Національно-визвольна боротьба ірландського народу проти англійського колоніалізму середини XVII - початку ХХ століття
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
ок, що причини поразки повстання полягали у військових невдачах якобістів. Першою і головною причиною поразки ірландців і перемоги англійців став дисбаланс у рівні економічного і матеріально-технічного озброєння обох армій. Другою причиною поразки ірландців стала неправильна стратегія ведення військових дій. Адже основним методом ведення військових дій була стратегічна оборона, доповнена постійними тактичними відступами і капітуляціями, залишанням своїх позицій і відмовою від контрударів.
У статті Ирландское восстание конца ХVІІ века К.А.Алексєєв робить висновок, що не англійці завоювали Ірландію, придушивши повстання, а самі ірландці, капітулювавши, зупинили супротив і втратили свою країну. Якби на усіх частинах фронту вони бились так, як робили це в Лімеріку, котрий англійці двічі невдало намагалися взяти, то результат війни був би іншим. Але якобісти, обороняючи Лімерік, намагалися виговорити собі лише гідну капітуляцію, якою і став договір 3 жовтня 1691 року [2; 35].
Відповідно до Лімерікського договору з однієї сторони фіксувалося остаточне підкорення Ірландії англійській владі, а з іншого боку гарантувалися католикам ті права, котрі вони повернули собі в роки правління Карла ІІ, а також гарантувалася недоторканість особистості і майна кожного учасника повстання.
Отже, можна припустити, що рух соціального протесту, який названо другим ірландським повстанням ХVІІ ст., був антиколоніальною війною, що проходила в традиційних формах на чолі із дворянством за широкої підтримки народу.
Ця війна була останньою спробою зберегти незалежність Ірландії. На протязі більше як ста років до цього (із середини ХVІ ст.) йшла безперервна боротьба ірландців із спробами англійців повністю перетворити Ірландію в колонію. Проявом цієї боротьби були численні повстання. В ході її ірландський національно?визвольний рух капітулював перед колоніалізмом і Ірландія остаточно перетворилася в англійську колонію на довгі 230 років.
Розділ ІІ. Політизація національно-визвольного руху ірландців у кінці XVIII ? ХІХ ст.
.1 Діяльність організації Обєднані ірландці та повстання 1798 р.
З середини 70-х років XVIII ст. відкривається новий період ірландської історії, який К. Маркс назвав перехідним часом. До самого кінця XVIII ст. Ірландію приголомшували бурхливі події, національні конфлікти перепліталися з гострими класовими сутичками. Наростання національно-визвольного руху відбувалося під впливом війни за незалежність американських колоній Англії (1775?1783 рр.) і Великої французької буржуазної революції (1789?1794 рр.). Перша англійська колонія, у якій давно був підготовлений грунт для загального народного обурення, виявилася у сфері дії цих двох потужних вибухових хвиль.
У цих умовах бунтівна Ірландія, що знаходилася в безпосередній близькості від метрополії, стала воістину найбільш вразливим місцем Британської імперії. Прагнучи за всяку ціну зберегти свою владу над сусіднім островом і запобігти перетворенню його на плацдарм для французів, правлячі кола Англії вимушені були маневрувати, відмовлятися від найбільш грубих і ненависних форм пригноблення [22; 194?196]. В той же час їх політика в Ірландії набувала усе більш витончених і підступних рис. Окремі поступки і демагогічні обіцянки поєднувалися з поліцейським терором і провокаціями.
Багато часу минуло після подій в Лімериці, але гнів, викликаний порушенням договору не стих у серцях ірландців. У 1774 році вибухнула американська війна за незалежність і Англії довелося відкликати свої війська за Атлантичний океан. Ситуація змінилася, в Ірландії практично не було англійських військ, ходили чутки, що Франція також оголосила війну Англії. Тому ірландці, католики і протестанти забули на деякий час про свою ворожнечу, готувалися до оборони. Англії загрожувало ще одне повстання, і боячись, що Ірландія також піде на розрив, як це зробила Америка, вона погодилася на створення незалежного парламенту в Ірландії [40; 415].
Таким чином, теоретично Ірландія стала незалежною від Англії продовжуючи однак, залишатися під владою одного і того ж короля. Але ірландський парламент залишався таким як і був. Католики все ще обмежувались у правах. Тим часом розпочалась Французька революція. В Ірландії вона породила великі події. Цікаво, що її вітали, як католики так і протестанти постійно зближаючись одне з одним.
В жовтні 1791 року в Белорасті адвокат і публіцист Уолф Тон заснував організацію Обєднані ірландці [22; 166]. Ціллю цієї організації була протидія впливу Англії на законодавство Ірландії і правління країни шляхом перебудови всієї парламентської системи. Ці перетворення повинні були гарантувати свободу усім громадянам незалежно від їх віри. Засновники організації проголосили принципи національного суверенітету, рівного представництва для всього ірландського народу, рівноправя католиків і протестантів. Сама назва організації підкреслювала необхідність обєднання одних і інших в імя досягнення національної самостійності і політичного рівноправя.
Нова організація швидко завоювала популярність. Дуже швидко в столиці в якості її відгалуження було засновано дублінське товариство Обєднані ірландці [19; 31].
Проголосивши наміри знищити всі барєри між протестантами і католиками, розглядаючи їх як громадян однієї ірландської нації, Обєднані ірландці піднялись на новий ступінь національно?визвольної боротьби ірландського народу. Рух став набувати рис, щ?/p>