Засоби вираження експресії в романі Ю. Андруховича "12 обручів"
Курсовой проект - Литература
Другие курсовые по предмету Литература
ння живого з неживим: вуса, як достигла пшениця[1,114].
Автор у романі 12 обручівкористується прийомом створення розгорнутих порівнянь. Які вказують на не на одну, а на цілий ряд спільних ознак у двох порівнюваних явищах. Наприклад: ходив за нею, ніби побитий пес, і все випрошував би якісь чергові українські візи для чергових таємних побачень.[1,252].
В образному мовленні роману спостерігаємо вживання кількох порівнянь, що розкривають різні сторони того самого предмета. Естетичне чуття Ю.Андруховича диктує вибір предметів для порівняння: зупинився, мов укопаний [1,252], довгі, як струмки молока, ноги, про які б написали в середньовічному романі[1,149].
Серед композиційно-архітектонічних прийомів введення порівнянь у текст роману заслуговує на увагу прийом посилення образності за рахунок своєрідного розгортання одного з членів порівняння в окремий образ. Наприклад: застрибав як китайський божок[1,128].
Порівняння в романі 12 обручів, подібно до інших засобів художнього увиразнення мовлення, не лише конкретизує уявлення про предмет, про який ідеться, а й відображає емоційне ставлення до нього автора.
Найскладнішим тропом, найдієвішим засобом естетизації та експресивізації художнього мовлення є метафора. Вона являє собою універсальний семантичний закон, за яким мовець надає предметам, явищам та абстракціям рис, ознак і дій, властивим живим істотам. [56,222].
Метафора традиційно визначається як троп, побудований на вживанні слів і словосполучень у непрямому значенні на основі подібності, аналогії (за кольором, формою, обємом, призначенням та ін.).
За Л.І. Єфімовим, мовлення стає образним лише тоді, коли в словах активізується метафоричне значення. Образність мови, на думку вченого, передбачає не тільки експресивність, але й картинність, яскравість, наочність [41,14]. Основним засобом створення експресивності (образності низкою вчених (Л.І. Єфімов, О.І. Федоров) вважається метафоризація.
Словник лінгвістичних термінів подає таке визначення метафори від грецьк.metarhor - перенесення, вживання слова або виразу в переносному значені, тобто перенесення на предмет або явище назви іншого предмета, який має характером ознаки, що властиві й позначуваному предметові [11,176]; різновид тропа, який являє собою приховане уподібнення, образне зближення слів на основі їх переносного значення [12,306].
В основі метафори лежить порівняння, але метафора на відміну від нього називає те, з чим порівнюється даний предмет або явище, замість самого предмета чи явища.
За Д.Є. Розенталем, метафори - це застосування слова в переносному значенні на основі схожості в якомусь відношенні двох предметів чи явищ [51,36]. На думку вченого існує кілька видів метафори, кожен з яких використовується автором у романі 12 обручів:
1.метафора проста - побудована на зближенні предметів чи явищ за однією загальною ознакою (сонце тікає [1,144].);
2.метафора розгорнута - метафора, що грунтується на різних асоціаціях за схожістю (навколо кружляє, вальсуючи, смерть [1,81]);
Оскільки метафори належать до виразно індивідуалізованих, введення їх до тексту потребує вміння, такту і високого естетичного чуття.
Метафора виникає як результат переносу прямого значення слова на обєкт, якому перенесена дія або якість не властиву за узвичаєними нормами мовлення. Саме в цьому полягає новизна фігурального слововживання, стилістична її ефективність.
Загальномовні метафори, як правило, нездатні створювати виразний стилістичний ефект через свою стерту образність. Потрібен спеціально організований контекст, щоб оживити стерту, погаслу метафору.
Значно більший стилістичний ефект створюють індивідуально-авторські метафори: під пером Ю. Андруховича метафоризуються слова, які в цій ролі скоріше сприймаються як семантичні неологізми, бо вживання їх, як правило, одноразове, неповторюване. Несподівані асоціативні звязки між віддаленими поняттями і є найчастіше поетичною знахідкою автора, його авторським новотвором. Наприклад: дійсність подарувала несподіванки[1,23], постать, вирвану живцем із надр ХІХ ст.[1,25], прочісуючи фарами[1,41], ковтаючи вітер[1,49], сходження до фінансових вершин[1,51], зірки продиралися[1,59], пташині крики носилися[1,59], весна дихає[1,74], весна дихає[1,74], залив піт[1,79], підкочування серця під горлянку[1,79], смерть вдирається туди, де не вистачає любові [1,83], облизувані язиками полумя[1,119], вітер борсався у кущах[1,125], з мене лізуть викладацькі методи[1,129], весна дарує[1,129], брели їхні горлові голоси[1,184], зміїно пролізли вгору[1,202], крила уяви віднесли, над ними схиляється таємничість цього світу[1,236], руки вели його крізь спалахи[1,259], надії було поховано[1,277], чорнота, що його ковтнула[1,282]. На відміну від інших, авторські метафори - це метафори, в яких переносність значення сприймається як несподіванка, як новизна, внаслідок чого індивідуально-авторська метафора набуває ознак контекстуального неологізму.
На основі метафоричного перенесення значень у художньому мовленні роману створюються мовні образи, наприклад:ревіння вітру[1,60], пасмо диму[1,266].
Метонімія - це троп, в якому перенесення назви з одного предмета на інший відбувається на підставі суміжності: замість назви одного предмета дається назва іншого, який перебуває з ним у стосунках досить широко в