Національно-визвольна боротьба ірландського народу проти англійського колоніалізму середини XVII - початку ХХ століття
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
першого плану, Обєднані ірландці відправились із Дубліна в райони масових повстань.Такими повстаннями виявились південно?східні графства Ірландії: Уексфорт, Уіклоу, графство Кіпдар, Міт, а також східна частина провінції Ольстера - графства Антрім і Даун [22; 178].
Головним районом повстання стало графство Уексфорт. В кінці травня тут було утворено декілька військових загонів.Одному із них, під командуванням священника Джона Мерфі, вдалося розбити підрозділ військ поліції [31; 95]. Перший успіх окрилив повстанців і посилив їх ряди. 28 травня вони обложоли і взяли місто Еніскорті. Дуже швидко їх збільшилась до 30 тис. чоловік. Повстанці мали зброю, головним чином відібрану у ворога, а також захоплену на військових складах. Війна велася переважно партизанськими методами. Як повідомляє нам Л.Гольман часто на ворога гнали стадо худоби чи табун коней, після чого нападали на його розпорошені ряди.
Повстанська армія, сконценрована в таборі трьох скель, розділилась на три зєднання, котрі рухались в різних напрямках до кордонів графства. Повстанці Мали на меті встановити звязок із повстанцями сусідніх графств, вибивши ворога із прикордонних міст, і розпочати загальний похід на Дублін. Однак, дві колони, що рухались на міста Ньютаунбері та Нью Росс, зазнали поразки. Третя, після того, як їй вдалося потіснити війська генерала Лофтуса, заняти фортеця Горей і вдертися в графство Карлоу, була розбита при штурмі міста Арклоу [22; 180].
Придушення ірлардського повстання вимагало від Англії значного напруження сил. В Ірландію направлялися один за одним все нові контингенти військ. 21 червня 1798 року лордом?намісником і одночасно головнокомандуючим було призначено генерала Корнуоліса [31; 99].
На момент його прибуття в Ірландію там уже лютував контрреволюційний террор. В Уексфорді і інших містах, котрі були тимчасово зайняті повстанцями, а також в селах йшли безперевні страти. Керівників організації Обєднані ірландці заарештовано ще до початку повстання, засуджували, як правило, до страти. Інших політичних вязнів засилали на каторгу в Австралію [22; 83]. На 17 липня 1798 року повстання і південно?східній і північно? східній частинах країни було в основному придушено.
Придушивши повстання, англійські правлячі кола взялися у втілення у життя давно запланованого задуму - проведенння унії між Великобританією і Ірландією. Більшістю голосів акт був прийнятий і набув чинності 1 січня 1801 року [22; 184].
З цього часу Ірландія юридично перетворилася у складову частину Сполученого Королівства Великобританії та Ірландії. Її парламент було ліквідовано. В Англійській палаті общин Ірландії надавалося сто місць, в палаті лордів - тридцять два. Англійський парламент знову отримав право видавати закони для Ірландії, а англійська палата лордів перетворювалася у верховну апеляційну інстанцію для ірландських судів [22; 185].
Так закінчилися бурхливі події ірландської історії кінця ХVІІІ ?поч. ХІХ століття, в результаті яких масові стихійні виступи переросли в 1798 році у національно?визвольну революцію ірландського народу. Поразка повстання 1798 року перервала розвиток цього революційного процесу і знову відкинула Ірландію в тенета колоніального рабства. Однак, пережиті нею революційні потрясіння виявилися міцним стимулом для формування національної свідомості ірландського народу.
2.3 Поширення визвольного руху за межі Ірландії в середині ХІХ ст.
Унія між Великобританією та Ірландією остаточно визначила статус Ірландії : в політичному відношенні вона стала безправною провінцією, в економічному - землеробським округом, постачальником дешевої робочої сили і сировини, ринком збуту для англійської і шотландської буржуазії.
Країна постійно знаходилася в облоговому положенні. Один репресивний закон змінювався іншим. У 1801?1805 рр. діяв акт "проти бунтівників"; у червні 1807 р. британський парламент ухвалив відразу два закони: ще один акт проти бунтівників і акт про зберігання зброї що діяли до 1810 р. Згідно з цими законами, намісник міг оголосити будь-яке графство "в стані заколоту", що надавало владі право обшуку жител в будь-який час і арешту "усіх підозрілих". Після чотирирічної перерви ці закони були відновлені і діяли до 1818 р. включно. У 1825 р. був введений новий акт про репресії строком на три роки, які були потім відновлені в 1829?1833 рр. і доповнені цього разу актом про призупинення конституційних гарантій.
Історія англійського панування в Ірландії в ХІХ ст. без сумніву перенасичена жахливими подіями. Але одним з найважчих був період другої половини 40?х років ХІХ ст., коли небачені до цього неврожаї один за одним віднесли до могили більше мільйона чоловік і викликали гігантську хвилю масової еміграції, що спустошила країну.
Неврожаї картоплі в Ірландії в середині 40?х років ХІХ ст. були викликані картопляним грибком, що три роки поспіль мало не вдесятеро зменшував урожай картоплі [12; 857].
Неврожай 1845 р. приніс серйозні збитки широким народним масам, а неврожаї наступного року мали ще більш тяжкі наслідки. На осінь 1846 р. ресурси населення були уже підірвані. Голод набув катастрофічних масштабів. Люди, ослаблені голодом, вмирали від тифу, лихоманки, дизентерії [15; 60]. Загальну кількість жертв історики подають по?різному: М.Єрофєєв та Н.Дейвіс говорять про 1 млн. чоловік, Л.Гольман про 1,5 млн. чоловік.
Слушною є думка Н.Дейвіса, який пише про те, що це був не останній голод у Європі. Після нього такі катастрофи в 1867?1868 рр. траплялись у ?/p>