Обґрунтування застосування податкових пільг в оподаткуванні доходів фізичних осіб
Дипломная работа - Экономика
Другие дипломы по предмету Экономика
?ом звітного року як заробітна плата. На думку автора, це обмеження порушує принцип рівності платників, оскільки фізичні особи - субєкти підприємницької діяльності, що є платниками єдиного або фіксованого податку, працівники служб МЧС й інші громадяни, які не сплачують податок з доходів фізичних осіб, права на податковий кредит не мають.
Таким чином, податок з доходів фізичних осіб із вирахуванням податкового кредиту можна визначити по формулі 3.1 [26, с. 4]:
ПДФО = С х ЗП - С х (В1 + В2 + В3 + В4 + В5), (3.1)
де ПДФО - сума податку з доходів фізичних осіб;
С - ставка податку з доходів фізичних осіб;
ЗП - сума нарахованої заробітної плати за рік;
В1 - сума витрат на сплату процентів з іпотечного кредитування, що входить до податкового кредиту;
В2 - сума витрат на навчання, що входить до податкового кредиту;
В3 - сума витрат на недержавне пенсійне страхування та довгострокове страхування життя, що входить до податкового кредиту;
В4 - сума витрат на благодійну допомогу, що входить до податкового кредиту;
В5 - сума витрат на штучне запліднення або всиновлення дитини, що входить до податкового кредиту.
При цьому рівняння виконується за умови, що (В1 + В2 + В3 + В4 + В5) < ЗП.
Слід відзначити, що недоліком порядку розрахунку суми бюджетного відшкодування податку з доходів фізичних осіб є те, що податкові органи при визначенні суми відшкодування враховують тільки розмір нарахованої заробітної плати. В той час як чистий дохід платника податку значно нижчий, оскільки з нарахованої заробітної плати утримуються внески на загальнообовязкове державне соціальне страхування.
Згідно з діючим порядком платник сплачує податок з доходів фізичних осіб в бюджет за місцем роботи, а одержує повернення податку з бюджету за місцем реєстрації. Це призводить до того, що якщо платник працює та проживає в різних містах, то сплачує податок він в бюджет одного міста, а одержує відшкодування податку з доходів фізичних осіб з бюджету іншого міста.
Таким чином, усі наведені недоліки чинного законодавства щодо оподаткування доходів фізичних осіб свідчать про відсутність системного підходу до визначення оптимального для України рівня оподаткування [54, с. 22]. Не існує прикладів ринкових країн, де всі доходи оподатковуються за однією маржинальною ставкою [27, с. 45]. Тому необхідно звертатися до базисних економічних принципів для визначення шляхів трансформації податку з доходів фізичних осіб в Україні.
3.2 Рекомендації щодо підвищення ефективності надання податкових соціальних пільг
Нинішні підходи до державного регулювання шляхом змін податкового законодавства базуються насамперед на компромісі між соціальною спрямованістю та ефективністю податкової політики, причому ефективність трактується ширше, ніж суто фіскальна спрямованість. У такій постановці виникають питання щодо формалізації функції суспільного розвитку. Але саме теоретичний підхід у вирішенні питань її ефективності може призвести до важко здійснюваного на практиці реформування. Йдеться про реформу податку з доходів фізичних осіб, впроваджену з 1 січня 2004 року [55, с. 11].
Як відомо, проблеми оподаткування власних доходів сприймаються у суспільстві найважче, тому за результатами аналізу можна зробити висновки стосовно можливих механізмів реалізації податкових реформ у майбутньому.
Головним завданням реформи 2004 р., яка включала перехід від прогресивної до плоскої шкали оподаткування доходів фізичних осіб та відмову від неоподатковуваного мінімуму на користь податкової соціальної пільги, було стимулювання легалізації та зростання доходів населення й, на цій основі, зростання надходжень до бюджету. Однак на практиці це призвело до зниження фіскальної ефективності оподаткування доходів, оскільки місцеві бюджети зазнали значних втрат [61, с. 40]. Проте причини низької фіскальної ефективності податкової реформи в Україні пояснюються тим, що недостатньо одномоментного зменшення податкових ставок, а також ставок соціальних платежів для детінізації фонду оплати праці, оскільки має змінитися ставлення до корисності тіньових доходів як найманих працівників, так і роботодавців.
Прогресивність оподаткування доходів фізичних осіб повязана із зростанням маржинальних ставок. Ю. Іванов вважає, що аналогічного ефекту можна досягти за рахунок неоподатковуваного мінімуму при плоскій шкалі оподаткування [21]. Аналогічного підходу дотримується В. Вишневський в своїй роботі [47, с. 90]: Пропорційний податок з неоподатковуваним мінімумом у цілому може характеризуватися як прогресивний і відповідає принципу вертикальної рівності.
Залежність сплачених податків від доходу до реформи 2004 р. характеризувалася значною кількістю маржинальних ставок та низьким рівнем неоподатковуваного мінімуму. У разі зростання номінальних доходів внаслідок прогресивного характеру оподаткування відбувалося і зростання ефективної податкової ставки - відношення сплачених податків до бази оподаткування. Такий процес відбувався як на загальнодержавному, так і на індивідуальному рівні, тобто частка податків в отриманих доходах (податкове навантаження) стабільно зростала. Тому прибутковий податок з громадян до 2004 р. збільшувався більшими темпами, ніж темпи інфляції та темпи зростання інших податків [55, с. 13].
Аналітично ефективну ставку податку з доходів фізичних осіб можна виразити наступним чином (3.2) [55, с. 13]:
, (3.2)
де ПДФО - сума сплачено?/p>