Фінансова складова економічної безпеки: держава і підприємство: наук. моногр. / Микола Миколайович Єрмошенко, Кіра Сергіївна Горячева. – К.: Національна академія управління, 2010. – 232 с.
   
2. Фінансова безпека підприємств і банківських установ: монографія / за заг. редакцією д-ра екон. наук, проф. А.О. Єпіфанова, [А.О. Єпіфанов, О.Л. Пластун, В.С. Домбровський та ін]. – Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2009. – 295с.
   

УДК 334.012.64

Поляков А.П., ассистент кафедры «Финансы и кредит»

Мандыч А.И.

Севастопольский национальный технический университет

nastya_90-07@mail.ru