Мова і нація
Методическое пособие - Иностранные языки
Другие методички по предмету Иностранные языки
? самим оберiгаємо самобутнiсть власної нацiональної культури i духовностi.
10. Лише унікальність культури має справжню вартість. Ще у XVIII столітті європейська наука (Й.Г.Гердер) дійшла висновку щодо рівнозначності різних культур, заперечуючи вищість одних народів над іншими. Однак не лише для побутового мислення, а й для розумувань багатьох політичних та громадських діячів ця думка не стала незаперечною істиною. Важко погодитись із Бісмарком, котрий якось висловився: Польська культура? Пару молитовників це ще не культура, чи з В.Соловйовим, який писав: Утверджуючись у своєму національному егоїзмі, відокремлюючись від решти християнського світу, Росія завжди виявлялась безсилою створити що-небудь велике або хоча б просто значне. Але не можна погодитись і з тим, що уже протягом декількох століть явно і тайно стереотипізується думка про вищість культур цих народів над українською.
11. У наш час вiдбувається бурхливий процес самоутвердження нацiональних культур як протидiя унiфiкацiї, стандартизацiї життя, що їх спричиняє всепроникаюча цивiлiзацiя XX столiття.
Сплески культурно-мовного нацiоналiзму зявляються у всiх кутках планети… Чим бiльш подiбними стають нашi стилi життя, тим бiльш уперто ми дотримуємось глибинних вартостей, котрi виражаються в релiгiї, мовi, мистецтвi та лiтературi (Коммунист, 1990, №11, с.111).
12. Мова утримує в одному духовному полi нацiональної культури усiх представникiв певного народу i на його територiї, i за її межами. Вона цементує всi явища культури, є їх концентрованим виявом. Навiть немовнi явища культури мовчать для того, хто не знає мови рiдного народу.
13. Культура є матерiалiзованим виявом духу народу, одним iз засобiв його самопiзнання. Описати дух народу, його культуру адекватно, в усiй їхнiй повнотi та всеосяжностi можна тiльки рiдною для носiїв цiєї культури мовою.
Позбувшись рiдної мови, втрачаємо можливiсть по-справжньому розумiти рiдну культуру, не кажучи вже про участь у її твореннi.
XV. Мова та ідеологія
1. Мовою людина почала цiкавитись iз того часу, коли усвiдомила себе людиною. Немає мiфологiї, релiгiї, у якiй не були б заторкнутi питання мови.
У пантеонах багатьох релiгiй знаходимо обожнення мови. Так, у давньоiндiйському пантеонi була богиня Вач, тобто богиня Мова. Усякi порушення правильностi мови вважалися образою для богинi, грiхом. І навпаки: Кого Вач (Мова) любить, того вона робить могутнiм (Рiгведа).
Вражає своєю фундаментальністю трактування мови у християнстві. У святому Письмі Бог прославляється і як Слово, не тільки тому що він подавець розуму, мудрості і причина всього сущого, яка неподільно містить у собі все суще раніше його втілення в буття, але й тому, що (слово Його) поширюється всюди, досягаючи, як сказано у Письмі, меж усесвіту, а, головне, тому, що божественне Слово своєю доступністю перевершує будь-яку можливу доступність, і в той же час воно позамежне всьому сущному через надприродну замежність. Ось це Слово і є простота, єдино існуюча Істина, на яку як на сукупність чистого і правдивого знання спирається непохитна основа віруючих божественна віра, що стверджує як їх у незмінно самототожній Істині, так і Істину в них, тим самим даруючи всім віруючим доступне знання Істини (Діонісій Ареопагіт).
Якщо не обожнення, то пiєтет до рiдної мови знаходимо в усiх народiв на рiзних стадiях їх розвитку.
У карібів дотримання святості слова зайшло так далеко, що по-карібському можуть говорити тільки чоловіки, жінки мають користуватись іншою мовою аравакською.
2. Шанобливе ставлення до рiдної мови досить часто супроводжується повною зневагою до iнших мов. Так, навiть на батькiвщинi демократiї у стародавнiй Грецiї вважалося, що всi не греки варвари, бурмотiння яких не вiдрiзняється вiд мукання бикiв (одне з пояснень слова варвар той, що бурмоче).
У цьому виразно проявляється роль мови як iдеологiчного чинника.
3. З давнiх давен, особливо з виникненням етнiчної диференцiацiї та суспiльного розшарування, мова була знаряддям i обєктом iдеологiчної боротьби.
4. Мовний фактор використовується панiвними верствами багатьох народiв для того, щоб поставити себе над простолюдом, вiдрiзнитися вiд бестiй, як говорили нiмецькi дворяни два столiття тому. Для досягнення цiєї мети часто застосовується чужа мова, як свого часу в Юдеї грецька, в Японiї китайська, в Чехiї нiмецька, в Нiмеччинi та в Росiї французька.
5. Не становить винятку й Україна. За панування Польщi українське панство та бiльшiсть слуг, лакеїв, покоївок тощо говорили по-польськи, за Австрiї по-нiмецьки, у Росiйськiй iмперiї по-росiйськи. Ця тенденцiя не вiдмерла i в наш час.
6. Зрозумiло, що подiбнi явища завжди знаходили iдеологiчне обгрунтування: прогресивність, культурнiсть, науковiсть, мiжнароднiсть чужої мови, трактування її як необхiдного консолiдуючого фактора, засобу прогресу, прилучення до високорозвиненої культури тощо. Аргумент сильнiшого завжди кращий (Лафонтен)…
Відомо, що, наприклад, під час Великої французької революції з її гаслами Свобода, рівність, братерство! усі мови (крім французької, ясна річ) були оголошені контрреволюційними і як такі заборонені в освітній і громадській діяльності. Не набагато нижчими ідеями керувались провідні діячі тодішньої Польщі, скажімо, Т.Костюшко, коли поставили за мету заборонити литовську й українську мови і таким чином прискорити політичну та культурну інтеграцію