Національно-визвольна боротьба ірландського народу проти англійського колоніалізму середини XVII - початку ХХ століття
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
и народно?визвольної війни. У своїй праці История Ирландии Л.Гольман доводить, що ірландська знать прагнула лише розділити з англійською монархією панування над Ірландією. Відповідно до цього в програмі конфедерації були відсутні вимоги повернення ірландцям конфіскованих в минулому англійськими королями земель і створення незалежної від англійської корони держави. Не було створено і єдиного військового командування для того, щоб обєднати дії провінційних армій, а отже була відсутня необхідна для ведення успішної боротьби із колонізаторами централізація.
Становище повсталих після утворення Конфедерації стало стабільним незважаючи на відсутність єдиного командування. Армія конфедератів склалася головним чином із корінних ірландців, які уміли воювати і були рішуче налаштовані по відношенні до англійських колонізаторів; їх очолювали здібні командири які пройшли Тридцятилітню війну; вона була добре озброєна, завдяки допомозі католицьких країн. Саме після утворення Конфедерації було завдано поразки шотландським військам генерала Монро в Ольстері і урядовим військам у Монстері [49; 156].
Але ситуація різко змінилася після того як в 1649 році в Англії було повалено монархію. Англію проголосили республікою, і майже одразу вождь революції Кромвель повів свою армію на завоювання Ірландії [44; 143].
Як повідомляє нам История Ирландии, англійська армія направлена на завоювання зеленого острова, складалася із 12 тисяч чоловік. Ірландський похід проходив під лозунгом збагачуйтесь [22; 146].
Як відомо, Кромвель і його генерали із неймовірною жорстокістю придушували повстання ірландців. Як наприклад, досить згадати криваву бійню влаштовану Кромвелем в Дрогеді і Уексфорді. Т.Павлова у своїй статті Железом и кровью пише про те, що Дрогеда була однією із найміцніших фортець Ірландії. Про неї говорили: штурмувати Дрогеду все одно, що штурмувати пекло. І дійсно, як свідчать історики Дрогеду тричі намагалися взяти штурмом. Третю атаку очолив сам Кромвель. Вона виявилася успішною. Продовж наступних декількох днів солдати Кромвеля вбивали захисників фортеці не жаліючи мирних жителів: ні жінок, ні дітей, ні монахів. Особливо жорстоко розправлялися з католицькими священиками, хоч ті навіть не намагалися чинити опру [44; 150]. Через декілька днів, повертаючись в Дублін Кромвель відіслав рапорт про взяття Дрогеди. Правду кажучи - писав він, ? я в запалі бою заборонив солдатам милувати будь?кого, хто був зі зброєю в руках; і я думаю, що в ту ніч вони покарали близько 2 тисяч чоловік [44; 150].
До цих пір слово Дрогеда породжує ненависть у ірландських серцях до англійців, і до цих пір матері в Ірландії матері лякають своїх неслухняних дітей іменем Кромвеля.
Але ні жахливий приклад Дрогеди, ні різня в Уексфорді не могли зламати опір ірландців. Майже місяць війська Кромвеля тримали в облозі Уотерфорд; на початку грудня він змушений був зняти облогу і вирушити до Манстера. Оскільки наступала зима, армія Кромвеля виявилася в скрутному становищі: вона знаходилася у ворожій країні, де не було зимових квартир. Але прихильнику Кромвеля, лорду Брогхіплу, вдалося підняти в Коркі, Юнхоплі, Кілсейпі та інших містах бунти проти конфедератів і тим самим врятувати армію Англії. Кромвель отримав хороші зимові квартири і можливість підтримувати морем звязок з Англією. В березні 1650 року, після третього штурму, Кромвелю здалася столиця конфедератів Кілкенні [22; 104].
травня 1650 року Кромвель змушений був залишити зелений острів, довіривши справу подальшого її підкорення своєму зятю Генрі Айртону. Девять з половиною місяців кривавого підкорення Ірландії лишилися позаду.
Але ще довго буде литися кров волелюбних ірланців в лісах і горах в фортецях і містах Ірландії; ще довго гримітимуть англійські гармати під стінами ірландських фортець.
Айртону ця завойовницька війна коштувала життя. І лише через два роки новий лейтенант?генерал, Чарльз Флітвуд буде святкувати перемогу англійських колонізаторів.
Для Ірландії ця війна на довгий час принесе розруху і залежність від Англії. Країна лежала в руїнах. Різко скоротилася чисельність населення. 45% католицького населення острова фізично винищена. У католиків було конфісковано 6,8 млн. акрів землі (80% їх земельної власності). Ті 55% ірландців, що залишилися в живих проживали на 14,5% ірландської землі [2; 29]. Історики по?різному оцінюють результати підкорення Ірландії Кромвелем. Зокрема Саприкін доводить, що до завойовницького походу населення країни становило 1,5 млн. чоловік, а після підкорення населення скоротилося більше як в двічі. Т.Павлова стверджує, що внаслідок війни третина населення загинула, тисячі її жителів залишили батьківщину шукаючи притулку на континенті чи за океаном. Тисячі були продані в рабство. Економічний розвиток країни завмер на тривалий час, політично вона стала безправною. Згідно із Актом про устрій Ірландії, прийнятим Довгим парламентом в 1652 році всі хто приймав участь в боротьбі проти англійців були позбавлені землі і майна. Багато міст і навіть цілі провінції були повністю очищені від ірландців [44; 153].
Отже повстання 1641?1651 рр. в Ірландії мало національно-визвольний характер. Події в Англії а саме в Англійській буржуазній революції стала певним його каталізатором. Адже не даремно ірландська народна мудрість говорить: Смута в Англії - шанс для Ірландії. Однак ірландське повстання проходило в умовах економічної і політичної роздроб