Обґрунтування застосування податкових пільг в оподаткуванні доходів фізичних осіб
Дипломная работа - Экономика
Другие дипломы по предмету Экономика
ставка становить від 3,21% до 7,22%. А громадяни, до доходу яких застосовується найбільший розмір податкової соціальної пільги мають ефективну ставку податку від 0% до 4,81%.
Важливо відзначити, що для громадян, заробітна плата яких перевищує встановлений граничний розмір застосування податкової соціальної пільги, ефективна ставка податку значно вища, ніж для громадян, які користуються пільгами. Вона становить 14,46% та не змінюється разом із зростанням нарахованої заробітної плати (рис. 3.1).
Як показує рис. 3.1, існуючий механізм надання податкових соціальних пільг порушує принцип соціальної справедливості оподаткування доходів громадян, оскільки ефективна ставка для громадян з доходами понад граничний розмір застосування податкової соціальної пільги не змінюється в залежності від зростання отриманих доходів. Тому такий механізм надання пільг, на думку автора, є низько ефективним. Ефективність оподаткування доходів у складі її соціальної та фіскальної компоненти підвищиться, якщо спостерігатиметься поступове зростання ефективної ставки поряд із зростанням нарахованого доходу.
За своїм змістом податкова соціальна пільга є неоподатковуваним мінімумом для громадян з низьким рівнем заробітної плати (меншим за розмір
Рис. 3.1. Залежність ефективної ставки податку з доходів фізичних осіб від нарахованої заробітної плати у 2009 р.
прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня поточного року для працездатних осіб, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 грн. (у 2009 р. - 940 грн.)). Громадян із заробітною платою, вищою від зазначеної межі, Закон № № 889-ІV [2] відносить до забезпечених та для них неоподатковуваного мінімуму не існує.
Залежність сплачених податків від доходу для базового розміру податкової соціальної пільги відповідно до виразу 3.3 станом на 2009 р. подано на рис. 3.2.
Для базового розміру податкової соціальної пільги громадяни з доходом до 302,50 грн. не сплачують податок з доходів фізичних осіб взагалі; з доходом від 302,51 грн. до 940,00 грн. - мають неоподатковуваний мінімум в розмірі базової податкової соціальної пільги 302,50 грн.; від 940,01 грн. - не мають неоподатковуваного мінімуму. Внаслідок існування такого механізму надання податкової соціальної пільги в міру зростання номінальних доходів виникає
Рис. 3.2. Залежність доходу після оподаткування податком з доходів фізичних осіб від доходу до оподаткування базового розміру податкової соціальної пільги станом на 2009 р.
небажаний діапазон заробітної плати, при якому сума сплаченого податку робить стрибок (?), величина якого збільшуватиметься з року в рік. Згідно з даними табл. 3.1 у 2009 р. величина ? = 55 грн. для базового розміру податкової соціальної пільги. Це означає, що громадянин, якому нараховано заробітну плату, наприклад 941 грн., сплачуватиме податків більше на 55 грн., ніж громадянин, якому нараховано дохід в розмірі 939 грн. Стає очевидним, що при застосуванні підвищеного розміру податкових соціальних пільг величина ? значно більше, ніж для її базового розміру. В 2009 р. для податкової соціальної пільги в розмірі 150% її базового розміру ? = 84 грн., в розмірі 200% базового розміру ? = 111 грн.
Порівняно з більшістю зарубіжних країн, в Україні склався надмірно високий рівень оподаткування громадян, доходи яких не перевищують подвійного розміру прожиткового мінімуму [11, с. 112]. Це стимулює ухилення від оподаткування доходів, підриває стимули до додаткової трудової активності, зменшує платоспроможний попит, що впливає на темпи розвитку виробництва. Тому в умовах ринкової економіки необхідне подальше удосконалення системи оподаткування доходів фізичних осіб з урахуванням надбань світової економічної думки й досвіду.
На основі виявлених проблемних аспектів механізму застосування податкових пільг в Україні, можна зробити висновок, що податкові соціальні пільги мають багато недоліків, які роблять недоцільним їх подальше використання як інструмента податкового регулювання соціальних процесів.
Реформування механізму надання пільг в оподаткуванні доходів фізичних осіб, на погляд автора, повинно базуватися на наступних принципах:
) в результаті проведення реформи суми надходжень до бюджету від податку з доходів фізичних осіб не повинні зменшуватися;
) не повинна порушуватися існуюча ієрархія доходів (3.5):
(Д і - ПДФОі) > (Д j - ПДФОj), якщо Д і > Д j (3.5)
де Д і - дохід до оподаткування і-го громадянина, грн.;
ПДФОі - податок з доходу Д і і-го громадянина, грн.;
Д j - дохід до оподаткування j-го громадянина, грн.;
ПДФОj - податок з доходу Д j j -го громадянина, грн.
Тобто якщо дохід і-го громадянина до оподаткування був більшим, ніж дохід j-го громадянина, то він має залишатися також більшим після сплати податку з доходів фізичних осіб.
) реформування оподаткування доходів фізичних осіб повинно сприяти їхній детінізації.
Тому автор пропонує замінити податкову соціальну пільгу на неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Величиною такого неоподатковуваного мінімуму повинна виступати величина мінімальної заробітної плати, встановленої бюджетними законами. Право на застосування неоподатковуваного мінімуму повинно надаватися будь-яким платникам незалежно від виду та величини його доходу.
Введення неоподатковуваного мінімуму дозволить уникнути нераціональних діапазонів нарахованої заробітної плати, оскільки при перевищенні величини неоподатковуваного доходу обкладатися пода