Засоби вираження експресії в романі Ю. Андруховича "12 обручів"
Курсовой проект - Литература
Другие курсовые по предмету Литература
1;Криклива й порожня музика, написана невідомим нездарою….
Емоційно-експресивною домінантою вислову в романі виступає займенник такий, коли вживається:
- у формі такого із прислівниковим значенням багато перед іменником у родовому відмінку: Пахощі розігрітого воску й саморобних мінеральних фарб нагадали Пепі про недавній Великдень; по столі котилося такого багато писанок, що йому стало страшно [1,162];
- в атрибутивному значенні великий(сильний)перед іменнком: порятувати таку ситуацію могла тільки навязливо голосна рекламна кампанія.[1,93];
- у підсилювальній функції перед якісним прикметником або після нього: Як не дивно, погроза виявилася такою доречною, що його колючі очі злякано забігали і він почав відступати, задкуючи в неохопну глибину…[1,163];
Для передачі неясних самому мовцеві психічних станів може служити неозначений займенник щось. Виконуючи роль своєрідного почуттєвого симптому, він передає драматичну життєву напругу, експресивно наснажує вислів: аж після цього вона почула на ґанку важку саламандрову ходу і щось там наспівую чого, переповненого весною й крокусами Цумбрунена.[1,107].
Емоційне мовлення постійно прагне до інтерєктивації. Найпоказовішими в цьому відношенні є дієслівно-вигукові форми, що являють собою або вербалізовані звуконаслідування (геп [1,227], бульк[1,319], рип[1,281], хрясь[1,200]), або вербальні усічення ( зирк [1,198], хап[1,312]). Будучи за своєю природою розмовними, вони використовуються Ю. Андруховичем у романі. Цьому активно сприяє їх емотивна домінанта і високий експресивний потенціал.
Людські почуття характеризуються здебільшого хвилеподібною нестримністю, що часто знаходить своє вираження в ампліфікації, в нагнітанні однотипних синтаксичних одиниць. Як смислова фігура, психологічно вмотивована ампліфікація виконує кілька експресивних функцій водночас: сприяю смисловій конденсації та логічному увиразненню думки, підсилює фокус словесного зображення, породжує певний тон мовлення, завдяки чому допомагає емоційно вплинути на читача. Під дією емотивної функції мови ампліфікуватися можуть:
- головні й другорядні члени речення: Друге, що впадало у вічі, буле несамовита речова захаращеність… … бо були тут перед усім: якісь компютери, ксерокси з факсами, принтери, симулятори й синтезатори, а також обплутані кабелями стимулятори й субліматори, причому деякі з них цілковито розпотрошені, лазерно-цифрова розкіш посилювалася покинутими напризволяще відеокамерами, домашніми кінотеатрами, антенами, телевізорами різних поколінь, музичними центрами, моніторами, вакуум-клінерами, кухонними комбайнами, компакт-плеєрами, тетрісами, мобільними телефонами… [1,54], Він занадто виразно бачив найближчу життєву перспективу: одруження, побутова рутина й нудьга, відмова від найголовнішого, капітуляція, а відтак - ганебне доживання віку в оточенні безмежно чужої й вимогливої родини…[1,121];
- питальні й окличні речення: Але що мало порятувати самого Артура Пепу? Ґвалтовне розлучення? Спалення мостів і втеча за межі видимого світу? Дискотека сорокарічного? Зупинка дурного серця від чергової похмільної кави з сигаретою? [1,72], вам погано? Чому ви бліднієте? У вас похмільний синдром? Де ви були позаминулої ночі? Чому чинили опір при затриманні? [1,226], Ви знаєте запах ялівцю? А глиці? А мокрих шишок? Або тих самих пролісків?[1,105], Сирник це класно, це просто кайфово![1,102];
- незакінчені речення, що передають чи імітують внутрішнє мовлення: Та якось…Це… [1,142], А другий…Другий - це напевно…[1,104];
- підрядні речення: Аж тоді вони підносяться вгору, вібруючи задами, прикіпають до жорстких солдатських сидінь, а хтось думає про такі речі, як парашути, пропелери, пелерини, паперові пакети… [1,31];
З наростанням емоційної напруги мовлення автора дуже добре узгоджується висхідна градація, за якої семантично співвідносні й синтаксично однорідні компоненти речення вишиковуються так, що кожен наступний виявляється семантично і психологічно більш насиченим і стилістично більш виразним, аніж попередній: Він як міг рвучко хапався за стіни, що сходилися й розходилися, стеля з єдиною тьмяною жарівкою падала вниз, підлога вставала дибки і їхала на нього…[1,213].
Емоційне звучання вислову в романі може досягатися також за різного роду інверсій. Порушуючи(свідомо чи несвідомо) обєктивно-комунікативний порядок слів у реченні, міняючи місцями тему і рему, групу детермінанта і предикативну групу присудка, мовець суб?єктивно переінакшує стилістично нейтральний ритміко-інтонаційний малюнок фрази, надає певним синтаксичним одиницям емфатичного забарвлення, збільшує іх смислове навантаження, і таким чином добивається бажаного емоційно-експресивного ефекту: Як бачите, зовсім коротка ця третя передісторія, проте ще незакінчена. [1,52], Іншу дивноту згадує поет Гаврилюк.[1,127].
.4 Морфологічна варіантність як основа мовленнєвої експресії
Багато експресивних явищ в мові роману 12 обручів, що простежуються на її граматичному рівні, повязуються з морфологічною варіантністю слів, зокрема з іменниковими, прикметниковими і дієслівними паралелями.
У результаті тривалого і складного розвитку словозміни, під дією таких факторів, як змішування й перегруповування основ, граматична аналогія, фонетико-морфологічна структурна взаємодія в теперішній українській мовній практиці по?/p>