Мова і нація

Методическое пособие - Иностранные языки

Другие методички по предмету Иностранные языки

ей від українськомовних упливів центральних і західних областей. Люди, які полюбляють розумувати про неконкурентноздатність української мови, застосовують проти неї методи, на які в цивілізованих країнах пристали б хіба що гангстери і мафіозі: перекриваються київські телепрограми, не приймаються передплата на українськомовну пресу, не допускаються українськомовні видання у торгову мережу й масові бібліотеки тощо. При цьому стверджується, що самі українці не хочуть учити своїх дітей в українських школах. А тим часом до єдиної української школи Донецька, яку таки не вдалося задушити, потрапляє лише кожна дванадцята дитина з тих, хто хотів би у ній учитись. Це означає, що вже тепер у Донецьку можна б набрати учнів ще на одинадцять таких шкіл. Очевидно, доказом того, що українці не хочуть учити своїх дітей рідній мові, мало послужити і спалення зразкової української школи на Дніпропетровщині.

17. Лiнгвоцид через розквiт мови

Однiєю з вершин марксистської дiалектики є теза про вiдмирання через розквiт. Не останньою чергою вона стосувалась i нацiональних мов.

Їх вiдмирання велося з прискоренням, отож треба було показати i iхнiй розквiт, щоб, бува, з тезою не стався конфуз: мови спочатку вiдмерли, а тодi розцвiли. Одним з яскравих прикладiв розквiту мов соцiалiстичних нацiй СРСР є українська лiтературна мова, писав академiк І. Бiлодiд у 1967 роцi.

І, звичайно, самозакоханий автор йде на все, аби знову й знову просторiкувати на теми… русифiкацi Украни. (…). Радянськi люди такої проблеми не бачать, вона створена тими, хто, продавши рiдну землю, погавкує на неї з європейських та американських смiтникiв, картали в 1973 роцi сановнi київськi мовознавцi найвидатнiшого українського лiнгвiста сучасностi Юрiя Шевельова. Самi ж вони, заявивши, що лiнгвiстика повинна робитися чистими руками, про всяк випадок заховались за псевдонiмом Марiя Тарасюк.

Згодом виявилось, що вiд 1926 до 1979 року в СРСР щезли, перестали існувати десятки (конкретно 93.В. І., Я.Р.-В.) етнiчних груп (Коммунист, 1988, №15, с.63). Серед цих народiв i мов, що пiшли в небуття, багато хто хотiв би бачити й українцiв з їхньою мовою: Могила давно вже викопана. Й iнтернацiоналiсти могильники ждуть не дiждуться, поки ми ляжемо до ями, закопать, затоптать, зрiвняти з землею, щоб от етих хохлов не лишилося й згадки (А. Дiмаров).

А таки не дiждуться! Хто комусь копає яму, сам упаде до неї. М.Тарасюк може це потвердити…

18. Лiнгвоцид через боротьбу iз засиллям української мови

Із засиллям української мови боролись пiд час українiзацiї i пiсля неї. Чим закiнчилось це засилля добре вiдомо: українська мова- гвалтiвниця ледве дотягла до розпаду iмперiї дружби народiв єдностi мов.

Зараз, пiсля прийняття Закону про мови в Українськiй РСР, знову посилено мусується брехливе твердження про насильницьке впровадження української мови. У Зверненнi iнiцiативної групи Руху на захист прав росiйського населення Донбасу серед iншого ставиться вимога пропорцiйного розвитку мов. На перший погляд, можна подумати, що пропорцiйностi вимагають тi, хто занепокоєний упослiдженим становищем української мови в Донбасi. Насправдi ж, хоч як дивно, у Зверненнi йдеться про росiйську мову! Все це нагадує класичну ситуацiю, коли злодiй вигукує: Ловiть злодiя! Однак ця буфонада потрiбна для шумового прикриття лiквiдацiї останнiх українських газет, шкiл, чинення перепон Просвiтi i т. iн.

У Луганську виходили дві українськомовні газети: Молодогвардієць (від 1939р.) і Прапор перемоги (від 1946р.). Тепер нема жодної, сумно констатує журнал Україна (1991. №20. С.21). В Одесі на 73 російськомовні видання виходить одне українськомовне (Огонёк, 1993. №2526. С.13). Мовляв, самі собі хахли винні: навіщо рвались із СРСР!

Серед тих, хто торкається проблеми української мови, є i такi, котрi радять вiдроджувати мову українського народу помалу, обережно, щоб часом не образити носiїв iнших мов. Тут же пропонується придiляти якомога бiльше уваги розвитковi мов неукраїнських народiв України, аби вони iз вдячностi за турботу про їхнi мови приступили до вивчення української. Нiжно вiдроджувати українську мову радять нам i тi, що готовi бути краще погвалтованими, нiж українiзованими, у яких вiд цiєї мови алергiя (див., напр.: Огонек, 1991, №48, стаття Одесса: языковые баталии).

Обачнiсть у цiй делiкатнiй справi, а тим бiльше турбота про iнших, безперечно, потрiбнi й заслуговують на схвалення i всiляку пiдтримку. Треба, однак, глядiти, щоб провансальська терплячiсть й обережнiсть не призвели українську мову до стану провансальської, що колись була квiтучою мовою трубадурiв, а з кiнця минулого столiття оголошена мертвою, хоча насправдi продовжує животiти приблизно в такому виглядi, як українська десь на Бiлгородщинi чи Курщинi.

19. Інші форми лінгвоциду

Лiгвоцид здiйснювався i багатьма iншими шляхами та способами, яких не сила хоча б перелiчити у нашiй книжцi. Однак не можемо не вказати тут на облуднiсть художньої лiтератури, що розминулась з духом i з душею народу (Р.Миша), на безсоромнiсть так званих суспiльних та гуманiтарних наук, у тому числi перетвореної на слухняне знаряддя русифiкацiї українiстики.

Мовознавцiв-українiстiв було вимордовано ще в сталiнськi часи. Тільки за 1932 рік в Україні було знищено 16,4% всього складу науковців (Д.Соловей), в тому числі лінгвістів. Були вилучені з науки такі блискучі мовознав?/p>