Мова і нація
Методическое пособие - Иностранные языки
Другие методички по предмету Иностранные языки
?ї племен. Адже є українофіли, що виношують ідею про відновлення мови, літератури і нравів Малоросії, доходячи навіть до мрій про повернення часів колишньої вольниці і гетьманщини, а це поведе їх, а за ними інші підвладні народи до бажання існувати самобутньо. Так воно є насправді: починається все з відновлення мови, а закінчується самобутністю, тобто самостійністю.
7. Історiя української мови завше була не тiльки обєктом наукового дослiдження, а й предметом рiзноманiтних спекуляцiй та полiтичної боротьби. З огляду на це в нiй чимало бiлих плям, незясованих питань, навколо яких точаться науковi i, звичайно ж, побутовi дискусiї. Все це, однак, має неабияке значення для становлення i розвитку нацiональної свiдомостi.
У наступних роздiлах ми торкнемось окремих iз цих питань.
XIX. Назва нашої мови
… Немає в світі ані одного національного імени, яке викликало б проти себе стільки ненависти, злоби й нападів та пропаганди, як словянська назва території й народу: Україна, український. Це свідчить про органічну змістовність і важливість звязаних з цим іменем народніх прав і інтересів. Це слово вже багато століть живе в народній душі як персоніфікація й символ ідеалів, мрій і надій народу.
С.Шелухин
1. Упродовж вiкiв мова, яку нинi називають українською, мала назви з коренем рус : руська, русинська, малоруська. Оскiльки цей корiнь є i в назвi мови нашого пiвнiчно-схiдного сусiда (русский язык), котрий займав панiвне становище в царськiй Росiї i посiдав мiсце старшого брата в СРСР (назва мови ще одного схiднославянського брата бiлоруська мало коли бралась до уваги; вона теж вважалась одним iз нарiч русского, а згодом триединого русского народа), то висувалось твердження про iснування общерусского языка, нарiччям якого нiби-то є малоруська мова.
Вчитаймося в слова радянського академіка Б.Рибакова: Тільки після монгольського завоювання і наступного політичного розєднання окремих частин Русі єдина руська народність виділяє зі свого складу українську і білоруську народності.
Метафорично зміст цього пасажу можна зобразити так: росло руське дерево, його стовбур надгриз монгольський скакун, і внаслідок цього на стовбурі виросли дві нові гілки українська і білоруська. Стовбур же, звісно, залишився російський.
А коли так, то …українцi повиннi триматися общерусского язика, себто великоруського лiтературного язика, та тут, очевидно, пiдмiнюються поняття, бо великоруський язик, живий i лiтературний, зовсiм не общерусский язик, а таке саме тiльки, як i український, нарiччя того iдеального русского язика, чи схiднословянського, що в дiйсностi конкретно не iснує i не iснував нiколи (М.Грушевський).
2. Русь це самоназва корiнного народу середньовiчної Київської держави, а також назва самої цiєї держави. Це слово i його похiднi: руський, русин, русинський, руснак та iн. на захiдних окраїнах розселення українського етносу збереглись до наших днiв.
Галичина масово перейшла на термiни з коренем україн- у кiнцi XIX на початку XX столiття (вирiшальним поштовхом стало святкування сторiччя Енеїди І. Котляревського). Робилось це свiдомо задля єдностi українського народу, штучно розчленованого мiж двома iмперiями: Росiйською та Австро-Угорською.
3. Згодом (у писемних памятках вiд 1187 року стосовно наддніпрянської частини Русі і від 1189 року стосовно Галичини) зявляється слово Україна. Протягом столiть слова Русь i Україна вживалась як синонiми. Так, i Хмельницький, i письменники його епохи використовували паралельно слова Україна-Русь-Росiя; український-руський-росiйський.
А ще ранiше в Граматицi доброглаголивого еллинословенскаго язика (її традицiйцно називають Адельфотес), видрукованiй у Львовi в 1591 роцi, навiть на титульному листi написано: Ко наказанiю многоименитому Россiйскому роду. Вислови россiйскiй род, росскiй род неодноразово вживаються i в текстi Граматики. Проте йдеться тут не про росiйський рiд у сучасному значеннi, а про рiд український, свiдченням чого можуть слугувати хоча б приклади слiв iз Граматики: дiвчинка, кошичок, хлопятко, хлопяточко.
Але звiдки на Русi взялись слова Росiя, росiйський?
4. Слово Росiя це слово Русь у середньогрецькому (вiзантiйському) мовному оформленнi. Кожен народ пристосовує чужi назви до своєї мови: поляки кажуть Польска, а ми Польща, хорвати називають свою країну Хрватска, а українцi iменують її Хорватiя. Отож i середньовiчнi греки називали країну наших предкiв не Русь, а Росiя.
5. Малою Руссю в XIV столiттi називали в протиставленнi Великiй Русi, тобто Київськiй Русi, Галицько-Волинське князiвство, яке займало нинiшню Захiдну Україну з прилеглими територiями (до Днiпра на сходi i Чорного моря на пiвднi; значна частина захiдних територiй Галицько-Волинського князiвства згодом вiдiйшла до iнших народiв Польщi, Румунiї, Угорщини, Словаччини). До самого кiнця XIV столiття Київ мати городiв руських включався в територiю Великої Русi.
Пiзнiше константинопольський патрiархат почав називати Великою Росiєю Московщину, в зiставленнi з тiєю ж таки Малою Росiєю Галицько-Волинською державою. Потiм назва Мала Росiя була поширена на всю територiю України колишньої метрополiї Київської Русi. Спрацював принцип аналогiї: Малою Грецiєю н?/p>