Національно-визвольна боротьба ірландського народу проти англійського колоніалізму середини XVII - початку ХХ століття
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
глійська буржуазія і нове дворянство були дуже зацікавлені в нових масових земельних конфіскаціях в Ірландії, в передачі відібраних у ірландців земель авантюристам з їх середовища, в перетворенні Ірландії на колонію буржуазної Англії, у здійсненні буржуазних методів її експлуатації. Виражаючи ці спрямування, Пім і інші діячі парламентської опозиції в Лондоні у звязку із звинуваченням Страффорда не висували вимоги національного звільнення Ірландії.
Довгий парламент в перший рік своєї діяльності не прийняв ніяких дієвих заходів для вирішення гострих протиріч в Ірландії. Лідери парламентської опозиції в Лондоні, незважаючи на прогресивні буржуазно-визвольні ідеї, якими вони керувалися не ставили питання про національне звільнення Ірландії з-під англійського панування [23; 47].
Дії Довгого парламенту по відношенню до Ірландії сприяли загостренню національно-визвольної боротьби в країні. В той же час вони посилювали позицію англійських авантюристів-колонізаторів а також штовхали ірландську знать і англо-ірландське дворянство на союз з англійським королем.
В жовтні 1641 року в Ірландії вибухнуло народне повстання. Воно було результатом колонізаторської політики, яку проводили англійські лендлорди в Ірландії продовж століть. Захоплення земель ірландських кланів, національний, політичний та релігійний гніт набули особливо жорстоких форм в 30?х роках ХVІІ століття в роки коли лордом?намісником Ірландії був Страфорд. Навіть вбивство ірландця англійцем каралося незначним штрафом [8; 45].
Ірландське повстання - одна з найбільших подій в Європі, тісно повязане із англійською буржуазною революцією ХVІІ століття. Ірландія, як королівська колонія, стала головним резервом монархії карта в її боротьбі проти буржуазної революції. Особливо небезпечною лідери Довгого парламенту вважали королівську армію в Ірландії, створену Страфордом в 1640 році.
Парламентська опозиція домагалася засудження і страти 12 травня 1641 року Страфорда за звинуваченням у державній зраді за введення режиму терору в Ірландії і в задумах поширити цей режим на Англію [55;12] Але в той час англійська буржуазія і нове дворянство були зацікавлені в нових масових земельних конфіскаціях в Ірландії, в перетворені Ірландії в колонію Англії. Коли колонізаційна суть Довгого парламенту по відношенні до Ірландії стала очевидною, серед кланової знаті Ольстера визріла таємна змова з метою підняти збройну боротьбу.
Програма повстання була досить поміркованою і зводилася до наступних вимог: віротерпимість, повернення конфіскованих земель, ліквідація свавілля англійських чиновників і юристів, вірність королю. Однак збройна боротьба розпочата клановою знаттю в Ольстері, одразу ж отримала широку підтримку ірландських селян інщих територій і графств. Саме народ розпочав силою, стихійно віднімати експропрійовані у нього землі. Виганяючи англійських колоністів і інших протестантів із маєтків, знищуючи їхні будинки, майно, худобу, а іноді і фізично розправляючись з ними [22; 87]. В поверненні своїх земель селяни вбачали неодмінну умову національного звільнення Ірландії від англійського панування, і це звільнення розумілось ними як повне відокремлення від Англії і створення самостійної держави. У своїй праці Английское завоевание Ирландии Ю.Саприкін пише про те, що прості ірландці, люди, які громили маєтки англійських колоністів заявляли, що вони ніколи не будуть рабами англійців, що ніколи ними не буде керувати людина народжена за межами Ірландії, що всі посади в країні повинні займати лише ірландці.
Це були справедливі дії пригніченого народу, що підняв зброю за звільнення своєї країни. Таким чином повстання в Ольстері переросло в національну революцію, що охопила всю країну і тривала декілька років.
Виступи селян набували все більш рішучого характеру. Поширювалися на інші провінції і графства Ірландії, що викликало занепокоєння ірландської знаті, котра вбачала в цьому серйозну загрозу для свого майна і положення. Тому керівники повстання в Ольстері, поспішили відмежуватись від селянської боротьби, наполегливо шукаючи союзників серед англо-ірландської знаті, а також країнах католицької реакції, висуваючи на перший план релігійні цілі боротьби [11; 101]. Це стало причиною одного з найбільших протиріч між повсталими і послаблювало їхню боротьбу.
Літом 1642 року повстанням була охоплена більша частина Ольстера, Ленстера (включаючи і землі колишнього Пейла), Коннота і Манстера [2; 43]. Однак сили повсталих були розпорошені не лише територіально. Оскільки не було єдиного командування, військові операції велися вождями і лордами сепаратно, в армії не було належної дисципліни. Не було єдиної програми дій, і не зважаючи на приєднання англо-ірландських лордів, протиріччя між ними і клановою знаттю не були усунені. В результаті повсталі вели військові дії невдало, чим не могли не скористатись англійські і шотландські війська, проводячи свої спустошливі походи.
В таких умовах перед повстанцями виникла проблема створення самостійної держави. 24 вересня 1642 року в місті Кілкенні зібралися на Генеральну асамблею представники, підвладних повсталим, графств і міст, і затвердили утворення із цих територій самостійної держави. Держава отримала назву Ірландська конфедерація католиків [22; 93]. Утворення самостійної держави було безперечно важливою подією в національно?визвольній боротьбі Ірландії. Однак ірландські і англійські феодали створили цю державу не для підтримк