Мова і нація
Методическое пособие - Иностранные языки
Другие методички по предмету Иностранные языки
»и ж вона не означає того, що має означати, то не буде зроблене те, що має бути зроблене; а тодi моральнiсть i всяке мистецтво почнуть занепадати, справедливiсть зiйде на манiвцi i всi впадуть у стан безладного хаосу.
Конфуцiй
1. Культура мовлення це система вимог, регламентацiй стосовно вживання мови в мовленнєвiй дiяльностi (уснiй i писемнiй).
2. Належна культура мовлення це свiдчення розвинутого iнтелекту i високої загальної культури особистостi. Одним iз завдань культури мови є подолання мовних стереотипiв: стереотипи мовлення це стереотипи мислення.
3. Тiльки через високу культуру мовлення проявляються невичерпнi потенцiї мови, гармонiя її функцiй.
4. Культура мовлення має велике нацiональне i соцiальне значення: вона забезпечує високий рiвень мовного спiлкування, ефективне здiйснення всiх функцiй мови, ошляхетнює стосунки мiж людьми, сприяє пiдвищенню загальної культури особистостi та суспiльства в цiлому. Через культуру мовлення вiдбувається культивування самої мови, її вдосконалення.
5. Проблема культури мовлення проявляється в таких основних аспектах: нормативнiсть, адекватнiсть, естетичнiсть, полiфункцiональнiсть мовлення.
6. Нормативнiсть це дотримання правил усного i писемного мовлення: правильне наголошування, iнтонування, слововживання, будова речень, дiалога, тексту тощо. Нормативнiсть це, так би мовити, технiчна сторона мовлення, дотримання загальноприйнятих стандартiв. Мова наша багата, їй властива розвинена синонiмiка та варiантнiсть на фонетичному, лексичному i граматичному рiвнях. Наше завдання розвинути в собi здатнiсть оптимального вибору мовних засобiв вiдповiдно до предмета розмови, спiврозмовника, мовленнєвої ситуацiї.
Умiй слухати себе та iнших з погляду нормативностi. Будь вдячний тому, хто виправляє твої мовленнєвi помилки. Свої ж зауваження, поради та рекомендацiї iншим роби тактовно, делiкатно.
Український народ завше вiдзначався високою культурою мовних стосункiв. Так, турецький мандрiвник Ельвiя Челебi, який у 1657 роцi побував на Українi, згодом писав, що українцi це стародавнiй народ, а їхня мова всеосяжнiша, нiж перська, китайська, монгольська.
До речi, його цiкавили лайливi слова у рiзних мовах. Так от, у цiй всеосяжнiй українськiй мовi йому вдалося знайти аж чотири лайливих вирази: щезни, собако, свиня, чорт, дiдько.
А в першiй друкованiй граматицi української мови (1818) її автор А.Павловський писав: Все бранныя Малороссiйскiя выраженiя означаютъ твердый характеръ сего народа; и оне столько сильны, что не только естеству, но даже слуху нетерпимы. Таковыя слова и речи щастливъ бы человекъ былъ, если бы Провиденiе со всемъ изгладило въ Словаре душевныхъ понятий. (…) Кто не знаетъ того, сколь многiя, и сколь сильныя выражения употребляетъ Малороссiянинъ противу кого-либо раздраженный? Нiжъ твоему батьковi въ серце; стонадцять чортывъ твоiй матерi и еще горшiя брани, ужасное понятие представляютъ о его характере.
Тут варто звернути увагу на кiлька деталей. Ідеться про характер твердий, але не злобно-хамський. І сильныя выраженiя, по-перше, вимовляються таки в хвилини спровокованого кимось роздратування, а не для вульгарної орнаменталiстики мовлення та заповнення пауз, а по-друге, тепер вони, на жаль, не видаються такими вже сильними на фонi численних i широко вживаних в Українi росiйських лайок.
Нинiшнiй низький рiвень мовленнєвої культури в Українi породження її колонiального становища. У XVII столітті мандрівники, які бували в Україні, дивувались, що тут усі, навіть жінки та сироти, вміють читати й писати. У тогочасній Росії ж більше половини членів боярської Думи були неписьменними; не менший відсоток неписьменних був серед князів і графів у XVIII столітті при дворі Катерини II. Коли у 1768 році в Чернігівській губернії одна школа припадала на 746 жителів, то у 1875 році на 6750. На початку XX століття рівень письменності серед українців Російської імперії не досягав і 20 відсотків, причому навчання провадилось нерідною для школярів мовою.
Нормативнiсть головне забороло проти асимiляцiї при спорiдненостi мов.
7. Адекватнiсть мовлення це точнiсть вираження думок, почуттiв, волевиявлень засобами мови, яснiсть, зрозумiлiсть вислову для адресата. Отже, адекватнiсть мовлення стосується як повноти самовираження, так i забезпечення повноти сприймання.
Памятаймо, що для того, хто говорить, сказане ним завжди зрозумiле, але не завжди воно є таким для того, хто сприймає.
8. Естетичнiсть мовленняце реалiзацiя естетичних уподобань мовця шляхом використання естетичних потенцiй мови. Оптимально дiбраний темп i звучнiсть мовлення, уникнення нагромадження приголосних чи голосних, рiзноманiтнiсть синтаксичних конструкцiй, доречнiсть цитати чи фразеологiзму, прислiвя чи приказки, тропiв чи фiгур, взагалi нестандартнiсть мовлення усi цi та iншi резерви мови i засоби неструктурної естетики роблять мовлення естетично привабливим. І навпаки.
Культура мовлення суспiльства це чи не найяскравiший показник стану його моральностi, духовностi, культури взагалi. Словесний бруд, що заполонив мовлення наших спiвгромадян, мовленнєвий примiтивізм, вульгарщина тривожнi симптоми духовного нездоровя народу.
Експериментально доведено, що грубе слово як негативний подразник дiє кiлька секунд, але реакцiя на нього триває декiлька годин i навiть днiв. Як наслiдок порушення нервової та серцево-судинної дiяльностi людини, її хвороба, а iнодi й смерть.
Тому висока культура мовлення це