Мова і нація
Методическое пособие - Иностранные языки
Другие методички по предмету Иностранные языки
?ав гуморист, але в його життєвість важко не повірити.
Певна частина русскоязычного населения Ізраїлю ставить питання про надання російській мові статусу другої державної у цій країні. А поки що в Ізраїлі, за спостереженнями очевидців, з Богом спілкуються івритом, між собою ідишем, пишуть англійською, а лаються російською (Огонек, 1993, №2526, с.32). Лаятися російською, напевно, будуть і надалі. А ось щодо вимог оголосити російську мову другою державною мовою, то цю ідею здадуть у музей зразу ж, як тільки зійде зі сцени покоління, котре прибуло на землю предків разом із рудиментами радянського способу життя та ознаками нової історичної спільноти людей. Наступні покоління не матимуть ні цих рудиментів, ні сентиментів щодо мови, якою колись їхні діди співали:
Я другой такой страны не знаю,
Где так вольно дышит человек.
Співали і тоді, коли громили кремлівських лікарів, цькували безрідних космополітів, переслідували тих, хто вчив іврит.
20. Формування особистостi в ранньому вiцi має вiдбуватися тiльки рiдною мовою свого народу, нею повинен здiйснюватися навчально-виховний процес у всiх ланках народної освiти.
21. У багатомовнiй країнi найбiльше страджають вiд примусової двомовностi народи зi слабким мовним iмунiтетом, зокрема тi, чия мова близькоспорiднена з домiнуючою. А тому саме вони в першу чергу мусять дбати про державний статус своєї мови i його неухильне утвердження в усiх сферах суспiльного життя.
22. Боротьба на цьому полi за утвердження державностi української мови це боротьба за те, щоб українська мова для українцiв в Українi стала самодостатньою, а двомовнiсть засобом спiлкування з представниками iнших країн, виявом мовного етикету, а не засобом брутальної денацiоналiзацiї та русифiкацiї.
Державна двомовність, яку хотіли б запровадити захисники русскоязычного населения в Україні, суперечить принципові національної єдності українського народу, протидіє розвиткові національної державності, культури, науки. У часи М.Грушевського вона загрожувала розколом української нації в соціальному плані (низи суспільства українськомовні, верхи російськомовні), нині вона загрожує розколом у територіальному плані (Захід і Центр українськомовні, міста Півдня і Сходу російськомовні).
Вимагати обовязкової двомовностi вiд українцiв, якi живуть вдома, в Українi, це зневага їхньої нацiональної гiдностi i порушення елементарних прав людини.
XII. Мова в суспільстві
Раби це нацiя, котра не має Слова,
Тому й не зможе захистить себе.
О.Пахльовська
1. Суспiльство внутрiшньо неоднорiдне: у ньому наявнi рiзнi класи, стани, прошарки, групи тощо.
Кожен iз цих стратумiв має свої мовнi iнтереси, бiльше того, намагається виробити власну систему спiлкування. Виникають соцiальнi дiалекти, жаргони, арго, у лiтературнiй мовi iснують рiзнi стилi.
Усi цi рiзновиди загальнонародної мови називаються її субкодами. Наявнiсть таких субкодiв цiлком нормальне явище в життi мови, вони є свiдченням природностi її розвитку: неоднорiднiсть суспiльства вiдображається в його мовi. Загальнонародна мова збагачується елементами, виробленими в її субкодах.
2. Мова без усiєї сукупностi таких субкодiв, властивих розвиненим мовам на сучасному етапi, не може належним чином задовольняти комунiкативнi потреби суспiльства, його стратумiв, що знецiнює її в очах чужинцiв i власних носiїв, особливо молодi. А це має наслiдком використання в українському суспiльствi не тiльки певних субкодiв чужої мови, але й чужої мови взагалi.
Хiба не свiдчать про це епiтети колхозний, курдупельний, рагульськiй язик, якими надiляють нашу мову її доброзичливцi?
3. У ситуацiї непаритетної двомовностi певнi субкоди формуються на основi iншої, домiнуючої мови. Так, українсько-росiйська двомовнiсть характеризується вiдсутнiстю молодiжного жаргону української мови, багатьох професiйних субкодiв, виробничо-технiчного стилю, недостатньою розробленiстю наукового стилю та його рiзновидiв (медичного, юридичного, хiмiчного, фiзичного тощо).
Якщо ж врахувати, що на сучасному етапi домiнуючу роль у розвитку нацiональних мов вiдiграють субкоди, повязанi з науково-технiчним прогресом, то виразною стає небезпека подальшого розвитку української мови, названi субкоди якої або взагалi не розвиваються, або просто копiються з iншої мови.
4. Майстри слова поети, прозаїки, публiцисти зробили i роблять чимало для функцiонування i розвитку української мови. Однак їм не пiд силу освоїти всi сфери функцiонування мови, особливо в тих дiлянках, де домiнують певнi субкоди.
Звiдси велика вiдповiдальнiсть за мову та її майбутнє, яка лягає на науковцiв, технiчну iнтелiгенцiю, виробничникiв, адмiнiстративно-управлiнський апарат, органiзаторiв фiзкультури i спорту, духовенство тощо. Адже iнтелектуальна дiяльнiсть i мова єдинi i невiддiльнi одна вiд одної (В. фон Гумбольдт).
XIII. Мова і територіальні діалекти
Така дивна одностайнiсть мови, її загальнiсть для всiх говорiв українських.
Є. Желехiвський
1. Кожна природна мова характеризується наявнiстю територiальних вiдгалужень нарiч, дiалектiв, говiрок. Їх виникнення сягає глибокої давнини, ще родоплемiнного перiоду, а територiальне закрiплення повязане з добою феодалiзму. Недарма їх вважають живою iсторiєю мови.
2. Дiалектна диференцiацiя мов не однакова. Якщо в англiйськiй мовi дiалектнi вiдмiнностi не дуже значнi, то в нiмець