Мова і нація
Методическое пособие - Иностранные языки
Другие методички по предмету Иностранные языки
ерів. Хто вивчав естонську мову в початковій, середній або вищій школі, від іспиту звільняється.
18. Найбiльше уваги, статус максимального сприяння українська держава повинна надати мовам тих народiв, що не мають своїх метрополiй, державних утворень за межами України. За них нiкому подбати, крiм української держави.
19. Пiсля проголошення незалежностi України деструктивнi, антиукраїнськi сили почали залякувати росiйськомовне та iнше неукраїнськомовне населення республiки насильницькою українiзацiєю. Українiзацiя, безперечно, вiдбуватиметься, але вона має за мету розширення функцiй української мови до стану, який уважається нормальним у нормальнiй, цивiлiзованiй державi, а не перетворення на українцiв усiх тих, хто українцем не є або за такого себе не вважає.
Навчений багатовiковим досвiдом денацiоналiзацiї з наступною русифiкацiєю, полонiзацiєю, мадяризацiєю, румунiзацiєю український народ не дозволить собi нiякої зневаги, нiякого знущання з iнших народiв та їхніх мов.
Гарантом нацiонально-мовних прав народiв, як i прав окремих громадян, буде незалежна, демократична нацiональна Українська Держава.
XVIII. Мова та історія
1. Хто володiє минулим, той володiє майбутнiм. Ця часто повторювана в нашi днi мудрiсть iнтуїтивно чи свiдомо використовувалась здавна як для консолiдацiї свого народу, так i для утримання в покорi i асимiлювання iнших народiв.
2. Мова це хоронителька iстоpичної памятi народу. Позбавити мови означає позбавити народ минулого, а тим самим i майбутнього. Народ без памятi манкуртизується, перетворюється в населення безетнiчну, безнацiональну бiомасу, якою легко манiпулювати. І навпаки: та чи iнша спiльнота людей може виникнути тiльки в результатi свiдомого використання мови (Ф. Нiцше).
3. Мова не просто супутниця народу на його iсторичних шляхах. Вона активна, дiяльна сила, вiд якої значною мiрою залежить вибiр цих шляхiв та успiшне просування ними. Вона забезпечує часову тяглiсть i безперервнiсть життя, збереження органiчностi i оригiнальностi свiтосприймання етносу при змiнi його iсторичних форм.
Рiд через народження розростався в племя, генетичний звязок якого виражався в єдностi мови, в спiльних звичаях i переказах, а з племенi або племен шляхом роздiлення, поєднання i асимiляцiї складався народ, коли до звязкiв етнографiчних долучався моральний, вiдчуття духовної єдностi, виховане спiльним життям i спiльною дiяльнiстю, спiльнiстю iсторичної долi та iнтересiв. Нарештi народ стає державою, коли почуття нацiональної єдностi отримує вираження в звязках полiтичних, в єдностi верховної влади i закону. В державi народ стає не лише полiтичною, а й iсторичною особою з бiльш або менш ясно вираженим нацiональним характером i усвiдомленням свого свiтового значення (В.Ключевський).
4. Формування нацiй i нацiональних держав завжди повязане з розвязанням мовних проблем. Для переважної бiльшостi народiв Захiдної i Середньої Європи це давно пройдений етап. Їм пощастило: їхнi мови мали суперника в особi мертвої латини, яка вже не могла бути знаряддям панування одного народу над iншим. Латинська мова нацiонально була нiчиєю i не загрожувала нiкому асимiляцiєю, через те в перiод формування нових нацiональних мов Європи боротись iз нею було легше. Тим не менше в XVI столiттi на захист рiдної мови в Італiї було опублiковано близько 60 творiв, а Угорщина остаточно звiльнилась вiд латини аж у серединi XIX столiття.
5. У формуванні націй з поневолених народів величезну, по суті визначальну роль відіграли філологічні палії, лінгвістичні революціонери, мовно-культурні будителі. Вони торували шлях від народу до нації. У недержавних націях ніколи національно свідома буржуазія не існувала раніше існування національних газет, театрів і шкіл. …Ми можемо оцінювати всіх цих ранніх національних будителів такими, що, будучи рожевими та романтичними мрійниками, відокремленими від реального світу, тобто світу політики та економіки, звернувши увагу спочатку на мову та школи (підкреслення наше. В. І., Я.Р.-В.), були, по суті, більш практичними та реалістичними, ніж їх сучасники, зайняті політикою та економікою. (Р.Шпорлюк). Спільноти, утворені на основі єдності мови, виявились історично більш витривалими, ніж державні утворення, з їхньою політичною та економічною єдністю. Розвал Австро-Угорської і Російської імперій є цьому яскравим свідченням. Коли, наприклад, маси поляків пішли до школи і навчилися читати й писати по-польському, їх націоналізував польський націоналізм, замість того, щоб буржуазне суспільство зробило їх німцями, чи держава росіянами, чи марксизм свідомими пролетарями. (…). Дуже подібну історію можна розповісти про чехів, словенців, хорватів, українців та ін. (Р.Шпорлюк).
Як бачимо, мова, рідномовна школа і культура відіграли в історії важливішу роль, ніж боротьба класів. Називати борців за права української мови, отже, і за права української нації буржуазними націоналістами є і було стільки ж підстав, як російських шовіністів-великодержавників іменувати інтернаціоналістами.
6. Роль мов поневолених народів в історії провідники панівних націй розуміли завжди. Розуміли і відповідним чином діяли. Генерал-адютант граф Орлов у доповіді Миколі I з приводу діяльності словянофілів писав про необхідність оголосити положительное высочайшее повеление, щоб письменники і наставники говорили якомога обережніше там, де йдетья про народність або мову Малоросії та інших підвладних Рос?/p>