Національно-визвольна боротьба ірландського народу проти англійського колоніалізму середини XVII - початку ХХ століття
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
леності країни а також за відсутності національної єдності.
Ірландська знать боролась в першу чергу за віротерпимість, як гарантію недоторканності землі і майна та повернення незаконно конфіскованих земель, а також обмеження свавілля англійських чиновників. Народні маси домагалися остаточного вигнання іноземців і перетворення Ірландії в незалежну державу.
Відсутність єдності та злагодження дій повсталих стало причиною остаточного підкорення Ірландії внаслідок походу Кромвеля.
1.2 Становище ірланської держави після реставрації Стюартів та повстання 1689?1691 рр.
В 1660 р. в Англії відновлено монархію Стюартів. Ряд істориків (М.Єрофєєв, Л.Гольман) вважають, що реставрація нічого не змінила в становищі Ірландії. Щоб дати відповідь на поставлене запитання, необхідно проаналізувати законодавчі акти, що були прийняті 1662 і 1665 рр., а саме Акт про устрій та Акт пояснення. Вважається, що вони не покращили земельного становища католиків. Були створені так звані суди за претензіями (на землю), але вони не працювали [49; 169]. Однак, в новий переділ земель було залучено 2,1 млн. акрів, тобто 30% земель, конфіскованих при Кромвелі, відібрано у авантюристів. 900 тис. акрів (42% земель, залучених в переділ) були віддані брату короля (майбутньому Якову ІІ), герцогу Орлеанському і іншим роялістам?аристократам (всі вони були протестантами). Ті, що лишилися 1,2 млн. акрів землі, були повернені католикам [2; 30]. Таким чином, частка католицького землеволодіння збільшилася із 14 до 23% (в загальному фонді ірландських земель). Отже, зміни в землеволодінні були достатньо серйозними. Однак землю отримали лише 500 дворян?католиків, тому більшість ірландської знаті була незадоволеною, про що свідчить подана в 1666 р. католицька декларація [22; 17]. При цьому ті із дворян, що повернули собі землю, продовжували тримати сторону тих, хто її не отримав. Таким чином, в Ірландії утворився широкий прошарок незадоволених, котрі сподівалися на швидке повернення всіх земель.
В 1669 р. намісником Ірландії став лорд Берклі. В роки його правління були помякшені закони проти католиків, дозволені публічні богослужіння, католикам надавалося право селитися в містах, вони отримували доступ в армію, в суди і в міське управління. Їм, нарешті, надавалося право вибирати і бути обраним в обидві палати Ірландського парламенту. Всі ці перетворення були проведені на 1671?1672 рр., в звязку з чим розпочинається розквіт країни [2; 31]. Таким чином, можна стверджувати, що в період реставрації серйозно змінився суспільно?політичний статус католиків, що викликало значне незадоволення у протестантів.
Отже, варто погодитись із думкою К.Алексєєва який у своїй статті Ирландское восстание конца ХVІІ века доводить, що в радянській історіографії не зовсім правильно оцінили історію Ірландії в епоху Реставрації. Відбулися серйозні зміни в землеволодінні, особливо в католицькому (воно збільшилося більш ніж в 1,5 рази). Католики відновили свої громадянські права (розпочинаючи із права відправляти культ і закінчуючи правом ставати перами), що ж стосується самої Ірландії, то її економіка динамічно розвивалася в дану епоху. Як свідчить М.Єрофєєв, національне багатство Ірландії збільшилось за 11 років на 25%.
Тепер стають цілком очевидні причини Славної революції і ірландського повстання, яке послідувало одразу за нею. Перша група причин повязана із порушенням Яковом умов компромісу, яким була Реставрація, спробами встановити абсолютизм. Ті англійці, котрі володіли 25% національних багатств Ірландії, і ірландці, котрі жили в Англії (Ф.Марш, лорд-архієпископ Дубліна, і герцог Ормонд), боячись втратити Ірландію в результаті земельного переділу, лобіювали і намагалися скинути Якова ІІ з престолу. З іншої сторони ті, чиї права на землю знаходилися в невизначеному стані, прагнули радикальним чином визначити приналежність цих земель.
Але основною причиною повстання були все-таки глибині протиріччя між економічним базисом і суспільно-політичною надбудовою. В країні існував жахливий дисбаланс - більшості населення (72%) належало лише 23% земель і 25% національних багатств країни [2; 33]. Це протиріччя доповнилося з одного боку тим, що ці 72% населення були панівними в суспільно-політичній сфері, а з іншого боку 77% земель і 75% національних багатств належали інонаціональним власникам, тобто економічні протиріччя доповнювалися національно-релігійними [2; 33]. Із усього комплексу протиріч був лише один вихід - соціальний вибух.
Процеси в Англії і Ірландії були тісно повязані між собою, тому Славну революцію і Ірландське повстання можна розглядати в системі.
Однак повстання кінця ХVІІ століття має досить самостійний комплекс причин, його можна оцінювати як досить індивідуальне явище, як це робиться і по відношенню до повстання середини ХVІІ ст. В кінці ХVІІ ст. різні політичні сили Ірландії лише скористалися Славною революцією, боротьбою двох королів для вирішення своїх власних проблем. Так, ольстерські протестанти захищали свої землі під знаменами Вільгельма, котрий був, по-перше, так як і вони, протестантом, а по-друге - єдиною альтернативою Якову ІІ, котрий мав намір відібрати у них землю. Католики, звичайно, підтримали свого короля Якова, котрий уже багато зробив для них і під знаменами якого вони прагнули повернути свої землі.
травня 1689 р. в Дубліні зібрався так званий Патріотичний парламент. Найбільш значним в законодавстві Патріотичного парламенту є Декларативний акт. В підзаг