Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку міста

Вид материалаДокументы

Содержание


Положение субъектов малого предпринимательства в связи с принятием налогового кодекса
Об’єкти фінансового контролінгу підприємства
Підвищення конкурентоздатності сільськогосподарських підприємств дніпропетровської області
Динаміка галузі автомобільного громадського пасажирського транспорту та його фінансування
Рис.1 – Обсяги перевезень пасажирів за 2000-2010 роки, млн.пас.
Проектный подход к управлению инновационным развитием предприятий
Рис. 1. - Структура функционирования системы проектного управления инновациями
Подобный материал:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   39
ПОЛОЖЕНИЕ СУБЪЕКТОВ МАЛОГО ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА В СВЯЗИ С ПРИНЯТИЕМ НАЛОГОВОГО КОДЕКСА


Одним из главных государственных событий 2010 года в Украине стал процесс принятия Налогового Кодекса с последующими его изменениями и обсуждениями. К наиболее обсуждаемым вопросам можно отнести коррекцию системы упрощенного налогообложения наряду с радикальным сокращением категорий претендентов на пользование данной системой и расширением полномочий контролирующих налоговых органов по отношению к пользователям упрощенной системой.

В Налоговом Кодексе от 02.12.2010, из раздела 14 «Специальные налоговые режимы» исключена первая глава, которая содержала основные положения относительно упрощенной системы налогообложения. Данная глава вынесена на дальнейшую обработку с последующим ее принятием. На сегодняшний момент упрощенная система сохраняется только для физических лиц предпринимателей. Претендовать на нее смогут физические лица – предприниматели, годовой объем дохода которых не превышает 300000грн. и количество лиц, находящихся с ними в трудовых отношениях не превышает 2 человек. Кроме этого, при осуществлении расчетных операций с применением кассовых аппаратов, к категории «упрощенцев» попадают также физические лица – предприниматели, объем доходов которых достигает 500 тысяч гривен. Им разрешается находиться в трудовых отношениях не более чем c 5 лицами, которые одновременно работают. Так же вводятся большие ограничения по видам деятельности. Ставки налога составляют:
  • на территории населенных пунктов с численностью более 150 000тыс.чел. – от 200 до 600грн.;
  • на территории других населенных пунктов – от 20 до 200грн.;
  • 1000грн в месяц при осуществлении деятельности в сфере информатизации;
  • 1500грн в месяц в случае осуществления деятельности не по месту регистрации или на всей территории Украины.

Из вышеизложенного следует, что принятый Налоговый Кодекс имеет как положительные так и отрицательные черты относительно малого бизнеса. К положительным моментам можно отнести следующее:
  1. остался единый налог для физических лиц, который изначально планировалось упразднить. При упразднении данного налога вообще исчезло бы стимулирование малого бизнеса со стороны государства;
  2. дифференцированы ставки базы налогообложении;
  3. ограничены права налоговой относительно обследования жилья физических лиц, использования технических средств (фото-, видео-, аудиофиксации), опроса физических лиц, использования налогового залога на имущество плательщика и тому подобное.

Однако к основным недостаткам упрощенной системы можно отнести:
  1. увеличение количества видов деятельности, которым не разрешено применять упрощенную систему;
  2. кроме того, не поменялось допустимое число наемных работников в течение года для физических лиц - предпринимателей, а также остались большие ограничения предельного размера выручки. Это опять же ограничивает число лиц, имеющих право пользоваться упрощенной системой;
  3. физические лица - предприниматели при проведении наличных и безналичных расчетов должны использовать регистраторы расчетных операций соответственно законодательству. Это увеличит их расходы, связанные с приобретением и обслуживанием регистров расчетных операций;
  4. физические лица – предприниматели, использующие упрощенную систему налогообложения, уплачивают единый социальный взнос на общих основаниях, в порядке, предусмотренном Законом «О едином социальном взносе».

Подводя итог, можно сказать, что, несмотря на то, что государство стремится усовершенствовать систему налогообложения для малого бизнеса, она все равно не является оптимальной. Для приближения ее к оптимальной можно предложить такие способы:
  • ввод четкой дифференциации ставок налога на законодательном уровне (так как несмотря на то, что власти пытаются дифференцировать ставки для физических лиц-предпринимателей, эта дифференциация очень проста и нечетка, и основным недостатком упрощенной системы продолжает являться то, что сумма налога не зависит от того, чем занимается предприниматель. Прежде всего, ставка налога должна зависеть от вида бизнеса и места его ведения, что давно используется в зарубежной практике).
  • ставку единого налога целесообразно устанавливать в зависимости от оборотов: предпринимателю, зарабатывающему больше, придется и больше отдавать в бюджет страны.

Также необходимо учитывать, что для получения положительного эффекта от принятия Налогового кодекса предпринимателям необходимо адаптироваться к изменению в нормативно-законодательной базе по налогообложению в целом, для чего потребуется немало времени. Только по истечении этого времени можно будет выявить основные проблемные моменты нового законодательства и внести в него соответствующие коррективы.

Литература:

1. Об упрощенной системе налогообложения, учета и отчетности субъектов малого предпринимательства: Указ Президента Украины от 28.06.99г №746/99//Официальный вестник Украины.-1999.-№38.-С.15.

2. Налогового кодекса Украины от 02.12.2010 // [Электронный ресурс]. - Режим доступа: ссылка скрыта


УДК 336.716

Поляков А.П., асистент кафедри «Фінанси та кредит»

Севастопольській національний технічний університет

anton_pol9kov@mail.ru

ОБ’ЄКТИ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛІНГУ ПІДПРИЄМСТВА


Сьогодні, перед вітчизняними підприємствами гостро стоїть проблема подолання наслідків всесвітньої фінансово-економічної кризи. Вони виражаються, насамперед, у значному падінні фінансової стійкості, ліквідності, кредитоспроможності й рентабельності господарюючих суб’єктів, а також у значному зростанні рівня систематичних й несистематичних ризиків функціонування.

Сучасні реалії потребують застосування високоякісних управлінських технологій, забезпечуючи високий динамізм менеджменту. Однією з таких технологій, які набувають все більшу популярність у практиці як зарубіжних, так й вітчизняних підприємств, є фінансовий контролінг.

Більшість зарубіжних та вітчизняних авторів відмічають, що ефективність контролінгу в основному залежить від вибору його об’єктів, тому ми вважаємо, що одним із завдань наукових досліджень в області контролінгу є визначення його об’єктів.

С.Н. Петренко вказує, що об’єкт – елемент, який досліджується та пізнається суб’єктом контролінга діяльності підприємства, а також відмічає той факт, що класифікація об’єктів контролінга повинна відповідати цілям управління [4]. У процесі дослідження об'єктів контролінга автор дає опис виробничих ресурсів (основних фондів, нематеріальних активів, матеріальних ресурсів) і господарських процесів і їхніх результатів (організаційного процесу, процесу постачання, процесу виробництва і процесу збуту), характеризуючи їх як об'єкти контролінга на підприємстві.

Авторський колектив під керівництвом Н.Г. Данилочкиної відмічає, що «одной из важнейших задач контроллинга является управление прибылью предприятия, поэтому в фокусе внимания контроллинга находятся затраты: их виды, места возникновения, принципы управления ими, … поэтому важнейшими объектами контроллинга являются затраты и центры ответственности» [2].

На думку колективу авторів під керівництвом А.М. Кармінського та С.Г. Фалько, об’єктами контролінга виступають зовнішнє середовище, маркетинг й збут, забезпечення ресурсами, виробництво, логістика, персонал, інвестиції, інноваційні процеси, а також фінансова діяльність підприємства [3]. На підставі цього ми можемо зробити висновок, що автори досить широко розуміють сутність та зміст контролінгу та виділяють один із специфічних його напрямків - фінансовий контролінг.

У науковій і навчальній літературі також поширена думка, що об'єктами контролінга можуть бути фактори виробництва, показники ефективності їхнього використання й організації, потенціал підприємства (чисельність, основні засоби, обсяги виробництва й збуту й ін.), показники фінансового стану, нові бізнес-можливості, інновації, економічні, фінансові й інші ризики, а також фінансово-економічні результати роботи підприємства.

На нашу думку, таке трактування об'єктів контролінга досить дискусійна. традиційно під об'єктом розуміється "те, що протистоїть суб'єктові в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності". Отже, коректніше витрати, доходи, прибуток та ін. розглядати як об'єкт фінансового менеджменту, а об'єктом фінансового контролінга - виділяти менеджмент витрат, менеджмент прибутку й т.д. У противному випадку прийняте деякими авторами трактування об'єкта контролінга суперечить їх же тлумаченню самого контролінга як "керування керуванням".

У зв’язку з цим не визиває сумнівів визначення об’єкта фінансового контролінгу, яке пропонується професором і.о. бланком: «об’єктом фінансового контролінга є хід реалізації управлінських рішень за основними аспектами фінансової діяльності підприємства» [1].

Повертаючись до проблеми визначення властиво об'єктів фінансового контролінга підприємства, слід зазначити, що найчастіше вітчизняні і зарубіжні вчені акцентують увагу на контролінгу прибутку, що значно звужує об'єкт дослідження. У сучасній теорії фінансового менеджменту вже доведена необхідність управління не тільки фінансовими результатами діяльності суб'єкта (прибутком), але і грошовими результатами (чистим грошовим потоком). Так, у подальших дослідженнях І.О. Бланком виділений самостійний блок фінансового контролінга – контролінг грошових потоків [1]. Отже, у загальній системі контролінга на підприємстві нарівні з контролінгом прибутку необхідно виділяти і контролінг грошових потоків.

До числа об'єктів контролінгу грошових потоків ми вважаємо за доцільне віднести вхідні, вихідні грошові потоки, чистий грошовий потік, як по окремих видах діяльності підприємства (операційної, інвестиційної, фінансової), так і по підприємству в цілому. Коло об'єктів контролінгу грошових потоків повинно визначатися специфікою функціонування кожного конкретного підприємства.

Література
  1. Бланк И.А. Управление денежными потоками. – К.: Ника-Центр "Эльга", 2002. – 736 с.
  2. Контроллинг как инструмент управления предприятием / Е.А.Ананькина, С.В.Данилочкин, Н.Г.Данилочкина и др.; Под ред. Н.Г. Данилочкиной. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003
  3. Контролинг / А.М. Карминский, С.Г. Фалько, А.А. Жевага, Н.Ю. Иванова; под. ред. А.М. Карминского, С.Г. Фалько. – М.: Финансы и статистика, 2006.
  4. Петренко С.Н. Контроллинг. – К.: Ника-Центр, Эльга, 2003. – 328 с.


УДК 658.009.12(477.63)

Приходько І.П. к.е.н., доцент, завідувач кафедри обліку і аудиту

Одношевна О.О., асистент кафедри обліку і аудиту

Дніпропетровський державний аграрний університет

ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОЗДАТНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ


Розглядаючи рівень розвитку сільськогосподарських підприємств Дніпропетровської області, доцільно зауважити, що в докризовий період, рівень розвитку та виробництва знаходився на задовільному рівні, через стабільне фінансування, безперебійний процес постачання необхідної кількості сировини і матеріалів та реалізації виготовленої продукції на внутрішніх та зовнішніх ринках збуту. Також слід зауважити, що відповідний рівень розвитку даних господарств забезпечувався завдяки достатній кількості державних дотацій, а також кредитуванню банками фермерів на вигідних умовах в період весняно-польових робіт.

Аналізуючи рівень розвитку сільськогосподарських підприємств Дніпропетровської області в порівнянні з аналогічними господарствами таких країн Європи, як Польща, Нідерланди та Чехія, доречно підкреслити, що рівень розвитку в нашій країні значно нижчий, через недоліки у техніці і технології виробництва. Також негативно впливає недостатня кількість інвестицій у сільськогосподарське виробництво та недосконалий процес управління, тобто неоптимальна якість менеджменту у сільськогосподарських господарствах.

Оцінивши стан розвитку сільськогосподарських підприємств Дніпропетровської області більш детально, слід зауважити, що значні недоліки спостерігаються у галузі рослинництва, а саме у сегменті зернових, соняшника, овочів та фруктів. Дослідивши рівень розвитку галузі тваринництва, спостерігаємо постійні зменшення поголів’я великої рогатої худоби та свинарства, що прямо пропорційно впливає на розвиток м'ясо-молочної галузі, адже дана тенденція призводить до постійного скорочення рівня прибутку сільськогосподарських виробників.

Розглянувши ситуацію, яка склалась у сільськогосподарських підприємствах Дніпропетровської області, слід констатувати, що головними недоліками є застарілі недосконалість техніки і технології виробництва, відсутність державного фінансування у достатній кількості, недостатній рівень інвестицій та недосконалий процес управління у більшості сільськогосподарських господарств. Усе вище перелічене значно знижує конкурентоздатність виготовленої продукції, а спричиняє зниження прибутку. Тому задля вирішення поставлених проблем, необхідно з боку держави нормалізувати стабільний процес фінансування, надання державних субсидій та кредитування сільськогосподарських підприємств. Даний варіант допоможе зменшити необхідність фермерам вилучати з обігу кошти та продавати готову продукцію трейдерам по більш низьким цінам, через те, що вони розраховуються готівковими платежами.

Слід також максимально використовувати потенціал області в галузі виробництва фруктів та овочів, за рахунок створення холодильного ланцюжку, а також всіма зусиллями сприяти розвитку необхідної інфраструктури, що підвищить обсяг виробництва та розширить доступ до ринків збуту.

Що стосується тваринництва, то обсяг виготовленої продукції можна підвищити за рахунок збільшення обсягів виробництва свинарства через покращення ефективності ветеринарного контролю, який забезпечить підвищення якості продукції тваринництва уже на стадії вирощування, що в подальшому дозволить отримати віщі показники якості, що зумовлюють отримання більших прибутків господарствами.

Також необхідно створити інформаційну та практичну платформу в регіоні з метою розвитку застосування та розповсюдження новітніх технологій за рахунок систематичного проведення семінарів, використання навичок підприємств розвинутих країн у відповідній галузі, а також залучення міжнародних експертів, чий «свіжий» погляд на поставлені питання, допоможе вирішити ряд конкретних проблем і недоліків виробництва та реалізації продукції сільськогосподарськими підприємствами.


УДК 330552:338.47

Пруненко Д.О., к.е.н.

Харківська національна академія міського господарства

pru_dim@mail.ru

ДИНАМІКА ГАЛУЗІ АВТОМОБІЛЬНОГО ГРОМАДСЬКОГО ПАСАЖИРСЬКОГО ТРАНСПОРТУ ТА ЙОГО ФІНАНСУВАННЯ


Пасажирський автомобільний транспорт загального користування забезпечує рівну доступність транспортних послуг для усіх категорій пасажирів, що визначає соціальну спрямованість цілей його функціонування, дотаційні принципи і умови роботи.

За даними Державного комітету статистики України було проаналізовано ситуацію в сфері пасажирського транспорту (рис.1).




Рис.1 – Обсяги перевезень пасажирів за 2000-2010 роки, млн.пас.

Джерело:побудовано автором на підставі даних Держкомстату (at.gov.ua/)


Аналіз ситуації в сфері пасажирського автомобільного транспорту свідчить, що за останнє десятиріччя загальний обсяг перевезених пасажирів всіма видами транспорту збільшився майже на третину і в 2010 році сягнув більш ніж 4,15 млрд. пасажирів, незважаючи на скорочення аналізованого показника в останні два роки. Обсяги перевезення пасажирів автомобільним транспортом мають аналогічні тенденції, хоча темпи їх зростання перевищують темпи зростання загального обсягу перевезень всіма видами транспорту. Так, обсяги перевезень пасажирським автомобільним транспортом за останнє десятиріччя зросли на 40%, що на 8% перевищує темпи зростання загального обсягу перевезень всіма видами транспорту. Наведені дані свідчать, що автомобільний транспорт посідає провідне місце в транспортній системі України, що обумовлює високу питому вагу автомобільних пасажирських перевезень у загальному обсязі перевезень усіма видами транспорту. За останнє десятиріччя питома вага автомобільних пасажирських перевезень у загальному обсязі перевезень усіма видами транспорту складала близько 88% і при цьому мала тенденцію до збільшення (з 84% у 2000 році до 89,4% у 2010 році). Позитивним можна вважати майже подвійне зростання пасажирообороту автомобільного транспорту з 30,1 млрд.пас.-км в 2000 році до 52,1 млрд.пас.-км в 2010 році.

Зазначені тенденції свідчать про поступове зростання ролі автомобільного пасажирського транспорту в транспортній системі України, що вимагає нових підходів, вдосконалення форм і методів його фінансування. Під фінансуванням підприємств автомобільного громадського пасажирського транспорту розуміють процес забезпечення фінансовими ресурсами виробничо-господарської і інвестиційної діяльності підприємств автомобільного громадського пасажирського транспорту для надання соціально значимих послуг населенню з перевезення пасажирів.

Зарубіжний досвід свідчить, що основними формами фінансування громадського пасажирського автотранспорту повинні стати державні і/або муніципальні бюджетні кредити або кредити з інших джерел, а також податкові пільги в наслідок соціальної значущості послуг, що надаються пасажирськими автотранспортними підприємствами.

Узагальнення досліджень фахівців [1, 2] дозволяє визначити найбільш пріоритетні форми фінансування підприємств автомобільного громадського пасажирського транспорту. До них правомірно віднести субсидії, субвенції, податкові пільги і податкові кредити, бюджетний кредит, державні цільові адресні програми, цільові кредити державних інвестиційних фондів; державне і муніципальне замовлення, фінансова оренда (лізинг); банківський кредит, використання амортизаційного фонду і прибутку.

Транспортною стратегією України на період до 2020 року, затвердженою Розпорядженням КМ України від 20.10.2010 № 2174-р, фінансування реалізації інвестиційних проектів передбачається здійснювати на змішаній основі із залученням власних коштів транспортних підприємств, бюджетних коштів; коштів місцевих бюджетів на цілі, пов’язані з транспортним обслуговуванням населення регіону, підприємств і організацій; залученням прямих інвестицій внутрішніх і зовнішніх стратегічних інвесторів; інвестицій на засадах концесій та інших джерел.

Література
  1. Пликус И.И. Системный подход к формированию модели финансового механизма автотранспортного предприятия / И.И.Пликус, Ю.Б. Слободяник // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. – Вип. 130. – С. 177-183.
  2. Сич Є.М., Парубець О.М. Фінансово-економічні аспекти інтеграції транскордонних транспортних систем / Є.М.Сич, О.М. Парубець // Вісник Чернігівського державного технологічного університету. Збірник – Чернігів:ЧДТУ, 2009. – № 38. – С. 17-22.


УДК 658.589

Пустовойтов В.И.

Макеевский экономико-гуманитарный институт

ПРОЕКТНЫЙ ПОДХОД К УПРАВЛЕНИЮ ИННОВАЦИОННЫМ РАЗВИТИЕМ ПРЕДПРИЯТИЙ


Инновационная деятельность современных предприятий выступает необходимым условием устойчивого развития не только товаропроизводителей, но и экономики в целом. Таким образом, обеспечение инновационного развития хозяйственных систем как обязательного условия достижения конкурентоспособности является важной проблемой украинской экономики. При этом экономический рост хозяйственной системы может быть обеспечен на основе освоения новых технологий, производства новых видов продукции высокого качества и с минимальными затратами, что невозможно без осуществления инвестиционных проектов. Одним из направлений, способствующих ускорению выхода из сложной экономической ситуации, является изучение мирового опыта проектного управления инновационными процессами и определение возможностей эффективного его использования в практической деятельности предприятий.

Однако высокая степень рисков инновационной деятельности в условиях рыночной экономики препятствует применению известных в мировой практике подходов к управлению инновациями и требует их совершенствования и адаптации к отечественным условиям на основе развития теории и практики управления проектами. Необходимость изучения проблемы и разработки методических рекомендаций по организации эффективных видов инновационной деятельности промышленных предприятий будет способствовать повышению их конкурентоспособности. Инновации, инвестиции, реорганизация процессов, прогнозирование развития ситуации и управление рисками в своей совокупности призваны обеспечить необходимые условия для инновационного развития хозяйственных систем.

Среди трудов, посвященных вопросам инновационного развития производственных предпринимательских структур, следует отметить работы Амошы А.А., Воробьева Ю.Л., Ендовицкого Д.А., Завлина П.Н, Ильдеменова С.В., Ильяшенко С.Н., Казанцева А.К., Климова А.В., Кузнецова Б.В., Лепы М.М., Медынского В.Г., Симачева Ю.В., Смирнова Л.А., Попкова В.П., Чернеги О.Б.

Основной целью инновационных процессов является концентрация ресурсов на направлениях, которые обеспечивают ускорение научно-технического прогресса с учетом получения и коммерциализации таких новшеств, как изобретения, наукоемкие технологии и услуги, решения финансового и управленческого характера.

В работе [1, c. 223-226] дается расширенное толкование категории «инновационное развитие» как непрерывное поступательное изменение качественных характеристик системы в сторону их улучшения на основе использования новых средств и предметов труда, новых форм организации и управления производством, прогрессивных по отношению к использованным ранее и базирующихся на достижениях научно-технического прогресса (НТП). Также автором приведена группировка факторов инновационного развития в зависимости от источников их проявления, из которых можно выделить проектное управление, информационные технологии и коммуникации.

Предпосылками инновационного развития предприятия являются: усиливающаяся конкуренция со стороны производителей на рынке металлопродукции; достижения научно-технического прогресса; повышение требовательности потребителей к качеству металлопродукции. Управление инновациями предусматривает совокупность действий по переводу системы на инновационный путь развития, структура и процесс функционирования которого приведены на рис. 1.

Управление инновациями на предприятии, ввиду многогранности и сложности осуществления, требует профессиональной организации этой работы, что обуславливает необходимость создания типовой модели организации инновационной службы, соответствующей рыночным условиям. В наибольшей степени условиям реализации стратегических инновационных задач соответствует матричная организационная структура. Информационно-техническое обеспечение системы управления инновациями является необходимым и важным элементом для реализации проектного управления.





Рис. 1. - Структура функционирования системы проектного управления инновациями


Единой для всех предприятий модели инновационной стратегии не существует, равно как единого универсального стратегического управления инновациями. Каждое предприятие, действующее в рыночной экономике, уникально по своим характеристикам. Следовательно, и содержание стратегического управления инновационной деятельностью является уникальным, а его формы и методы не могут тиражироваться для многих предприятий. Для решения поставленных задач необходимо объединить под единым управлением инновационную и инвестиционную функции. Такое объединение будет способствовать повышению заинтересованности исполнителей в успешном осуществлении всех этапов единого инновационно-инвестиционного цикла путем внедрения проектного управления в сочетании с процессным.

Литература

1. Магрупова, З.М. Организационные основы инновационной экономики промышленного предприятия / З.М. Магрупова // Экономические науки.-2009.- №1 (50).- С. 223-226.


УДК 338.434

Рубай О.В., к.е.н., в.о. доцента

Львівський національний аграрний університет

o_rubaj@mail.ru