Мова і нація
Методическое пособие - Иностранные языки
Другие методички по предмету Иностранные языки
до так званих вторинних систем. Вона iснує не сама по собi, а в людському суспiльствi, похiдним вiд якого вона є. Водночас мова один iз факторiв самоорганiзацiї суспiльства i невiдємна ознака таких спiльнот, як рiд, племя, народнiсть, нацiя.
2. Мова iснує у свiдомостi членiв суспiльства, реалiзується в процесах мовлення i консервується в результатах цього мовлення (у сказаному, написаному). Тому доля мови залежить вiд кожного з мовцiв.
3. З матерiального погляду в мовi, що реалiзується в мовленнi, немає нiчого, крiм звукiв, якi комбiнуються у слова, речення тощо. За цими комбiнацiями скривається величезний свiт значень фонетичних, лексичних, граматичних, стилiстичних. Саме в них вiдображенi знання народу носiя мови про свiт, його структуру, ставлення людей до нього. Мова народу це його дух, i дух народу це його мова (В. фон Гумбольдт). У нiй акумулюється духовна енергiя народу. Вона є головною ознакою i символом нацiї.
4. Через мову ми пiзнаємо свiт. Наївно вважати, що кожен з нас сприймає свiт безпосередньо, таким, як вiн є. Насправдi наше сприйняття свiту вiдбувається крiзь призму нашої мови. Світ просіється крізь сито слів (К.Кравс).
Пiдкреслимо, що в кожного народу мовна картина свiту своя, неповторна. Найпростiший приклад: ми в природi чуємо тiльки тi звуки, якi є в нашiй мовi (р-р-р, ш-ш-ш, ку-ку, ку-ку-рi-ку, гав-гав, няв, дзень, хрусь, хляп тощо). В iнших народiв цi звуконаслiдування звучать зовсiм iнакше.
Весь свiт ми розчленовуємо i сортуємо так, як це змушує нас робити структура нашої мови, у якiй зафiксовано досвiд усiх попереднiх поколiнь рiзних епох. Тому зникнення будь-якої мови це незамiнима втрата, яка збiднює людство в цiлому.
Мова засiб самопiзнання народу, форма iснування надбудови в усiх її виявах. Мова дім духу (М.Гайдеггер).
Мова є річище, яким дух може котити свої хвилі з твердою впевністю, що джерела, до яких вони його підводять, ніколи не висохнуть (В. фон Гумбольдт).
5. Мова найважливiший засiб спiлкування людей, тобто засiб вираження i передавання думок, почуттiв, волевиявлень. У цiй ролi людська мова має унiверсальний характер: нею просто передати все те, що виражається, наприклад, мiмiмiкою, жестами, морським зводом чи дорожнiми знаками, тодi як жоден iз цих засобiв спiлкування не може конкурувати у вираженнi з мовою.
6. Мова це засiб формування, оформлення та iснування думки: без називання нема думання, осмислення реальностi. Ми не лише говоримо якоюсь мовою, ми думаємо, ковзаючи вже прокладеною колією, на яку ставить нас мовна доля (Х.Ортега-і-Гассет).
7. Мова система знакiв, матерiальних за своєю природою i соцiальних за змiстом та функцiями. Кожен елемент мови має свою значимiсть лише в єдностi та взаємозвязку з iншими елементами. Тому будь-яке насильство над окремим елементом негативно позначається на мовi в цiлому.
8. Мова явище суспiльне. Вона виникає, розвивається, живе i функцiонує в суспiльствi. Мiж мовою i суспiльством iснує взаємний звязок: не лише загибель суспiльства призводить до загибелi мови, але й загибель мови веде до зникнення суспiльства, що не вберегло свою мову.
Мова не тiльки витвiр iсторiї суспiльства, але й активний чинник цiєї iсторiї: не тiльки обєкт, а й субєкт iсторiї.
9. Формою iснування мови, свiдченням її життєздатностi є мовлення, тобто використання цiєї мови людьми в комунiкативних актах у всiх сферах громадського та особистого життя.
Перестаючи бути засобом спiлкування, мова стає мертвою.
10. Головними компонентами мови є фонетика, лексика, граматика.
11. Фонетика це звуки та елементи, що їх супроводжують: наголос, iнтонацiя. Фонетику мови людина повинна засвоїти на сто вiдсоткiв. Засвоєння це починається в ранньому вiцi: мелодику мовлення та деякi iншi iнтонацiйнi елементи людина засвоює ще в станi ембрiона, звукотворення формується в основному до двох рокiв. Бiльше того: навiть перший крик немовляти має нацiонально-мовний характер. Фонетичнi навички реалiзуються автоматично, а тому опанування фонетикою iншої мови чи повернення до рiдної вимагає певних зусиль.
12. Лексика це сукупнiсть слiв мови. Ця сукупнiсть внутрiшньо органiзована, упорядкована: слова обєднуються в класи (частини мови), словотвiрнi гнiзда, стилевi шари, синонiмiчнi ряди, антонiмiчнi пари i т. iн.
Словниковий склад рiзних мов неоднаковий: найбагатшим вiн вважається в англiйськiй мовi. У нещодавно перевиданому Великому Оксфордському словникові зафіксовано понад 600 тисяч слів. Мови деяких племен у джунглях Амазонiї не перевищують двох тисяч слiв.
Словниковий склад найбiльш мiнливий, нестiйкий компонент мови. Вiн безпосередньо вiдображає життя народу i чутливо реагує на будь-якi змiни в ньому.
Словниковий склад найбiльш вiдкрита мовна пiдсистема, сюди легко проникають слова з iнших мов. Саме тут найвиразнiше вiдчувається чужомовна експансiя, яка призводить до розмивання мови. Чужi слова тягнуть за собою чужi звуки, чужi словотвiрнi елементи, навiть граматичнi форми.
Пiклування про мову, її захищенiсть слiд починати саме iз захисту словника.
Вважається нормальним, коли мовець володiє одним вiдсотком словника мови. Цього достатньо, щоб вiльно розмовляти iноземною мовою. Що стосується рiдної мови, то, очевидно, на такiй кiлькостi слiв зупинятися не слiд. Адже, щоб нормально учитись навіть у першому класі, дитині необхідно знати щонайменше 800 слів.
13. Душею мови, її алгеброю є граматика. Вона найчiткiше виявляє нацiональний характер мови, її своєрiднiсть. Граматика це ситема правил поєднання с