Обґрунтування застосування податкових пільг в оподаткуванні доходів фізичних осіб
Дипломная работа - Экономика
Другие дипломы по предмету Экономика
діапазону однаковий незалежно від розміру податкової соціальної пільги та знаходиться на рівні, що на 1 грн. перевищує граничний розмір заробітної плати, який дає право на податкову соціальну пільгу (в 2009 році - 941 грн.).
Для базового розміру податкової соціальної пільги небажаний діапазон нарахованої заробітної плати становить від 941 до 995 грн. Це означає, що як для працедавця, так і для працівника вигіднішою є нарахована заробітна плата в розмірі 940 грн., ніж 995 грн. Пояснюється це тим, що при більшому розмірі нарахованої заробітної плати працедавець більше сплачує внесків на загальнообовязкове державне соціальне страхування та більше витрачає коштів на оплату праці. А працівник в даному випадку отримує більше чистого доходу при меншому розмірі нарахованої заробітної плати. По мірі збільшення нарахованої заробітної плати до 996 грн. чистий дохід знову перевищує рівень, що відповідає заробітній платі в 940 грн.
В 2009 році верхня межа небажаного діапазону для платників, які застосовують пільгу в розмірі 150% базового розміру, становить 1023 грн., 200% базового розміру - 1050 грн. Це свідчить про те, що при збільшенні розміру податкової соціальної пільги збільшується також верхня межа нераціонального діапазону заробітної плати.
У випадку надання податкової соціальної пільги у звязку з утриманням дітей у віці до 18 років збільшується як граничний розмір заробітної плати, який дає право на податкову соціальну пільгу, так і її сума в залежності від кількості дітей. Тому це призведе до розширення небажаного діапазону заробітної плати та зростання нижньої й верхньої його меж.
Таким чином, для підвищення соціальної спрямованості надання податкових пільг з податку з доходів фізичних осіб необхідні зміни на законодавчому рівні. Для цього необхідно розробити кодекс законів в сфері оподаткування, який би містив єдині норми щодо оподаткування доходів фізичних осіб та надання їм пільг. Але аналіз проекту Податкового кодексу України [48] дозволяє зробити висновок, що механізм функціонування податкових соціальних пільг в оподаткуванні доходів фізичних осіб залишається незмінним.
В теорії оподаткування термін податковий кредит означає зменшення суми податку, яка підлягає сплаті, на величину понесених платником цільових витрат [24, с. 77]. Тому використання самого терміна податковий кредит з податку з доходів фізичних осіб не відповідає економічній сутності цієї податкової пільги. В той же час податкова знижка (податкове вирахування) - це зменшення бази оподаткування шляхом виключення з неї суми фактично понесених платником витрат певного виду [24, с. 74]. Отже, доцільно на законодавчому рівні замінити термін податковий кредит на податкову знижку з податку з доходів фізичних осіб. При цьому термін податкова знижка є більш зрозумілим для платників податку.
Для отримання податкового кредиту з податку з доходів фізичних осіб громадянин повинен подати до податкового органу за місцем свого проживання Декларацію про доходи. Також платник податку має заповнити та подати до податкового органу два додатки до декларації. У додатку 1 вказуються витрати, які платник податку хоче віднести до податкового кредиту. Суми фактично понесених витрат мають бути підтверджені документально. Для цього в додатку 1 вказуються реквізити документів, які підтверджують витрати. Заповнення додатку 1 не повинно викликати труднощів у громадян. Однак труднощі можуть виникнути при заповнені додатку 2, у якому платник податку має самостійно розрахувати суму податку, що підлягає поверненню йому з бюджету. Заповнити вказані розділи без знання особливостей оподаткування доходів, на думку автора, досить складно. Платник податку згідно з діючим законодавством може звернутися за допомогою в заповненні декларації до податкового органу. За платника також може заповнити декларацію інша особа за нотаріально посвідченою довіреністю.
Податкові органи отримавши та перевіривши подані документи на отримання податкового кредиту складають реєстри сум податку з доходів фізичних осіб, які підлягають поверненню з бюджету фізичним особам і передають її до органів державного казначейства. В свою чергу органи державного казначейства повертають належні громадянам суми податку із бюджету за бажанням громадян на їх розрахункові рахунки або грошовими переказами.
Вказана процедура нарахування та повернення податкового кредиту досить складна і не зручна, як для фізичних осіб так і для податкових органів. Для громадян заповнення та подання декларації вимагає багато часу, а у державних органів збільшуються витрати на адміністрування податку з доходів фізичних осіб [26, с. 4].
Необхідно звернути увагу, що Закон № 889-ІV [2] встановлює обмеження щодо права на нарахування громадянами податкового кредиту. По-перше, скористатися правом на нарахування податкового кредиту може лише платник податку, який є резидентом України, що має податковий ідентифікаційний номер, який поніс у звітному році зазначені витрати у звязку з придбанням товарів, робіт, послуг лише у резидентів - фізичних або юридичних осіб. З одного боку, таке обмеження, стимулює громадян купувати товари (роботи, послуги) лише у вітчизняних виробників, але з іншого - не приймає до уваги права тих платників, які отримують послуги у нерезидентів.
По-друге, загальна сума нарахованого податкового кредиту не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протя?/p>