Мова і нація
Методическое пособие - Иностранные языки
Другие методички по предмету Иностранные языки
їх тісний взаємозвязок. Людині нiколи не треба починати пiзнання свiту з нуля. Досвiд суспiльства закодовано i зафiксовано в мовi, в її словнику, граматицi, фраземiцi, а за наявностi письма також у деталiзованому виглядi у текстах. Пiзнаючи мову, людина пiзнає свiт, причому свiт у баченнi саме цiєї мовної спiльноти.
Межi моєї мови означають межi мого свiту (Л. Вiтгенштейн).
Кожна мова є неповторною картиною свiту, i тому зникнення якоїсь iз них збiднює уявлення людства про свiт, звужує його досвiд.
Гносеологiчна функцiя мови полягає не тiльки в кумуляцiї, накопиченнi досвiду суспiльства. Мова є засобом мислення, формою iснування думки. Отже, у пiзнаннi нового, ранiше не вiдомого, вона є обовязковим чинником. Філософи говорять про принципову неусувальність, невідривність, постійну доповнюваність мови стосовно процесів і результатів пізнання. Роль думки i мови в пiзнаннi свiту нагадує прокладання тунелю: думка у мовнiй формi вгризається в породу невiдомого i застигає у виглядi крiплень, без яких тунель обвалився б.
7. Мислетворча функцiя. Вона полягає в тому, що мова є засобом формування думки людина мислить у мовних формах. Є мислення конкретне (образно-чуттєве) i абстрактне (понятiйне). Суто людське мислення, понятiйне, це оперування поняттями, якi позначенi словами i якi не могли б без слiв iснувати. Крiм того, у процесi мислення цi поняття зiставляються, протиставляються, поєднуються, заперечуються, порiвнюються тощо, для чого в мовi iснують спецiальнi засоби. Тому мислити означає оперувати мовним матерiалом.
Вислiв обмiнюватися думками абсурдно розумiти дослiвно. Якби люди обмiнювалися безпосередньо думками, то вони завжди розумiли б один одного i не було б нiяких втрат при передаваннi iнформацiї. Насправдi люди обмiнюються мовними одиницями, в яких закодованi думки. І адресат мовлення не завжди адекватно розшифровує цей мовний код. Тим бiльше, що адресант (мовець) не завше вправно закодовує їх. Недарма говорять: хто ясно думає, той ясно висловлюється. Або й дошкульно: видно з мови, якої ти голови.
Зауважимо, що думання вiдбувається у формах певної мови, здебiльшого тiєї, яку ми найкраще знаємо, тобто рiдної. Отже, сам процес мислення має нацiональну спецiфiку, яка обумовлена нацiональним характером мови. Намагання позбавити людей національних мов і перейти на єдину мову неминуче мало б наслідком стан, про який колись писав Г.В.Ф.Гегель: Коли всі мислять однаково, значить ніхто не мислить. І мав рацiю Г.Брох: хто вбиває дух вбиває слово, а хто оскверняє слово оскверняє дух, бо вони нерозривнi.
8. Естетична функцiя. Мова є знаряддям i водночас матерiалом створення культурних цiнностей. Вона першоелемент культури. Фольклор, художня лiтература, театр, пiсня тощо усе це дає пiдстави стверджувати, що мова становий хребет культури, її робiтня, її храм.
У живому мовленнi мова виконує, в основному, функцiю спiлкування, комунiкацiї. У художньому творi головне призначення мови образотворення, ейдологiчна функцiя. А вже за допомогою мовних образiв художнього твору вiдбувається акт спiлкування митця з читачем, слухачем.
У художньому творi, особливо поетичному, часто спостерiгається вiдхилення вiд звичних норм, мовленнєвих стандартiв. Саме цi вiдхилення роблять текст художнiм, визначають його жанр. Тому необхiдною передумовою лiтературної творчостi є досконале оволодiння мовною нормою щоб знати чи вiдчувати, вiд чого i якою мiрою допустимi вiдхилення.
Ключем до образної структури твору, його iдейно-естетичного потенцiалу є мова тексту. Що краще знаємо мову, то повнiше розкриваються перед нами глибини твору. Мова має поетичну природу, навiть окреме слово це малий твiр мистецтва (Г. Глiнц).
Справжнє оволодiння мовою йде вiд лiтературної мови до мови художньої лiтератури.
Крiм того, мовi властивi закони евфонiї, милозвучностi. Це, а також досконала органiзацiя мовного матерiалу в процесi спiлкування може бути джерелом естетичної насолоди, що найвиразнiше проявляється при сприйняттi ораторського та художнього, зокрема поетичного, мовлення.
Виховання вiдчуття краси мови основа всякого естетичного виховання.
9. Культуроносна функцiя. Мова носiй культури. Культура кожного народу зафiксована у його мовi. Пiзнання народу, його культури, його ментальностi iншими народами може бути поверховим (туристським) i глибинним, всебiчним. Для глибинного пiзнання народу необхiдне знання його мови. У цьому випадку мова виконує функцiю каналу звязку мiж народами. Пропагуючи свою мову в свiтi, ми пропагуємо власну культуру, її надбання, збагачуючи свiтову культуру. Згадаймо, яке враження на Європу зробили гастролi українського хору Кошиця, вiдкривши свiтовi цiлий материк оригiнальної i багатющої культури, а з нею i наш народ. Так за допомогою мови вiдбувається переливання духовних цiнностей, транспортування їх iншими мовами, завдяки чому наша духовнiсть стає органiчною частиною духовностi iнших народiв, а iснування нашого народу з маловiдомого у свiтi факту стає фактором свiтової цивiлiзацiї.
Культуроносна функцiя мови постiйно i виразно проявляється передусiм у суспiльствi носiїв цiєї мови: через мову вiдбувається засвоєння кожною людиною культури свого народу i естафета духовних цiнностей вiд поколiння до поколiння. Чим повнiше, повнокровнiше функцiонує в суспiльствi мова, тим надiйнiший цей духовний звязок поколiнь, тим багатша духовнiсть кожного наступного з них. І навпаки: усякi мовнi утиски руйнують цей звязок, збiднюють культуру народу. А тому боротьба за п