Мова і нація
Методическое пособие - Иностранные языки
Другие методички по предмету Иностранные языки
?) закрiплена в державних законах iз збереженням рiвних прав для кожної з мов, жоднiй з яких не надається переваг.
Російська імперія весь час колеться і розсипається, як розсохла бочка, не тому, що вона різномовна, а тому що вона вперто хоче бути одномовною (О. Теліга).
6. Упродовж багатьох столiть двомовнiсть iснує в Українi.
7. Двомовнiсть в Українi виразно характеризується упослiдженим становищем української мови. Для прикладу: науковою мовою абсолютної бiльшостi галузей АН УРСР є росiйська, а не українська мова (Україна, 1990, №45, с.19).
8. Українська мова вважалася представниками панiвних народiв i навiть їх урядами або ополяченою росiйською, або зрусифiкованою польською, у всякому разi гiдною зневаги i заборони.
9. Доки основу населення України складало селянство i мова обслуговувала побутову, духовну i матерiальну культуру народу, а необхiднiсть вживання чужої мови була спорадичною, принагiдною, iснуванню української мови попри всi заборони великої загрози не було.
10. У наш час, коли сфери вживання мови значно розширились, коли вiдбувається масова урбанiзацiя, посилена мiграцiя населення, українська мова виявляється неконкурентноздатною внаслiдок багаторiчних цiлеспрямованих обмежень її застосування.
Достатньо пригадати, чим закiнчилась українiзацiя 20-х рокiв, куди подівся 21 науковий інститут, зокрема Інститут української наукової мови, бiльшiсть письменникiв, скiльки видається словникiв, науково-технiчної лiтератури та документацiї українською мовою, скiльки учнiв та студентiв її вивчає тощо. А що стосується мовознавцiв, тобто людей, на яких суспiльство покладає обовязок вивчення, збереження, забезпечення функцiонування i розвитку мови та науки про неї, то у вiдомi часи в Українi цих учених було винищено майже поголовно.
11. Двомовнiсть ставала в Українi чимраз масовішою серед українцiв, причому вимушеною, непропорцiйною. Склалося так, що можна десятилiттями жити в Українi, не будучи двомовним достатньо знати одну мову, звичайно, не українську, а росiйську.
За даними перепису 1979р. з 10 млн. росiян України 7 млн. мовою корінної нації республiки не володiли.
Знаючи ж тiльки українську, мовець постiйно вiдчуває iнформацiйний вакуум, комунiкативну ущербнiсть, неповноцiннiсть, оскiльки з багатьох галузей суспiльного життя українська мова фактично витiснена, у деяких регiонахцiлковито, навiть у побутi.
12. У такому станi речей винна не мова, вiн наслiдок шовiнiстичної полiтики русифікації та втілення утопiчної iдеї злиття нацiй: суржиковий iнтернацiоналiзм у дiї…
13. Суржикізація української мови всіляко підтримувалась. Боротьба за чистоту української мови, яка по суті являла собою боротьбу із засміченням її русизмами, вважалась одним із виявів українського буржуазного націоналізму. Показовий факт: на відкритому суді над відомим правозахисником Олексою Тихим у Дружківці (Донбас) як звинувачувальні акти служили рецензії на укладений ним Словник покручів української мови.
14. Виправленню становища буде сприяти максимальна державна самостійність України, реалiзацiя принципу державностi української мови в умовах української нацiональної держави.
15. Обовязком осередкiв Просвіти є, по-перше, боротьба за усунення передумов вимушеної двомовностi, передусiм за перехiд установ, пiдприємств, закладiв тощо на державну мову республiки; по-друге, за те, щоб у випадках двомовностi провiдну роль вiдiгравала українська мова.
16. Обовязком кожного українця є оволодiння рiдною мовою, використання її не тiльки в побутi, але й у своїй професiйнiй дiяльностi, у дiлових стосунках, максимальне розширення сфери вживання рiдної мови.
17. Двомовнiсть i багатомовнiсть це в певних аспектах позитивнi явища, однак нiколи чужа мова не повинна застосовуватись там, де має звучати рiдна мова народу.
Перехід з рідної мови на мову співрозмовника (у науці це називається перемиканням коду) досить часто є виявом так званої меншовартості українців, свідченням їхньої психічної слабкості. Достатньо приглянутись хоча б до мовної поведінки багатьох кореспондентів українського радіо і телебачення, які негайно переходять на російську мову, ледь зачувши російське слово у мовленні своїх співрозмовників (не йдеться тут, ясна річ, про тих, хто прибув з Росії чи інших країн колишнього СРСР).
18. Слiд чiтко розрiзняти двомовнiсть корiнного i некорiнного населення, двомовнiсть панiвних i поневолених нацiй, двомовнiсть як полiтику держави i як природне явище у спiвжиттi рiзних етнiчних спiльнот. Усяке змiшування i сплутування цих понять та спекуляцiя ними обертається трагедiєю для слабшого.
19. Не лише бажаною, але навiть обовязковою є двомовнiсть українцiв за межами України. Вони мають знати мову своєї нової батькiвщини, щоб бути її повноправними громадянами. Водночас їм треба знати рiдну мову, аби не втратити звязкiв зi своєю нацiєю.
Те ж саме можна сказати про представникiв нацiональних меншин в Українi. Вони повиннi знати рiдну мову i володiти державною мовою народу, серед якого живуть.
Для багатьох русскоязычных їхня переконаність у тому, що саме російську мову повинні знати всі, а їм як носіям цієї мови ніякої іншої знати не треба, стала невідємним атрибутом ментальності, навязливою ідеєю. Одна колишня громадянка колишнього СРСР, проживши декілька років у Нью-Йорку, обурювалась: я вже три роки, як приїхала сюди з Одеси, а вони (нью-йоркці) ще й до тепер не вивчили російської мови. Може, цей випадок приду?/p>