Національно-визвольна боротьба ірландського народу проти англійського колоніалізму середини XVII - початку ХХ століття
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?есами, зберігаючи ненависть до гнобителів і прагнули зробити свій внесок у боротьбу за її звільнення.
2.3 Особливості та історичне значення руху феніїв
Із кінця 50?х років ХІХ ст. в національному русі Ірландії знову починають переважати революційні елементи. Відбувалися зміни в соціальному складі учасників національно-визвольної боротьби. Все більш активну роль у ній відіграє інтелігенція, робітники, ремісники. Саме на ці суспільні сили спирався рух феніїв.
Одним із ініціаторів відродження революційного руху став Кінкенні Джеймс Стефенс. 24?річним юнаком він взяв участь в повстанні 1848 р., був поранений і ледь уникнув арешту. Разом з іншим повстанцем, вчителем Майклом Дохені, він на протязі декількох місяців таємно жив в Ірландії, а згодом емігрував до Франції [22; 217].
І Стефенс, і Махолі вважали, що причиною поразки повстання 1848 р. стала відсутність у ірландців політичної воєнізованої організації.
Дохені і О.Махолі здійснили поїздку до США із метою налагодити революційну роботу серед ірландських емігрантів. Стефенс восени 1853 року здійснив тривалу поїздку по Ірландії, готуючи грунт для заснування революційної організації і вербуючи прихильників [13;110 ]
Розроблений ним план передбачав створення воєнізованої і суворо законспірованої системи. Всім керівникам присвоювалися військові звання - від сержанта до полковника. Члени організації приносили присягу. Імена їх засекречувалися: вони фігурували під умовною латинською літерою.
Уже в 1858 р., як і в США, так і в самій Ірландії, остаточно сформувалась організація феніїв [22; 216]. Назва фенії походила із легенд про воїнів давньої Ірландії, які складали дружину героя ірландського епосу Фінна Мак?Куала. В ірландських памятках давнього права феніями називались вільні члени сетів і аланів. В документах організації спочатку була відсутня офіційна назва. Говорилось про наш рух, організацію, братство. Лише з середини 60?х років закріпилась назва Ірландське революційне братство (ІРБ). Численні учасники руху розшифровували ці букви як Ірландське республіканське братство [38; 218].
Хоч американських і ірландських феніїв обєднувала загальна мета - звільнення Ірландії, в характері і формах їх діяльності існували суттєві розходження. У ірландської і американської гілок феніанського братства по суті було самостійне керівництво. В умовах США діяльність феніїв була в значній мірі легальною. Вони влаштовували публічні зібрання і мітинги, скликали зїзди.
Своєю головною задачею вони вважали сприяння звільненню Ірландії шляхом збору грошей на потреби революційного руху, забезпечення його учасників зброєю, підбір військових кадрів. В Ірландії фенії діяли в основному підпільно. Безпосередньо готуючи повстання, вони проводили секретні військові навчання, влаштовували таємні зібрання, нерідко перебуваючи при цьому на футбольних матчах та інших громадських місцях [22; 220].
На середину 60-х років феніанство остаточно сформувалось як політична течія. Фенії виступали за проголошення незалежної Ірландської республіки. Хоча не всі лідери руху чітко уявляли собі політичний устрій майбутньої незалежної ірландської держави. Існував навіть проект проголошення Ірландії монархією на чолі з французьким маршалом Мак?Маюном в якості засновника національної династії. В брошурі Про майбутнє ірландської держави (1863 р.) Стефенс схилявся до введення президентської республіки із по життєвим президентом [20; 136].
Однак більшість феніїв відстоювали думку про перенесення у Ірландії більш демократичні установи США. Тим не менше, не дивлячись на всі його слабкості рух феніїв виявився важливим кроком в розвитку національно?визвольної боротьби ірландського народу. Фенії знову, після поразки повстання 1848 р. спрямували національний рух в революційне русло.
Із 28 листопада 1863 р. в Дубліні розпочала виходити газета Айрім піпл (Ірландський народ) [22; 221]. Її видавництво свідчило про те, що не дивлячись на всю свою конспірацію керівники руху відчули необхідність відкритого спілкування з масами через пресу. Налагодження регулярного випуску легальної революційної газети в Ірландії, де англійська влада підтримувала поліцейський режим, вимагало значних зусиль. Газета Ірландський народ по суті стала одним із керівних центрів феніїв, організатором їх таємних зустрічей, в її приміщенні знаходився навіть один із таємних складів зброї [17; 65].
Через числені номери газети проходила думка про завоювання незалежності революційним шляхом, як про єдиний спосіб позбавлення ірландського народу соціальних лих.
Революційний тон газети, її великий тираж (до 30 тис. екз.) надзвичайно стурбував англійську владу.
В ніч з 15 на 16 вересня 1865 р. поліція увірвалася в приміщення редакції, конфіскувала все її майно. В Дубліні, а слідом і в Корці були здійснені масові арешти феніїв. Лаві, ОЛірі, ОДонован Росса опинилися за гратами. Незважаючи на блискучу лінію захисту, яку провів адвокат Ісаак Бат, майбутній засновник Ліги гомруля, всі звинувачені були засуджені як державні злочинці.
На суді ОДонован Росса застосував обструкцію, якою пізніше ірландські діячі широко користуватимуться в парламенті. Як повідомляє Гольман, судді і присяжні були обурені поведінкою звинуваченого, який годинами зачитував протоколи чикагського зїзду феніїв, різноманітні документи, статті із Ірландського народу [22; 226]. Суворість вироку приголомшила навіть англійську публіку. О