Засоби вираження експресії в романі Ю. Андруховича "12 обручів"
Курсовой проект - Литература
Другие курсовые по предмету Литература
тлі. В писемному мовленні емоційні вигуки - це сигнали-імітації, тому їхня підсилена виразність є вторинною, штучною, стилістично заданою Ю.Андруховичем. Така виразність реалізується в найрізноманітніших синтаксичних побудовах, але особливо тоді, коли емоційний вигук виступає в ролі якого-небудь члена речення, підсилювального інтерпозиційного елемента і т.п., наприклад: Буря до речі, саме тієї миті набрала таких обертів, що - ого, всі просторові координати було втрачено - тільки білий хаос і біла порожнеча за витягнутою рукою.[1,194].
Емоційні лексеми другого типу, в свою чергу, поділяються на два розряди:
слова, які називають певні емоції та переживання;
слова, в значенні яких є емоційно-оцінний інгредієнт.
Відносно нечисленні лексичні одиниці першого розряду, як наприклад, журба[1,56], сум [1,130], боятися[1,169], любов[1,265], зберігають емоційність і відзначаються потужною інгерентною експресивно маркованими. Лексичні одиниці другого розряду за будь-яких стильових умов не втрачають емотивної експресії. Цих одиниць так багато в українській мові, що абсолютна їх класифікація - справа дуже складна. Пропонуємо класифікувати їх таким чином [43]:
1.слова на позначення осіб: а) за зовнішністю - велетень[1,205], карлик[1,122], красень[1,65]; б) за рисами вдачі, характеру - садист[1,45], бабій[1,254], ледащо[1,198], цинік[1,174], торохтій [1,19], ледар[1,285], баламут[1,154]; вчинками, способом життя і родом діяльності - пяниця [1,96], здирщик[1,112], торгаш[1,112], браконьєр [1,267], трутень[1,342], партань[1,382], зрадник[1,173];
2.слова - лайливі назви осіб(переважно з переносним значенням) - вилупок[1,395], гидотник, [1,34], вишкребок[1,259], ідіот[1,345], мурло[1,175], кабан [1,194], собака[1,59], сопляк[1,285], сука[1,374], шлюха[1,177];
.лайливі слова на позначення частин людського організму: баньки[1,98], морда[1,275], нюхало[1,145], рило [1,112], пика[1,305];
.слова на позначення деяких побутових предметів, речей лахи[1,204], мотлох[1.116];
.слова на позначення деяких речей і споруд: загашник [1,154], конура[1,265], нора[1,327];
.слова на позначення деяких опредмечених рис людини: егоїзм[1,43], цинізм[1, 111], підлість[1,114], відданість[1,114], вірність[1,209];
.слова на позначення багатьох неопредмечених рис і ознак людини(тварини, предмета, явища):загиджений[1,34], брудний[1,143], мордатий[1,326], паршивий[1,79], запльований[1,276], сатанинський[1,345], вільний [1,298], красивий [1,275], пикатий [1,261], диявольський [1,354], чудовий [1,283], заяложений [1,143];
.слова на позначення багатьох неопредмечених дій і процесуальних станів людини: розбазарювати[1,273], гамселити [1,299], вовтузитися [1,195], відчубучити [1,374], хильнути [1,286], дубасити [1,302], рявкнути [1,301], бахнути [1,163];
.слова на позначення багатьох ознак дій: мудро [1,298], сміливо [1,287], віроломно [1,322], боязко [1,277];
Звертає на себе увагу той факт, що абсолютна більшість перелічених слів має інгерентну виразність негативного оцінного плану. Це можна пояснити тим, що людина в своїй активній боротьбі з усім потворним, злим. ворожим, неприйнятним для її природи та її життєвих ідеалів постійно шукає все нових і нових засобів відповідної мовленнєвої експресії, а відтак постійно збільшує кількість цих засобів.
.2 Лінгвостилістика емоційно-експресивного словотворення в романі Ю. Андруховича 12 обручів.
Стилістично спрямована експресивність, яка відбиває емоції субєкта і його ставлення до навколишньої дійсності, повязується з багатьма явищами українського словотворення.
Характерною рисою дериваційної системи сучасної української загальнонародної мови є наявність у ній великої кількості дериваційних афіксів, за допомогою яких автор експресивно передає найтонші відтінки почуттів, переживань та оцінок. Серед цих афіксів чільне місце займають суфікси пестливості - -к-, -ик-, -ок-, -чик-, -очк-, -ечк-, -ичок-, -очок-, -оньк-, -ат-, -атк-, -иночк-, -иноньк-, -ен-, -енятк-, -инк-, -ичк-, -ушк-, -ун-, -есеньк-, -ісіньк-. Стилістично нейтральним словам вони надають первинної почуттєво-оцінної виразності різного ступеня: їсти - їстоньки[1,177], кривий - кривісінький [1,254], сніг - сніжок [1,256], заєць - зайчик [1,188], вітер - вітерець [1,49], вухо - вушко [1,377].
Важливі лінгвостилістичні функції виконують згрубіло-збільшувальні суфікси -ищ-, - иськ-, -ак-(-як-), -ук-(-юк-), -ур-(-юр-), -аг-(-яг-), -ань-, -ил-, -ух-, -уг-, -идл-, -уган-, -ущ-, -езн-, -енн-, -ону-. Шляхом приєднання деяких із них до іменникових, прикметникових і дієслівних основ утворюються експресивні емоційно-оцінні назви осіб: ковтонула [1,177], кривущий [1,285], носяка [1,341], давезний [1,198].
Нерідко емотивна експресія повязується з основоскладанням. В арсеналі української лінгвостилістики чимало емоційно-оцінних композитів типу баболюб[1,285], пройдисвіт [1,388], головоріз [1,287], мордобій[1,325], серцеїд[1,134], товстомордий[1,11], христопродавець[1,302], жалюгідний[1,231], блюдолиз[1,349], які представлені в романі.
.3 Засоби емотивної експресії
Порівняно не численними, але стилістично дуже колоритними в романі є морфологічні засоби передачі емотивної експресії.
До лінгвостилістики причетна не тільки родова замінність і контрасність, а й родова невизначеність. Із цього погляду уваги варта так звана категорія спільного роду, яка охоплює переважно розмовно-просторічні назви осіб, причому назви, що марковані як меліоративною (бідолаха[1,288], сиротина[1,355]), так і пейоративною ( нікчема [1,261], зайда[1,192], нездара[1,291]) емоційною оцінністю. Ці назви із неабияким виразово-характерологічним потенціалом: Розгублено й тривожно посміхалися йому незнайомі вулиці, ніби нашіптуючи: Не бійся, бідолахо….