Мова і нація
Методическое пособие - Иностранные языки
Другие методички по предмету Иностранные языки
иток, функцiонування та науки про неї.
20. Наука про мову не повинна бути наукою для науки чи, тим бiльше, тiльки для науковцiв. Її призначення бути наукою для народу, його сьогодення i його прийдешнього. Цим iдеалам повинна вiдповiдати кожна наукова праця.
За дослiдження мови повиннi братися люди з чистим сумлiнням, iз серцем, нагрiтим бажанням добра рiдному народовi i повагою до iнших народiв.
IV. Функції мови
1. Жодне суспiльство, на якому б рiвнi розвитку воно не знаходилось, не може iснувати без мови. Це стосується всiх народiв, усiх шарiв i прошаркiв суспiльства i кожної окремої людини.
2. Обслуговуючи потреби суспiльства, мова виконує цiлу низку функцiй, життєво важливих для цього суспiльства, окремих груп i кожної людини.
3. Комунiкативна функцiя. Суть її в тому, що мова використовується для iнформацiйного звязку мiж членами суспiльства. Ця функцiя є надзвичайно важливою як для суспiльства, так i для самої мови: мова, якою не спiлкуються, стає мертвою; народ, який втрачає свою мову, зникає.
Спілкування це процес задоволення однієї з найбільш ранніх і найважливіших суспільних потреб, а саме потреби людини в іншій людині. Це не просто міжособистісний, а соціальний процес.
Людина має схильність спiлкуватися з собi подiбними, тому що в такому станi бiльше почуває себе людиною (І. Кант). Є й iнший бiк цього процесу: найбiльша розкiш на свiтi це розкiш людського спiлкування (А. де Сент-Екзюперi).
Спiлкування найважливiша функцiя мови. Їй так чи iнакше пiдпорядкованi всi iншi функцiї.
На шляху поступу людство винайшло чимало засобiв обмiну iнформацiєю: транспортна сигналiзацiя, символiка науки, знаки спортивного суддiвства тощо. Однак мова продовжує займати чiльне мiсце.
Усi позамовнi знаковi системи є похiдними вiд мови, без неї їх не можна було б нi створювати, нi вивчати, нi використовувати.
У вiдношеннi до iнших засобiв спiлкування мова має унiверсальний характер: нею можна передавати ту iнформацiю, носiями якої вони є, але навiть усi разом вони не спроможнi замiнити мову.
Для повноцiнного функцiонування мови i її розвитку вона повинна використовуватись у всiх сферах комунiкацiї у науцi, технiцi, виробництвi, дiлових стосунках, освiтi, культурi i т.д., а не лише в побутi чи художнiй лiтературi.
4. Експресивна функцiя. Вона полягає в тому, що мова є унiверсальним засобом вираження внутрiшнього свiту iндивiда. Вона дає можливiсть перетворити внутрiшнє, субєктивне в зовнiшнє, обєктивне, доступне для сприйняття. Говори i я тебе побачу, стверджували мудрецi античностi. Кожна людина це цiлий неповторний свiт, сфокусований у її свiдомостi, у сферах iнтелекту, емоцiй, волi. Але цей свiт скритий вiд iнших людей, i тiльки мова дає можливiсть розкрити його для iнших. Чим досконалiше володiєш мовою, тим виразнiше, повнiше, яскравiше постаєш перед людьми як особистiсть.
Те ж саме можна сказати i про народ, нацiю.
5. Ідентифiкацiйна функцiя. Мова є засобом спiлкування. Це правда. Але, додамо, тiльки для тих, хто її знає. Для тих, хто її не знає, вона є засобом розєднання, сепарацiї, вiдокремлення своїх вiд чужих. Спiлкуватися за допомогою якоїсь мови можуть лише носiї цiєї мови. Тiльки для них вона є засобом iдентифiкацiї, ототожнення в межах певної спiльноти. Ця iдентифiкацiя виявляється i в часовому, i в просторовому вимiрах. Ми вiдчуваємо свою спiльнiсть i з тими, що жили задовго до нас i житимуть пiсля нас, i з тими, що живуть далеко вiд нас, в iнших краях.
У XVIII столітті великий німецький учений Й.Г.Гердер (саме він пророкував українському народові велике прийдешнє, вбачаючи в Україні майбутню Елладу) запровадив до наукового обігу поняття належності: люди, щоб нормально розвиватись, мають не лише їсти і пити, але й належати до якоїсь спільноти. Бути людиною означає почуватися десь як дома, коментує Гердера І. Берлін. Однак, щоб почуватись, необхідно спілкуватись, причому так, щоб спілкування не потребувало зусиль, було майже інстинктивним. Таке спілкування забезпечується, природно, рідною мовою.
Ще стародавнi греки глибоко усвiдомлювали, що таке мова як консолiдуючий засiб. Афiни запевняли Спарту, що нiколи не стануть зрадниками еллiнської єдностi єдностi кровi i єдностi мови (Геродот).
Мова поєднує людей бiльше, нiж класова, партiйна, релiгiйно-конфесiйна приналежнiсть, бiльше, нiж iсторiя народу (її не всi знають), а iнодi навiть бiльше, нiж етнiчне походження. Вчений i письменник А.Кримський, письменницi Марко Вовчок i Наталена Королева, поет Юрiй Клен (О.Бургардт), вiйськовий дiяч i поет Василь Вишиваний (австрiйський архикнязь Вiльгельм фон Габсбург), полiтичний дiяч Вячеслав Липинський, педагог-просвiтитель Софiя Русова та багато iнших не мали в собi нi краплини української кровi, але українська мова кровно поєднала їх з нашим народом i його духовнiстю.
Кожен iз нас має свiй портрет, мовний паспорт, у якому вiдображено всi параметри нашого Я нацiонально-етнiчнi, соцiальнi, культурнi, духовнi, вiковi.
Тому не iгноруймо цiєї функцiї мови, щоб не втратити можливостi бути своїм для своїх.
6. Гносеологiчна функцiя. Мова є засобом пiзнання свiту. Людина, на вiдмiну вiд тварини, користується не тiльки iндивiдуальним досвiдом, але й усiм тим, що досягли її попередники та сучасники, тобто суспiльним досвiдом. Вона має два види памяті: емоційну і логічну. Перша формується на початкових стадіях розвитку індивіда, формування другої завершується на сьомому році життя тоді, коли завершується і мовне формування людини, що свідчить про