Мова і нація
Методическое пособие - Иностранные языки
Другие методички по предмету Иностранные языки
°зивали колись власне Грецiю (метрополiю), а Великою Грецiєю колонiзованi греками землi. Та ж аналогія прослідковується в історичних назвах Малої і Великої Вірменії, Британії, Польщі.
Назви Мала Русь і Велика Русь утворені грецькою психологією і пішли з синоду царгородського патріярха в 1303р. з справи утворення Галицько-Волинської митрополії (С.Шелухин).
6. У XVII столiттi слово Росiя припало до вподоби дякам (чиновникам) царя Олексiя Михайловича, а тодi вже всiй державно-церковнiй верствi на чолi з самодержцем. Проте ця назва загальноприйнятою i офiцiйною стала не зразу. Ще у 1713 роцi посол Московiї в Копенгагенi отримав розпорядження: У всiх курантах (газетах. В. І., Я.Р.-В.) друкують державу нашу Московською, а цього ради звольте застерегти, щоб друкували Росiйською, про що й iншим по всiх дворах писано. Бо й справді ніхто в Європі не плутав Русь (Україну) з Московією. Так, 28 листопада 1649 року амбасадор Франції у Польщі Арпажон писав своєму урядові: Весь руський народ, що простягається до Литви і Вісли, піднявся проти корони.
7. Цар Петро I заборонив називати Україну Руссю. В Росiї було заборонено також слово Україна.
8. Теорію єдності Русі-Росії розробили у XVIII столітті німці, зокрема Ф. Міллер. Катерина II загрозила всім не згідним із цією теорією тюрмою. А першим почав доводити, що Москва спадкоємниця Києва, ще в сімдесятих роках XVII століття ректор Київської колегії і архимандрит Києво-Печерського монастиря І. Гізель. Він теж був з походження німець, і є підстави вважати, що свою концепцію обгрунтував не безкоштовно.
У 1920 роцi окуповану Захiдну Україну в Польщi офiцiйно почали називати Малопольска Всходня, українцiв русiнами, а їхню мову русiнською. Таке ставлення до українців знайшло і наукове обгрунтування. Наприклад, польський історик Равіта-Гавронський у 1923 році писав, що назви Україна і український це шовіністичні вибрики… М.Грушевського.
Подiбну полiтику назв провадив i лiберальний уряд мiжвоєнної Чехословаччини на Закарпаттi.
9. У чому причина такого неприйняття слова Україна?
Імя Україна зростається з сими змаганнями i надiями, з сим бурливим вибухом українського життя, що для пiзнiших поколiнь стає провiдним вогнем, невичерпним джерелом нацiонального i суспiльно-полiтичного усвiдомлення, надiй на можливiсть вiдродження i розвою (М.Грушевський).
Значеннєвими складниками слова Україна i для українцiв, i для їх зажерливих сусiдiв завше були три iдеї: незалежнiсть, вiдродження, соборнiсть українського народу. Тому й було це слово для україножерiв трiскою в оцi, тому й намагались вони знищити назву, щоб зробити загладу самiй Українi.
10. Поєднання у словi русский значень слiв руський i росiйський давало i дає багатьом заєдинщикам робити висновки подiбно до Солженiцина: Это все придуманная невдавне фальшь, что чуть не с IX века существовал особый украинский народ с особым не-русским языком. Справдi, нi народ, нi його мова тодi не називались українськими. Але це зовсiм не означає, що вони були росiйськими, як не були росiянами члени створеної у Львовi в 1848 роцi Головної Руської Ради, на що натякає Солженiцин.
З таким же успiхом можна було б зарахувати до росiян Б.Хмельницького, котрий казав до польського посла: Я став уже паном усiєї Русi i не вiддам її нiколи. Або ще одного Гетьмана, який підписав Гадяцький трактат: Іван Виговський, гетьман військ руських власною рукою. І Маркіяна Шашкевича з його щемливими рядками:
Руська мати нас родила,
Руська мати нас повила,
Руська мати нас любила.
Бо й справдi: …Як могли себе усвiдомлювати росiянами споконвiчнi українцi, якi одвiчно жили на берегах Днiпра, бiльш як за сiм столiть до народження Москви, заснованої київським князем, i яка потiм уже стала столицею Росiйської держави? (Б. Олiйник).
Князь Юрiй Долгорукий, намагаючись оволодiти київським престолом, вирушив iз Ростово-Суздальської землi в Русь. Архиєпископ Нифонт теж iшов з Новгорода в Русь. Коротко кажучи, лiтописцi нiде не вiдобразили назву Русь стосовно пiвнiчно-схiдного (тобто нинiшнього росiйського. В. І., Я.Р.-В.) населення (Українська народнiсть: нариси соцiально-економiчної i етнополiтичної iсторiї, К., 1990, с.62). Те ж i в художнiх творах: О Руская земле, уже за шеломянем єси, читаємо в Словi о полку Ігоревiм.
Тож хiба не ясно, якої територiї i якого народу перш за все стосувались слова з коренем рус ? І хiба не зрозумiло, чому бiдкались малороси у XVIII столiттi: Вiдомо ж бо, що ранiше були ми те, що тепер Московцi: уряд, першiсть i сама назва Русi вiд нас до них перейшли (История Русовъ или Малой Росiи, 1846, с.204).
11. До московців від нас перейшла і назва мови. …Лексикальний і граматичний материял руської мови в XVIII і XIX віці поглинув московський діялект і то так, що новоуправлена великоруська літературна мова навіть атрибут руський собі присвоїла, однак всяке непорозумінє упало би, коли б великоруська мова свій московський початок і імя задержала (О.Огоновський). Щоб читачі не подумали, що це вигадка українських націоналістів, наведемо твердження князя Н.Трубецького видатного мовознавця і великого російського патріота, якого настільки ж можна запідозрити в проукраїнських симпатіях, як Д.Донцова у проросійських: усім відомо, скільки бурі викликало виправлення московських богослужбових кни