Міністерство охорони здоров’я україни міністерство освіти І науки україни
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я, 5570.5kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
- Кабінет Міністрів України Міністерство охорони навколишнього природного середовища, 94.74kb.
- Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
- Міністерство охорони здоров’я україни міністерство освіти І науки україни, 3656.43kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство економіки україни міністерство фінансів, 18.39kb.
Національний медичний університет імені О.О. Богомольця,кафедра патологічної анатоміїПровідна ланка в розвитку структурно-функціональних змін в організмі після перенесеної клінічної смерті належить системним гемодинамічним реакціям. Найбільш виражені стадійні процеси в постреанімаційному періоді відбуваються в серцево-судинній системі. Особливо велике значення має перша стадія – гіпердинамічна фаза серцево-судинної системи. Адже, саме в цей період відбувається формування більшості основних структурно-функціональних зрушень в оживленому організмі, які й обумовлюють подальшу динаміку змін серцево-судинної системи в наступні строки відновлювального періоду. А це, в свою чергу, є виключно важливим прогностичним моментом в подальшій динаміці структурно-функціональних зрушень реанімованого організму, а отже, і остаточного наслідку оживлення. Оцінка функціонального стану серцево-судинної системи проводилася за двома основними показниками:- величиною серцевого індексу та середнього артеріального тиску. З метою визначення впливу тривалості клінічної смерті на системну гемодинаміку в постреанімаційному періоді, ми провели експериментальні дослідження на 10 собаках, в яких було змодельовано клінічну смерть від смертельної крововтрати. Оживлення тварин проводили за допомогою методу донорського штучного кровообігу. В результаті досліджень встановлено, що системні гемодинамічні реакції у тварин, які перенесли 15 хвилинну клінічну смерть, характеризуються значною гіпердинамічною реакцією після 10-ї хвилини післяреанімаційного періоду, а показник серцевого викиду на цей момент зростає приблизно в 2,4 в порівнянні з вихідним рівнем. При збільшенні тривалості клінічної смерті до 23-25 хвилин , відповідні реакції мають меншу вираженість, а максимум їх напруження зсувається в більш віддалені строки постреанімаційного періоду. Менший ступінь проявів гіпердинамічних реакцій серцево-судинної системи в першій стадії відновлювального періоду після перенесеної тривалої (23-25-хвилинної) клінічної смерті, в порівнянні з менш тривалою зупинкою гемодинаміки, на нашу думку, може бути обумовлена строками появи дихання. Адже, тільки з появою ефективного зовнішнього дихання різко зростає судинний тонус та збільшується продуктивність серцевої діяльності, тобто розвивається гіперфункція серцево-судинної системи. МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УШКОДЖЕНЬ ЗАПОДІЯНИХ ПІСТОЛЕТНИМИ БОЄПРИПАСАМИ НОВОГО ЗРАЗКА КАЛІБРОМ 9 ММ З НЕ БЛИЗЬКОЇ ДИСТАНЦІЇ Зарицький Г.А., судово-медичний експерт Науковий керівник – проф. Мішалов В.Д. Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, кафедра судової медицини В Україні протягом останніх років було розпочато розробку та впровадження у виробництво нових набоїв калібром 9 мм, призначених для подолання засобів індивідуального балістичного захисту (бронежилетів) при використанні у зброї, яка знаходиться на штатному використанні в збройних формуваннях України. Конструкція патрона і кулі нового типу наступна: в тілі цільностальної кулі, яка має польотну масу 4,5 г розташована порожнина для порохового заряду. В донній частині кулі сформований запальний отвір. Для патрона застосована стандартна гільза від виробів 7Н6, 7Н10, 7Т3 і їх модифікацій довжиною 18 мм. Патрон складається з: гільзи, запресованої кулі, капсуля і порохового заряда, розташованого в порожнині. В гільзі в ділянці капсюля 3 виповнені запальні отвори 4. В патроні застосований порох марки П – 125, масою 0,3 г. З метою вивчення морфологічних особливостей ушкоджень тулуба і кінцівок не захищених засобами індивідуального захисту (бронежилетом), заподіяних при пострілах пістолетними боєприпасами 9 мм нового зразка з неблизької дистанції виконувались експериментальні постріли набоєм нового зразка калібром 9 мм із балістичної установки Барінова зі швидкісним балістичним стволом “LUGER”. В усіх досліджуваних випадках, внаслідок експериментальних пострілів патроном нового типу утворювались наскрізні ушкодження тулуба і кінцівок. При дослідженні як вхідних так і вихідних ран з’ясовано, що вони мали дефект тканин круглої форми діаметром 8-9 мм. При цьому усі вхідні рани та половина вихідних ран були з пояском обтирання шириною біля 1 мм. При контрольних пострілах штатними патронами дефект тканини з пояском обтирання виявлявся тільки у вхідних ран, тоді як вихідні рани не містили дефект тканини і не мали пояска обтирання. Раневі канали, які утворювались при пострілах кулею нового типу, в грудній і черевній порожнинах, в області тазу та верхній третині стегна, у 100 % випадків були прямолінійними, навіть у випадках проходження кулі через кістки (хребці, стегнову кістку, кістки тазу). Натомість штатні кулі у випадку попадання в кістки змінювали напрям свого руху. При дослідженні серця ушкодженого кулею нового типу, встановлено, що окрім наскрізних ран заподіяних власне кулею, мали місце чисельні розриви ендокарда (рис. 4) веретеноподібної форми, довжиною від 0,3 до 1,5 см, чого не спостерігалось при ушкодженнях заподіяних штатною кулею. МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ СТАРІННЯ ПЛАЦЕНТИ ПРИ ХРОНІЧНОМУ ПІЄЛОНЕФРИТІ У ВАГІТНИХ Левицький І.В. Івано-Франківська державна медична академія,кафедра акушерства і гінекології (зав. – д-р .мед.н., проф. Дрінь Т.М.) Мета дослідження. На субмікроскопічному рівні встановити основні закономірності старіння плаценти при хронічному пієлонефриті у вагітних на фоні базової терапії (антибактеріальні препарати, уроантисептики, спазмолітики та ін.). Методи дослідження. У породіть із хронічним пієлонефритом після базової терапії забирали шматочки плаценти. Готували епон-аралдітові блоки згідно прописних методик. Отримані на ультрамікротомах зрізи монтували на мідні сіточки із формваровою підкладкою, контрастували їх за методом Рейнольда. Дослідження і фотографування матеріалу проводили на електронному мікроскопі ПЕМ-100 з прискорюючою напругою 75 кВ. Результати дослідження. Виявлено значні зміни переважно в кровоносному руслі ворсинчастого хоріону (локальне руйнування базальних мембран, деструктивні зміни цитоплазматичних органел ендотеліоцитів, втрату щільних контактів між ними), що є причиною порушення структурної цілісності гемато-плацентарного бар’єру та виходу формених елементів крові за межі МЦР. Такі зміни у гемомікроциркуляторному руслі стають причиною деструкції окремих клітин цитотрофобласту та синцитіотрофобласту. Крім того, відмічено явища апоптозу клітин, поширеність якого є вищою у порівнянні із фізіологічним перебігом вагітності. Так, при фізіологічному протіканні вагітності у стані апоптозу перебуває незначна частина її клітинних компонентів: 1,8-2,2% клітин епітелію ворсин, синцитіо- і цитотрофобласту, децидуальних клітин; 1,2-1,6% стромальних клітин Кащенко-Гофбауера; 0,6-0,9% клітин Лангганса і фіброцитів. У плаценті породіль, які хворіли пієлонефритом та отримували базову терапію, апоптоз охоплював значно більшу частину її клітинних структур: 19-24% епітеліоцитів ворсин, клітин синцитіо- і трофобласта та децидуальних клітин; 11-15% клітин Кащенка-Гофбауера; 5-8% фібробластів та клітин Лангганса. Ознаки апоптозу виявлялися навіть у окремих ендотеліоцитах дрібних плацентарних судин. Поряд з цим, у плаценті таких породіль відмічаються окремі явища компенсаторно-пристосувальних реакцій: збільшення кількості термінальних ворсин хоріону, посилення їх васкуляризації, особливо в периферичних відділах плаценти, де сумарна площа поперечного перерізу всіх мікрогемосудин на площі 1мм2 є більшою майже в 1,4 рази у порівнянні з центральними відділами, а кожна друга мікрогемосудина входить до складу синцитіо-капілярних мембран. Висновок. Описані зміни не є суто специфічними для хронічного пієлонефриту, а є наслідком будь-якого токсичного впливу на плаценту, а ступінь виразності патологічних та саногенних змін у великій мірі залежить від вчасності розпочатого лікування. РОЛЬ КЛІНІЧНОЇ АНАТОМІЇ В МЕДИЧНІЙ ОСВІТІ ТА ПРАКТИЧНІЙ РОБОТІ ЛІКАРЯ Горбатюк Д.Л., Марченко А.Д., Петченко В.В., Добряк Є.Д., Свіридов В.С. НМАПО ім. П.Л. Шупика, КМІ УАНМ Топографічна (клінічна) анатомія одна з найважливіших фундаментально-клінічних дисциплін, без знання основ якої немислима підготовка лікарів та підвищення їх кваліфікації на етапах післядипломної освіти. Знання основ клінічної анатомії необхідне не тільки лікарям хірургічної направленості, але й терапевтичного профілю, особливо, в останній час, в зв’язку з встановленням інституту сімейних лікарів і впровадження інвазивних методів діагностики та лікування в клінічну практику. Вчитель Пирогова професор Мухін сказав: « Лікар не анатом, не тільки некорисний, але й шкідливий…» Знання основ клінічної анатомії необхідне лікарю, перш за все з погляду на топографо-анатомічну діагностику. Діагностика гострого апендициту, холециститу, грижі і, практично, любого захворювання, перш за все,-топографо - анатомічна. У хворого болить живіт, ми запитуємо його: «Де?» Він показує область болю. Ми перш за все, пов’язуємо ці скарги з органами, які проецируються на дану ділянку передньо - бокової стінки живота. Якщо це права здухвинно-пахвинна ділянка, то скоріше всього у хворого гострий апендицит, права підреберно - епігастральна, скоріше всього, - гострий холецистит. Проводимо диференціальну діагностику на можливу ниркову кольку, патологію пов’язану з жіночими органами в першому варіанті і т.інш. Посилаємо хворого на УЗД, R-графію, МРТ, комп’ютерну томографію. Щоб зробити грамотний висновок по цим дослідженням, знову ж таки, необхідно орієнтуватись в основах клінічної анатомії. Таким чином, діагностика, практично, любого захворювання є, перш за все, топографо-анатомічною. Першими зорієнтувались в цьому невропатологи, опублікувавши навчальний посібник «Топическая диагностика нервной системы (Триумфов).» ОСОБЛИВОСТІ ГІСТОЛОГІЧНИХ ЗМІН СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ У ХВОРИХ ПОХИЛОГО ВІКУ НА ВИРАЗКОВУ ХВОРОБУ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ Матковська Н.Р. Івано-Франківський державний медичний университет, |