Міністерство охорони здоров’я україни міністерство освіти І науки україни
| Вид материала | Документы |
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я, 5570.5kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
- Кабінет Міністрів України Міністерство охорони навколишнього природного середовища, 94.74kb.
- Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
- Міністерство охорони здоров’я україни міністерство освіти І науки україни, 3656.43kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство економіки україни міністерство фінансів, 18.39kb.
Каліман А.П., Степанченко І.В., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – доцент Ільїна Н.І.
СумДУ, медичний інститут, кафедра інфекційних хвороб
Мета роботи – вивчення ефективності озонотерапії при гострих вірусних гепатитах.
Обстежено 52 хворих на гострі вірусні гепатити А і В (основна група), які перебували на стаціонарному лікуванні в СОІКЛ у 2004-2006 роках. В комплексне лікування цих пацієнтів був включений озонований фізіологічний розчин з концентрацією озону від 1,5 мг/л до 6 мг/л. Групу порівняння склали 50 хворих на гострі вірусні гепатити А і В, які отримували традиційну терапію. В основній групі ВГ А діагностований у 28 (53,8 %) хворих, ВГ В - у 24 (46,2 %); у групі порівняння: ВГ А - 24 (48 %), ВГ В - 26 (52 %). У всіх обстежених була жовтянична форма ВГ. У більшої частини хворих на ВГ А спостерігалися змішаний, диспепсичний та катаральний типи продромального періоду, на ВГ В - диспепсичний та змішаний. Гіпербілірубінемія та активність трансаміназ відповідала ступеню тяжкості та була на одному рівні у хворих обох груп. Показники червоної крові та середній об'єм еритроцитів, інтегративні показники ендогенної інтоксикації були також на одному рівні в обох групах.
Згідно з проведеним аналізом, у хворих, які отримували озонований фізіологічний розчин, швидше зникали симптоми інтоксикації. Зменшувалась інтенсивність жовтяниці та нормалізувались розміри печінки. Рівень прямого білірубіну та активність амінотрансфераз були достовірно нижчими у пацієнтів основної групи. Кількість еритроцитів, гемоглобіну та середня концентрація гемоглобіну в еритроциті у пацієнтів основної групи були достовірно вищими. Показники ендогенної інтоксикації знизилися до норми в обох групах. Тривалість перебування у стаціонарі були достовірно нижчими у пацієнтів основної групи.
На підставі отриманих результатів можна рекомендувати введення озонованого фізіологічного розчину натрію хлориду для лікування ВГ А та ВГ В.
^ ЕФЕКТИВНІСТЬ ЛІКУВАННЯ АМІКСИНОМ
ВІРУСНИХ ГЕПАТИТІВ В і С
Столяренко К.А., Базін М.Є., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – Захлєбаєва В. В.
СумДУ , медичний інститут, кафедра інфекційних хвороб
Актуальність проблеми хронічних вірусних гепатитів В та С обумовлена високою кількістю інфікованих серед населення земної кулі (понад 500 млн.) та високим ступенем їх хронізації. Даний факт є підставою для пошуку ефективних засобів їх лікування та аналізу ефективності найбільш поширених препаратів, що використовуються в терапії ХГ.
Мета роботи – вивчити ефективність лікування аміксином хворих на ХГВ і ХГС, підтверджену полімеразною ланцюговою реакцією (ПЛР).
Проведено аналіз амбулаторних карт 83 хворих, які перебували під наглядом у Сумському обласному гепатологічному центрі. З них у 61 хворого був ХГВ, у 22 – ХГС. Для лікування хворих використаний імуномодулятор аміксин за загальноприйнятою схемою. Перед початком лікування досліджувалась кров хворих методом ПЛР на вірусне навантаження. Позитивні результати виявлені в усіх хворих у межах 103 (73,5 %) і 102 (26,5 %). Після проведеного лікування аміксином негативний результат ПЛР виявлений у 57 (69,2 %), у 26 (30,8 %) спостерігалось зменшення вірусного навантаження.
Таким чином, на підставі проведеного аналізу аміксин має виражені імуномодулюючі властивості і його можна застосовувати для лікування ХВГ.
КОРЕКЦІЯ ХОЛЕСТАЗУ У ХВОРИХ
НА ХРОНІЧНІ ВІРУСНІ ГЕПАТИТИ
^
Шкрьба А.О., Костюченко С.А., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – Кулеш Л.П.
СумДУ, медичний інститут, кафедра інфекційних хвороб
Мета роботи - вивчення впливу вітчизняного препарату урсохолу на внутрипечінковий холестаз у хворих на хронічні вірусні гепатити (ХВГ).
Патогенетична терапія у хворих на хронічні гепатити, які перебігають з явищами холестазу, недостатньо розроблена. Лікування таких хворих викликає певні труднощі. Тривала та велика кількість компонентів жовчі в гепатоцитах і канальцях призводить до формування печінково-клітинної недостатності, формування цирозу печінки з розвитком асциту, набряків, печінкової енцефалопатії.
У зв’язку з наявністю антихолестатичного ефекту вітчизняного препарату урсодезоксіхолевої кіслоти (УДХК) “Урсохол”, ми застосували його хворим на ХВГ.
Під спостереженням перебувало 40 хворих на ХВГ, в т.ч. 32 хворих на ХВГС та 8 хворих на ХВГВ. Жінки склали 37,5 % (15 осіб), чоловіки - 62,5 % (25 осіб), середній вік від 25 до 55 років.
20 хворих на фоні базисної та дезінтосикаційної терапії отримували урсохол від 500 мг до 1000 мг у залежності від маси тіла, контрольна група хворих приймала інші гепатопротективні препарати. Лікування тривало до чотирьох тижнів.
У групі хворих, які отримували уросохол, позитивна динаміка спостерігалась у 80 % (16 осіб) випадків: рівень АлАТ, ЛФ, ГГТ знизився у 1,5 рази у 75 % (15 пацієнтів), рівень білірубіну (прямої фракції) - у 2 рази у 65 % (13 осіб), зменшення розмірів печінки у 2 рази у 70 % (14 хворих) випадків.
У контрольній групі позитивна динаміка спостерігалась лише в 20 % (4 особи) випадків: зменшення рівня білірубіну (прямої фракції), АлАТ, ЛФ, ГГТ у 1,5 разу в 20 % випадків та зменшення розмірів печінки в 1,5 разу в 15 %.
Таким чином, вітчизняний препарат урсохол – препарат вибору у лікуванні хворих на хронічні вірусні гепатити, які перебігають з явищами холестазу.
^ ЧАСТОТА ОПЕРАТИВНИХ ВТРУЧАНЬ У ХВОРИХ
З ПАРЕНТЕРАЛЬНИМИ ГЕПАТИТАМИ
Хукаленко С.В., Плавко Р.В., Попадинець В.М., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – Сніцарь А.О.
^
СумДУ, медичний інститут, кафедра інфекційних хвороб
Хронічні вірусні гепатити (ХВГ) залишаються однією з найактуальніших проблем охорони здоров’я сьогодення. Основними причинами цього є: значне поширення ХВГ серед населення усіх вікових груп, великий відсоток субклінічних та безжовтяничних форм, які, як правило, не діагностуються, при цьому в печінці розвиваються незворотні зміни, що в кінцевому результаті призводять до злоякісних захворювань органа. Останніми роками досить часто зустрічаються мікст-гепатити, що несприятливо впливає на перебіг та прогноз захворювання. Відсутні надійні етіотропні засоби для лікування та універсальні методи специфічної профілактики вірусних гепатитів. Значний відсоток недіагностованих випадків, висока здатність вірусів до мутацій, несприятливі соціальні умови (наркоманія, проституція), а також поширене використання інвазивних методів діагностики та лікування, широке застосування препаратів крові призводить до розповсюдження вірусних гепатитів серед населення.
Метою даної наукової роботи є визначення кількості випадків інвазивних втручань у пацієнтів з хронічними вірусними гепатитами з парентеральним механізмом передачі (В, С, Д, змішані) у порівнянні з недиференційованими ХВГ.
Було проаналізовано дані по СОКІЛ ім. З.Й. Красовицького за 2005-2006 роки. Всього ХВГ – 534 випадків, з них недиференційованих - 235 (44 %), парентеральних - 299 (56 %). У результаті дослідження було встановлено, що пацієнти з парентеральними ХВГ мали в анамнезі медичні інвазивні втручання в 47 % випадків, а пацієнти з недиференційованими ХВГ – 10 %. Серед інвазивних втручань основна увага приділялась оперативним втручанням, ендоскопічним методам діагностики, переливанню препаратів крові, донорству, екстракції зубів, ПХО ран, пірсингу, татуажу. Відсутні достовірні дані про інвазивні втручання в анамнезі пацієнтів з парентеральними ХВГ у 9 % випадків, у пацієнтів з недиференційованими ХВГ – 34 %. (Відсутність достовірних даних може свідчити як про те, що пацієнти не мають в анамнезі парентеральних та інвазивних втручань, так і про недостатньо зібраний анамнез)
Таким чином, проаналізувавши отримані дані, можемо припустити, що одним з найпоширеніших шляхів передачі є ятрогенний (оперативні втручання, переливання крові та її компонентів, ендоскопічні методи та інші).
^ ПРИНЦИПИ БАЗИСНОЇ ІМУНОРЕАБІЛІТАЦІЇ ЧАСТО І ДОВГО ХВОРІЮЧИХ РЕСПІРАТОРНИМИ ІНФЕКЦІЯМИ
Каплін М.М., д-р мед.наук, професор
СумДУ, медичний інститут, кафедра інфекційних хвороб,
курс мікробіології, вірусології, імунології
Імунореабілітація часто і довго хворіючих респіраторними інфекціями залежить від цілого комплексу імунологічних причин зниження протиінфекційної резистентності. Базисна імунореабілітація – це лікувально-діагностичні заходи направлені на створення в організмі умов для відновлення фізіологічного (адекватного) реагування імунної системи і здоров’я людини. Часті ГРВІ зумовлені головним чином частим зараженням в результаті контактів і характеризуються різними клінічними проявами в залежності від збудника. Так при риновірусній інфекції спостерігаються риніти, при аденовірусній – фарингіти, при парагрипозній – ларінгіти, при грипі – трахеїти і інтоксикація, при РС-інфекції – бронхіоліти і ін.
При вторинних (надбаних) імунодефіцитах імуностимулююча або імунозамісна терапія, проведена з урахуванням різновиду імунної недостаності, є найбільш ефективною.
До принципів імунореабілітації відносяться:
- Клініколабораторне обстеження, метою якого є виявлення дефекту в якійсь ланці імунітету та встановлення природи його( вроджений чи надбаний імунодефіцит).
- Визначення типу інфекційного процесу: гострий чи хронічний.
- Визначення збудника чи збудників інфекційного процесу.
- Пригнічення патогену у випадках гострого інфекційного процесу ( етіотропна терапія) без наявності імунодефіциту.
- Детоксикація організму.
- Нормалізація метаболічних процесів в організмі.
- Відновлення нормальної мікрофлори організму (лікування дисбактеріозу).
- Імунокорекція (імуностимуляція), яка може проводитись до етіотропної терапії у випадках наявності імунодефіциту, на який нашаровується інфекція.
^ АНТИБАКТЕРІАЛЬНА ТА АНТИФУНГАЛЬНА АКТИВНІСТЬ ХІТОЗАНУ ТА ЙОГО ПОХІДНИХ
Голубнича В.М., аспірант
Науковий керівник – д-р .мед.наук, проф. Каплін М.М.
СумДУ, медичний інститут, кафедра інфекційних хвороб,
курс мікробіології, вірусології. імунології
В останнє десятиліття відмічається тенденція до росту кількості мікроорганізмів стійких до препаратів з антибіотичною активністю. Тому пошук нових препаратів, які б згубно діяли на патогенні мікроорганізми, є дуже актуальним та необхідним. Перспективними речовинами в цьому вдношенні є хітозан та його сполуки, які окрім антимікробної активності мають ще й імуномодулюючі властивості.
Метою нашого дослідження було визначити характер антимікробної активності у хітозанів різного походження та їх похідних.
Результати: Антимікробну активність хітозану та йодиду хітозану (виробництва фірми Аldrich та виготовлених з ракоподібних нашого регіону) визначали з використанням методу дифузії в агар по відношенню до музейних штамів та штамів виділених від хворих. Встановили: що антибактеріальна активність даних сполук по відношенню до S.aureus,
E. coli, B.cereus, P.vulgaris, P.aeruginosa, K.pneumoniae була низькою. Антифунгальна активність зазначених препаратів проти С. albicans та C.tropicalis була високою. Мінімальна інгібуюча концентрація йодиду хітозану, визначена методом розведень антимікробних препартів в рідких поживних середовищах, складала 0,5мг/мл для обох видів грибів.
Висновки: досліджені препарати характеризуються вираженою антимікотичною активністю, що вимагає подальшого вивчення їх властивостей для можливого застосування у якості самостійного антимікотичного препарату або одного із компонентів комбінового препарту, який до того ж має імуномодулюючі властивості.
^ МІСЦЕВА ІМУННА ВІДПОВІДЬ У ВАГІТНИХ
З КАНДИДОЗНОЮ ІНФЕКЦІЄЮ ПІХВИ
Голубнича В.М., аспірант
Науковий керівник – д-р .мед.наук, проф. Каплін М.М.
СумДУ, медичний інститут, кафедра інфекційних хвороб,
курс мікробіології, вірусології. імунології
Вагінальні інфекції часта причина розвитку ускладнень під час вагітності і в післяпологовому періоді. Серед них кандидоз стійко займає друге – третє місце. Відсутність специфічної клінічної картини та часто безсимптомний перебіг кандидозного вульвовагініту у вагітних ускладнює діагностику та лікування цього захворювання. У зв’язку з цим важливе практичне значення має комплексне дослідження мікрофлори піхви та визначення характеру місцевої імунної відповіді при кандидозній інфекції піхви у вагітних.
Метою нашого дослідження було вивчення стану місцевої імунної відповіді при кандидозному вульвовагініті та кандидоносійстві у вагітних в ІІІ триместрі.
Результати: Нами було проведено клінічне, цитологічне, мікологічне та імунологічне обстеження 72 вагітних в ІІІ триместрі вагітності. Залежно від клінічної картини та результатів цитологічного та мікологічного обстеження жінок розділили на 3 групи: здорові вагітні, кандидоносії та вагітні з вульвовагінальним кандидозом. Для дослідження локальної імунної відповіді у виділеннях слизової піхви визначали фагоцитарну активність фагоцитів, кількість загальних IgG, IgM, Ig A та специфічних IgG до антигену Candida, кількість інтерлейкіну 4 та інтерферону- γ з використанням стандартних імунологічних методик. Нами було з’ясовано, що фагоцитарне число у фагоцитів, виділених із піхви у всіх трьох групах статистично не відрізнялись, а фагоцитарний індекс статистично достовірно знизився в групі кандидоносіїв.
Висновки: Дані результати свідчать про важливу роль неспецифічної резистентності в формуванні локального імунного захисту при кандидозній інфекції. Можливо, однією із причин виникнення вагінального кандидозу є порушення фагоцитарної активності у поліморфно-ядерних лейкоцитів, які інфільтрують слизову піхви.