Національно-визвольна боротьба ірландського народу проти англійського колоніалізму середини XVII - початку ХХ століття
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
¤інляндії та Бельгії. За своїми масштабами він не міг дорівнятись до голоду в Поволжі 1921 р., а за природою до спричиненого терором голоду в Україні 1932?1933 рр. Але ірландський голод був ганьбою з огляду на те, де і як він стався. Останньою допомогою з боку британського уряду був державний візит до Дубліна королеви Вікторії та принца Альберта в серпні 1849 р. [12; 859].
Як могло статися так, що неврожаї однієї лише картоплі обернулись таким страшним лихом для Ірландії. Переважання картоплі в раціоні ірландського населення пояснюється зовсім не надзвичайною пристрастю ірландців до картоплі. Справа в тому, що картопля була єдиним продуктом, що в силу своєї дешевизни був доступний для більшості ірландського населення. Ділянка землі, засаджена картоплею, вимагала від землероба набагато більше праці, ніж на ділянці, засіяній пшеницею, овесом чи ячменем, але й разом з тим могла б прогодувати в три рази більше людей. саме картопля і дала можливість ірландським селянам сяк-так існував, віддаючи землевласникам значну частину своїх прибутків.
Дослідники, що висвітлюють історію Ірландії цього періоду, сходяться на думці, що Ірландія була доведена до стану крайньої бідності. Так у статті Єрофєєва знаходимо свідчення іноземних мандрівників, які побували в Ірландії, всі вони говорять про надзвичайну бідність Ірландії. Так, для прикладу, наводиться цитата французького мандрівника Оже, що в 1833 р. написав: Ірландія населена злидарями. Бідність стала тут загальною, вона - обовязковий стан всього народу [16; 62].
Ганьбою для Англії є той факт, що в час, коли мільйон людських життів був під загрозою, вона не здійснила ніяких спроб урятувати їх. Навпаки, англійська преса всіляко намагалася применшити результати голоду, пишучи про те, що неврожай картоплі - це лише чутки, які поширюють, щоб виправдатись за несплачену вчасно ренту [15; 64].
Англія і далі продовжувала вивозити із Ірландії хліб, молоко, мясо. Уряд навіть не зменшив витрати картоплі на виготовлення спирту у той час, як ірландці вмирали сотнями тисяч від голоду і хвороб. Більше того, історики доводять, що у бідноті ірландців англійці звинувачують їхню лінь. Так, на думку англійців, ірландці - це нація ледарів, які вміють лишень пити горілку, співати та байдикувати. Вони споживають грубу їжу, зневажаючи мясо та добробут, до якого прагне будь?яка інша людина [15; 64].
Але такі звинувачення є абсолютно безпідставними. Доведені до стану надзвичайного зубожіння ірландці шукали порятунку за межами своєї батьківщини. Постійний ріст міграції став результатом голоду. Сезонна робота, як правило восени, була давньою традицією дрібного ірландського фермерства. Маса голодних людей, згідних на будь-яку роботу, направлялась до Англії.
Взимку переїзд із Корка до Ліверпуля і Суонсі (Півд. Уельс) коштував дешево, оскільки судна, що приходили із вантажем вугілля, поверталися назад порожніми. І працелюбні англійці використовували ледачих ірландців на найважчих роботах. Недаремно говорять, що англійська залізниця збудована на кістках ірландців. Гнані злиднями, ірландці будували пароплави, канали, залізниці, збирали врожай. Англійська промисловість, - писав Єрофєєв, - не могла б розвиватись так швидко, якби Англія не знайшла в багаточисельному і бідному населенні Ірландії величезну кількість дешевої робочої сили, готової до її послуг [15; 63].
Починаючи з 1846 р. характер еміграції та її напрямок стали змінюватись, за кордон вирушали більш заможні орендатори, які були розорені неврожаями. Вони направлялись до Канади та США. В 1848 р. еміграція за океан стала масовою [15; 71].
Масова еміграція із Ірландії, що досягла небувалих розмірів уже в голодні роки, продовжувалась і після цього. Лише з травня 1851 по грудень 1866 рр. із Ірландії виїхало більше як 1700 тис. чоловік. Вже в 1860 р. ірландці складали 38,9% всіх емігрантів в США. Це була найбільша із еміграційних етнічних груп [22; 209].
Перебуваючи в США ірландські бідняки, позбавлені засобів для участі в освоєнні західних земель і, як правило, не маючи належної технічної кваліфікації брались за будь?яку, часто найважчу роботу. Їх використовували в якості землекопів при будівництві каналів, залізниць, портових вантажників, домашньої челяді, як робітників на хлопкових плантаціях Півдня.
Лише не багатьом вдавалося видряпатися в ряди фермерів чи міської буржуазії. Порівняно малий прошарок складали емігранти із ірландської інтелігенції - журналісти, адвокати, вчителі та інші, які відїжджали до Америки через політичні мотиви. Становище більшості ірландських переселенців в США було надзвичайно складним. Ірландські квартали, що виникали у великих містах - Бостоні, Чікаго та інших - відзначалися особливою бідністю [16; 179].
В результаті еміграції, скорочення народжуваності і погіршення здоровя населення Ірландії, що зростало до середини ХІХ ст., стало скорочуватися. Ірландія перетворилась в одну із не багатьох (якщо не єдину) країну Європи із постійним зменшенням чисельності населення. Загальну динаміку цього процесу виражають слідуючі дані, наведені Л.Гольманом в його праці История Ирландии: на початку ХІХ ст. в Ірландії проживало 5319867 чоловік, на 1841 р. чисельність населення досягла 8222664 чоловік, а на 1866 р. вона зменшилась до 5,5 млн. чол., майже до рівня 1801 р. В 1911 р. в Ірландії залишилось всього 4390219 жителів, майже вдвічі менше, ніж у 1841 році.
Проходячи в Америці жорстоку школу найманої праці, ірландці не поривали звязків із своєю батьківщиною. Більшість з них продовжувала жити її інте?/p>