Національно-визвольна боротьба ірландського народу проти англійського колоніалізму середини XVII - початку ХХ століття
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
ірландського народу, можна умовно поділити на три групи: західну, радянську та вітчизняну.
Власне ірландська історична наука представлена двома напрямами - так званим канонічним та ревізіоністським. Послідовники канонічного напряму генерували три ідейні постулати нової та новітньої історії Ірландії, що полягали в концепції давності ірландської нації та державності, існування яких переривалося брутальним втручанням зовнішніх сил; твердженні (поданому частіше як аксіома) про безперервну боротьбу ірландського народу з чужинцями за свободу та власну державність.
Серед послідовників канону слід назвати таких ірландських авторів, як М.ОРіордан, Д.Грівз, Л.де Пеа. Послідовники ревізіоністського напрямку в ірландській історіографії, рішуче заперечують концепцію історичних канонів. Ідея переосмислення і переформулювання історичного досвіду, який ґрунтувався на розділенні народів і культур, лежить в самому осередді наукових та критичних праць цього напряму. До представників ревізіоністського напряму належать Дж.Кеш, Дж.Дербі, П.Ширлоу, Д.Морроу, Д.Маккітрік та ін.
Наступна група історичних досліджень включає монографічні праці радянських істориків. Національно-визвольній боротьбі ірландського народу присвячували свої праці такі історики як П.М.Керженцев, Ирландия в борьбе за независимость, А.Д.Колпаков Ирландия - остров мятежный, Ю.М.Саприкін Английское завоевание Ирландии (ХІІ - ХVІІ вв.). Доктор історичних наук М.А.Єрофєєв написав не одну працю із історії Ірландії та Англії. Зокрема, приділяв багато уваги колоніальній політиці Англії та національно-визвольній боротьбі ірландського народу. Журнал Новая и новейшая история опублікував ряд статей, присвячених Ірландії, наприклад, такі як Английский колониализм и стереотип ирландца М.А.Єрофєєва, Джон Брайт и проблема самоуправления Ирландии М.Тихонової та інші.
Цінний матеріал для нашого дослідження містить видана у 1980 р. История Ирландии. Ця колективна праця докторів історичних наук Л.І.Гольмана, А.Д.Колпакова, В.Е.Куніної Ю.М.Саприкіна розглядає аниколоніальну боротьбу Ірландії в контексті соціально-економічного і політичного розвитку країни.
В сучасній українській науковій літературі теж має місце дослідження окремих аспектів антиколоніального руху ірландців. Серед істориків, які зверталися до цієї проблематики слід відзначити С.Толстова, Е.Кучменко, О.Сахновського, О.Теленко, Л.Лещенка та В.Горбика. В українській історичній науці національна історія Ірландії розглядається в контексті вивчення актуальних питань розвитку Великої Британії та європейських інтеграційних процесів.
Отже, історіографічний аналіз проблеми свідчить про постійний інтерес науковців до її головних аспектів. Проте, комплексні дослідження, в яких розкриваються причини, етапи, механізми розвитку та наслідки боротьби ірландського народу, відсутні, що обумовлює необхідність подальшої наукової розробки проблематики.
Розділ І. Визвольна боротьба Ірландії в XVI ст. та її особливості
.1Повстання в Ірландії 1641?1652 рр. у світлі причин, ходу та наслідків процесу
Для визначення характеру і значення цього повстання необхідно проаналізувати події, які йому передували. Завоювання Ірландії, як відомо, почалося в ХІІ ст. ряд істориків (Ю.Саприкін, Єрофеєв, Л.Гольман) рахують, що головним стимулом до завоювання Ірландії було прагнення англійського дворянства розширити свої земельні володіння. Адже Ірландія країна, що тече молоком і медом, із землею такої родючої, якої більше немає в Європі. Там багато лісу, каменя, шиферу і інших будівельних матеріалів, величезна кількість ставків, рік, озер, малих і великих, безліч риби і дичини [14; 61].
Серед причин, які пояснюють, чому ж першим англійським завойовникам не вдалося підкорити весь острів Ю.М.Саприкін в своїй праці Английское завоевание Ирландии підкреслює той факт, що ірланській народ ніяк не хотів добровільно підкоритися пануванню англійців. І дійсно, якщо зазирнути в далеке минуле, то ми побачимо там ряд повстань в Ірландії, що слідували одне за одним, хоч кожне придушувалося з надзвичайною жорстокістю.
В роки правління королеви Єлизавети (в ХVІ столітті) було вирішено зламати супротив бунтівних ірланців, насаджуючи там англійських лендлордів, котрі повинні були тримати їх в покорі. Таким чином Ірландія практично перетворилася в націю селян із іноземними лендлордами [39; 412].
У 1640 р. в Англії почалася буржуазна революція. Буржуазія в союзі з новим дворянством виступила проти абсолютизму, феодального дворянства і пануючої англіканської церкви. Очолювала цю боротьбу палата громад Довгого парламенту, що зібрався 3 листопада 1640 р. Більше половини депутатів цієї палати належала до класів-союзників і виражала їх інтереси. На цю більшість і спиралися лідери парламентської опозиції Джон Пим, Гемпден і інші діячі.
Ірландія, як королівська колонія стала головним резервом монархії Карла в її боротьбі проти буржуазної революції, що почалася. Особливо небезпечною лідери Довгого парламенту рахували королівську армію в Ірландії, створену Страффордом в 1640 р. Парламентська опозиція добилася засудження і страти 12 травня 1641 р. Страффорда, звинувативши його в державній зраді за введення "тиранічного режиму" в Ірландії і в задумах розповсюдити цей режим на Англію. Літом 1641 р. вона добилася розпуску ірландської армії [4; 20].
В той же час ан