Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку міста

Вид материала

Документы

Содержание Финансовое обеспечение региональных программ социально-экономического развития Регіональні аспекти інвестиційної привабливості сільськогосподарських підприємств Фінансово-економічні проблеми сталого розвитку підприємств Элементы механизма управления финансовыми потоками предприятия Особливості і значення страхування в управлінні економічними ризиками на підприємстві

Подобный материал:

• Про затвердження програми Про основні напрямки соціально- економічного розвитку міста, 80.16kb.
• Програма економічного І соціального розвитку міста Чернівців на 2010 рік Вступ, 1866.11kb.
• Теоретико-методологічні аспекти формування маркетингової товарної стратегії та її адаптації, 203.84kb.
• Посланн я президента україни до верховної ради україни європейський вибір. Концептуальні, 763.19kb.
• Формування інвестиційної політики міста, 403.62kb.
• Програма соціально економічного та культурного розвитку міста Корюківки на 2012 рік, 744.15kb.
• Програма соціально економічного та культурного розвитку, 1213.86kb.
• Програма соціально-економічного розвитку міста Котовська Одеської області, 1607.63kb.
• Прогнозів економічного І соціального розвитку, 527.66kb.
• Національний інститут стратегічних досліджень міста районного значення україни: проблеми, 1390.42kb.

ІнноваційниЙ характер політики зрівноваженого розвитку сільськогосподарських підприємств


Господарський розвиток кожної національної економіки базується на отриманих знаннях і процесах інноваційності, що відбувається за рахунок взаємодії навколишнього світу і його позитивних рис. Саме тому необхідний певний план дій, що призведе до обмеження, а навіть до запобігання негативного впливу зовнішніх чинників, що в подальшому призведе до докорінних змін в економіці зрівноваженого розвитку. Елементом цих змін може бути прийняття стратегії на рівні держави чи сільськогосподарських підприємств в цілому.

Головним завданням зрівноваженого розвитку є досягнення економічного добробуту при одночасному збереженні високого рівня охорони навколишнього середовища, а також соціальної справедливості. Обов'язок дотримання екологічних стандартів, а також основних засад зрівноваженого розвитку може стати головним стимулом до модернізації сільськогосподарських підприємств. Інноваційність їх розвитку сприяє пошуку нових, ефективних господарських рішень, що призводить до підвищення конкурентоспроможності підприємств на місцевих, загальнодержавних та на закордонних ринках. Завдяки інноваційним змінам підприємство отримує переваги над конкурентами і свободу лідерства на ринку.

На інноваційну модель господарювання впливає низка чинників: економічних, організаційно-адміністративних, правових, інформаційних, мотиваційних, культурних та психологічних. Усі вони реалізуються через інноваційний процес діяльності, що втілюється у новій продукції, послугах, технологічній та управлінській діяльності.

Зміни, які відбуваються в оточенні, спричинили збільшення обсягів розробок наукових та науково-технічних робіт у економіці Львівській області. Зокрема, у 2009 році тут впроваджено близько 286 нових технологій (в 1,6 рази більше порівняно з 2000 роком), 73 одиниць нових матеріалів (1,6 рази), 24 нових сортів рослин та порід тварин (1,5 рази) [ 2, с. 197].

Проте, ці дані стосуються економіки в цілому, але зовсім не стосуються сільського господарства. Низький рівень технологічного новаторства і неможливість трансферу технологій в аграрне виробництво призвели до ситуації, коли зарубіжні технології впливають на економічний розвиток більше, ніж вітчизняні інновації. Щорічне зростання обсягів постачання зарубіжних технологій призводить до залежності аграрного сектора України від інноваційної політики інших розвинутих країн, де домінуюча позиція належить транснаціональним корпораціям, що бачать в Україні ринок збуту власних агротехнологій, а не конкурентне середовище [1].

Світове сільськогосподарське виробництво побудоване на засадах зрівноваженого розвитку сільськогосподарських підприємств, що полягає не лише у запобіганні деградації природного середовища, але й у екологічній передбачуваності, яка виражається у зменшенні емісії забруднень у це середовище пропорційно до ступеня застосування найкращих доступних технологій. Сільськогосподарські підприємства, згідно з політикою зрівноваженого розвитку, реалізують зінтегровані інвестиції, які представлені в поєднанні трьох компонентів збереження навколишнього природного середовища: охорони водних ресурсів, охорони повітря і землі. Результатом цих заходів є виробництво екологічно чистої продукції за новими мало- і безвідходними технологіями.

В Україні, на жаль, сформовано лише окремі елементи інноваційної інфраструктури. Невиконання законодавчою і виконавчою гілками влади положень законів, спрямованих на створення сприятливих умов для всіх суб’єктів інноваційної діяльності, а також на активізацію удосконалення законодавчої бази загальмували динаміку розвитку та розбудови інноваційної інфраструктури в Україні [3,с. 120].

Для того, щоб інноваційна політика зрівноваженого розвитку сільськогосподарських підприємств реалізовувалась на практиці, на державному рівні повинен враховуватись наявний на сьогодні низький рівень витрат на дослідження економічного та екологічного розвитку, слабкий рівень розвитку інноваційної інфраструктури та недостатній трансфер технологій, нестачу у підприємств фінансових ресурсів. Важливо, щоб інноваційна політика органічно поєднувалась із політикою зрівноваженого розвитку. Потреба охорони навколишнього середовища у органічному поєднанні із засадами концепції зрівноваженого розвитку стали носієм науково-технічного прогресу і підвищення рівня інноваційності національної економіки та її головних галузей. Напрями підвищення рівня інноваційності національної економіки повинні враховувати основні риси світової господарської політики як у сфері рівності шансів, так і у сферах охорони середовища та зрівноваженого розвитку регіонів. Зрівноважений розвиток не є гальмом науково-технічного прогресу, а навпаки – його стимулятором, оскільки сприяє підвищенню рівня ефективності виробництва і тим самим – активізації підвищення рівня добробуту населення та комплексного розвитку інфраструктури всієї сільської території.

Література

1. Соломко Д. О. розвиток аграрного сектору регіону на основі кластерного підходу / Д. О. Соломко // Економіка АПК. – 2008. – №3. – С. 60-66.
   
2. Статистичний щорічник Львівської області за 2009 рік. – Ч.1. – Львів : Головне управління статистики у Львівської області, 2010. – 365 с.
   
3. Шпикуляк О. Г. Організаційні форми і методи інноваційної діяльності у розвитку аграрної сфери економіки / О. Г. Шпикуляк, В. М. Русан, Л. І. Курило, П. В. Павлик, І. Ю. Розгон // Економіка АПК. – 2010. – № 12. – С. 119-124.
   

УДК 316.42

Ширяева Е.А., преподаватель

Керченский экономико-гуманитарный институт Таврического национального университета им. В.И.Вернадского

len5614@mail.ru

ФИНАНСОВОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ РЕГИОНАЛЬНЫХ ПРОГРАММ СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИЧЕСКОГО РАЗВИТИЯ


В обеспечении нормального функционирования современных национальных хозяйств важная роль продолжает принадлежать государству. Оно на протяжении длительной истории своего существования наряду с задачами поддержания порядка, законности, организации национальной обороны, выполняет определенные функции в сфере экономики. Менялись способы государственного влияния на экономику и социальную сферу, имело место усиление и ослабление регулирующей функции государства, но полностью вытеснить его из социально-экономической жизни общества не удалось. В нынешних условиях произошла заметная активизация регулирующей деятельности государства. Глобальный финансово-экономический кризис 2008-2009 гг. с новой силой продемонстрировал его значение и возможности для урегулирования проблем и противоречий национальных экономик.

По вопросам, в каких пропорциях должно сочетаться государственное и рыночное регулирование, каковы границы и направления государственного вмешательства, существует широкий спектр мнений и подходов - от полного государственного монополизма до крайнего экономического либерализма. Однако необходимость выполнения государством регулирующих функций в экономике не подвергается сомнению.

Вне зависимости от господствующих экономических доктрин никто не снимал с национальных правительств ответственности за социальное и экономическое положение страны. При этом, осуществляя регулирование экономики, государство использует широкий набор средств и методов воздействия на экономику, таких как бюджетно-налоговая, кредитно-денежная политика, экономическое законодательство и т.д.

Известно, что в условиях рыночного хозяйствования в системе госрегулирования широко применяется программно-целевой подход, дающий возможность государству активно влиять на социально-экономические процессы в стране на национальном и региональном уровнях. В Украине также имеется определенный опыт составления и реализации целевых комплексных и отраслевых программ социально-экономического развития. Самой последней и наиболее масштабной попыткой реализации программно-целевого подхода является принятие десяти национальных проектов: «Энергия природы», «Доступное жилье», «Качественная вода» и др. Практически все регионы Украины имеют свои Стратегии социально-экономического развития. Так, например, недавно утверждена Стратегия экономического и социального развития Крыма на 2011-2020 годы.

Но эффективность этих программ развития в значительной степени зависит от их финансирования на общегосударственном и региональном уровнях. Если для общенациональных программ вопрос об их финансовом обеспечении остро не стоит, то региональные власти испытывают существенные затруднения с их выполнением из-за дефицита финансовых ресурсов. Практически по всем регионам Украины наблюдается ситуация, когда принимается большое количество программ, но они не реализуются по причине отсутствия финансирования.

Среди причин слабой финансовой обеспеченности региональных программ развития некоторые авторы называют низкий уровень финансовой самостоятельности территориальных громад [1]. Специалисты считают также, что многие стратегии развития регионов не взаимоувязаны с их финансовыми возможностями [2]. Следует отметить, что в регионах часто принимается большое количество программ, что не дает возможности региональным властям сосредоточить управленческие усилия на их выполнении и сконцентрировать необходимые ресурсы на наиболее приоритетных из них.

Конечно, отказываться от программно-целевого подхода к развитию регионов было бы ошибочно. С нашей точки зрения можно внести несколько корректив в существующую практику формирования и выполнения региональных программ социально-экономического развития.

Во-первых, можно было бы установить определенный норматив для региональных бюджетов, предусмотрев в их расходной части финансирование комплексных и отраслевых программ развития региона. При этом количество программ могло бы и не играть особой роли. Главное требование к региону: вложиться в объем финансовых средств, направляемых на их поддержку в составе бюджета. Тем более что разработка региональных стратегий социально-экономического развития является обязательной для всех региональных органов власти в соответствии с Постановлением Кабинета Министров Украины №1001 от 21.07.2006г.

Во-вторых, для реализации отдельных региональных программ можно было бы активнее привлекать иностранных инвесторов. Конечно, этот вопрос должен быть урегулирован на законодательном уровне. Но такой подход позволяет преодолеть дефицитность бюджетов и создает возможность увязать внешнее финансирование с потребностями региона. Для этого можно было бы проводить презентацию региональных программ для потенциальных иностранных инвесторов.

Литература

1. Модернізація України: визначення пріоритетів реформ. Проект до обговорення. – Київ: Мережа підтримки реформ, 2009. – С.40.

2. Економічна політика в Україні: вихід з кризи та перехід на шлях інноваційного розвитку. Матеріали ІІ Пленуму Спілки економістів України та Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Київ, 2010. – С.128.


УДК 338.43:330.341.1

Шукрута А.М., аспірант

Науково-дослідний економічний інститут

stasya_sh@ukr.net

РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ


Одна з найважливіших умов відродження і розвитку вітчизняного сільськогосподарського виробництва є переозброєння галузі, як технічне так і технологічне. Інвестиційна діяльність у сільському господарстві має актуальний характер, та є однією з найважливіших проблем.

Активізація інвестиційного процесу може істотно підвищити загальну конкурентоспроможність сільськогосподарських підприємств.

Потенціал інвестиційного процесу є ключовим чинником економічного розвитку регіонів України. Причому особлива роль повинна належати привабливості сільськогосподарських формувань. Основними умовами вкладання інвестицій є сукупність соціально-економічних, фінансових, організаційно-правових і інших чинників, що формують ряд конкурентних переваг при виборі інвесторами території інвестування.

Але говорячи про інвестиційну привабливість, слід зазначити, що хоча її прийнято розглядати на рівні країни, галузі, регіону або окремого підприємства, все це безумовно взаємопов’язане між собою. Так, наприклад, для інвестора не будуть достатньо переконливими аргументи інвестування у прибутковий проект, якщо дана галузь у масштабах країни знаходиться у критичному стані.

В сучасних умовах розвитку економіки, інвестування сільськогосподарських товаровиробників є досить ризикованою справою, а аграрний сектор інвестиційно-непривабливим через ряд причин:

- природно-кліматичні умови;

- сезонні особливості виробництва;

- відсутність ліквідного забезпечення кредитів;

- проблеми пов’язані з реалізацією продукції;

- нестійкість фінансового стану аграрних підприємств.

Варто зазначити, що основними джерелами інвестицій в основний капітал сільськогосподарського підприємства є власні кошти підприємств, тому, що вкладання іноземних інвестицій займають незначну питому вагу внаслідок низької норми прибутку, низького рівня технологічного оснащення підприємств, а також повільного обороту коштів, та високого ступеня ризику.

Пожвавлення інвестиційної активності та ефективного управління інвестиційною привабливістю виявило об’єктивну необхідність вироблення нових підходів до інвестування, які б відповідали ринковим умовам для тих регіонів де сільськогосподарське виробництво займає питому вагу.

Для активізації інвестицій та підвищення інвестиційної привабливості сільськогосподарських підприємств, перш за все, треба забезпечити на державному рівні формування сприятливого, еквівалентного ринкового середовища, яке буде сприяти зростанню інвестицій, а у сільськогосподарських підприємств з’являться та розширяться інвестиційні можливості для оновлення основного капіталу та його нарощування за рахунок власних або залучених засобів, разом з іноземним капіталом.

З метою ефективного розвитку сільськогосподарських товаровиробників та зростання інвестиційної привабливості галузі, потрібно направити свої зусилля на формування потужних інтегрованих структур, об’єднуючих весь цикл, – від виробництва сільськогосподарської сировини до збуту кінцевого продукту. Такі формування здатні оперативно реагувати на зміни ситуації на ринку, добиватися зниження виробничих витрат, акумулювати і залучати додаткові засоби для розвитку виробництва. При цьому формується система, заснована на економічній зацікавленості всіх учасників в кінцевих результатах. Слід зазначити, що замкнений цикл виробничого процесу у таких видах сільськогосподарських підприємств сприяє тому, що за рахунок диверсифікації виробництва ризик, пов’язаний із сезонними особливостями аграрної сфери, значно нижчий, зменшуються труднощі, пов’язані із реалізацією продукції, оскільки такі підприємства переважно мають власну мережу збуту або налагоджені стійкі договірні відносини з торговельними структурами.

Створення інтегрованих формувань надасть змогу забезпечити відносно рівні економічні умови учасникам процесу за рахунок впорядкування економічних стосунків між сільськогосподарськими, переробними, обслуговуючими та іншими підприємствами, учасниками кооперації, а також створення єдиної системи управління, яка виключить прояв монополізму окремих господарюючих суб’єктів і забезпечить рівні економічні інтереси при виробництві та реалізації кінцевої продукції.

Інтегровані формування, на відміну від роздрібнених учасників агропромислового ринку, зможуть ефективніше проводити роботу по залученню інвестицій на розвиток сільськогосподарського виробництва у вигляді як вітчизняних, так й іноземних інвесторів.

Література

1. Гайдуцький А.П. Інвестиційна конкурентоспроможність аграрного сектора економіки України. –К.: Нора-Друк, 2004. – 246 с.
   
2. Іщенко О.І. Вдосконалення регіонального розвитку агропромислового виробництва. – К.: Нора-Принт, 2008. – 252 с.
   
3. Кісіль М.І. Тенденції і напрямки активізації аграрного інвестиційного процесу / М.І.Кісіль // Економіка АПК. – 2002. - №4. – С. 66-71.
   

СЕКЦИЯ 4

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ


УДК 336.131

Акаев Ш.М., к.э.н., доцент кафедры учета и аудита

Гайдым В.В., аспират

Макеевский экономико-гуманитарный институт

ЭЛЕМЕНТЫ МЕХАНИЗМА УПРАВЛЕНИЯ ФИНАНСОВЫМИ ПОТОКАМИ ПРЕДПРИЯТИЯ


Системный подход к управлению финансовыми потоками промышленного предприятия основывается на определении сути системы управления финансовыми потоками как экономического явления и структуризации системы управления финансовыми потоками, путем выделения отдельных ее составляющих, что и является предпосылкой ее детального изучения и использования.

Проанализировав работы авторов, занимающихся проблемами управления финансовыми или денежными потоками предприятия, можно сказать, что мало кто рассматривает управление денежными потоками как систему принципов, методов, способов и приемов разработки и реализации управленческих решений, связанных с формированием, распределением и использованием денежных средств предприятия и организацией их оборота [1, 2].

Система управления финансовыми потоками состоит из отдельных элементов, взаимозависимость которых заключается в том, что если один из них будет отсутствовать, либо неправильно функционировать, то и вся система не сможет эффективно функционировать, либо функционировать вообще [3]. Несмотря на единую суть управления, составляющие

Процесс управления финансовыми потоками основывается на определенном механизме, который представляет собой совокупность элементов, регулирующих процесс разработки и реализации управленческих решений в этой области. В структуру механизма управления финансовыми потоками входят следующие элементы:

• рыночный механизм регулирования деятельности предприятия, связанный с использованием финансовых потоков в хозяйственной деятельности. Этот механизм формируется, прежде всего, в сфере финансового (в первую очередь, рынка ценных бумаг) и товарного (в первую очередь, рынка средств производства, предметов труда и готовой продукции) рынков в разрезе отдельных их сегментов. Спрос и предложение на этих рынках влияют на уровень количественных параметров формируемых предприятием финансовых потоков, определяют эффективность использования отдельных видов финансовых потоков, а также выявляют среднерыночный уровень риска их использования. По мере углубления рыночных отношений, роль рыночного механизма регулирования деятельности предприятий будет возрастать;
  
• государственное регулирование деятельности предприятия в области формирования и использования финансовых потоков. Как свидетельствует мировой опыт, государственное регулирование осуществится во всех странах с развитой рыночной экономикой, при этом оно не вступает в противоречие с широкой самостоятельностью предприятий в выборе направлений и форм использования финансовых потоков. На современном этапе система госрегулирования в этой области включает: регламентирование порядка, норм и методов использования финансовых ресурсов предприятия; налоговое регулирование использования финансовых ресурсов в хозяйственной деятельности предприятия; регулирование порядка формирования информационной базы управления финансовыми потоками и т.п.;
  
• внутренний механизм управления формированием и движением финансовых потоков предприятия. Механизм такого регулирования формируется самим предприятием, соответственно регламентируя те или иные управленческие решения по вопросам эффективности функционирования финансовых потоков;
  
• конкретные методы и приемы управления финансовыми потоками предприятия. В процессе учета, анализа, планирования и контроля деятельности предприятия, связанной с функционированием его финансовых потоков, используется система методов и приемов, с помощью которых достигаются необходимые результаты. К ним относятся следующие методы: балансовый, экономико-статистический, экономико-математический, сравнения и другие [4].
  

Эффективные механизмы управления финансовыми потоками позволяет в полном объеме реализовать стоящие перед системой управления цели и задачи, способствует результативному осуществлению функций этого управления.

Литература

1. Бланк И.А. Управление денежными потоками. – К.: Ника-Центр; Эльга, 2002. – 736 с.

2. Гутова А.В. Управление денежными потоками: теоретические аспекты // Финансовый менеджмент. – 2004. - №4. – С. 21-25.

3. Майкл Мескон, Майкл Альберт, Франклин Хедоури. Основы менеджмента: Пер. с англ. - М.: Дело, 1997. – С. 79.

4. Бланк И.А. Управление активами. - К.: Ника-Центр, 2000. –С. 76-81


УДК 330.131.7

Александрова А.Є.

Східноукраїнський національний університет імені В. Даля, м.Луганськ

alina.alexandrova@mail.ru

ОСОБЛИВОСТІ І ЗНАЧЕННЯ СТРАХУВАННЯ В УПРАВЛІННІ ЕКОНОМІЧНИМИ РИЗИКАМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ


Практика показує, що недостатньо уваги до науково-методологічних і практичних аспектів створення ефективного механізму управління економічним ризиком характеризує як середній і малий бізнес, так і деякі крупні підприємства з розгалуженою складною структурою. Одним з уроків фінансової кризи 2009 року, що переріс в світову економічну кризу, повинен стати той факт, що стратегія розвитку самої компанії має бути тісно пов'язана із стратегією управління ризиками, що механізм управління ризиками має бути упроваджений у всі аспекти діяльності компанії, а також дані і результати процесу управління ризиками повинні враховуватися при ухваленні рішень про подальший розвиток компанії. У системі управління ризиками на підприємстві важлива роль належить правильному вибору заходів запобігання і мінімізації ризиків, які в значній мірі визначають її ефективність.

Для сучасної економічної науки, пошук ефективних підходів щодо зниження економічного ризику став дуже важливим напрямком її розвитку. Найбільш вагомі доробки з даних питань є у працях таких науковців: І.О.Бланк, В.В.Вітлінський, С.І.Наконечний, Г.І.Великоіваненко, П.І.Верченко, А.В.Матвійчук, О.І.Ястремський, А.Є. Міхайлов та інших.

Будь-які рішення, що приймаються суб'єктом господарювання, в процесі своєї фінансово-господарської діяльності несуть в собі можливості невдачі, втрати, тобто в більшості випадків вони є ризиковими. Ризик являється фінансовою категорією. Тому на ступінь і величину ризику доцільно впливати через фінансовий механізм. В основі управління ризиками лежать цілеспрямований пошук і організація роботи по зниженню величини ризику. У світовій і вітчизняній практиці застосовується безліч різних, інколи вельми оригінальних, шляхів і способів зниження економічного ризику.

До загальних ефективних методів, що широко використовуються для запобігання і зниження ризику є:

• уникнення ризиків або відмова від них; прийняття ступеня ризику;
  
• самострахування;
  
• страхування ризику;
  
• встановлення лімітів;
  
• диверсифікація;
  
• хеджування;
  
• створення резервів і запасів;
  
• пошук додаткової і повної інформації і інші [2].
  

Останнім часом дуже розповсюдженим шляхом зниження і запобігання економічного ризику є передача ризиків страховій компанії, тобто страхування ризиків, оскільки найсерйозніші економічні ризики страхуються за допомогою зовнішнього страхування. Широке використання різноманітних форм профілактики страхування ризиків підприємств дозволяє істотно знизити розмір можливих фінансових втрат підприємства в умовах нестабільної економіки і досить частої зміни кон’юнктури ринку [1].

Суть страхування полягає в передачі ризику (відповідальності за результати негативних наслідків) за певну винагороду кому-небудь іншому, тобто в розподілі збитку між учасниками страхування. Придбаваючи страховий поліс, суб'єкт господарювання погоджується мати гарантовані втрати (страховий внесок, що виплачується за поліс) замість імовірності зазнати набагато більший збиток, пов'язаний з браком страховки. У випадку настання різного роду несприятливих ситуацій, в які рано чи пізно певною мірою потрапляє майже кожне підприємство, страхування є не тільки спосіб захисту господарства від різного роду руйнівних стихійних чинників, а й ефективним засобом подолання несприятливих періодів в економічній ринковій кон'юнктурі.

Визначена з урахуванням цих параметрів ефективність страхування економічних ризиків підприємства є основою прийняття управлінських рішень. На підставі запропонованих до узгодження умов страхування окремих видів економічних ризиків підприємство визначає його ефективність.

Таким чином, в системі управління економічними ризиками на підприємстві важлива роль належить правильному вибору заходів запобігання і мінімізації ризику, які в значній мірі визначають її ефективність. Страхування є один з найбільш використовуваним і досить ефективним методом запобігання і зниження ризику. В загальній системі страхування економічних ризиків переважного поширення набули майнове страхування і страхування відповідальності. Але попит на такий вид страхування в Україні наразі дуже низький, тому цей напрям ще розвивається.

Реальної статистики зі страхування економічних ризиків сьогодні немає, однак, згідно з офіційними даними останні кілька років цей вид стабільно займає трохи менше половини всього сегмента майнового страхування. Тому розв’язання проблем пов’язаних з страхуванням економічних ризиків є основними завданнями щодо стратегічного розвитку підприємств, які надалі будуть уточнюватись та вдосконалюватись відповідно до актуальних завдань й основних тенденцій подальшого розвитку підприємств в Україні.

Література

1. Пузирьова П.В. Базові методи нейтралізації фінансових ризиків у підприємницькій діяльності / П.В. Пузирьова // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – №5(107). – С. 143-148.

2. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. – 4-те вид., перероб. і доп. – К.: «Знання», 2005. – 351 с.


УДК 658.012.23(477)

Андреєнко Н.В.

Полтавський інститут економіки і права

andreenko.nelya@yandex.ru